Виступ

Міністра закордонних справ України А.М.ЗЛЕНКА на урочистому відкритті ІІІ Всесвітнього форуму українців

“Україна: на десятому році

державного і духовного Ренесансу”

(Київ, 18 серпня 2001 року)

 

 

Вельмишановний Леоніде Даниловичу!

 

Шановні делегати та гості ІІІ Всесвітнього форуму українців!

 

Дорогі співвітчизники!

 

Пані та панове!

 

 

Менше ніж за тиждень Україна, а разом з нею і ми з Вами, як і всі українці у світі, перейдемо рубіж, який нам ще ніколи не вдавалося і не доводилося долати.

Вперше за всю свою багатовікову і многостраждальну історію Україна відсвяткує десятирічний ювілей державності.

Шанувальники минувшини можуть мені заперечити, оскільки такі історичні праобрази України як велична Київська Русь проіснувала не одне сторіччя, а вільна Козацька держава – не одне десятиріччя.

Згоден.

Однак, маю у своєму арсеналі аргумент, з яким, на моє переконання, погодяться усі присутні у цій залі.

Усе це було колись і не з нами.

 

Маємо бути вдячними долі, що подарувала нам унікальну нагоду бути і свідками відродження України, і її будівничими.

Маємо цінувати можливість власноруч творити своє сучасне і майбутнє.

Маємо берегти і плекати нашу державність.

В ім’я використаного нами історичного шансу.

В ім’я історичної справедливості, що прийшла на нашу землю десять років тому.

В ім’я наших здобутків і наших поразок на цьому шляху.

 

Говорю це як перший міністр закордонних справ незалежної України, якому випала висока честь бути безпосереднім учасником розбудови української дипломатії.

Говорю це як патріот своєї країни. Бо не раз відчував на власних плечах невимовно важкий тягар відповідальності за її долю.

Але я щасливий від того, що українська зовнішньополітична служба стала невід’ємною частиною міцного фундаменту нашої державності.

Пишаюся тим, що українська дипломатія з перших днів проголошення незалежності виявилася одним з її найнадійніших захисників і гарантів.

 

Ще ніколи, як сьогодні, ми не були такими далекими від підневільного існування в оманливих імперіях та нерівноправних союзах.

Ще ніколи ми не проливали жодної краплі крові за прагнення жити самостійно у своїй державі і “на своїй землі”.

Ще ніколи ми не були такими впевненими у тому, що свята мета, яку турботливо берегли наші предки і незримо передавали з покоління в покоління із “Заповітом”, “Маминим рушником”, “Двома кольорами”, для нас назавжди стала життєвою реальністю.

 

Маємо звикнути розбудовувати Україну не в жорстокій безпощадній боротьбі, а в повсякденній мирній праці на благо держави, на благо кожної української родини, на благо кожного громадянина.

В минуле мають відійти нарешті комплекс войовничості і нетерпимості, а з ним - комплекс меншовартості.

Мусимо подолати старі і набуті нами нові стереотипи малоросійського і новоукраїнського мислення.

 

Наближається незабутній серпневий день, який завершить відлік першої декади нашого державного і духовного Ренесансу.

Об’єктивно оцінюючи десятирічний період міжнародного становлення нашої держави, можу з упевненістю сказати: це був наш власний шлях.

Іншого шляху в нас бути не могло.

Я не є прихильником гіперболізації наших досягнень у зовнішньополітичній сфері.

Сприймаю їх як той необхідний мінімум, якого ми могли і повинні були досягти, проголосивши незалежність.

 

Сьогодні Україна – це визнаний у світі вагомий фактор міжнародної безпеки і стабільності.

Це держава, що конкретними справами підтверджує миролюбність, послідовність та передбачуваність своєї зовнішньої політики.

З прийняттям “Декларації про державний суверенітет”, “Основних напрямів зовнішньої політики” і, звичайно, Конституції України закладено ідеологічно-концептуальні підвалини української зовнішньої політики.

А такий документ як Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу чітко визначив нашу зовнішньополітичну перспективу.

Протягом десятирічного періоду ми не лише ідентифікували партнерів і стратегічних партнерів, але й встигли переконатися, наскільки стратегічним є їхнє ставлення щодо України.

 

Особливого значення надаємо стосункам з сусідами.

Дружні та взаємовигідні відносини з ними ми зафіксували непорушними двосторонніми документами, в тому числі, що стосується кордонів.

Переконані, що ці домовленості є запорукою стабільного і ефективного розвитку міждержавних відносин і в регіоні.

Україна бере активну участь в діяльності провідних міжнародних організацій та форумів.

Прагнемо не лише бути учасниками діалогу з питань забезпечення стратегічної безпеки і стабільності, але й залучатися до прийняття важливих політичних рішень на європейському і світовому рівнях.

 

Сучасна Україна – досвідчений, активний і неупереджений учасник миротворчих процесів.

Участь у врегулюванні міжнародних конфліктів поступово стає невід’ємним атрибутом української дипломатії.

Надаючи допомогу та сприяння, ми не здобуваємо дивідендів на чужому горі.

Неупереджено підходячи до оцінки позицій сторін, намагаємося зробити свій внесок у розв’язання конфліктних ситуацій та утвердження стабільності.

Бо дуже добре знаємо ціну миру.

Водночас, ще раз переконуємося, як важливо берегти мир і спокій у власній державі.

З подвійним болем щемить наше серце, коли з епіцентрів страждань та відчаю долинає українська мова.

Прагнемо, щоб нарешті мир утвердився в Придністров’ї.

Бажаємо, щоб не страждали українці на Балканах.

Не хочемо, щоб наші співвітчизники були заручниками міжетнічного чи будь-якого іншого протистояння.

