Шановні учасники засідання!

Згідно зі статтею 106 Конституції України днями я подам до Верховної Ради України

щорічне Послання Президента України "Про внутрішнє і зовнішнє становище

України у 2000 році".

Послання складається з двох розділів та 7 спеціальних доповідей:

- Актуальні питання дальшого забезпечення свободи слова в Україні.

- Проблема бідності в контексті політики соціально-економічних перетворень та

стратегії реформ.

- Енергозабезпечення економіки України та енергозбереження.

- Аграрний сектор економіки України: шляхи поглиблення реформ.

- Судова система України та судова реформа.

- Україна та Європейський Союз.

- Україна і міжнародні фінансові інституції.

Члени Національної Ради матимуть можливість ознайомитися з текстом Послання.

Мій виступ сьогодні прямо і безпосередньо кореспондується з його відповідними

розділами.

І насамперед з оцінками соціально-економічного розвитку України у 2000 році.

Скажу відразу - вони неоднозначні і потребують поглибленого деполітизованого

аналізу. Він потрібний для остаточного визначення основних засад економічної та

соціальної політики післякризового періоду, яка має забезпечити надійні гарантії

сталого економічного зростання на основі якісних перетворень української

економіки, її системного розвитку.

Відтак завдання полягає у тому, щоб осмислити: якою мірою політика 2000 року була

адекватною Стратегії економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки і в

чому вона потребує коректив.

Напевне, у нас немає розходжень щодо оцінки минулого року, як переломного в

економічній динаміці. Економіка вийшла з кризи. Вперше після 1989 року досягнуто

реального зростання її основних параметрів.

Констатуючи цей незаперечний факт, ми водночас повинні відверто сказати про ті

втрати, яких зазнали за десять років економічної кризи. Вони надзвичайно серйозні:

валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60 відсотків, обсяги промислової

продукції - на 48,9, сільського господарства - на 51,5 відсотка. Реальна заробітна

плата зменшилася у 3,8, а реальні виплати з пенсій - у 4 рази.

Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 роках. За цей

час ВВП знизився на 46,5 відсотка, промислове виробництво - на 40,4,

сільськогосподарське - на 32,5 відсотка.

Лише у 1994 році падіння ВВП склало 22,9 відсотка, а промислового виробництва -

27,8 відсотка. Повністю розбалансованою виявилася грошова та фінансова

система. Дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією НБУ.

Інших механізмів його обслуговування не існувало. Наслідком цього стала рекордна

відсотків. Тільки за 1994 рік валютний курс українського карбованця у доларах США

знизився у 8,3 раза.

Ситуація ускладнювалася практичною відсутністю основних атрибутів національної

економіки, втратою дієздатності держави, глибокими суперечностями між

законодавчою та виконавчою владою, далеко не в усьому сприятливою

зовнішньоекономічною та політичною кон'юнктурою.

Наводжу цю статистику для того, щоб ще раз нагадати нашим опонентам про

стартові позиції, з яких у 1994 році було розпочато політику поступового подолання

кризи та глибоких системних перетворень нашої економіки.

Світова економічна історія не знає подібних масштабів падіння економіки у

невоєнний час. Потрібно було п'ять років напруженої роботи, щоб вивести українську

економіку з катастрофи.

Підтверджують це основні економічні результати 2000 року. І насамперед

синтезуючим показником - зростання на 6 відсотків ВВП.

З квітня 1999 і протягом усього 2000 року стабільно нарощувався випуск

промислової продукції. Як відомо, торік її обсяги збільшилися на 12,9 відсотка. Це

дозволило перевищити рівень промислового виробництва 1995 року.

Порівняно з 1999 роком найвищі темпи зростання обсягів продукції зафіксовано у

таких галузях кінцевого споживання, як харчова, деревообробна,

целюлозно-паперова та легка.

Вперше за останні роки одержано приріст обсягів виробництва в основній

інвестиційній сфері - машинобудуванні та металообробці, де випуск продукції зріс

на 16,8 відсотка.

Відчутними були зрушення у сільському господарстві.

Ми здійснили безпрецедентні кроки у реформуванні аграрних відносин, хоча

опозиція пророкувала неминучі провали.

Ви пам'ятаєте численні заяви на початку року: "село не посіє", "трактори не вийдуть в

поле", "тваринництво розвалиться".

Однак, всупереч цим прогнозам, виробництво валової сільськогосподарської

продукції зросло на 9,2 відсотка.

Хоча я всіх хочу застерегти від ейфорії. Проблем тут ще дуже багато.

До важливих зрушень 2000-го року відношу активізацію інвестиційної діяльності,

позитивні зрушення у бюджетній сфері, істотне зростання експортного потенціалу.

На 6,2 відсотка збільшилися (у реальному обчисленні) грошові доходи населення.

Погашено заборгованість з виплат пенсій. Зменшилася заборгованість з виплат

заробітної плати, зокрема у бюджетній сфері. Зріс рівень зайнятості населення.

Було зроблено ряд важливих кроків і у напрямку поглиблення курсу ринкових

перетворень, утвердження в економіці ефективного конкурентного середовища.

Майже вдвічі знизився рівень бартеризації економіки. За рік приватизовано більш

як 5300 підприємств. Продовжувався процес становлення вітчизняного ринку цінних

паперів.

Відчутних зрушень зазнала і банківська система. Зріс рівень монетизації економіки.

Починаючи з березня минулого року, практично на незмінному рівні утримується

валютний курс гривні.

Вперше за останні роки банківська система повернулася обличчям до реальної

економіки. Кредитування економіки комерційними банками збільшилося на 62

відсотка.

Це добрий показник. Обнадійливим є те, що знайдено ефективні механізми

кредитування АПК.

Знаковим для України стало визнання її Євросоюзом як країни з ринковою

економікою.

Дуже важливим в економічному, а також психологічному плані є те, що ці зрушення

досягнуто, з одного боку, за умов зниження більш як на 2 млрд. дол. зовнішнього

боргу України та зростання валютних резервів; з другого - за фактичної відсутності

зовнішнього кредитування української економіки міжнародними фінансовими

інституціями.

Отже, маємо підстави ще для одного висновку: за роки реформ в українській

економіці сформовано вагомий потенціал зростання, який за умови адекватної

економічної політики та стабільної політичної ситуації може забезпечити (в досить

стислі терміни) відчутні позитивні зрушення як в загальному розвитку економіки, так і

у забезпеченні добробуту людей.

Цей принципової ваги висновок підтверджується високими темпами зростання у

січні цього року: ВВП - на 9,1 відсотка, промислового виробництва за 2 місяці - на

16,7 відсотка.

Передумови економічного зростання

Якщо звертатися до чинників економічного зростання, то не можна обійти увагою

декілька важливих аспектів, які сформували сприятливі умови. А саме:

- нову політичну ситуацію, що склалася у країні після президентських виборів та

утворення парламентської більшості;

- виправлення допущених у 1997-1998 роках валютно-курсових диспропорцій та

подолання надмірної ревальвації гривні, демонтаж фінансової піраміди;

- добру зовнішньоекономічну кон'юнктуру. За оцінками Держкомстату, минулорічне

зростання більш як на 80 відсотків зумовлене приростом експорту.

До цього варто додати й чинники більш тривалого періоду. За експертними

оцінками, фаза економічної стабілізації та зростання, в яку вступила українська

економіка, почала формуватися ще у першій половині 1997 року, коли рівень

інфляції знизився до 10,1, а облікова ставка до - 16 відсотків. Стабільний розвиток

призупинився під впливом світової фінансової кризи, і особливо російської. Не

обійшлося тут і без помилок, яких припустилися Уряд і Національний банк при

дальшому здійсненні грошово-фінансової політики. Їх наслідком стало відчутне

зменшення валютних резервів (з 2,3 млрд. дол. у 1997 році до 0,8 млрд. у 1998),

зростання до критичної межі зовнішнього боргу, суттєве скорочення експорту

товарів.

Стабілізаційні процеси було відновлено з другої половини 1999 року. Відчутний

вплив спричинило запровадження на основі указів Президента за перехідними

положеннями Конституції системи економічних стимулів, спрямованих на

виведення з кризового стану металургійної, суднобудівної, переробної та легкої

промисловості, виробництва сільгосптехніки, прискорення житлового будівництва,

реформування аграрних відносин.

Синтезуючим результатом такої економічної політики стало помітне пожвавлення

інвестиційного процесу. З 1998 року темпи зростання інвестицій в основний капітал

почали суттєво випереджати динаміку ВВП та промислового виробництва. На кінець

1999 року майже в усіх галузях промисловості сформувалися "точки зростання".

Реструктуризація значної частини підприємств адаптувала їх до ринкової

кон'юнктури.

Хочу відмітити таку важливу ознаку позитивних зрушень у промисловості, як

зростання продуктивності праці. Тим більше, що ми забули взагалі про цей базовий

показник економічної динаміки, тоді як він широко використовується у міжнародній

статистиці.

За даними Держкомстату, у 1997 році продуктивність праці у промисловості зросла

на 7,1 відсотка, у 1998 - на 3,9, 1999 - 9,6 і у першому півріччі 2000 року - майже на

16 відсотків.

На результатах минулого року позитивно позначилися й інші важливі кроки у

політиці реформ, здійснені у 1998-1999 роках. Це:

- перехід (починаючи з 1999 року) до грошової приватизації;

- запровадження системи стимулів розвитку малого підприємництва;

- зниження податкового навантаження на товаровиробника, в тому числі на фонд

оплати праці, скасування зборів до Чорнобильського фонду, запровадження

фіксованого сільгоспподатку;

- утворення мережі спеціальних економічних зон та територій зі спеціальним

режимом інвестиційної діяльності;

- здійснення заходів щодо скорочення немонетарних розрахунків та платежів.

Як наслідок, промислове виробництво у 1999 році зросло на 4 відсотки, у тому числі

виробництво товарів народного споживання - на 7,2 відсотка.

Отже, слід виходити з того, що підсумки 2000 року не можуть розглядатися відірвано

від політики економічних перетворень попереднього періоду. Вони стали логічним

продовженням позитивних зрушень у реальній економіці, що відбувалися,

починаючи з 1995 року, і особливо у 1998-1999 роках.

Водночас економічні підсумки 2000 року не можна переоцінювати. Вони

засвідчують не лише позитивні зрушення, а й наявні проблеми та не використані

сповна можливості минулого року. Доказом цього є хоча б той факт, що у багатьох

країнах СНД темпи економічного зростання значно вищі, ніж у Україні. У Російській

Федерації ВВП торік збільшився на 8 відсотків, Казахстані - на 10,5, Азербайджані -

на 11,4 відсотка.

Процеси економічного зростання в нас не супроводжувалися відчутними якісними

перетвореннями, позитивними структурними змінами, подоланням нагромаджених

за останні роки відтворювальних деформацій та деформацій у соціальній сфері. У

багатьох напрямах зафіксовано поглиблення зазначених диспропорцій.

