BRAMA, July 25, 2000, 2:30pm EDT

24-го липня ц.р. відзначив своє 95-річчя редактор Анатоль Курдидик, працівник української преси на Рідних Землях та в Канаді, біографічну довідку про якого подаємо до відома українській інтернетній спільноті.

Анатоль Курдидик народився 24-го липня 1905 року як перший син священика УГКЦеркви о. Петра Курдидика, селянського сина з підгалицького села, княжого Бовшева, коли той прийшов на перше своє сотрудництво у м. Підгайцях. Чотирирічним хлопчиною переїхав з батьком, матір’ю та двома молодшими братами до с. Покропивна на Тернопільщині та в цьому селі, першій парафії свого батька, прожив своє дитинство, звідки й перейшов до гімназії у Львові в 1916 році. Від другої кляси вчився в Тернополі й у ньому пережив всією молодою та вразливою душею Першого Листопада 1918-го року, державність Західної України, трагедію її ізоляції, Чортківську офензиву та відхід Української Галицької Армії за Збруч.

Рік пізніше вмирає йому батько, який, виконуючи обов’язки душпастиря, при сповіді заразився тифом: мати Анатоля, він та п’ятеро молодших дітей залишаються на руїнах батькової господарки та дослівно на ласці людей. Серед голоду та холоду та завдяки добрим людям, Анатоль блискуче проходить клясу за клясою, вже від 10-го року життя залюблений у книжку пробує писати перші переклади і власні поезії,— у цьому підтримує його мати, дочка українського шляхетського роду і безпосередньо радника Р. Стеблецького, одного з основників “Просвіти” в 1868-му році. Бурса, тверде й суворе життя в найнижчих колах українського Львова, метка активність серед колег і арешт перед самою матурою 1924-го року та тримісячний побут у тюрмі в Бережанах—були для нього першою життєвою школою. Але вже і тоді був повний фантазії та помислів, вже тоді їздив до підміських читалень з викладами історії України, яку пристрасно любив, вже тоді писав до шкільної і пластової газет—і вже тоді був організаційним “ветераном”, бо від першої кляси гімназії, коли очолював учнівський Природничий гурток, був постійно у Пласті, в самоосвітніх гуртках, в Соколі і Читальнях Львова. У тому ж 1924-му році учнем 8-ї кляси гімназії побачив у місячнику О. Моха “Поступ” своє перше друковане оповідання “Осьмак” (співредактором пластового циклостильного журналика “Багаття” та нелегальної циклостильної “Молоді” був уже від шостої кляси гімназії) , а на дуже скромний прожиток та ліжко в підвальній кімнаті заробляв лекціями, репетиціями, писанням задач колегам і дівчатам, поезій для вписування в пропам’ятні альбоми.

Як політв’язень мусив просити дозволу на допущення до матури та склав її в 1926-му році. Хоч у гімназії мріяв бути лікарем, як і тюрма у Бережанах та ламання в ній людей, так і безправ’я окупанта пхнули Анатоля на студії права на Львівському університеті. Але у Львові жити можливости не має і тому студіює пильно в Городку, де поринає у вир громадської праці, головно серед молоді в Соколі й у Читальні Просвіти за невелику оплату, виїздить теж до сусідніх сіл,—і водночас готується до іспитів із права, які складає 1926-го року. А восени того ж року дістає візвання до військової служби: прохання відставити її до закінчення студій, як колишньому в’язневі відкидають—як відкидають і прохання на підстаршинську та старшинську школи. Таким чином провадить півтора року в мундирі звичайного вояка Піхотного полку ?  2 у Піньчові в корінній Польщі, де швидко стає до праці в касовому відділі тієї частини, грає в аматорському гуртку полку й пише в малій газетці Піньчова,—а надівсе гуртує, тримає та організує засиланих у цей полк серед мазурського моря українців і добуває для них респект, пошану та признання. Закінчує військову службу тяжкою військовою тюрмою в Перемишлі, прилапаний з посилкою підпільної “Сурми” ОУН, і після трьох місяців казаматного ув’язнення появляється одного дня сам у незнаному досі Перемишлі, звільнений з корпусної тюрми,— і тут починається новий етап життя.

З війська, починаючи вже з року 1926-го, постійно дописує та містить вірші й оповідання в часописах “Новому Часі” й “Свободі”, з якими тримає постійний зв’язок. Прізвище Анатоля стає відоме —і, коли в Перемишлі заходить він до тижневика “Український Голос” з написаними в тюрмі оповіданнями, видавець і редактор, проф. Дмитро Ґреґоринський, пропонує Анатолеві залишитись на співредактора цього гетьманського органу: від кінця травня 1927-го року Анатоль Курдидик іде понині вже трудною дорогою українського журналіста.

Річники “Українського Голосу” з травня 1927-го року до літа 1929-го виповнені масою статтей, редакційних, репортажів та новель і оповідань нового співробітника Анатоля Курдидика. Тоді ж починає він дописувати до “Зиза”, в якому працює як співредактор довгі роки. У Перемишлі в листопаді 1928-го року виходить першою книжечкою передрук його великого огляду в “Українському Голосі” під заголовком “Листопад 1918”. Тут же, в Перемишлі, Анатоль поринає в громадську працю, головно в Соколі, від якого пішки промадровує чи не цілий перемиський повіт, засновує нові філії тіловиховного Товариства “Сокіл”, їздить та організує його пописи і свята.

