Ми віримо лише в тих, хто вірить у самого себе.

Готуючись до сьогоднішньої прес-конференції, я вирішив обрати ці відомі слова, сказані Талейраном, за своєрідний лейтмотив мого виступу.

З початком 2001 року вступаємо у новий період діяльності України на міжнародній арені.

Бачу цей етап як добу прагматичного і жорсткого захисту національних інтересів нашої держави.

Новий час вимагатиме осмисленого і раціонального застосування наших зовнішньополітичних сил.

Максимальної віри і впевненості у власних можливостях.

Поділитися роздумами та міркуваннями про майбутні орієнтири вітчизняної зовнішньополітичної діяльності.

І, врешті, виголосити ряд особистих “так” і особистих “ні”, без яких не мислю ефективну реалізацію зовнішньополітичного курсу України.

Ключовою реалією світового співжиття стали процеси глобалізації - посилення міжнародної політичної, безпекової, економічної і культурної взаємозалежності.

Ідеологічним стрижнем цього явища постало всеосяжне поширення фундаментальних демократичних цінностей.

Визначальним стимулом глобалізації виявилися її економічні переваги. Інформаційна революція, крах біполярної системи зробили ці процеси незворотними.

Втім незворотною стала й думка про кінець ідеалістичного періоду у формуванні нової системи міжнародних координат.

Поняття “прагматизм” стало одним з найбільш уживаних, домінантним у зовнішньополітичних концепціях провідних учасників світового співжиття.

Другим вельми характерним терміном утвердилося поняття “спільності політичних, економічних та культурних цінностей”, які потрібно не лише поділяти. Їм слід відповідати.

І це особливо помітно на нашому європейському просторі.

Вже нині сучасна європейська політика значною мірою нагадує політику ідеологічного альянсу, який має єдині орієнтири, живе за усталеними правилами жорсткої і справедливої економічної конкуренції, прагне максимально захиститись від викликів і загроз власній безпеці.

І, щоб не порушити гармонію гри, партитуру треба досконало знати кожному з європейських музикантів.

Для нас, України, це передусім означає, що у ХХІ столітті якість звучання українського голосу, тобто зовнішньополітична вага нашої держави жодною мірою не визначатиметься її розташуванням.

2000 рік продемонстрував, що геополітичне місце країни – це вагомий, однак далеко не доленосний чинник.

Це - моє друге послання на нашій зустрічі.

Якою є сьогодні Україна на міжнародній арені?

У політичному сенсі наша держава користується авторитетом ініціативного, інтелектуально самодостатнього і конструктивного учасника міжнародного життя.

На геополітичній карті світу Київ сприймається як стратегічно важлива столиця.

Це насамперед засвідчила наша продуктивна діяльність в рамках Ради Безпеки ООН.

Реалізація ініціативи Президента України щодо проведення Саміту Ради Безпеки, проголошення далекосяжних пропозицій у рамках Саміту Тисячоліття, суттєве розширення (у 20 разів) обсягів та географії участі України у миротворчих операціях ООН – ці та інші відомі Вам факти, на мій погляд, не потребують зайвих коментарів.

До наших закономірних амбіцій, врешті - національних інтересів належить прагнення поступово посилювати конструктивний вплив на загальну ситуацію в регіоні.

У 2000 році ми також продовжили виконувати відповідальну місію контрибутора безпеки на європейському континенті.

Відтак наші посередницькі і миротворчі зусилля, зокрема в Косово (Югославія), у Придністров”ї (Молдова), у врегулюванні грузино-абхазького конфлікту, залишилися помітними і корисними.

Помітними і корисними були дії наших миротворців й поза межами європейського простору, які вони давно перетнули.

Саме цей рік у відносинах з Європейським Союзом і НАТО став періодом буденної і предметної праці.

Це, на моє переконання, обнадійливий показник.

Тому що суть, як відомо, ніколи не полягає в словах, а лише в конкретних діях.

Ми в принципі подолали етап декларативності на життєво важливому для нас євроінтеграційному напрямі і зосередилися на практичних, а відтак – найбільш необхідних моментах співробітництва.

Їх не може бути надто багато. Їх повинно бути стільки, скільки цього необхідно.

Натомість маємо дотримуватися нормальної логіки у відносинах з ними.

Треба, щоб наші партнери поважали інтереси України так само, як ми поважаємо їхні інтереси. Переконаний: саме у цьому суть, у цьому значення стратегічного партнерства.

А коли позиції партнерів різняться, то діяти, виходячи суто з власних національних інтересів.