Проблема бідності

Найгострішою з усіх проблем є проблема подолання бідності.

На початку ХХІ століття вона розглядається світовим співтовариством як ключова у

соціально-економічній політиці будь-якої держави. Україна ж належить до країн не

лише з високим, а й зростаючим рівнем бідності.

Мене особливо непокоїть те, що всупереч очікуванням, пов'язаним із позитивними

економічними зрушеннями, поширення бідності не зменшилося, а навпаки, навіть

зросло. Посилилася диференціація суспільства через стрімку концентрацію коштів

та майна в руках нечисленних груп населення і прогресуюче збільшення

злиденності широких верств.

Бідність перетворюється на один із найважливіших чинників соціально-політичної

напруги. Зверніть увагу на те, що дуже часто серед пікетуючих та демонстрантів

переважно люди, які у такий спосіб заробляють на прожиття.

Бідність перетворюється у проблему майбутнього нації. Нині - це чи не основний

чинник стрімкого зниження народжуваності, погіршення стану здоров'я та

зростання смертності, посилення процесів депопуляції. Лише за минулий рік

населення України скоротилося з 49,7 млн. до 49,3 млн.

Ще один надзвичайно тривожний симптом - висока частка бідних серед

працюючого населення. На відміну від переважної більшості країн, наявність роботи

в Україні ще не є гарантією мінімального достатку. За існуючими оцінками, близько

78 відсотків бідних становлять сім'ї, де хтось з дорослих працює. І це зрозуміло:

понад 70 відсотків працюючих отримують заробітну плату меншу за прожитковий

мінімум.

У 2000 році реальна заробітна плата порівняно з попереднім роком не зросла (як

це весь час декларується), а знизилася на 0,9 відсотка. Її частка у структурі доходів

скоротилася до критичної межі - всього 47,7 відсотка.

Невпинно зменшується і частка витрат на оплату праці в структурі собівартості

виробництва продукції: у 1999 році вона складала 12, а у 2000 році - 11 відсотків. У

промисловості частка відповідних витрат впала до 9 відсотків. Ці цифри наочно

засвідчують прогресуюче знецінення заробітної плати, девальвацію її мотиваційних

чинників, значення у стимулюванні високопродуктивної праці, забезпеченні

сімейного достатку.

Так, вагомим досягненням 2000 року є погашення заборгованості із виплат пенсій

та грошової допомоги. Однак слід враховувати, що середньомісячний розмір пенсій

в Україні складає менше третини від середньомісячної заробітної плати - всього

31,7 відсотка, тоді як за світовими стандартами цей показник має бути вищим за 70

відсотків. З врахуванням інфляції у 2000 році індекс середньомісячної пенсії у

реальному обчисленні порівняно з попереднім роком склав всього 88,2 відсотка.

Таким чином, результати дуже невтішні: знизилася реальна заробітна плата,

знизився (у реальному обчисленні) і середній розмір пенсій.

Ці дуже серйозні показники потребують першочергової уваги виконавчої та

законодавчої влади, органів місцевого самоврядування. Маємо відчутний ріст

виробництва і водночас - падіння реальної заробітної плати та пенсій.

Кому потрібна така політика?

Мені не зрозуміло, чому саме таким проблемам не надається належної уваги та

гласності? У питаннях, що стосуються прозорості економічної ситуації, не повинно

бути подвійних стандартів: позитивне - для широкого загалу, інформація про

проблемні питання - лише для обмеженого кола осіб.

Кого ми вводимо в оману?

Маю усі підстави стверджувати:

незважаючи на позитивні зрушення, 2000 рік не став переломним у сфері

соціальних відносин, роком реального поліпшення добробуту широких верств

населення. У свою чергу це означає, що курс на відчутне посилення соціальної

спрямованості реформ ще не знайшов ефективного втілення.

Треба визнати й інше: за роки реформ нами так і не освоєно механізми активної

політики доходів, яка широко використовується на Заході і має стати ключовою в

умовах перехідної економіки.

Подолання глибокої диференціації доходів, яка є однією з причин бідності, повинно

здійснюватися не шляхом штучного обмеження верхнього рівня доходів. А навпаки -

шляхом їх легалізації та виведення з тіні, розширення позицій середнього класу,

прошарку людей, які користуються приватною власністю, у тому числі на землю,

отримують від цього доходи.

Створення сприятливих умов для підприємництва та стимулювання населення до

набуття приватної власності, її ефективний захист повинні стати одним з

принципових пріоритетів соціальної політики держави сьогодні і в перспективі.

Уряду доручено невідкладно опрацювати Комплексну програму подолання бідності

з визначенням ефективних заходів та інструментів державної політики доходів,

розрахованої на коротко-, середньо- та довготермінову перспективу. Переконаний,

що ця Програма, яка повинна набути статусу визначальної на етапі післякризового

розвитку, має отримати найвищу легітимність - схвалення Верховною Радою.

Практична реалізація такої Програми може і повинна об'єднати, з одного боку,

зусилля органів державної влади та місцевого самоврядування, з другого - широкої

громадськості, різних політичних сил.

На моє переконання, базовою платформою реальної консолідації суспільства у

післякризовий період покликана стати ідея відчутної активізації соціальних чинників.

Подолання економічної кризи та зростання виробництва створюють для цього

необхідні передумови. Їх потрібно повною мірою використати. Але зробити це

можна лише об'єднаними зусиллями. Люди очікують від всіх нас саме таких дій.

Визначені у Посланні Президента до Верховної Ради основні засади соціальної

політики та подолання бідності могли б стати основою діалогу з цієї проблеми. Нам

усім потрібно усвідомити - при збереженні існуючого стану в сфері соціальних

відносин не може бути й мови про стійкий розвиток нашої економіки, як і суспільства

загалом.

Якщо говорити про конкретні завдання соціальної політики 2001 року, то вони

зводяться, по-перше, до запровадження чітких механізмів адресної державної

соціальної допомоги; по-друге, до реалізації основних положень Концепції

реформування оплати праці, визначеної Указом Президента України; по-третє, до

здійснення першого рівня завдань пенсійної реформи та реформи системи

соціального страхування.

Упродовж року Уряд повинен забезпечити:

- зростання реальних доходів населення не менш як на 4,4 відсотка;

- підвищення оплати праці в бюджетній сфері не менш як на 25 відсотків;

- збільшення на 20 відсотків рівня мінімальних соціальних виплат та середніх

виплат трудової пенсії;

- повне погашення (у І півріччі 2001 р.) заборгованості перед працівниками

бюджетної сфери з соціальної допомоги та заробітної плати;

- запровадження відповідно до чинного законодавства індексації грошових доходів

населення та компенсації громадянам втрат частини доходів у зв'язку з

порушенням термінів їх виплати;

- створення не менш як 600 тис. нових робочих місць та залучення до участі у

громадських роботах понад 230 тис. безробітних громадян.

Перехід на нову, більш високу ступінь реалізації економічних перетворень потребує

налагодження не на словах, а на ділі дієвої системи соціального партнерства, яка

передбачає функціонування ефективних механізмів консолідації дій держави,

підприємств та найманих працівників.

Ми ж у цій справі зробили лише перші скромні кроки.

І це зрозуміло. Діюча система соціального партнерства на Заході формувалася

упродовж всього минулого сторіччя.

Нам же необхідно активно вести пошук і активно діяти в цьому ж напрямку, але у

дуже стислому часовому вимірі.

Увага відповідних суб'єктів має зосереджуватися насамперед на удосконаленні

механізмів соціального партнерства на рівні підприємств, підвищенні ролі

індивідуальних та колективних договорів у регулюванні питань оплати праці та її

охорони.

Вважаю за необхідне підтримати пропозицію народних депутатів щодо прийняття

Закону України "Про трудові колективи", який має чітко визначити відповідні

повноваження у сфері соціально-трудових відносин.

Міцна грошова одиниця

Друга безальтернативна складова економічної політики післякризового розвитку - це

реалізація на ділі політики міцної національної грошової одиниці.

Небезпечна тенденція зростання цін протягом останніх 3-х років не може не

турбувати.

Макроекономічними прогнозами на 2000-й рік передбачалося зниження інфляції

до 16 відсотків. Насправді індекс цін споживчого ринку сягнув 25,8 відсотка. Це один

з найвищих показників інфляції серед країн СНД.

Інфляційні процеси знецінюють потенціал економічного зростання, який

формується в українській економіці. Вони унеможливлюють зростання

конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, стримують можливості

нагромадження капіталу, зменшують інвестиційну привабливість національної

економіки.

Відчутне зростання цін у 2000-му році стало основною причиною знецінення

реальних доходів населення. І саме через це заходи у сфері соціальної політики

виявилися неефективними.

Ознакою недостатньої керованості грошово-валютної системи стала глибока

диспропорція між валютною стабілізацією гривні і значним рівнем внутрішньої

інфляції. Така ситуація підриває конкурентоспроможність насамперед експортних

галузей економіки і може виявитися відчутним гальмом економічного зростання.

Хочу нагадати, що за Конституцією України єдиним суб'єктом, відповідальним за

стійкість національної грошової одиниці, є Національний банк. Тому вимагаю від

його керівництва проведення більш результативної політики, насамперед у

питаннях стабілізації цін.

Ще раз наголошую: суттєве зниження інфляції та прогнозована стабільність

валютного курсу гривні має розглядатися як одна з визначальних передумов не

лише досягнення сталих параметрів економічного зростання, а й збереження та

нагромадження доходів населення. Треба поставити собі за завдання і будь-що

його виконати: не лише забезпечити у 2001 році рівень інфляції не вище 13-14

відсотків, а й створити необхідні передумови її зниження у 2002 році - до 9-10, а у

2003-2004 роках - до 7-8 відсотків.

Для цього більш чіткими мають бути позиція та дії Кабінету Міністрів. І перш за все в

утвердженні ефективних механізмів антимонопольного регулювання цін, подоланні

хаосу і безладдя, що мають місце у цій сфері.

Люди цілком логічно порушують питання: чому невпинно зростають ціни на

комунальні послуги, а якість їх невпинно погіршується?

У 2000 році житлово-комунальні тарифи штучно підвищено на 39 відсотків. Що це

дало?

Заборгованість з відповідних платежів зросла до 6,2 млрд. грн., а термін

заборгованості населення склав 11,7 місяця. Боржниками стала майже половина

країни.

Хіба за таких дій може бути стабільною динаміка цін?

Потрібно зрозуміти принципову відмінність економічної ситуації у 2001 році

порівняно з попереднім. Її сутність: якщо торік економічне зростання поєднувалося

з інфляцією, то цього року маємо забезпечити зростання у поєднанні зі

стабільними цінами.

Зрозуміло, що таке завдання на порядок складніше. Допускаю ситуацію, за якої

можливо доведеться дещо поступитися темпами зростання, але міцність грошової

одиниці має відчутно зрости.