У 1929-му році А. Курдидик, уже як редактор із іменем, переїздить до Львова і на роки зв’язує себе з новим та розмашним тоді тижневиком “Неділя”. Під рукою такого талановитого журналіста й старшого редактора, мистецтвознавця і письменника як редактор Микола Голубець відбувається швидко дальше вивершування молодого редактора “Неділі”, що впарі з тим з усім молодечим розмахом та ентузіязмом встряває в громадську та культурно-освітню роботу,—в Організації українців міста Львова, у філії і централі “Просвіти”, у ряді інших товариств до фахового об’єднання Союзу українських журналістів (СУЖ), але надівсе свій організаційний талант та досвід віддає організації Великий Луг, якої стає як і генеральним секретарем, так і редактором її органу “Вісті з Лугу”. Щонедільні майже поїздки в терен до “Лугів” та “Просвіт”, виступи на великих святах і пописах тих обидвох організацій ознайомлюють його з усією майже Галицькою волостю, до далекої Лемківщини включно.

Як співредактор “Неділі” А. Курдидик гуртує коло неї ряд молодих поетів та письменників-початківців—і згодом творить з ними Літературне об’єднання “12”, яке очолює аж до 1939 року. На роки львівського періоду припадає й найбільша насиленість його як поета і письменника: вірші, новелі, гуморески, репортажі й літературні замітки з-під його пера виповняють безліч чисел тогочасної української преси Львова. Крім “Неділі” його твори, між іншим, радо містять щоденники “Діло” й “Новий Час”, літературний двотижневик “Назустріч” та журнал “Червона Калина”, місячник “Поступ”, офіціози жіночих організацій “Нова Хата” і “Жінка”, гумористичні “Зиз”, “Комар” і “Жорна”, дитячі “Світ Дитини” і “Наш Приятель”, господарські “ГКЧ” і “Кооп. Молочарство”, просвітянські “Просвіта” та “Життя і Знання”. Водночас редагує кілька календарів та збірок своїх приятелів, співорганізує щоденник “Час”, оформлює радіопрограми з львівської станиці Польського Радіо, вдержує зв’язки з літераторами-чужинцями, ряд його поезій і новель навіть друкуються в перекладах у чужомовних журналах.

Львівський період праці був у А. Курдидика найбільш плідний— і в 1936-му році він входить у склад співробітників найстаршого та найповажнішого українського часопису Західної України, що й було мрією та амбіцією кожного українського журналіста та рівнялося найвищим відзначенням його праці. У “Ділі” він веде відділ “Українці у світі” і пише репортажі з українських статтей, репортажі такі, як наприклад, дослід мадярських звірств 1914-15 років, звіт з повені в Ярославщині чи голоду на Гуцульщині, огляд “українського острову” Коросно-Ряшів, і ряд інших. Водночас як співробітник “Діла" є звітодавцем для нього з великих політичних процесів, як-от: за напад членів ОУН на пошту під Бібркою та за такий же напад на пошту в Городку. У 1934-му році був теж від “Діла” на Першому Жіночому Конгресі у Станіславові, а з побуту в Милованні б. Товкмача вийшла окрема книжка про господарську школу “Просвіти” в цьому селі.

Зі львівського періоду датуються і книжкові видання, а саме збірка оповідань “Ясні вогні” (1929), збірка дитячих оповідань “Маленькі борці” (1932), репортаж “Дві години в Домі українського інваліда” (1934) , популярно-наукова розвідка “До ясного завтра” (1935) і фантастичне оповідання “Тайна одного знайомого” (1935), монографія “Велика Княгиня Ольга” (1937), врешті публіцистична розвідка про Карпатську Україну “Від Попраду по Тису” (1939). Коли додати до цього, і брошуру “Листопад 1918” у Перемишлі, і видану вже в час війни повість “Три королі і дама” (1943), то з-під пера А. Курдидика вийшло 10 книжкових появ, у тому чотири з його творами і шість журналістично-публіцистичних. До цього дорібку доходять сотні репортажів, статтей, редакційних і звітів та добрих три-чотири сотні поезій і оповідань, розкинених по безліч часописах, журналах, календарях, шкільних підручниках та інших виданнях.

Мірою таланту і пера було й те, що в розписаному на загал українців світу конкурсі на гимн і марш “Просвіти” в її 70-річчя, що було колосальною маніфестацією вільного українства, А. Курдидик одержав перші нагороди за гимн і марш, які були підложені під ноти і співаються понині, та другу нагороду за комедію на просвітянську тему “О та Просвіта!”, яка була ставлена на сценах і сценках. Між іншим, був він теж співавтором оперети зі стрілецького життя “Залізна Острога”, яку ставив Театр ім. Тобілевича, автором цілої ревії “Не банкрутуємо!” та автором багатьох ревієвих і радієвих скечів, що продукувалися в різних театрах та театральних гуртках.