Упевнений, що такий підхід повністю відповідатиме нашій зовнішньополітичній стратегії.

Їй, безперечно, відповідає й той факт, що в останні місяці минулого року російська складова нашої зовнішньої політики, як і належить, почала набувати реального практичного значення.

Нам фактично вдалося стати на шлях створення нового модулю двостороннього співробітництва як рівноправних і взаємно зацікавлених партнерів.

І найважливіше, що ми поступово починаємо відходити від крайностей.

Треба розуміти, що якщо Україна погоджується з Росією з конкретного питання, то це не означає, що вона йде у фарватері Москви. Або ж навпаки, якщо Київ не підтримує російську позицію, то не слід вважати, що між нами виростає нова “Берлінська” стіна.

У відносинах з Сполученими Штатами 2000 рік виявився досить насиченим та інтенсивним.

Ми вельми задоволені минулорічною динамікою і змістом наших взаємин.

Важливо, що у своєму листі Державний секретар США Коллін Пауелл підтвердив готовність нової Адміністрації не “збавляти обертів” двосторонньої співпраці. До речі, саме цей акцент пролунав у останній розмові Президента України Леоніда Кучми з відомим стратегом зовнішньої політики США - республіканцем Генрі Кіссінджером.

Щодо Польщі, то я високо оцінюю рівень нашого діалогу, який для України вже давно став невід”ємною складовою національної безпеки.

Остаточне закриття Чорнобильської атомної станції стало актом тієї ж самої історичної ваги, що й український підпис на Статуті Організації Об”єднаних Націй та на рішенні про відмову від ядерної зброї.

Згаданий мною перелік результатів навряд чи можна вважати повним без низки запитань, на які нам доводилося і ще належить відповісти.

2000 рік, панове, дав нам дуже важливий урок.

У цьому, власне, полягає моє третє послання, з яким звертаюся до Вас, шановні колеги.

Системність наших зовнішньополітичних дій – це продуманість, впорядкованість і узгодженість роботи вітчизняного державного апарату.

Тобто, коли права рука знає, що робить ліва.

Системність в першу чергу передбачає повне підпорядкування зовнішньополітичної діяльності актуальним потребам Української держави та її громадян.

Для мене це - аксіома.

Реальним наслідком розуміння такої аксіоми має стати підвищена увага вітчизняної дипломатичної служби до просування зовнішньоекономічних інтересів України.

Економізацію зовнішньої політики розглядаю не як головний біль лише Міністерства закордонних справ, а як загальнодержавну справу.

Вона вимагає концептуального бачення шляхів залучення зовнішніх економічних можливостей для потреб України.

Це означає жорстке лобіювання і захист наших економічних інтересів на міжнародній арені.

Це означає застосування системних і скоординованих дій.

Вже ближчим часом МЗС України запропонує власний проект концепції економізації зовнішньої політики нашої держави.

У рамках такої концепції ми не лише окреслимо напрями роботи, але й виступимо з новими ініціативами – “Посли українського бізнесу” та “Сприяння українському бізнесу”, які, сподіваюся, стануть корисним практичним внеском у цю справу.

Вельми важливим кроком для систематизації наших дій має також стати остаточне завершення дискусій про “багатовекторність” української зовнішньої політики.

Ірландський вчений Вільям Гамільтон, який у 1846 році вперше використав термін “вектор”, навіть не підозрював наскільки шкідливим може виявитися невірне розуміння цього слова.

Так, ми можемо сприйняти “багатовекторність”, як її розуміє більшість держав світу.

Тобто як розвиток і підтримку відносин з багатьма учасниками міжнародного співжиття. Як відомо, і невелика точка має безмежну кількість векторів, навіть якщо їхня довжина дорівнює нулю.

Як каже українська приказка, не можна рухатися на “три боки” відразу.

Це потрібно раз і назавжди зрозуміти.

У значенні руху, у значенні вибору, ще раз підкреслюю, у значенні руху, у значенні вибору Україна не вважає себе багатовекторною державою.

Наш вибір і мета – визначені.

Вони чітко проголошені Президентом України Леонідом Кучмою.

Це – європейська інтеграція України.

Саме тому у році, що прийшов, я бачу чільне завдання у наповненні євроінтеграційної діяльності України, яку розумію як досягнення внутрішніх високих економічних і правових стандартів, реальним змістом і впорядкування роботи державних структур на цьому напрямі.

Упевнений – якщо в цілому українське суспільство чітко усвідомлюватиме вагу наших зовнішньополітичних пріоритетів, то не буде підстав для звинувачень у будь-яких “кренах” вітчизняної зовнішньої політики.