Це вимога не лише Президента, а насамперед суспільства, широких верств

населення. Люди мають бути впевнені, що ціни не лише сьогодні, а й через місяць, і

через півроку, і надалі залишатимуться стабільними.

Переконаний, що нам під силу витримати і провести таку лінію.

Фінансова політика

Без надмірної ейфорії треба оцінювати минулорічні результати у бюджетній сфері.

Поділяю оцінку фахівців, що відчутних зрушень у ній не відбулося. Гострою

залишається потреба у глибоких системних реформах, які по суті весь час

відкладаються.

Не можна не враховувати, з одного боку, зростання бюджетної недоїмки, з другого -

збільшення бюджетних надходжень завдяки високим темпам зростання ВВП

(значно вищими, ніж це прогнозувалося), а також суттєвому збільшенню

інфляційного податку.

Кожна четверта гривня бюджетних надходжень минулого року мала інфляційну

природу. Це означає, що фінансування у реальних цінах значної частки бюджетних

видатків, у тому числі і на соціальну сферу, мало досить скромні результати.

У минулорічному Посланні я привертав увагу Уряду до необхідності корекції

фінансової політики - першочергового зміцнення фінансів суб'єктів

господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств. Однак відповідної

переорієнтації фінансової політики у 2000-му році не сталося.

Доказом цього є зростання збиткових підприємств, низький рівень рентабельності

більшості галузей виробництва, поглиблення платіжної кризи. Загальний рівень

дебіторської та кредиторської заборгованості усіх суб'єктів господарювання (крім

бюджетних установ) збільшився відповідно на 8,8 та 12,7 відсотка.

Натомість суттєво зріс рівень державних видатків. Якщо у 1999 році доходи

Зведеного бюджету складали 25,9 відсотка до ВВП, то у 2000 році вони зросли до

27,7 відсотка. Разом із доходами Пенсійного фонду ця сума сягнула майже 40

відсотків до ВВП. Такий обсяг державного споживання для економіки

післякризового періоду є надто високим.

Гадаю, всім зрозуміло, що ресурс зростання такої економіки не може бути

достатнім.

Це має стати визначальним завданням економічної політики Уряду у 2001 році.

При її вирішенні пріоритетним є невідкладне прийняття Податкового кодексу і

реформування на його основі податкової системи. Податкова реформа покликана

забезпечити:

- по-перше, не символічне, а, наголошую, відчутне зниження податкового

навантаження. Наша економіка ніколи "не зіпнеться на ноги" з наявним рівнем

податків. Мені не зрозуміла позиція Уряду у цьому питанні. Згадайте, скільки було

запевнень на початку минулого року.

Хто виграє від того, що половина наших підприємств вимушена працювати в "тіні".

(Росія знизила верхню межу прибуткового податку до 13 відсотків, а у нас - 40).

Наполягав і вимагаю суттєвого зниження прибуткового податку, починаючи вже з

другого півріччя нинішнього року. Це наше спільне завдання;

- по-друге, вирівнювання умов оподаткування для всіх платників податків за рахунок

скасування пільг, особливо тих, що надаються за галузевими та територіальними

ознаками;

- по-третє, створення ефективної та прозорої системи адміністрування податків,

узгодженої із забезпеченням прав і обов'язків платників податків та інших

обов'язкових платежів.

Основними завданнями Уряду у бюджетній політиці мають стати:

- приведення зобов'язань держави у відповідність з її ресурсами, забезпечення на

цій основі реальної, а не фіктивної (як це має місце) збалансованості та

бездефіцитності державного бюджету;

- здійснення ефективних заходів, які б забезпечили належну прозорість

бюджетного процесу та найжорсткіший контроль за використанням бюджетних

коштів усіх рівнів. Чому ніхто не несе відповідальність за те, що найбільше

кримінальних діянь припадає на бюджетну сферу? Бюджет розкрадається, а ми

продовжуємо тішити себе байками, що начебто справи тут поліпшуються.

Де тут роль Рахункової палати?

- проведення у відповідності з Бюджетним кодексом (який, судячи із запевнень,

повинен бути схвалений також у першому півріччі) реформи міжбюджетних

відносин;

- забезпечення надходжень до бюджетів усіх рівнів тільки у грошовій формі;

- переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування.

Завдання Уряду полягає у тому, щоб вже наступного року перейти до визначення

бюджету розвитку, а також до розрахунків дефіциту державного бюджету на основі

міжнародних стандартів.

Він також повинен зосередити увагу на утвердженні ефективної, а головне -

прозорої системи управління державним боргом, створенні умов для виходу

України на зовнішні ринки капіталу, продовження конструктивної співпраці з

міжнародними фінансовими організаціями. У тому числі з питань реструктуризації

боргу перед Паризьким клубом кредиторів.

Здійснення цих та інших заходів слід підпорядкувати визначальній меті: дальшому

обмеженню боргової залежності держави. Рішуче попереджаю від будь-яких

відступів у вирішенні цього завдання.

Енергозабезпечення та енергозбереження

Ми зобов'язані забезпечити відчутні зміни у політиці енергозабезпечення та

енергозбереження. Надалі неприпустимо підміняти вирішення стратегічних

проблем енергетики розв'язанням біжучих питань.

Сьогодні точиться багато розмов довкола реформ в енергосекторі економіки. Однак

ці реформи не можуть обмежуватися лише енергетичним ринком, залишаючи поза

увагою базові зрушення у всьому комплексі інших питань.

Група провідних вчених - енергетиків на чолі з віце-президентом НАН України,

академіком Шидловським Анатолієм Корнійовичем підготувала за моїм дорученням

спеціальну доповідь до щорічного Послання Верховній Раді. В ній переконливо

доводиться, що за умови збереження діючої моделі енергетичної політики

українська економіка не має жодних перспектив. Тому потрібні не косметичні зміни,

а глибокі системні перетворення.

Особливі надії у зв'язку з цим я покладаю на нового Віце-прем'єр-міністра з питань

промислової політики Олега Дубину.

Ще раз повторюю: минулий рік ми по суті втратили на безплідні розмови про

реформи в енергетичному секторі, не маючи чітких уяв щодо того, якими повинні

бути ці реформи.

Кілька днів тому мною підписано розпорядження про утворення робочої групи, яка

покликана опрацювати Енергетичну стратегію України.

Головне завдання полягає у зміщенні акцентів на удосконалення структури

енергоспоживання - застосування економічних інструментів, у тому числі і цінових,

які б забезпечили відчутне зменшення як абсолютних показників, так і частки

споживання природного газу з одночасним збільшенням обсягів та питомої ваги

споживання вугілля, запасів якого в Україні вистачить на тривалий період.

Такі структурні зрушення вимагають від Уряду (у стислі терміни) опрацювання та

реалізації державної програми реконструкції українських ТЕС, адаптації їх

обладнання до використання низькоякісних сортів вугілля, запровадження в

тепловій енергетиці новітніх технологій, які дозволили б розширити базу

використання вітчизняної вугільної промисловості.

Маючи достатні технічні та технологічні можливості для успішного розв'язання цього

завдання, ми можемо не лише відкрити нові перспективи перед вугільною

промисловістю, а й стимулювати розширення внутрішнього ринку машинобудування,

вирішення соціальних проблем шахтарських регіонів.

При такій постановці роботи буде і зацікавлена підтримка відповідних проектів з

боку іноземних інвесторів, у тому числі й міжнародних фінансових інституцій.

При цьому треба враховувати прискорену глобалізацію енергетичних процесів, яка

нині майже повністю охопила всю сферу паливних ресурсів.

На черзі об'єднання електроенергетики в масштабах євразійського континенту.

Природною є також глобалізація екологічних проблем, пов'язаних з діяльністю

паливно-енергетичного комплексу.

Необхідно максимально скористатися перевагами глобалізації і водночас запобігти

її можливим негативним наслідкам, врахувати бурхливий розвиток

транснаціонального енергетичного простору і передбачити у ньому належне місце

енергетики України.

У зв'язку з цим категорично не можу погодитися з політизацією проблеми щодо

поглиблення нашої співпраці з російською стороною у галузі енергетики.

Такі кроки слід було зробити значно раніше. Тоді енергетична ситуація в Україні була

б на порядок кращою.

Потрібно, нарешті, перейти від слів до діла і у реалізації політики

енергозбереження. Розрахунки вчених показують: при здійсненні вже

опрацьованих заходів реальна економія у 2010 році може скласти близько 85 млн.

тонн умовного палива, що суттєво перевищує кількість всього палива, яке

видобувається нині.

Однак проблема енергозбереження (як і все інше) не вирішується сама собою.

Вона потребує опрацювання та здійснення ефективних економічних, в тому числі

фіскальних механізмів.

Очікую конкретних кроків від Уряду вже у цьому році.

Твердо стою на необхідності забезпечення реальної прозорості фінансових

розрахунків в галузі, посилення їх ринкової спрямованості на подолання тіньових та

кримінальних відносин, що її руйнують.

Дуже гострою потребою для нас є здійснення ефективної цінової політики

енергозабезпечення, подолання існуючого і тут диктату монопольних об'єднань.

Таким чином, енергетична політика Уряду та місцевих органів виконавчої влади має

стати на порядок дієвішою, концентруватися довкола не лише поточних, а й

перспективних проблем, з тим, щоб реально була забезпечена енергетична

безпека держави.

Промислова політика

Більшої осмисленості та цілеспрямованості потрібно надати державній

промисловій політиці.

Важливо, щоб стрімкий розвиток окремих галузей промислового виробництва після

тривалої кризи супроводжувався відчутними якісними перетвореннями.

Насамперед у виправленні глибоких структурних деформацій.

Добре відомо, що економіка України успадкувала вкрай деформовану структуру

промислового виробництва, яка склалася за роки її перебування у складі

колишнього СРСР. За останнє десятиріччя зазначені деформації ще більшою мірою

поглибилися. Вони досягли критичної межі і потребують максимальної уваги для їх

виправлення.

У 2000 році, незважаючи на зростання випуску продукції кінцевого використання,

загальна тенденція щодо погіршення структури промислового виробництва також не

змінилася. Це стосується насамперед машинобудування, частка якого зменшилася

з 30,7 відсотка у 1990 році до 14,1 - у 1999 році і до 13,2 відсотка - у 2000 році.

За цей період майже у 8 разів скоротилася питома вага легкої промисловості.

торік 27,4 відсотка порівняно з 11 відсотками у 1990 році та 23,8 відсотка у 1999

році.

Продовжувалося зростання й інших енергоємних галузей (хімічної промисловості,

кольорової металургії).

За підсумками 2000 року, сукупна частка сировинних та енергоємних галузей у

структурі промислового виробництва наблизилася до 58 відсотків. Такої

деформованої структури промисловості немає в жодній країні. З огляду на

зростання цін на сировинні та енергетичні ресурси це вже стає проблемою

економічної безпеки держави.