Повний розмах літературної та публіцистично-журналістської праці А. Курдидика перервала несподівано Друга світова війна: при першому налеті німецьких літаків на Львів 1-го вересня 1939-го року він був ранений бомбою в ногу і з вулиці пішов прямо в лікарню, де й пережив облогу і дальші бомблення Львова. Лише справжньою поміччю Бога зміг вирватися із пащі червоної зміюки, доблесні бандити якої вмаршовували до столиці Західної України 17-го вересня 1939-го року, щоб згодом відібрати життя багатьом його приятелям пера та громадської праці. Тоді ж безповоротно пропали готові й запляновані до видання рукописи чергових книжок: “Казка про царівну злотооку та вдовиних трьох синів” (у видавництві М. Матвійчука) і “Десятник Вовгур” та гумористичної поеми “Дума про Цяпку Скоропада” (обидві у видавництві “Українська Преса” І. Тиктора). Велика, спеціялізована, з автографами на безліч книжках бібліотека, збірка картин й усе його помешкання теж у цій війні загинули…

На Заході Європи, в таборах і в Канаді

Серед хаосу і небезпек, на милицях з огіпсованою ногою, А. Курдидик дістається з допомогою луговиків і добрих людей на Засяння, і, підлікувавшись, стає до праці в міській раді в Коросні, де 1-го листопада 1939-го року за допомогу бідному населенню попадає до ґештапівської тюрми. Звільнений після чотирьох місяців і 23 дні тієї торми з присудом “зондер-ґеріхту”, подався на Холмщину, куди через зелений кордон з СССР прибули інші брати Анатоля. У червні 1940-го року виїздить на працю до Німеччини і в копальні потасової солі в Турґинії працює звичайним робітником під землею, знову організуючу українців-шахтарів та дописуючи звідси до “Краківських Вістей”, а звільнений з неї, їде до Відня, де стає до праці в книгарні Т. Савули та віденським кореспондентом “Краківських Вістей”. Із вибухом війни Німеччини з СССР у червні 1941-го, зголошується на добровольця-перекладача, дістає приділ до Кракова та востаннє вскакує на кілька днів до Львова, і щоб забрати дружину, яка від вересня 1939-го року до того часу перебувала під сов’єтами, і щоб не застати вже у живих багатьох із своїх знайомих.

У Кракові стає перекладачем інформаційної агенції, дописує до “Краківських Вістей”, друкує написану в час праці на копальні повість “Три королі і дама” та бере участь у місцевому культурному та організаційному житті українців Кракова. Унаслідок конфлікту за права української мови А. Курдидик їде з Кракова углиб Німеччини до одного з великих видавництв у Берліні та до його філії у Франкфурті, де переживає повну руйнацію цього міста альянтськими бомбами та де його розділяють знову з родиною, яку вивозять на безпечніше від бомб Помор’я. Увесь час працює у філіях УНО, організованими по містах і фабричних таборах наших робітників, боронить земляків, служить їм доброю порадою. Перенесений в маленьке містечко з вибомбленого Франкфурту, переживає прихід нової влади— американської, і в перших тижнях її працює знову робітником в м. Лімбурґ та звідси переїздить з дружиною і сином до Мангайму, де в таборі українських втікачів обирають його головою таборової ради.

Період таборів— це цілий етап, з відповідальністю і обороною українських втікачів не тільки перед сов’єтськими людоловами, але й перед маскованими комуністами з УНРА, які роблять усе, щоб розбити духово тисячі людей і заставити їх вернутись “на родіну”. Розбудова культурного й освітнього життя в таборі Мангайм та серед втікачів узагалі, організація преси того етапу, видавництв, інтервенції і протести, демонстрації і репрезентативні виступи,— усьому цьому віддає А. Курдидик себе повністю, організує в Мангаймі з’їзди ветеранів і журналістів, видання ряду книг і підручників, всі роди шкіл, весь час є співредактором ашафенбурзької “Неділі” і членом управи СУЖурналістів, вдержує зв’язки з чужинцями, виробляє добре ім’я для українців серед оточення, організує живі газети й радіопередачі, репрезентативні пописи і вистави для своїх і чужих. Витримуючи перекидування і “мелення” втікачів по всяких розбитих касарнях, перебуває після ліквідації Мангайму в таборах в Етлінґені, Ґіссені, Вільдфлєкені, Берхтезґадені і Ашафенбурзі, поки врешт в травні 1951 року через табір у Людвісбурґу опиняється в Бремені на борті корабля до Канади.

Прибувши до брата в м. Торонто у Канаді, здоров’я не дозволяє А.Курдидикові працювати у фабриці— і він кілька років живе серед виключно важких умовин. Але й на новому місці він у повному виру праці: дописує до українських газет Торонта, працює і в українській кредитовій спілці, і організатором Клюбу українських професіоналістів, пробує власного видавництва (альбомик листівок “Дні боїв і слави”, альбом для розмалювання “Наше військо”), збирає оголошення для газет, врешті після трьох вельми тяжких років у Канаді перебирає напівзбанкротований тижневик “Український Робітник", ставить його “на ноги” і з допомогою д-ра Осипа Бойка таки переорганізовує у модерний тижневик “Вільне Слово”, який редаґує до весни 1960 року. У міжчасі як голова Літературно-мистецького клюбу організує з гуртом відданих справі людей одну з найбільших імпрез українців вільного світу: З’їзд українських мистців Америки й Канади в червні 1954-го року.