Будемо робити все можливе, щоб предметом очевидних утисків та зневаги не ставали наша мова, культура, віра.

 

Хоча подумки повертаємося у 1991 рік, усі наші помисли звернені в перспективу, що перед нами.

Визначаємо, а радше, фіксуємо, місце України в системі світових та європейських координат.

За десять років незалежності ми не збилися на манівці, а чітко визначилися зі своїм магістральним курсом – інтеграцією до європейського простору.

 

 

Приходить пора втілення зробленого нами вибору.

Лише через свій європейський Ренесанс Україна зможе остаточно утвердитися в якості держави і повноцінно задовольнити політичні, економічні, безпекові та культурні інтереси своїх громадян і співвітчизників.

Головним стратегічним орієнтиром у цьому виборі є членство в Європейському Союзі. Цьому питанню Президент України Леонід Кучма надає виключно важливого значення.

Не забуваймо, що саме з європейською ідеєю він переміг на останніх президентських виборах.

 

Ми невпинно наближаємося до нашої мети.

Особливо приємно, що це бачать і наші партнери в Європі.

Дуже чітко пригадую слова нашого нещодавнього високого гостя Папи Римського Іоанна Павла ІІ під час його вікопомного візиту до нас 23-27 червня цього року: “Україна має виразне європейське покликання”.

Це послання Папи сприймаємо і як благословення, освячення нашого європейського вибору і як могутній імпульс для реалізації наміченого.

 

Сучасний розвиток взаємовідносин з ЄС свідчить, що двері в Європу для нас привідчинені.

Наше завдання – відкрити їх навстіж.

Європейський вибір України – це не данина моді і не намагання реалізувати власні амбіції.

Це - осмислена ідея, яка має об’єднати всіх українців. І не лише в Україні сущих.

 

В об’єднанні навколо неї, дорогі земляки, бачу запоруку незворотності процесів нашого внутрішньополітичного розвитку і зовнішньополітичного поступу.

І нехай наших співвітчизників з Росії, неблизьких Латинської Америки, США, Канади, Австралії не лякає цей вибір.

Бо він не географічний.

Він є невід’ємною частиною нашої свідомості.

Для сучасної української дипломатії і для мене особисто реалізація курсу на європейську інтеграцію є найвищою життєвою метою і професійним обов’язком.

 

Отже, аналізуючи зроблене і те, що ще слід зробити, не маю сумніву: найголовніші університети України ще попереду.

Бачимо себе як впливову регіональну силу.

Ініціатора і активного учасника процесів міжрегіональної співпраці. Будемо це доводити реальними справами.

Водночас, не відмовляємося від спокуси спробувати себе у найрізноманітніших куточках світу. Там, де, згідно з прогнозами, наш дебют може бути успішним, передусім, з економічних міркувань.

Очікуємо на дієву допомогу розкиданих по світу наших співвітчизників, які, не маю сумніву, завжди можуть підказати, де Україна могла б реалізувати свої інтереси, одержати економічну вигоду.

Через віднайдення нових економічних партнерів.

Через відкриття нових джерел залучення іноземних інвестицій.

Саме тут з’являються нові широкі можливості для тих, хто відчуває в собі готовність і сили допомогти своїй державі.

 

Українська дипломатія може і повинна якнайповніше реалізувати себе у цілком новій для неї ролі – настав час сприяти трансформуванню внутрішнього економічного, науково-технічного, інтелектуального потенціалу України у реальний зовнішньоекономічний прибуток.

Власне, бачу стратегічним завданням України входження у світове співтовариство не як сировинний додаток, а як гармонійно розвинена країна з високим технологічним рівнем розвитку, який відповідає викликам 21 століття.

 

Шановні пані та панове,

Надзвичайно приємно, що українці з усього світу Свято Незалежності зустрічають у Києві.

Як на Різдво та Великдень збирається вся родина – так сьогодні усіх нас привів до столиці України перший десятирічний ювілей нашої Державності і ІІІ Всесвітній форум.

Радію можливості розповісти світовому українству про те, що зроблено у сфері зовнішньої політики за десять років Незалежності, та про те, що і як нам належить зробити.

 

Одним з важливих вимірів нашої зовнішньополітичної діяльності стає турбота про кожного українського громадянина.

Ми хотіли б, щоб цю турботу відчув кожен українець за походженням, за особистим відчуттям, за покликанням.

В цьому бачу не лише політичний, але й моральний обов’язок української дипломатії.

Ще одним своїм професійним обов’язком вважатиму спрощення для зарубіжних українців візового режиму.

Нас можуть розділяти кілометри, але аж ніяк не очікування зустрічі.

 

Велику перспективу вбачаю у активізації української молоді у світі. Вважаю, що це – невикористаний пласт нашого національного надбання і потенціалу.

Українська молодь в Україні та поза її межами – це наша велика і беззаперечна перспектива.

Це те пуповиння, без якого важко собі уявити майбутнє світового українства і яке є життєво важливим для самої України.

Бо це наші, я наголошую, наші діти.

Поряд з вихованням молоді стратегічно важливим завданням, що стоїть перед нами, вважаю вміння здобувати і плекати справжніх друзів України.

Нам їх, на жаль, поки бракує.

Добре знаючи можливості українців у світі, певен, що вони можуть і повинні впливати на прийняття важливих, а часом і доленосних для їхньої Батьківщини рішень.

 

Шановні учасники ІІІ Всесвітнього форуму,

 

Україна, як ніколи сьогодні, потребує усіх нас.

Вона - наша доля.

Наш хрест і наш стяг.

Вона – наша єдина Батьківщина, яка кожному з нас вдивляється сьогодні в вічі.

Не відвертаймо нашого погляду.

Зуміймо побачити в її очах прохання, прощення, благословення…

 

Дякую за увагу!