Потрібно визнати: ми фактично не маємо механізмів, які б дозволили змінити ці

негативні процеси. Не дивлячись на те, що проблема порушується мною не вперше.

Завдання з завдань промислової політики Уряду - прискорення інноваційного

оновлення виробничого потенціалу. Як свідчить статистика, інноваційною діяльністю

минулого року займалося всього 14,8 відсотка загальної кількості промислових

підприємств.

Це не може не турбувати. Отримані від економічного зростання ресурси мають бути

сконцентровані насамперед на забезпеченні науково-технічного та технологічного

прогресу. Інакше промисловість не матиме перспективи.

Уряду не слід очікувати, що ці питання знайдуть своє вирішення в автономному

режимі, а належить всебічно опрацювати та запровадити економічні механізми їх

розв'язання.

Особлива увага Уряду має бути приділена забезпеченню ефективної державної

підтримки вітчизняного високотехнологічного та наукоємного сектора економіки.

Наївно сподіватися, що інноваційний розвиток української економіки можна

забезпечити лише за рахунок імпорту новітніх технологій. Хоча потрібно активно

працювати і в цьому напрямку.

Основою стратегії інноваційного розвитку повинно стати насамперед максимальне

примноження власного науково-технічного потенціалу. Це має стати аксіомою для

Уряду, базовою позицією нашої економічної політики.

В усьому світі, в тому числі у США, Західній Європі, в Японії, високі технології

утверджуються на основі активної державної підтримки. Для цього використовується

система економічних, в тому числі фіскальних інструментів, інституційних стимулів.

По суті, вся економічна система концентрується на розв'язанні відповідних цілей.

Так було при освоєнні космічного простору, інформаційних технологій, так

відбувається й тепер - при розвитку Інтернету. Технологічні прориви у будь-якій

сфері економіки здійснювалися саме на такій основі.

Ми зобов'язані робити з цього висновки. Давайте запитаємо Бориса Євгеновича

Патона, як міністерства та відомства, а також окремі підприємства, цікавляться

науковими напрацюваннями Академії наук?

Ми зобов'язані з повною відповідальністю поставитися до зміцнення економічних

позицій наявного у нас потенціалу високих технологій, тих його ланок, що витримали

випробування часом, довели свою конкурентоспроможність в умовах жорсткої і

тривалої економічної кризи.

Йдеться насамперед про космічну та авіаційну галузі, хоча зрозуміло, що власний

потенціал високотехнологічного та наукоємного розвитку економіки України не

обмежується лише цими сферами.

Відповідно до Указу Президента "Про заходи щодо використання космічних

технологій для інноваційного розвитку економіки держави" Уряд має забезпечити

прийняття та реалізацію Міжвідомчої програми впровадження вітчизняних

космічних технологій у виробництво продукції для потреб внутрішнього ринку і на

експорт. Резерви та можливості у цій сфері надзвичайно широкі.

У питаннях розвитку високих технологій дуже важливим є поглиблення нашого

співробітництва з підприємствами Росії та інших країн СНД. Остання зустріч з

Президентом Російської Федерації Володимиром Путіним у Дніпропетровську та

досягнуті на ній домовленості відкривають широкі можливості для вирішення цих

проблем.

Розраховую також на поглиблення співпраці в аерокосмічній галузі зі Сполученими

Штатами Америки, де є добрий приклад роботи над програмою "Морський старт".

З 1994 року підписано шість важливих угод між Урядом України та Урядом США, які

утворюють для цього надійну правову основу.

Аграрна політика

Ключовий пріоритет 2001-го року - продовження активної аграрної політики,

здійснення дієвих кроків щодо утвердження України (вже у найближчі роки) як

держави з високоефективним експортоспроможним сільським господарством.

Починаючи з 1994 року, ми відчутно просунулися в реформуванні аграрних

відносин, зокрема в утвердженні приватної власності на землю. З цих питань

прийнято більше 20 Указів Президента. Серед них - "Про невідкладні заходи щодо

прискорення земельної реформи у сільськогосподарському виробництві" (1994 рік),

"Про оренду землі" (1997 рік), "Про невідкладні заходи щодо прискорення

реформування аграрного сектора економіки" (1999 рік), "Про формування

аграрного ринку" (2000 рік) та інші.

Хочу наголосити, що йдеться по суті про власну українську модель здійснення

реформ на селі, яка була опрацьована вітчизняними вченими та практиками і

запроваджувалася у життя ініціативними кроками Президента. Її успіх значною

мірою пояснюється цією обставиною, оскільки усі попередні роки відомі вам

політичні сили чинили шалений опір.

Завданням аграрної політики є створення у 2001 році надійних умов для

закріплення позитивних зрушень у реформуванні АПК, забезпечення дальшого

приросту сільськогосподарської продукції, стабілізації виробництва у тваринництві,

остаточного подолання збитковості та зміцнення фінансового стану підприємств

АПК.

Особливої уваги потребують питання, що стосуються врегулювання майнових

відносин реформованих підприємств, формування цивілізованого ринку землі та

забезпечення надійного державного захисту приватної власності на землю,

удосконалення інфраструктури ринків збуту продукції та ринків

матеріально-технічних ресурсів для потреб аграрного сектору, запровадження

механізмів іпотечного кредитування та страхування ризиків сільськогосподарського

виробництва.

Уряд та НБУ мають розробити ефективні механізми залучення підприємствами

АПК кредитних ресурсів. За оцінками, такі кредити повинні перевищити 3 млрд. грн.

У цьому році слід обов'язково вирішити організаційні та фінансові питання щодо

створення земельного (іпотечного) банку. Звертаюся особисто до Михайла

Васильовича Гладія та Володимира Семеновича Стельмаха: треба припинити

безплідні дебати і зайнятися конкретною роботою.

Також сподіваюся, що народні депутати розуміють значення і невідкладну

необхідність термінового прийняття Верховною Радою Земельного кодексу України.

Прискорення економічної динаміки

Стратегією економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки перед Урядом

ставиться завдання: опрацювати та здійснити таку систему заходів, яка б дозволила,

з одного боку, утримати зростання ВВП у 2001 році на рівні не менше 4 відсотків, з

другого - створити надійні передумови для відчутного прискорення економічної

динаміки, досягнення у 2002-2004 роках середньорічних темпів ВВП на рівні 6-7

відсотків.

Хочу наголосити, що йдеться про програму - мінімум.

Економічна динаміка цього року вказує на те, що ці контрольні параметри можуть

бути суттєво перевищені.

Як вважають фахівці, нині українська економіка утримує в собі потенціал зростання

на рівні до 10 відсотків щорічного зростання ВВП.

Лише такі темпи є достатніми для реалізації невідкладних завдань соціальної

сфери, досягнення у максимально стислі терміни відчутних зрушень у піднесенні

життєвого рівня населення, передусім малозабезпечених громадян.

За експертними оцінками, у найближчій перспективі має зберегтися достатньо

сприятлива для української економіки зовнішньоекономічна кон'юнктура.

Передбачаються стабільні темпи зростання російської економіки та інших країн

СНД - основних торгових партнерів України.

Оптимістичними є прогнози і стосовно економічної динаміки країн-членів ЄС, а

також Центральної та Східної Європи. Результативними можуть виявитися

торговельні відносини України й з іншими економічними партнерами.

Водночас зберігаються і значні ризики.

Вони пов'язані передусім з тим, що при визначенні основних засад економічної

політики на 2001 та наступні роки Уряд має враховувати поступове послаблення дії

позитивних чинників економічного зростання, пов'язаних з глибокою девальвацією

гривні у 1997-1998 роках.

Нарощування випуску продукції стримуватиметься низькою платоспроможністю

населення та повільним відновленням внутрішнього ринку. У 2000 році відчутних

позитивних зрушень тут не сталося.

Крім того, дестабілізуючими чинниками, що загрожують зміцненню позитивних

тенденцій у сфері економіки, можуть стати ускладнення політичної ситуації,

викликані загрозою розпаду парламентської більшості, підготовкою до наступних

парламентських виборів. Економіка перехідного періоду особливо чутлива до

відповідних процесів.

Інвестиційний клімат

З врахуванням викладених та інших обставин, політика Уряду має спрямовуватися

на утвердження сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату.

ЇЇ складові:

По-перше, забезпечення стабільного законодавчого поля.

Виступав і виступаю за тісну співпрацю Уряду, Верховної Ради та президентських

структур на етапі підготовки відповідних законопроектів, що може суттєво

прискорити їх проходження у сесійній залі.

Звертаюся до всіх народних депутатів: прийняття Податкового, Земельного,

Цивільного та Бюджетного кодексів - це справа, яку слід зробити без будь-яких

зволікань та попередніх умов.

Зобов'язую керівників регіонів сприяти її вирішенню.

По-друге, у минулорічному Посланні Президента обгрунтовано механізми

формування в країні критичної маси ринкових відносин, дальший розвиток

економіки на самодостатній ринковій основі.

Прошу Кабінет Міністрів уважно проаналізувати реалізацію цих заходів. Багато з

них лишається поза зоною уваги.

У першу чергу йдеться про утвердження ефективного конкурентного середовища.

Такою ж мірою назрілим є питання стосовно здійснення ефективних кроків,

спрямованих на оздоровлення економічного середовища шляхом реалізації

процедур банкрутства неефективних та збиткових підприємств, які довели свою

неспроможність використати нові сприятливі умови для фінансового оздоровлення.

Втім, ми повинні рішуче класти край найменшим спробам штучного доведення

підприємств до банкрутств. Пасивну політику з цих питань у попередній період

можна було пояснити умовами економічної кризи, коли 60 й більше відсотків

підприємств були збитковими.

На етапі післякризового розвитку продовження такої ж політики завдасть відчутної

шкоди. Українська економіка залишиться неконкурентоспроможною.

По-третє, розвиток малого бізнесу.

Мене дуже турбує те, що протягом минулого року не сталося відчутних зрушень у

розвитку малого підприємництва. Ця сфера економічної діяльності продовжує

розвиватися повільно. Протягом останніх років питома вага продукції малих

підприємств у ВВП залишається на рівні 7-8 відсотків, тоді як в економічно

розвинених країнах цей показник перевищує 40 відсотків.

У цьому провина передусім місцевих органів влади. Низький рівень розвитку малого

бізнесу повністю кореспондується із інтенсивністю корупції та чиновницького

свавілля на місцях.

Непокоїть й те, що в Україні ще дуже мало структур, які б займалися інноваційною

діяльністю, венчурним бізнесом, немає ефективних механізмів їх державної

підтримки, як і малого підприємництва загалом.

По-четверте, зміцнення банківської системи, посилення її фінансової надійності та

дальшої орієнтації на потреби реального сектору економіки. Навряд чи хто

сумнівається в тому, що реалізація політики економічного зростання

гальмуватиметься (у випадку відсутності відчутних зрушень) слабкістю банківської

системи.