Від 1960-го року живе редактор А. Курдидик у м. Вінніпеґ, де находить належне місце спершу в редакції тижневика “Новий Шлях”, а відтак від 1962-го до виходу на пенсію в 1970-му році— у “Поступі”. Навіть будучи на пенсії, тут у “Столиці українців Канади” працює доривочно в тижневиках “Канадійський Фармер” і “Український Голос” та усією душею поринає в організаційне життя своєї громади, помагає в її видавничих справах, підтримує всі її позитивні почини. Про цей останній творчий етап добре знають українці Вінніпегу й Манітоби, адже серед них, маючи безліч друзів та побратимів праці, мешкає з дружиною та трьома синами А. Курдидик десятиліть із чотири—і дожидає до свого 75-річчя журналістичної, літературної та громадської праці…

-- Лев Курдидик
24.7.00

24-ho lypnya ts.r. vidznachyv svoye 95-richchya redaktor Anatol' Kurdydyk, pratsivnyk ukrayins'koyi presy na Ridnykh Zemlyakh ta v Kanadi, biohrafichnu dovidku pro yakoho podayemo do vidoma ukrayins'kij' internetnij' spil'noti.

Anatol' Kurdydyk narodyvsya 24-ho lypnya 1905 roku yak pershyj' syn svyashenyka UHKTserkvy o. Petra Kurdydyka, selyans'koho syna z pidhalyts'koho sela, knyazhoho Bovsheva, koly toj' pryj'shov na pershe svoye sotrudnytstvo u m. Pidhaj'tsyakh. Chotyryrichnym khlopchynoyu pereyikhav z bat'kom, matir’yu ta dvoma molodshymy bratamy do s. Pokropyvna na Ternopil'shyni ta v ts'omu seli, pershij' parafiyi svoho bat'ka, prozhyv svoye dytynstvo, zvidky j' perej'shov do himnaziyi u L'vovi v 1916 rotsi. Vid druhoyi klyasy vchyvsya v Ternopoli j' u n'omu perezhyv vsiyeyu molodoyu ta vrazlyvoyu dusheyu Pershoho Lystopada 1918-ho roku, derzhavnist' Zakhidnoyi Ukrayiny, trahediyu yiyi izolyatsiyi, Chortkivs'ku ofenzyvu ta vidkhid Ukrayins'koyi Halyts'koyi Armiyi za Zbruch.

Rik piznishe vmyraye j'omu bat'ko, yakyj', vykonuyuchy obov’yazky dushpastyrya, pry spovidi zarazyvsya tyfom: maty Anatolya, vin ta p’yatero molodshykh ditej' zalyshayut'sya na ruyinakh bat'kovoyi hospodarky ta doslivno na lastsi lyudej'. Sered holodu ta kholodu ta zavdyaky dobrym lyudyam, Anatol' blyskuche prokhodyt' klyasu za klyasoyu, vzhe vid 10-ho roku zhyttya zalyublenyj' u knyzhku probuye pysaty pershi pereklady i vlasni poeziyi,— u ts'omu pidtrymuye j'oho maty, dochka ukrayins'koho shlyakhets'koho rodu i bezposeredn'o radnyka R. Steblets'koho, odnoho z osnovnykiv “Prosvity” v 1868-mu rotsi. Bursa, tverde j' suvore zhyttya v naj'nyzhchykh kolakh ukrayins'koho L'vova, metka aktyvnist' sered koleh i aresht pered samoyu maturoyu 1924-ho roku ta trymisyachnyj' pobut u tyurmi v Berezhanakh—buly dlya n'oho pershoyu zhyttyevoyu shkoloyu. Ale vzhe i todi buv povnyj' fantaziyi ta pomysliv, vzhe todi yizdyv do pidmis'kykh chytalen' z vykladamy istoriyi Ukrayiny, yaku prystrasno lyubyv, vzhe todi pysav do shkil'noyi i plastovoyi hazet—i vzhe todi buv orhanizatsij'nym “veteranom”, bo vid pershoyi klyasy himnaziyi, koly ocholyuvav uchnivs'kyj' Pryrodnychyj' hurtok, buv postij'no u Plasti, v samoosvitnikh hurtkakh, v Sokoli i Chytal'nyakh L'vova. U tomu zh 1924-mu rotsi uchnem 8-yi klyasy himnaziyi pobachyv u misyachnyku O. Mokha “Postup” svoye pershe drukovane opovidannya “Os'mak” (spivredaktorom plastovoho tsyklostyl'noho zhurnalyka “Bahattya” ta nelehal'noyi tsyklostyl'noyi “Molodi” buv uzhe vid shostoyi klyasy himnaziyi) , a na duzhe skromnyj' prozhytok ta lizhko v pidval'nij' kimnati zaroblyav lektsiyamy, repetytsiyamy, pysannyam zadach koleham i divchatam, poezij' dlya vpysuvannya v propam’yatni al'bomy.