Наша мета – проста: стати багатшими, сильнішими, згуртованішими.

Щоб цього досягти, не потрібно вигадувати власні правила.

Благотворний вплив нашої стратегічної мети – членства в Європейському Союзі полягає не в примарних "золотих горах", а в тому, що самі критерії членства спонукають проводити глибокі внутрішні реформи.

Водночас, аби мати можливість спокійно дбати про внутрішню трансформацію та реалізацію євровибору, слід неухильно забезпечувати сприятливі зовнішні умови.

За сучасних реалій для України це передусім означає розвиток стратегічного партнерства з Російською Федерацією і Сполученими Штатами Америки. Дружні і практичні відносини з цими державами розглядаю як ключову запоруку нашої безпеки.

Це, власне, означає формування того позитивного багажу, з яким Україна має утвердитися на європейському просторі.

Невід”ємними складовими цього багажу вважаю вступ України до Світової Організації Торгівлі, відновлення іміджу в Раді Європи, поглиблення практичного співробітництва з НАТО, забезпечення реалізації наших ініціатив в Організації з Безпеки і Співробітництва у Європі, інших регіональних структурах.

На користь іміджу та авторитету України працюватиме вся дипломатична служба держави.

У першу чергу йдеться про продовження зваженої і послідовної політики в рамках Ради Безпеки ООН, де будемо головувати у березні цього року.

Немає в ієрархії сучасних міжнародних відносин вищої і більш відповідальної посади, ніж Голова Ради Безпеки.

Головування України в цій світовій інституції, яка несе верховну відповідальність за глобальний мир і безпеку, розцінюємо як високу місію, яку готові і здатні виконувати.

Упевнений, що в цьому році мудрість зовнішньополітичної ідеології України мають також підтвердити візити в Україну Папи Римського Івана Павла ІІ та Генерального секретаря ООН Кофі Аннана.

Важливою подією для нас як для регіонального лідера стане проведення Київської зустрічі у верхах у рамках ГУУАМ. Вірю, що вона увійде в історію як Саміт народження нової організації.

Ми також ставимо собі за важливе завдання забезпечити продовження українських миротворчих і посередницьких місій як невід”ємного компонента нашої зовнішньополітичної діяльності.

І, врешті, ми маємо намір відкривати нові азимути української зовнішньої політики.

Будемо вживати заходів для перетворення України в одне з головних транспортних і комунікаційних перехресть, у важливий осередок газових і нафтових шляхів.

Таким чином, рік вшанування 10-ї річниці незалежності України бачу як вельми напружений і відповідальний у зовнішньополітичному сенсі.

Упевнитися у власних можливостях і потенціалі.

Сподіваюся, що глибока структурна і кадрова реформа системи МЗС, якою вже позначений 2001 рік, дозволить нам закласти основи ефективної діяльності на міжнародній арені в новому десятилітті і столітті.

Стою і стоятиму на цьому.

Це моє найважливіше “так”.

І нарешті моє п”яте і останнє послання, яке хочу виголосити сьогодні.

Це – моє тверде переконання.

Безперечно, ця теза залишиться нереалізованою, якщо не буде активної і конструктивної співпраці Міністерства закордонних справ і вітчизняних ЗМІ, наукових інституцій, недержавних громадських об”єднань.

А значить українська зовнішньополітична діяльність буде нереалістичною, ілюзорною і неефективною.

Для мене є вельми важливим те, щоб наш діалог став взаємно необхідним і корисним.

Усвідомлюємо, що саме через журналістське слово ми доносимо українській громадськості ідею зовнішньої політики держави.

Тому ми, Міністерство закордонних справ, готові надати максимального сприяння, аби Ваш голос ставав більш упевненим, чітким і фаховим.

Саме на це будуть спрямовані ініціативи МЗС з пошуку і передачі журналістам відомостей про навчальні заклади, наукові центри і громадські фонди, які могли б бути корисними для професійного зростання і вдосконалення вітчизняних ЗМІ.

Ми також опрацьовуємо ідею про формування за кордоном мережі українських інформаційних центрів, які б доносили світу неупереджену й об”єктивну інформацію про події в нашій державі.

І, врешті, саме цього року, 22 грудня, на День української дипломатії ми вперше відзначимо кращого українського журналіста-міжнародника.

Тому що віримо у Ваш професіоналізм і компетентність.

Тому що віримо у власну справу.

Віримо в тих, хто вірить у самого себе.

Дякую за увагу.