Судіть самі: частка кредитів, наданих суб'єктам господарювання, складає трохи

більше 10 відсотків від ВВП, тоді як у країнах Центральної та Східної Європи - 50-60

відсотків.

Невиправдано високими лишаються кредитні ставки, у тому числі облікова ставка

НБУ.

Більшість комерційних банків не здійснюють активної політики залучення депозитів

населення.

Саме цим пояснюється те, що майже 40 відсотків грошової маси перебуває поза

банківським обігом. А це понад 13 млрд. грн. Ось де наші невикористані інвестиційні

резерви.

Очікую від НБУ ефективної політики у цьому питанні.

Підкреслюю: ефективної політики, а не дворічних дискусій між НБУ та Урядом щодо

банку реконструкції та розвитку, а також селянського (іпотечного) банку.

По-п'яте, Уряду потрібно у невідкладному порядку опрацювати та реалізувати

заходи, спрямовані на стимулювання ринку капіталів, який фактично зупинився у

своєму розвитку і вже декілька років не прогресує. Йдеться про запровадження

ефективної системи страхування інвестицій, розвитку інституційних інвесторів,

зокрема недержавних пенсійних та страхових фондів, лізингу вітчизняних машин та

обладнання для АПК, авіації та міського транспорту, телекомунікацій.

Важливим джерелом залучення коштів населення у інвестиційний процес може

стати житлова іпотека, про яку у нас ведуться поки що порожні розмови. Конкретно

цією проблемою ніхто не займається.

По-шосте, основна увага Уряду та Фонду державного майна має бути зосереджена

насамперед на посиленні інвестиційної спрямованості приватизаційного процесу,

налагодженні дієвих механізмів управління об'єктами державної власності, а також

механізмів, що пов'язані з підготовкою об'єктів до продажу, підвищенням їх

приватизаційної привабливості та конкурентоспроможності.

У цьому році буде продовжено грошову приватизацію великих стратегічних об'єктів,

які займають монопольне становище на національному ринку. Позитивно, що цей

процес супроводжується активним залученням іноземних інвесторів. Однак нас не

може не турбувати фактична неконкурентність у приватизаційному процесі

національного капіталу.

За експертними оцінками, сприяти розв'язанню цієї принципової для країни

проблеми могла й офіційна легалізація національного капіталу некримінального

походження, значна частка якого зосередилася в офшорних зонах.

Звісно, що це проблема не лише економічна, а й соціальна та політична. Однак її

потрібно вирішувати.

Такою ж гострою є необхідність удосконалення діючої нормативної бази щодо

вторинної емісії акцій промислових об'єктів.

Водночас Уряду необхідно реалізувати ефективні заходи, спрямовані на

утвердження сучасних механізмів корпоративного управління підприємствами

акціонерної форми власності, надійних гарантій щодо реалізації та ефективного

захисту прав дрібних акціонерів. У зв'язку з цим потрібно прискорити прийняття

законів "Про акціонерні товариства" та "Про управління об'єктами державної

власності".

Я бачу необхідність посилення контрольних функцій профільних комітетів та

відповідної комісії Верховної Ради за процесами приватизації.

По-сьоме, інвестиційний клімат в Україні перебуває у прямій залежності від

виправлення деформацій у відносинах власності, забезпечення надійного

державного захисту приватної власності, інтересів ділових партнерів, інвесторів та

кредиторів, стимулювання приватної ініціативи.

Водночас маємо постійно дбати, як я на цьому вже неодноразово наголошував, про

зміцнення позицій національного капіталу (фінансового, банківського,

промислового), його концентрацію та централізацію.

Українській економіці потрібні міцні фінансово-промислові групи, які б розвивалися

не на тіньовій, а на узаконеній (легальній) економічній основі.

Ми лише виграємо від того, що створимо відповідні умови для утвердження

фінансово-промислових груп.

Слід виходити з того, що лише крупний національний капітал у союзі з малим та

середнім бізнесом можуть стати основою реальної суверенності національної

економіки, її базовою конструкцією.

По-восьме, потребує активізації екологічна політика, реалізація міжнародних

принципів сталого збалансованого розвитку держави на основі поліпшення стану

довкілля, раціонального і ощадливого використання природних ресурсів.

У зв'язку з цим ставиться завдання до кінця 2001 року підготувати комплексний

документ, який визначав би "Національну стратегію сталого розвитку України". На

моє переконання, цей документ має бути розглянутий Верховною Радою.

Екологічна безпека і інвестиційна привабливість нашої економіки - це проблеми

одного порядку і взаємопов'язані.

Як вже зазначалося, 2000-й рік позначився відчутною активізацією

зовнішньоекономічної діяльності.

Це яскраво простежувалося на всіх пріоритетних напрямах зовнішньоекономічної

політики держави - у наших відносинах з Росією, Європейським Союзом та

Сполученими Штатами. Україна досягла важливого прогресу у поглибленні своїх

економічних відносин й з багатьма іншими країнами світу.

Торік експорт зріс на 18,8 відсотка, а імпорт - на 18,2 відсотка. Позитивне сальдо

зовнішньої торгівлі збільшилося з 2,3 млрд. дол. у 1999 р. до 2,8 млрд. у минулому.

Ця позитивна динаміка стала потужним чинником загального зростання української

економіки.

Потрібно зазначити, що збільшення експортних поставок спричинила сприятлива

кон'юнктура, особливо в Росії, у торгівлі з якою експорт українських товарів зріс на

46,7 відсотка і забезпечив 24,1 відсоток від усіх експортних поставок. Істотно

збільшився експорт товарів у країни Євросоюзу. В 1,7 раза зріс експорт у США та

Канаду.

Проте чи задовольняє стан справ у цій сфері?

Звісно, ні.

Тим більше, що динамічний розвиток зовнішньоекономічних відносин України

супроводжувався і негативними явищами, які пов'язані насамперед з структурними

деформаціями вітчизняної економіки.

По-перше, основний приріст експорту досягнуто завдяки нарощуванню поставок

продукції металургії та хімічної промисловості. На ці галузі, які споживають більше

половини всіх енергоресурсів, припадає відповідно 44,9 та 10,7 відсотка

українського експорту.

По-друге, не вироблено дієвих механізмів прискореного нарощування експорту в

галузях, що випускають продукцію з високим рівнем доданої вартості. Торік на

продукцію машинобудування в структурі експорту припадало лише 9,2 відсотка.

По-третє, не розвивається, як слід, сучасна інфраструктура зовнішньої торгівлі -

системи довготермінового кредитування, страхування експортних ризиків,

інформаційного забезпечення експортерів тощо.

По-четверте, на фоні зростання обсягів експорту товарів намітилася тенденція до

застою в експорті послуг. Це пов'язано насамперед з нераціональністю їхньої

структури - переважанням транспортних послуг. Така однобічність стала основною

причиною загального скорочення обсягів експорту послуг на 2,4 відсотка при

зростанні їх імпорту на 21 відсоток.

Існуючий комплекс проблем, пов'язаних із розвитком зовнішньоекономічних зв'язків

має розглядатися і в контексті розширення внутрішнього ринку.

Ми дійшли межі у зростанні частки експорту в структурі ВВП. Вона виросла з 25,9

відсотка у 1993 році до майже 60 - у минулому. За прогнозними оцінками, у

найближчій перспективі її дальше зростання є неможливим. Ставку можна робити

лише на структурні зміни експорту. А це суттєво ускладнить завдання зовнішньої

діяльності у наступний період.

У зв'язку з цим хочу чітко визначити свою позицію: я був і лишаюся прибічником

дальшої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

Як показує попередній досвід, зовнішня відкритість вітчизняної економіки -

визначальний стимул підвищення її конкурентоспроможності та активізації притоку

іноземних інвестицій.

Майбутнє економіки України - це її максимальна відкритість як для Сходу, так і для

Заходу. Така політика, окрім всього іншого, диктується й нашим геополітичним

становищем. І лише заангажовані політики можуть не розуміти цього.

Пріоритетним завданням Уряду у 2001 році є остаточне вирішення питань щодо

вступу України до СОТ. Це сприятиме більш повній реалізації експортного

потенціалу наших підприємств і залученню іноземних інвестицій.

Особлива увага має бути зосереджена на стимулюванні експорту товарів з високим

рівнем доданої вартості та підвищеним рівнем наукоємності, а також експорту

послуг, створенні умов для гармонізації інтересів імпортерів та експортерів,

досягнення збалансованості платіжного балансу України.

Кілька слів про наші відносини з МВФ.

Комплекс заходів, викладений у щорічному Посланні Президента, спрямований на

прискорення ринкової трансформації української економіки, підвищення її

платоспроможності, а отже, відповідає логіці поглиблення нашої співпраці з МВФ.

Звичайно, в цих питаннях не виключаються й певні розбіжності. Але їх можна і

треба усувати шляхом переговорів.

Водночас я проти дріб'язкової опіки з боку МВФ економічної політики, яку здійснює

наша держава, проти політизації відповідних відносин.

Загалом вважаю за необхідне наголосити: розвиваючи відносини з міжнародними

фінансовими організаціями, ми маємо виходити з пріоритетності внутрішніх

джерел стабілізації та економічного зростання. Особисто я - за такий підхід.

І останнє питання, яке вважаю за необхідне порушити. Але не останнє, а, можливо,

першорядне за своїм значенням.

У комплексі поточних та перспективних завдань державної політики визначальним є

максимальна концентрація зусиль усіх гілок влади та органів місцевого

самоврядування на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових,

організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження корупції та тіньової

економічної діяльності.

У вирішенні цього завдання не можна покладатися тільки на силові методи і на

правові органи. Такі методи можуть дати лише тимчасовий ефект. Це має бути

цілісна система дій, спрямована передусім на викорінення причин та передумов

цих явищ, зокрема на відчутне послаблення податкового тиску, зниження рівня

адміністративного втручання в економічні процеси та їх максимальна лібералізація,

розмежування влади і капіталу.

Активна політика подолання корумпованості та тінізації економічних процесів має

ініціюватися передусім органами виконавчої влади. На нинішньому етапі розвитку

це повинно стати ключовим напрямом діяльності Уряду, кожного міністерства,

органів виконавчої влади на місцях. Прогрес української економіки та соціальної

сфери, утвердження сприятливого інвестиційного клімату, позитивного

міжнародного іміджу держави органічно пов'язані з досягненням відчутних зрушень

у розв'язанні зазначених проблем.

Враховуючи функції Національної Ради, вважаю за доцільне провести всебічне

обговорення цієї проблеми на наступному засіданні.

Водночас потрібно винести уроки із власного досвіду і визнати, що ключовою

функцією держави в економіці є, без всяких сумнівів, захист економічної свободи.