Yak politv’yazen' musyv prosyty dozvolu na dopushennya do matury ta sklav yiyi v 1926-mu rotsi. Khoch u himnaziyi mriyav buty likarem, yak i tyurma u Berezhanakh ta lamannya v nij' lyudej', tak i bezprav’ya okupanta pkhnuly Anatolya na studiyi prava na L'vivs'komu universyteti. Ale u L'vovi zhyty mozhlyvosty ne maye i tomu studiyuye pyl'no v Horodku, de porynaye u vyr hromads'koyi pratsi, holovno sered molodi v Sokoli j' u Chytal'ni Prosvity za nevelyku oplatu, vyyizdyt' tezh do susidnikh sil,—i vodnochas hotuyet'sya do ispytiv iz prava, yaki skladaye 1926-ho roku. A voseny toho zh roku distaye vizvannya do vij's'kovoyi sluzhby: prokhannya vidstavyty yiyi do zakinchennya studij', yak kolyshn'omu v’yaznevi vidkydayut'—yak vidkydayut' i prokhannya na pidstarshyns'ku ta starshyns'ku shkoly. Takym chynom provadyt' pivtora roku v mundyri zvychaj'noho voyaka Pikhotnoho polku ?  2 u Pin'chovi v korinnij' Pol'shi, de shvydko staye do pratsi v kasovomu viddili tiyeyi chastyny, hraye v amators'komu hurtku polku j' pyshe v malij' hazettsi Pin'chova,—a nadivse hurtuye, trymaye ta orhanizuye zasylanykh u tsej' polk sered mazurs'koho morya ukrayintsiv i dobuvaye dlya nykh respekt, poshanu ta pryznannya. Zakinchuye vij's'kovu sluzhbu tyazhkoyu vij's'kovoyu tyurmoyu v Peremyshli, prylapanyj' z posylkoyu pidpil'noyi “Surmy” OUN, i pislya tr'okh misyatsiv kazamatnoho uv’yaznennya poyavlyayet'sya odnoho dnya sam u neznanomu dosi Peremyshli, zvil'nenyj' z korpusnoyi tyurmy,— i tut pochynayet'sya novyj' etap zhyttya.

Z vij's'ka, pochynayuchy vzhe z roku 1926-ho, postij'no dopysuye ta mistyt' virshi j' opovidannya v chasopysakh “Novomu Chasi” j' “Svobodi”, z yakymy trymaye postij'nyj' zv’yazok. Prizvyshe Anatolya staye vidome —i, koly v Peremyshli zakhodyt' vin do tyzhnevyka “Ukrayins'kyj' Holos” z napysanymy v tyurmi opovidannyamy, vydavets' i redaktor, prof. Dmytro Gregoryns'kyj', proponuye Anatolevi zalyshytys' na spivredaktora ts'oho het'mans'koho orhanu: vid kintsya travnya 1927-ho roku Anatol' Kurdydyk ide ponyni vzhe trudnoyu dorohoyu ukrayins'koho zhurnalista.

Richnyky “Ukrayins'koho Holosu” z travnya 1927-ho roku do lita 1929-ho vypovneni masoyu stattej', redaktsij'nykh, reportazhiv ta novel' i opovidan' novoho spivrobitnyka Anatolya Kurdydyka. Todi zh pochynaye vin dopysuvaty do “Zyza”, v yakomu pratsyuye yak spivredaktor dovhi roky. U Peremyshli v lystopadi 1928-ho roku vykhodyt' pershoyu knyzhechkoyu peredruk j'oho velykoho ohlyadu v “Ukrayins'komu Holosi” pid zaholovkom “Lystopad 1918”. Tut zhe, v Peremyshli, Anatol' porynaye v hromads'ku pratsyu, holovno v Sokoli, vid yakoho pishky promadrovuye chy ne tsilyj' peremys'kyj' povit, zasnovuye novi filiyi tilovykhovnoho Tovarystva “Sokil”, yizdyt' ta orhanizuye j'oho popysy i svyata.

U 1929-mu rotsi A. Kurdydyk, uzhe yak redaktor iz imenem, pereyizdyt' do L'vova i na roky zv’yazuye sebe z novym ta rozmashnym todi tyzhnevykom “Nedilya”. Pid rukoyu takoho talanovytoho zhurnalista j' starshoho redaktora, mystetstvoznavtsya i pys'mennyka yak redaktor Mykola Holubets' vidbuvayet'sya shvydko dal'she vyvershuvannya molodoho redaktora “Nedili”, sho vpari z tym z usim molodechym rozmakhom ta entuziyazmom vstryavaye v hromads'ku ta kul'turno-osvitnyu robotu,—v Orhanizatsiyi ukrayintsiv mista L'vova, u filiyi i tsentrali “Prosvity”, u ryadi inshykh tovarystv do fakhovoho ob’yednannya Soyuzu ukrayins'kykh zhurnalistiv (SUZh), ale nadivse svij' orhanizatsij'nyj' talant ta dosvid viddaye orhanizatsiyi Velykyj' Luh, yakoyi staye yak i heneral'nym sekretarem, tak i redaktorom yiyi orhanu “Visti z Luhu”. Shonedil'ni maj'zhe poyizdky v teren do “Luhiv” ta “Prosvit”, vystupy na velykykh svyatakh i popysakh tykh obydvokh orhanizatsij' oznaj'omlyuyut' j'oho z usiyeyu maj'zhe Halyts'koyu volostyu, do dalekoyi Lemkivshyny vklyuchno.

