ВИСТУП
Президента України Леоніда Кучми
на Офіційній церемонії прощання
з Главою Держави Ватикан,
Його Святістю Іоанном Павлом ІІ (м. Львів)
27 червня 2001 року
Ваша Святосте!
Шановні гості!
Дорогі співвітчизники!
Завершується перший в історії візит в Україну Глави Держави Ватикан Його Святості Папи Іоанна Павла ІІ.
Повною мірою осмислити всю значущість цієї події можна буде лише з часом. Вона, безумовно, виходить далеко за рамки українсько-ватиканських відносин, або відвідання Главою Католицької церкви своєї пастви в Україні.
Підсумовуючи враження від візиту Його Святості, хотів би відзначити, що наше спілкування дало змогу подивитися під новим кутом зору на актуальні проблеми, які хвилюють Європу і світ.
Одна з них полягає у тому, що вражаючі досягнення у галузі науки і технологій викликали надто великі очікування у людської спільноти. Проте матеріальний прогрес виявився неспроможним вирішити численні соціальні, економічні, екологічні, гуманітарні проблеми планетарного масштабу. За таких умов, у час, коли стільки людей глибоко переживають від занепаду моральних цінностей або шукають виправдання своїм недобрим вчинкам, особливої сили набувають послідовні і переконливі заклики Його Святості слідувати простим і вічним істинам, проголошеним у Нагірній проповіді Христа майже два тисячоліття тому.
По-друге, візит високого гостя в Україну ще раз спонукав усіх нас серйозно і відповідально замислитися над тим, з яким духовним надбанням і на яких засадах ми будуватимемо далі наш земний дім - Соборну Українську державу.
Для історії десять років, протягом яких існує незалежна Україна - це лише невловима мить. А для нас це - значний період, позначений успіхами і невдачами, здобутками і помилками.
Сімдесят років панування на нашій землі войовничого, агресивного атеїзму змогли довести лише одне: будь-які спроби побудувати суспільство без Бога не залишають по собі нічого, крім "мерзоти запустіння" в душах людей.
І сьогодні таким же марнослів'ям будуть намагання створити новий суспільний лад, нехтуючи вірою в Бога, відкидаючи вічно живі принципи християнського буття.
Як вчить Святе Писання: "Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі" .
Історія споконвіку доводить: кожний народ має пройти свій шлях, інколи довгий і важкий, перш ніж йому вдасться повноцінно втілити свої моральні цінності у державних і суспільних інститутах.
Україна нині знаходиться на переломному етапі цього шляху. Ми шукаємо відповідь на непрості запитання: як органічно вживити у складну і суперечливу тканину сучасних міжлюдських відносин духовні скарби, залишені нам у спадщину благочестивими предками. Як побудувати справедливе суспільство, де наріжними каменями були б милосердя і любов до ближнього?
Сподіваюся, що й Ви, Ваша Святосте, за час перебування в Україні змогли переконатися: незважаючи на весь тягар минулого, в душах сучасних українців не вичерпується жадання духовного.
Ви зустрічалися з українською молоддю. Вона розуміла Вас і щиро сприймала Ваше слово, незалежно від того, до яких конфесій ці молоді люди належать, знайшли свою віру чи ще перебувають у її пошуках.
Не всім, хто прагнув зустрітися з Вами, пощастило зробити це через обмеженість земного простору і людських можливостей. Але Ваш нинішній візит, і ми в цьому твердо переконані - лише початок діалогу, який буде й надалі збагачувати всіх нас новими знаннями, високими почуттями та добрими устремліннями.
Від імені українського народу я щиро бажаю Вам, Ваша Святосте, щастя та успіхів у виконанні Вашої великої земної місії.
Нехай Всемогутній Господь благословить Вас на довгі літа!