Нашою стратегією у цьому питанні має бути не підтримка обраних підприємств та

учасників ринку, а захист майнових прав громадян та прав власності,

підприємницької ініціативи. Держава має послідовно відходити від практики

адміністративного втручання у бізнес. Потрібно забезпечити прийняття та

застосування законів прямої дії, звести до мінімуму відомчі інструкції, усунути

подвійне тлумачення нормативних актів.

Завершуючи виступ, ще раз хочу наголосити: статистичні показники 1999-го, 2000-го

та січня-лютого 2001 року є достатньо серйозними доказами вагомості потенціалу

економічного зростання української економіки.Наше завдання - зробити все, щоб

досягнуті темпи трансформувалися у стійку (як у середньо-, так і довгостроковій

перспективі) тенденцію сталого зростання.

Однак для реалізації цього завдання не досить лише економічних рішень. Країні, як

повітря, потрібні політична стабільність, консолідація та поєднання зусиль у

державотворчій роботі.

Від кожного з нас - представників багатомільйонного українського народу, і

насамперед від тих, хто перебуває біля керма державної влади у центрі й на місцях,

від лідерів політичних партій та рухів, політиків різної ідеологічної орієнтації

вимагається усвідомлення тієї великої історичної місії, яка покладена на наші плечі -

місії першопрохідців, що стоять біля витоків утвердження та зміцнення України як

суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Дякую за увагу.

Last year was the first year of implementation of the strategy in social and economical

development for 2000-2004 based on election program of the President of Ukraine.

This strategy became the base for establishment of the majority in Parliament and

program of the Governmental work. As it has been foreseen, the last year was crucial in

economical dynamics. The real increase of microeconomic and branch parameters

after the long economical crisis was achieved. GDP increased by 6.0%, production -

12,9%, agriculture gross output - 9,2%. The positive results of the year 2000 were

pension arrearage payments, activation of investment especially in credit activity,

increase of cash payments in economy and export potential, reduction of foreign debts.

On the one hand, the above mentioned results were achieved due to the reduction of

foreign debts by more than $2 bln and increase of current reserves. On the other hand,

there was no real foreign creditation of economic from the side of international financial

institutions.

It is very important to take into account that positive changes in economy took places in

the second half of 1999.

In spite of the fact that we have positive changes, the year 2000 didn't become a crucial

time for the sphere of social relations. There was no real improvement of public life.

That means that intensifying of social reform course which was determined in the last

year President Message and approved by Deputy Corps, has not applied effectively. One

of the reason of this is a lack of reliable mechanisms which are able to solve the

accumulating problems of social sphere and turn into reliable incentives. We don't say

about stabile development of our economy and the whole society while growing the

differentiation of incomes and deepening the poverty.

The join task of executive and legislative authorities and local self-government is the

realization in accordance with the planning strategy of economic and social

development such numbers of measures which provides the transformation of the

achieved in the year 2000 paces of economic dynamic to stabile trend of constant

increase.

A key problem of the realization of this task is firmness of competitiveness of home

economy, its innovation renovation, creation of reliable investment climate. The main

role is in the following:

First. Provide strengthening of the national monetary unit and preserve the stability

exchange rate. It is necessary to give the tasks for Government and National Bank to

provide not only decrease of inflation rate in 2001 by 13-14% but to create the

necessary prerequisite for its stabile keeping for the next period on the rate not higher

than 10% per year.

Second. Not symbolic but significant (I stress on it) decrease of the tax burden, creation

of the effective and transparent tax administrative system.

Third. To bring financial state obligations into compliance with the state resources and

providing on this base the real but not fictive (as it is) balance and shortageless of state

budget. Providing of this measures should be submitted to a considerable aim - further

limitation of the debt dependence of the state. I strongly oppose and will oppose any

steps aside from this task.

Fourth. I have adhered and adhere to the position of further foreign-economic activity

liberalization. Previous experience shows that the transparency of national economy is

the determining stimulus to increase its competitive ability and activate the influx of

foreign investments. I figure on the support of the definite position from the side of the

Deputy Corps. The future of the Ukrainian economy is in it's maximum openness both

to the East and the West. Moreover, it takes shape from our geopolitical location. In this

connection the priority task for the Government in 2001 is the final decision of

questions, which are concerned with the entrance of Ukraine to WTO. It assists, from

one side, to fulfill the complete realization of export potential of our enterprises, from

the other - in attracting of the foreign investments.

Mechanisms of the formation of market relations critical mass in our country, further

development of the economy, based on all-sufficient market foundation were grounded

at the last year President Message. However, many of them are out of the attention.

First of all it concerns with the problem of the establishment of the effective and

competitive environment. The question of the effective steps fulfillment, which are

directed towards the invigoration of the economic environment by means of the

realization of bankrupt procedure of the ineffective and unprofitable enterprises, which

proved their inability to use new favorable conditions for financial invigoration, is actual

too.

Investment climate in Ukraine is directly depending on the correction of deformations in

property relations, guaranteeing safe state protection of the individual property,

interests of business partners, investors and creditors, stimulation of the private

initiative. At the same time we should permanently take care of the improvement of

national capital positions (financial, banking, industrial), it's concentration and

centralization. We should turn to the account that only big national capital combining

with the small-scale and middle business could be the foundation of the real

sovereignty of the national economy and be the basis of it's construction.

The active policy of combating with corruption and economic processes shadowing first

of all must be initiated by executive power institutions. At the present stage of the

development it should be the determining direction of the activity of the Government

and every ministry, local executive power institutions. At the same time we should

memorize lessons from our own experience and ,without any doubt, acknowledge the

fact, that the dominant function of the state in economy is the protection of economic

freedom. In this question, our strategy should not be based on the support of the

selected enterprises and market participants, but we should protect citizen property

rights and ownership rights, business initiative. Step by step the state should move off

the practice of the interference in business.

Шановні учасники засідання!

Сьогодні ми розглянули два важливих і взаємопов'язаних питання - економіка і

регіональна політика.

Концепція державної регіональної політики, по-перше, органічно вписується в

завдання забезпечення сталого економічного зростання країни.

У свою чергу, і це по-друге, проблеми економіки та регіонів безпосередньо зав'язані

на політичні процеси, від рівня цивілізованості та конструктивізму яких залежить

наше сьогодення й майбутнє.

А отже, визначальною передумовою реалізації завдань, про які зараз йшлося, є

утримання політичної стабільності, забезпечення відповідальних, консолідованих

дій виконавчої та представницької влади всіх рівнів.

У зв'язку з тим, вважаю за необхідне ще раз висловити свою позицію щодо

нинішнього політичного загострення в Україні.

По-перше, хочу наголосити, що в своїй основі воно аж ніяк не зумовлене

об'єктивними трансформаційними процесами.

Це прямий наслідок радикалізації і ситуативного об'єднання різних сил - політичних

аутсайдерів з метою реваншу і перерозподілу влади неконституційним шляхом, їх

балансування на межі закону і поза законом, дотримання не законів, а так званих

"моральних" заповідей самопризначених лідерів, які нарекли себе опозицією.

Не можна не помічати її спроб політизувати конфесії, національні товариства та

молодіжне середовище, поставити собі на службу протестний потенціал

суспільства.

А оскільки такий розрахунок не спрацював і не міг спрацювати, то ставка від самого

початку робилася на реакцію та підтримку зовнішнього світу, на його чутливе

ставлення до проблем свободи слова і демократії.

І що ж маємо: вкотре мітили у Президента і вкотре вцілили в Україну, завдали її

престижу величезної шкоди.

Тому переконаний, що Звернення Президента України, Голови Верховної Ради та

Прем'єр-міністра до українського народу було своєчасним, точним і корисним.

Підтвердження цьому - істерична реакція опозиціонерів і підтримка звернення в

суспільстві, про що свідчать численні відгуки громадян та трудових колективів.

По-друге, не перебільшуючи масштаби того, що відбувається в політичному житті,

оскільки дії відомих вам сил не мають глибинного характеру, не зачіпають

безпосередні інтереси громадян, а скоріше віддзеркалюють настрої мізерного

прошарку таких собі активістів, вважаю за необхідне зазначити: надмірна

зосередженість на політичних питаннях шкодить економіці, соціальному

самопочуттю людей, зовнішньому іміджу держави.

Тому застерігаючи від втягування в політичні ігрища, не можу не звернути увагу на

розгубленість деяких державних службовців, навіть високого рангу, їх вичікувальну

позицію.

Складається враження, що дехто хоче відмовчатися, що є рівнозначним покірному

потуранню таким діям.

Я цього не розумію і не сприймаю.

Особливо хочу застерегти і попередити про неприпустимість опозиції у владі.

Пропоную кожному державному службовцю, починаючи з міністрів, хто причетний

своїм членством, симпатіями, на кажучи вже про дії, до опозиційних утворень,

протягом тижня визначитися: або вони звільнять місця в державних органах або

публічно відмежуються від антидержавних по суті формувань.

Вважаю, що так буде політично правильно і чесно. Бо боротьба розв'язана проти

Президента з використанням найбрудніших, найцинічніших технологій не заради

національного порятунку, не для зміцнення держави, підвищення добробуту народу,

а за саму владу, за спробу встановити у суспільстві свій порядок, далекий від

демократії, чинних законів і Конституції.

Інакше не можна розцінити чергове намагання здійснити конституційний переворот.

Скільки треба мати цинізму і зневаги до людей, щоб виклично відкинути реалізацію

результатів всенародного референдуму, і тут же розпочати роботу з перекроювання

Конституції під себе, для вдоволення своїх політичних амбіцій. Не задумуючись, що

завтра це обернеться бідою для країни.

Вважаю, що ми здатні і повинні зробити все, як в центрі, так і на місцях, щоб

демократичним шляхом убезпечити суспільство від таких "рятувальників".

Аналізуючи останні політичні події, я постійно думаю над тим, чому все це відбулося.

Про мотиви, якими керувалися нечесні політики та ділки від політики, не кажу. Тут

все ясно.

Але чому ж люди демонструють байдужість, а подекуди й дозволяють втягнути себе у

провокації, вже хоча б тим, що стверджують: диму без вогню не буває?

Причина, мабуть, полягає у тому, що громадяни України відчувають свою

незатребуваність, свою непричетність та невідповідальність за долю країни.

Не маючи необхідного доступу до механізмів прийняття політичних рішень, не

маючи можливості контролювати структури влади, не знаючи, а відтак - не

розуміючи, як і у чиїх інтересах вони діють, громадськість демонструє недовіру до

всіх інститутів державної влади та управління.

Ось чому зараз треба зосередити зусилля на тому, щоб повернути людей у простір

реальної політики. Це неодмінна передумова утвердження повноцінного

громадянського суспільства.

Зрозуміло, що громадянське суспільство не формується за наказами згори. Воно

створюється через розвиток громадської ініціативи, за допомогою держави.

Звідси - необхідність підготовки та прийняття програми сприяння розвитку

демократичних процесів в Україні, забезпечення прозорої для суспільства

діяльності державних органів, налагодження постійного й відкритого суспільного

діалогу.