Yak spivredaktor “Nedili” A. Kurdydyk hurtuye kolo neyi ryad molodykh poetiv ta pys'mennykiv-pochatkivtsiv—i zhodom tvoryt' z nymy Literaturne ob’yednannya “12”, yake ocholyuye azh do 1939 roku. Na roky l'vivs'koho periodu prypadaye j' naj'bil'sha nasylenist' j'oho yak poeta i pys'mennyka: virshi, noveli, humoresky, reportazhi j' literaturni zamitky z-pid j'oho pera vypovnyayut' bezlich chysel tohochasnoyi ukrayins'koyi presy L'vova. Krim “Nedili” j'oho tvory, mizh inshym, rado mistyat' shodennyky “Dilo” j' “Novyj' Chas”, literaturnyj' dvotyzhnevyk “Nazustrich” ta zhurnal “Chervona Kalyna”, misyachnyk “Postup”, ofitsiozy zhinochykh orhanizatsij' “Nova Khata” i “Zhinka”, humorystychni “Zyz”, “Komar” i “Zhorna”, dytyachi “Svit Dytyny” i “Nash Pryyatel'”, hospodars'ki “HKCh” i “Koop. Molocharstvo”, prosvityans'ki “Prosvita” ta “Zhyttya i Znannya”. Vodnochas redahuye kil'ka kalendariv ta zbirok svoyikh pryyateliv, spivorhanizuye shodennyk “Chas”, oformlyuye radioprohramy z l'vivs'koyi stanytsi Pol's'koho Radio, vderzhuye zv’yazky z literatoramy-chuzhyntsyamy, ryad j'oho poezij' i novel' navit' drukuyut'sya v perekladakh u chuzhomovnykh zhurnalakh.

L'vivs'kyj' period pratsi buv u A. Kurdydyka naj'bil'sh plidnyj'— i v 1936-mu rotsi vin vkhodyt' u sklad spivrobitnykiv naj'starshoho ta naj'povazhnishoho ukrayins'koho chasopysu Zakhidnoyi Ukrayiny, sho j' bulo mriyeyu ta ambitsiyeyu kozhnoho ukrayins'koho zhurnalista ta rivnyalosya naj'vyshym vidznachennyam j'oho pratsi. U “Dili” vin vede viddil “Ukrayintsi u sviti” i pyshe reportazhi z ukrayins'kykh stattej', reportazhi taki, yak napryklad, doslid madyars'kykh zvirstv 1914-15 rokiv, zvit z poveni v Yaroslavshyni chy holodu na Hutsul'shyni, ohlyad “ukrayins'koho ostrovu” Korosno-Ryashiv, i ryad inshykh. Vodnochas yak spivrobitnyk “Dila" ye zvitodavtsem dlya n'oho z velykykh politychnykh protsesiv, yak-ot: za napad chleniv OUN na poshtu pid Bibrkoyu ta za takyj' zhe napad na poshtu v Horodku. U 1934-mu rotsi buv tezh vid “Dila” na Pershomu Zhinochomu Konhresi u Stanislavovi, a z pobutu v Mylovanni b. Tovkmacha vyj'shla okrema knyzhka pro hospodars'ku shkolu “Prosvity” v ts'omu seli.

Zi l'vivs'koho periodu datuyut'sya i knyzhkovi vydannya, a same zbirka opovidan' “Yasni vohni” (1929), zbirka dytyachykh opovidan' “Malen'ki bortsi” (1932), reportazh “Dvi hodyny v Domi ukrayins'koho invalida” (1934) , populyarno-naukova rozvidka “Do yasnoho zavtra” (1935) i fantastychne opovidannya “Taj'na odnoho znaj'omoho” (1935), monohrafiya “Velyka Knyahynya Ol'ha” (1937), vreshti publitsystychna rozvidka pro Karpats'ku Ukrayinu “Vid Popradu po Tysu” (1939). Koly dodaty do ts'oho, i broshuru “Lystopad 1918” u Peremyshli, i vydanu vzhe v chas vij'ny povist' “Try koroli i dama” (1943), to z-pid pera A. Kurdydyka vyj'shlo 10 knyzhkovykh poyav, u tomu chotyry z j'oho tvoramy i shist' zhurnalistychno-publitsystychnykh. Do ts'oho doribku dokhodyat' sotni reportazhiv, stattej', redaktsij'nykh i zvitiv ta dobrykh try-chotyry sotni poezij' i opovidan', rozkynenykh po bezlich chasopysakh, zhurnalakh, kalendaryakh, shkil'nykh pidruchnykakh ta inshykh vydannyakh.

Miroyu talantu i pera bulo j' te, sho v rozpysanomu na zahal ukrayintsiv svitu konkursi na hymn i marsh “Prosvity” v yiyi 70-richchya, sho bulo kolosal'noyu manifestatsiyeyu vil'noho ukrayinstva, A. Kurdydyk oderzhav pershi nahorody za hymn i marsh, yaki buly pidlozheni pid noty i spivayut'sya ponyni, ta druhu nahorodu za komediyu na prosvityans'ku temu “O ta Prosvita!”, yaka bula stavlena na stsenakh i stsenkakh. Mizh inshym, buv vin tezh spivavtorom operety zi strilets'koho zhyttya “Zalizna Ostroha”, yaku stavyv Teatr im. Tobilevycha, avtorom tsiloyi reviyi “Ne bankrutuyemo!” ta avtorom bahat'okh reviyevykh i radiyevykh skechiv, sho produkuvalysya v riznykh teatrakh ta teatral'nykh hurtkakh.

Povnyj' rozmakh literaturnoyi ta publitsystychno-zhurnalists'koyi pratsi A. Kurdydyka perervala nespodivano Druha svitova vij'na: pry pershomu naleti nimets'kykh litakiv na L'viv 1-ho veresnya 1939-ho roku vin buv ranenyj' bomboyu v nohu i z vulytsi pishov pryamo v likarnyu, de j' perezhyv oblohu i dal'shi bomblennya L'vova. Lyshe spravzhn'oyu pomichchyu Boha zmih vyrvatysya iz pashi chervonoyi zmiyuky, doblesni bandyty yakoyi vmarshovuvaly do stolytsi Zakhidnoyi Ukrayiny 17-ho veresnya 1939-ho roku, shob zhodom vidibraty zhyttya bahat'om j'oho pryyatelyam pera ta hromads'koyi pratsi. Todi zh bezpovorotno propaly hotovi j' zaplyanovani do vydannya rukopysy cherhovykh knyzhok: “Kazka pro tsarivnu zlotooku ta vdovynykh tr'okh syniv” (u vydavnytstvi M. Matvij'chuka) i “Desyatnyk Vovhur” ta humorystychnoyi poemy “Duma pro Tsyapku Skoropada” (obydvi u vydavnytstvi “Ukrayins'ka Presa” I. Tyktora). Velyka, spetsiyalizovana, z avtohrafamy na bezlich knyzhkakh biblioteka, zbirka kartyn j' use j'oho pomeshkannya tezh u tsij' vij'ni zahynuly…

Na Zakhodi Yevropy, v taborakh i v Kanadi

Sered khaosu i nebezpek, na mylytsyakh z ohipsovanoyu nohoyu, A. Kurdydyk distayet'sya z dopomohoyu luhovykiv i dobrykh lyudej' na Zasyannya, i, pidlikuvavshys', staye do pratsi v mis'kij' radi v Korosni, de 1-ho lystopada 1939-ho roku za dopomohu bidnomu naselennyu popadaye do geshtapivs'koyi tyurmy. Zvil'nenyj' pislya chotyr'okh misyatsiv i 23 dni tiyeyi tormy z prysudom “zonder-gerikhtu”, podavsya na Kholmshynu, kudy cherez zelenyj' kordon z SSSR prybuly inshi braty Anatolya. U chervni 1940-ho roku vyyizdyt' na pratsyu do Nimechchyny i v kopal'ni potasovoyi soli v Turgyniyi pratsyuye zvychaj'nym robitnykom pid zemleyu, znovu orhanizuyuchu ukrayintsiv-shakhtariv ta dopysuyuchy zvidsy do “Krakivs'kykh Vistej'”, a zvil'nenyj' z neyi, yide do Vidnya, de staye do pratsi v knyharni T. Savuly ta videns'kym korespondentom “Krakivs'kykh Vistej'”. Iz vybukhom vij'ny Nimechchyny z SSSR u chervni 1941-ho, zholoshuyet'sya na dobrovol'tsya-perekladacha, distaye prydil do Krakova ta vostannye vskakuye na kil'ka dniv do L'vova, i shob zabraty druzhynu, yaka vid veresnya 1939-ho roku do toho chasu perebuvala pid sov’yetamy, i shob ne zastaty vzhe u zhyvykh bahat'okh iz svoyikh znaj'omykh.

U Krakovi staye perekladachem informatsij'noyi ahentsiyi, dopysuye do “Krakivs'kykh Vistej'”, drukuye napysanu v chas pratsi na kopal'ni povist' “Try koroli i dama” ta bere uchast' u mistsevomu kul'turnomu ta orhanizatsij'nomu zhytti ukrayintsiv Krakova. Unaslidok konfliktu za prava ukrayins'koyi movy A. Kurdydyk yide z Krakova uhlyb Nimechchyny do odnoho z velykykh vydavnytstv u Berlini ta do j'oho filiyi u Frankfurti, de perezhyvaye povnu ruj'natsiyu ts'oho mista al'yants'kymy bombamy ta de j'oho rozdilyayut' znovu z rodynoyu, yaku vyvozyat' na bezpechnishe vid bomb Pomor’ya. Uves' chas pratsyuye u filiyakh UNO, orhanizovanymy po mistakh i fabrychnykh taborakh nashykh robitnykiv, boronyt' zemlyakiv, sluzhyt' yim dobroyu poradoyu. Perenesenyj' v malen'ke mistechko z vybomblenoho Frankfurtu, perezhyvaye prykhid novoyi vlady— amerykans'koyi, i v pershykh tyzhnyakh yiyi pratsyuye znovu robitnykom v m. Limburg ta zvidsy pereyizdyt' z druzhynoyu i synom do Manhaj'mu, de v tabori ukrayins'kykh vtikachiv obyrayut' j'oho holovoyu taborovoyi rady.