Я готовий, зокрема, піти на створення при Президентові Громадської Ради з

найбільш авторитетних людей країни - представників різних соціальних груп та

професій. Члени ради могли б попередньо розглядати усі проекти державних

рішень на предмет їх відповідності демократичним нормам та стандартам. Така

процедура сприяла б й тому, щоб процеси у структурах влади не були б "таємницею

за сімома печатками".

Нам необхідно змінити характер взаємин між владою та засобами масової

інформації.

Треба погодитися з тими, хто стверджує, що в Україні немає по-справжньому

незалежних ЗМІ. Державні мас-медіа нерідко працюють не в режимі діалогу, подачі

різних точок зору, а як пропагандисти однієї позиції - так, як звикли працювати у

радянський час.

А це неприпустимо. Стиль роботи державних ЗМІ треба рішуче змінювати.

Проте і так звані незалежні мас-медіа насправді далеко не завжди незалежні,

оскільки, як правило, виконують "соціальне замовлення" своїх роботодавців. У

кращому випадку, уникають обговорення важливих для суспільства проблем.

Не дивлячись на це, я категорично проти утисків свободи слова. Цей, на перший

погляд, простий спосіб нав'язати свою думку є прямою дорогою у глухий кут.

Очевидно, нам треба йти на створення суспільного телебачення та радіо. І це зніме

багато проблем.

Як Президент хочу заявити: держава пройде свою частину на шляху формування

громадянського суспільства в Україні. Але повинен бути й зустрічний рух - з боку

партій, громадських формувань, врешті - всього суспільства. Переконаний: ми цього

можемо і повинні досягти.

Вважаю також за необхідне акцентувати вашу увагу ще на одній проблемі

принципової ваги.

Інспіратори політичного скандалу очевидно сподівалися, що їх витончено-ієзуїтські

звинувачення паралізують і політичне, і економічне життя в країні, уповільнять

здійснення реформ, призведуть до розбалансування у верхівці влади. І треба

визнати, що подекуди, зокрема за кордоном, їм вдалося таке враження

сформувати.

З урахуванням цього, ми повинні якнайшвидше перегорнути сьогоднішню сторінку

проблем, зробивши, звісно, з них принципові висновки і зосередитися на здійсненні

насамперед економічних реформ.

Треба будь-що наростити конструктивну роботу і взаємодію законодавчої та

виконавчої влади.

Велику політичну ціну для нас має утримання і зміцнення парламентської більшості,

подолання внутрішніх суперечностей у Верховній Раді, а також забезпечення

стабільної роботи Уряду.

Потрібно припинити розмови про якісь нові принципи формування Кабінету

Міністрів, а працювати. Я підтримую Прем'єр-міністра і, зокрема, в тому, що спочатку

треба визначитися під що має створюватися коаліційний уряд, а тоді вже вести мову

про нього. Та й реальної коаліції немає у Верховній Раді.

Як відомо, у Верховній Раді лежить законопроект про парламентську більшість,

яким чітко регламентуються порядок її створення, права і обов'язки. А також

відповідно права й обов'язки опозиції.

Однак руки до нього не доходять. Зрозуміло, що все це ускладнює законотворчий

процес і, зокрема, прийняття Адміністративного, Земельного, Кримінального,

Митного, Податкового, Бюджетного кодексів, низки першочергових законодавчих

актів.

Хотів би, щоб народні депутати усвідомили: якщо на цій сесії не будуть прийняті

кодекси, Україна втратить дуже багато. І з нами перестануть рахуватися, нас не

будуть поважати.

Загалом я вимушений констатувати, що в Україні до цього часу відсутня система у

формуванні всього масиву національного законодавства, здійсненні кодифікації

законів. Значна їх частина все ще не приведена у відповідність до Конституції.

За цих умов нагальним є створення національного законотворчого центру, який міг

би об'єднати, координувати і узгоджувати всю попередню підготовку законопроектів,

опрацювання кодифікаційних правових актів.

Пропозиції стосовно створення такого центру вже тривалий час знаходяться на

розгляді в Кабінеті Міністрів.

Вікторе Андрійовичу, їх слід негайно розглянути. Досить вже потурати відомствам,

які живуть містечковими інтересами.

Мене непокоїть те, що стрімке розгортання підготовки до виборів 2002 року може

привести до гальмування роботи парламенту з відповідними негативними

соціально-економічними та політичними наслідками.

Вже зараз є підстави вважати, що передвиборну кампанію намагатимуться

використовувати для загострення обстановки. За таких умов нашим головним

завданням є забезпечення стабільності, законності і порядку.

Мені вже не раз доводилося висловлювати свою позицію щодо прийнятого

Верховною Радою закону про вибори. У концентрованому вигляді вона викладена у

зауваженнях до Закону, який я запропонував відхилити.

Тому скажу лише одне: якщо народні депутати хочуть скалічити країну,

дезорганізувати регіони і розшматувати державу, то нехай продовжують наполягати

на пропорційній виборчій системі для парламенту та органів місцевого

самоврядування. Якщо закон потрібен для партій, точніше - їх активістів, - це одне,

якщо закон потрібен для країни - це інше.

Окремо і особливо хочу заакцентувати вашу увагу на стилі й методах роботи

центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Серйозною перевіркою на дієздатність влади, її спроможності впливати на гострі,

неординарні суспільно-політичні процеси стали події останніх місяців. Скажу

відверто: там, де зуміли забезпечити належні соціально-економічні результати, до

того ж - постійно працювали з людьми та громадськими активістами, там було знято

набагато більше гострих проблем, уникнуто різних конфліктів і протистоянь. І

навпаки, в окремих регіонах складні, непрості питання нерідко обходили стороною,

а вони згодом переносилися на плечі центру та київської міської влади.

Я маю усі підстави висловити серйозні претензії вам, керівникам областей, міст та

районів за недостатню роботу і притуплену відповідальність.

Принагідно хочу запитати: де таке бачено, що керівник міста виводить людей на

вулицю, убезпечуючи себе таким чином від відповідальності, у тому числі за власну

безгосподарність, за власне нехлюйство?

Вимагаю від кожного з присутніх тут відповідальних, ефективних, зважених та

прозорих дій в усіх питаннях життєдіяльності областей, міст та районів, їх

зрозумілості для широких верств населення. І що найважливіше - владні структури

повинні діяти виключно у правовому полі.

На останньому наголошувати доводиться через те, що, скажімо, минулого року

органами прокуратури опротестовано майже 11 тисяч правових актів місцевих

органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Виявлено та

опротестовано утричі більше незаконних правових актів, прийнятих обласними та

районними радами, на 12 відсотків - державними адміністраціями.

Далі так справа не піде.

Як наочний показник неблагополучних тенденцій в роботі місцевих органів влади

розглядаю зростання кількості звернень громадян безпосередньо до Президента

України. Торік їх надійшло більше 125 тисяч. Це майже 350 заяв та скарг щодня.

Порушені у них питання у переважній більшості відносяться до компетенції саме

місцевих органів влади. Та й звертаються до Президента в основному найменш

соціально захищені категорії громадян, тобто ті, хто потребує особливої уваги з боку

місцевих керівників.

Ось лише один приклад з пошти Президента за останні місяці. Мешканці будинку №

8 по вул.Чубаря м.Слов'янська Донецької області написали: "Тільки відчай примусив

звернутися до Вас, бо протягом трьох років ми писали в усі інстанції, але ніхто не

захотів нам допомогти. Справа в тому, що у нашому будинку проживає понад триста

чоловік, а ліфти не працюють. Деякі інваліди вже три роки не ступали на землю, бо

по східцях не можуть ні спуститися, ні піднятися. Нам соромно відривати Вас від

державних справ, але вже нема до кого звертатися за допомогою".

За результатами перевірки цього і багатьох подібних звернень питання були

вирішені. Але скажіть, будь-ласка, про який авторитет органів влади може йти мова у

таких випадках?

Як же після цього нам будуть вірити люди?

Про те, що не все у нас нормально із захистом прав та свобод людини і

громадянина свідчать також звернення про існуючу практику прийняття рішень

органами правосуддя. Рішень, за якими просто не бачать людину.

Скажімо, Уманським районним судом Черкаської області четверо молодих хлопців

за те, що з вантажного автомобіля викрали кілька ящиків із запчастинами на 232

гривні (тут же були затримані, викрадене повернуто), були засуджені до 6 років

позбавлення волі кожен з конфіскацією майна. Як тут не згадати ув'язнення за

колоски?

Не посягаючи на незалежність судової гілки влади, мушу констатувати: незалежність

судів на практиці обернулася їх відособленням від суспільства й держави.

Вже хоча б з огляду на це треба якнайшвидше прийняти закон про судоустрій,

здійснити реформу судової системи.

Фактом є те, що на місцях повсякденна організаторська робота нерідко

підміняється псевдоринковою риторикою, а прийняття простих і необхідних рішень -

тяганиною й махровим бюрократизмом.

Це добре видно на прикладі розвитку підприємництва, для якого на кожному кроці

виставляються рогатки і бар'єри. Щоб відкрити мале підприємство треба зібрати до

20 висновків і довідок різних служб та витратити не менше як півроку.

Звертаюся персонально до мерів міст, де найбільше нарікань з боку підприємців.

Наведіть порядок. І невідкладно забезпечте введення в цивілізоване русло та

скорочення кількості перевірок підприємців.

Пересічні малі та середні підприємства перевіряються до 10 разів на рік, третина з

цих перевірок припадає на податкові органи.

Зрозуміло, податківці пояснюють це збиранням грошей до бюджету. Але що роблять

решта перевіряючих, на яких припадає дві третини перевірок?

Хіба можна працювати в таких умовах?

Все це супроводжується недвозначними натяками, залякуваннями і таке інше.

За даними опитувань, лише один з десяти підприємців наважується оскаржувати

рішення перевіряючих, боячись дальших каральних дій, вони віддають перевагу так

званому "неофіційному вирішенню питання".

Звідси - тінізація підприємницької діяльності, приховування доходів, несплата

податків.

Попереджаю всіх керівників органів влади: перевірки мають здійснюватися

виключно за вмотивованим письмовим дорученням, згідно офіційно оприлюднених

планів та обов'язковим наданням підприємцям письмових висновків за

результатами перевірок.

Якщо найближчим часом ситуація не покращиться, змушений буду запровадити

спеціальний контроль за діяльністю перевіряючих органів з відповідними

висновками щодо їх керівників.

Висловлюючи своє незадоволення, вимагаю також рішучого наведення порядку в

процедурах проходження державного кордону, справляння місцевих зборів та

платежів. З цих питань я вже давав низку доручень, але, бачу, віз і нині там. Кількість

контролерів не зменшується, тяганина - також.

Митні процедури на практиці лише ускладнюють роботу тих, хто працює чесно і не

зупиняють ввезення контрабанди. Для багатьох з них став звичним і зрозумілим

термін "вікно на кордоні".