Period taboriv— tse tsilyj' etap, z vidpovidal'nistyu i oboronoyu ukrayins'kykh vtikachiv ne til'ky pered sov’yets'kymy lyudolovamy, ale j' pered maskovanymy komunistamy z UNRA, yaki roblyat' use, shob rozbyty dukhovo tysyachi lyudej' i zastavyty yikh vernutys' “na rodinu”. Rozbudova kul'turnoho j' osvitn'oho zhyttya v tabori Manhaj'm ta sered vtikachiv uzahali, orhanizatsiya presy toho etapu, vydavnytstv, interventsiyi i protesty, demonstratsiyi i reprezentatyvni vystupy,— us'omu ts'omu viddaye A. Kurdydyk sebe povnistyu, orhanizuye v Manhaj'mi z’yizdy veteraniv i zhurnalistiv, vydannya ryadu knyh i pidruchnykiv, vsi rody shkil, ves' chas ye spivredaktorom ashafenburz'koyi “Nedili” i chlenom upravy SUZhurnalistiv, vderzhuye zv’yazky z chuzhyntsyamy, vyroblyaye dobre im’ya dlya ukrayintsiv sered otochennya, orhanizuye zhyvi hazety j' radioperedachi, reprezentatyvni popysy i vystavy dlya svoyikh i chuzhykh. Vytrymuyuchy perekyduvannya i “melennya” vtikachiv po vsyakykh rozbytykh kasarnyakh, perebuvaye pislya likvidatsiyi Manhaj'mu v taborakh v Etlingeni, Gisseni, Vil'dflyekeni, Berkhtezgadeni i Ashafenburzi, poky vresht v travni 1951 roku cherez tabir u Lyudvisburgu opynyayet'sya v Bremeni na borti korablya do Kanady.

Prybuvshy do brata v m. Toronto u Kanadi, zdorov’ya ne dozvolyaye A.Kurdydykovi pratsyuvaty u fabrytsi— i vin kil'ka rokiv zhyve sered vyklyuchno vazhkykh umovyn. Ale j' na novomu mistsi vin u povnomu vyru pratsi: dopysuye do ukrayins'kykh hazet Toronta, pratsyuye i v ukrayins'kij' kredytovij' spiltsi, i orhanizatorom Klyubu ukrayins'kykh profesionalistiv, probuye vlasnoho vydavnytstva (al'bomyk lystivok “Dni boyiv i slavy”, al'bom dlya rozmalyuvannya “Nashe vij's'ko”), zbyraye oholoshennya dlya hazet, vreshti pislya tr'okh vel'my tyazhkykh rokiv u Kanadi perebyraye napivzbankrotovanyj' tyzhnevyk “Ukrayins'kyj' Robitnyk", stavyt' j'oho “na nohy” i z dopomohoyu d-ra Osypa Boj'ka taky pereorhanizovuye u modernyj' tyzhnevyk “Vil'ne Slovo”, yakyj' redaguye do vesny 1960 roku. U mizhchasi yak holova Literaturno-mystets'koho klyubu orhanizuye z hurtom viddanykh spravi lyudej' odnu z naj'bil'shykh imprez ukrayintsiv vil'noho svitu: Z’yizd ukrayins'kykh mysttsiv Ameryky j' Kanady v chervni 1954-ho roku.

Vid 1960-ho roku zhyve redaktor A. Kurdydyk u m. Vinnipeg, de nakhodyt' nalezhne mistse spershu v redaktsiyi tyzhnevyka “Novyj' Shlyakh”, a vidtak vid 1962-ho do vykhodu na pensiyu v 1970-mu rotsi— u “Postupi”. Navit' buduchy na pensiyi, tut u “Stolytsi ukrayintsiv Kanady” pratsyuye doryvochno v tyzhnevykakh “Kanadij's'kyj' Farmer” i “Ukrayins'kyj' Holos” ta usiyeyu dusheyu porynaye v orhanizatsij'ne zhyttya svoyeyi hromady, pomahaye v yiyi vydavnychykh spravakh, pidtrymuye vsi yiyi pozytyvni pochyny. Pro tsej' ostannij' tvorchyj' etap dobre znayut' ukrayintsi Vinnipehu j' Manitoby, adzhe sered nykh, mayuchy bezlich druziv ta pobratymiv pratsi, meshkaye z druzhynoyu ta tr'oma synamy A. Kurdydyk desyatylit' iz chotyry—i dozhydaye do svoho 75-richchya zhurnalistychnoyi, literaturnoyi ta hromads'koyi pratsi…

-- Lew Kurdydyk
24.7.00

More Community Press Releases -- Click Here
Comments and observations about this article and other news
may be posted to the Press Comment Board