Вікторе Андрійовичу, прийміть, врешті-решт, необхідні рішення на основі

загальноприйнятих світових правил. Досить вже жити за радянськими стандартами,

коли в кожному, хто перетинає кордон, вбачався ворог.

Нашу неорганізованість, безсистемність, а інколи й елементарну

безвідповідальність добре видно на прикладі здійснення адміністративної

реформи. Зробили перший і найлегший крок, але і його не довели до логічного

завершення.

На 2-3 місяці понад встановлені строки затягнулася робота ліквідаційних комісій.

Кабінет Міністрів 14 разів вносив зміни до граничної кількості працівників

центральних органів виконавчої влади та витрат на їх утримання, внаслідок чого

чисельність персоналу апаратів міністерств і відомств зросла на 7, автотранспорту -

на 15 відсотків.

Через інститут урядових органів, державних департаментів, практично відновлено

діяльність ліквідованих центральних органів виконавчої влади.

Реформа майже не зачепила місцеві органи виконавчої влади. Вони і досі

фактично зберігають структуру, характерну для адміністративно-командної моделі

управління.

Доручаю Кабінету Міністрів неодмінно повернутися до цього питання, принаймні

опрацювати для початку концепцію, визначитися з основними засадами

адмінреформи.

Оскільки окремої принципової розмови потребує стан справ в гуманітарній сфері,

скажу лише, що не можу сприйняти пояснення усіх бід, насамперед в освіті, науці,

культурі та охороні здоров'я, виключно залишковим принципом фінансування, хоча

це й відіграє першорядне значення.

Корені тут глибші.

Те ж саме можна сказати про молодіжні проблеми в країні. Далеким від реальності

є заспокійливий тон довідок з питань дитинства, які отримує Президент.

Адже лише бездоглядних дітей виявлено торік на 35 відсотків більше проти 1999

року.

У січні минулого року створено Комісію з питань запобігання дитячій бездоглядності

та соціальної реабілітації неповнолітніх на чолі з Миколою Григоровичем

Жулинським. Однак вона й досі не спромоглася заслухати і ретельно

проаналізувати звіти та пропозиції з цих питань жодного з керівників областей.

У цьому ж ряду проблеми захисту дітей-інвалідів, сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування.

А чи всі з 754 дитячих будинків та шкіл-інтернатів, де перебуває майже 154 тис.дітей,

мають однакову і належну увагу.

На превеликий жаль, дати ствердну відповідь не можу, немає підстав.

Самоусунення та безвідповідальне ставлення ряду керівників до них, а часом і

прямі зловживання службовим становищем призводять до таких ганебних випадків,

які мали місце у Верхньодніпровському дитячому будинку-інтернаті № 1, що на

Дніпропетровщині.

Це сором для всієї області. Але замість виправлення ситуації, притягнення винних

до відповідальності бачимо звичні спроби все спустити на гальмах, обмежитись не

менш звичним на зразок "вказати", "попередити", "оголосити догану".

Не пройде.

Якщо ми так і надалі будемо опікуватися своїм майбутнім, то ніякого майбутнього у

нас не буде.

Вважаю також за необхідне з усією принциповістю сказати про те, що неприглядні

вади в організації нашого внутрішнього життя перенесені на міжнародну політику.

Ось лише деякі моменти, які характеризують цю тезу.

Перший. У кожній країні світу діє неписаний, але обов'язковий для виконання закон.

Всередині держави може точитися будь-яка політична дискусія, в демократичних

межах можуть обговорюватися будь-які гострі й актуальні питання. Але за кордоном

не допускаються слова чи дії, які б могли підривати авторитет та міжнародний

престиж країни.

У цьому сенсі Україна - чи не єдиний виняток. Закордонні відрядження нерідко

використовуються не для просування та захисту її інтересів, а для презентації

особистих політичних амбіцій.

Нашими ж співгромадянами часто-густо, особливо під час відвідання міжнародних

організацій, розповсюджується спотворена, а то й відверто брехлива інформація,

нагнітаються пристрасті навколо внутрішньої ситуації в країні.

Як це не прикро, але таких дій нерідко припускаються і наші високі посадовці.

Ми повинні внести жорстке правило: найгостріші дискусії всередині країни і

неухильне дотримання консенсусу щодо захисту державних інтересів за її межами.

Другий. Ми весь час перебуваємо на ролях тих, хто постійно виправдовується за

непродумані рішення, які не сприймаються світом, за порушення норм міжнародної

поведінки або міжнародних угод та домовленостей.

А щоб цього уникнути треба не так і багато. Приймаючи рішення, обов'язково

подбати про його адекватне сприйняття за кордоном. Створити дієвий механізм,

даруйте за слово із застарілого лексикону, пропаганди наших дій і досягнень за

кордоном. Такий механізм на сьогодні абсолютно відсутній.

Міжнародний імідж України особливо потерпає від того, що вона нерідко подається

як ненадійний партнер. І для цього є підстави.

Скажімо, відносини Україна-США стали заручниками проблеми захисту

інтелектуальної власності в Україні. Уряд так і не спромігся щось зробити на

виконання досягнутих домовленостей.

Доручаю Уряду, Міністерству закордонних справ всебічно опрацювати ці та інші

питання.

Життєво потрібно, щоб Україна переконливо демонструвала, що вона є активним

учасником світових європейських і регіональних відносин, що вона має власні

погляди на міжнародне життя і може переконливо виступати від свого власного

імені.

На моє переконання, ми багато втратили і продовжуємо втрачати через те, що в

державі багато в чому пущена на самоплив, віддана на відкуп керівникам кадрова

робота.

Уряд нею системно, з прицілом на перспективу не опікується, а Адміністраці

Президента України не має на це достатніх повноважень.

Останнім часом було проаналізовано стан кадрової роботи у 6 центральних органах

виконавчої влади, 12 обласних державних адміністраціх та місті Севастополі.

Аналіз показав, що продовжує мати місце практика формування так званих "своїх

команд" - досить часто за критеріями особистої відданості або за партійними

принципами.

Як наслідок, високий рівень змінюваності керівників спричиняє у багатьох синдром

тимчасовості на посаді, непослідовність у діях, невпевненість у своєму становищі,

втрату відповідальності, надмірну увагу до вирішення особистих питань.

Тільки минулого року змінилися 83 голови райдержадміністрацій або майже

кожний п'ятий. Замінено 92 заступники голів облдержадміністрацій. Але така

статистика не є ознакою підвищення вимогливості, принципової оцінки керівників

цього рівня.

Бо в основі замін переважно лежить все той же викривлений принцип формування

"своїх команд". Натомість маємо немало фактів заступництва, спроб виведення

з-під удару тих, хто розвалив роботу, або нездатних її забезпечити.

Нещодавна перевірка Херсонської області показала, що тут влаштували справжню

"кадрову кадриль". За час роботи голови облдержадміністрації А.Вербицького (з

липня 1999 року) змінилися по 2-3 рази його заступники.

У декого з керівників обласного і районного рівнів проявляються небезпечні

симптоми зарозумілості, вседозволеності, безкарності. Як і раніше, мають місце

факти зловживання службовим становищем.

Стає реальністю проблема розриву, певного вкууму між поколіннями державних

службовців. Зменшується кількість керівників та заступників керівників центральних

та місцевих органів виконавчої влади у віці від 30 до 40 років, водночас збільшується

їх кількість у віці від 50 до 60 років.

Ще про одне дуже важливе питання.

У грудні минулого року я запропонував головам обласних державних адміністрацій

визначитися щодо суміщення посад голів виконавчої і представницької влади. Однак

й досі сім керівників областей і двадцять у районах одночасно обіймають по дві

посади, що суперечить законодавству України.

Більше попереджати не буду - через тиждень підпишу відповідні укази й

розпорядження.

Доручаю Главі Адміністрації Президента Володимиру Михайловичу Литвину разом з

Головдержслужби опрацювати чітку й ефективну систему добору, розстановки й

виховання кадрів, яка б відповідала завданням державного будівництва.

Підсумовуючи, хочу ще раз наголосити: завдання, які нам належить вирішувати у

цьому і наступних роках, вимагають на порядок підвищити рівень роботи

Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, інших центральних органів

виконавчої влади, місцевих адміністрацій та органів самоврядування.

З цього прошу й вимагаю виходити.

Дякую за увагу.

Now we should concentrate our efforts on returning our people to the real political

sphere. It is inevitable prerequisite for normal civil society.

It is understandable that civil society doesn't formed by direction the top. The

development of citizen initiative and state help creates civil society. The result is to

prepare and adopt the program of the assistance to the democracy process in Ukraine,

providing the transparent authority activity for society, creating constant and open

society dialogue.

By the way, I am ready, to create Citizen Committee attached to the President from the

most competent Ukrainians - from all social groups and professions. Members of the

Committee can previously consider all projects of state decision on the subject of its

adequacy to democratic norms and standards.

It is necessary to change the character of the relations between authorities and Mass

Media.

We should agree with that people who consider that Ukraine haven't really independent

Mass Media. State Mass Media sometimes work at undialogue regime which is not

showing different points of view but as the propagandists of one position - as they used

to work at Soviet times.

Now it is impossible. The work style of the state Mass Media we should change.

However, so called independent Mass Media are far to be independent because, as a

rule, they fulfill social order of their employers. In a better sense they avoid to discuss

important social problems.

In spite of this I am strongly against the pressure on the press freedom. On the first

sight, it is the simple method to impose their opinion. However, it is a straight way to

the dead end.

Apparently, we should create the social television and radio and it takes a plenty of

problems out.

As the President I want to say that the state will do its work but it should fulfill the

oncoming move from the side of parties and the whole society. I am sure that we can do

it and we will do it.

We should turn the current page of problems as soon as possible, obviously making

from it principal conclusions and focus first of all on the fulfilling of economic reforms.

We should attain the constructive work and cooperation between legislative and

executive powers.

The great political value for us has the maintenance and strengthening of the

parliamentary majority, overcoming of the internal contradictions in the Verhovna Rada

and provision of the Government stable work.

We should stop talking about some new principles of the Government formation and

just work. I support the Prime-minister in those, that firstly it should be determined for

what the coalition government shall be established and then have a talk about it.

As it known, there is the legislative project about the parliamentary majority in the

Verhovna Rada. It regulates the procedure of its establishment, permissions and

assumptions. And, correspondingly, permissions and assumptions of the opposition.

But there is no time for it. Obviously, all it complicates the legislative process and the

adoption of Administrative, Land, Criminal, Taxation and Budget Codes, a number of

priority legislative acts.

I want the people deputies to understand that if this codes would not be adopted during

this session, Ukraine will lose a lot. And we will not be taken into consideration, we will

not be respected.

There is an essential necessity for Ukraine to demonstrate earnestly, that our country is

the active participant of the world, European and regional relations and it has his own

views on the international life and could earnestly perform on behalf of itself.