ДЕСЯТЬ ПРИЧИН ПИШАТИСЯ УКРАЇНОЮ

Мартін НАНН, Київ — Лондон. Підготувала до друку Клара ГУДЗИК, “День”

Перед тим як ви прочитаєте цю статтю, протестуйте себе. Візьміть чистий аркуш паперу й напишіть, з одного боку, десять негативних аспектів життя в Україні, а з іншого боку — десять позитивних. Маю підстави думати, у вас не виникло жодних труднощів із негативами. А щодо позитивів — сумніваюсь, що багато хто з вас визначить їх хоча б понад п’ять чи шість.

Психологи твердять, що якщо неможливо змінити ситуацію, вирішити ту чи іншу болючу проблему, то треба змінити своє ставлення до неї. Отож, я роблю персональну спробу змінити ставлення до нинішнього життя в Україні, бо впевнений, що є, принаймні, десять вагомих підстав пишатися Україною. Для початку давайте згадаємо щось очевидне, таке, що неможливо спростувати. Таким є, наприклад, факт, що українські жінки є одними з найбільш гарних і елегантних у світі. А що ще? І що таке є позитивом? Думаю, що такими є ті явища або фактори, які виказують позитивний вплив на усе населення, а не лише на якусь його частину.

Перший позитив, таким чином, полягає в тому, що сьогодні багато українців, зокрема, молодих, взяли своє життя під власний контроль. А що може бути кращим за це? І не треба забувати, за яких умов працювали їхні батьки й діди. Цю обставину — велику нерівність заробітків молодших і старших членів сім’ї — дехто може оцінити негативно. Навряд, однак, що ситуацію, в якій син заробляє вдесятеро більше, ніж його батько, хтось дійсно вважатиме надто неприємною — серйозним негативом. Зараз люди мають право вибирати собі роботу, взагалі — життєву позицію; в результаті маємо загальне пожвавлення економіки в країні.

Важко заперечувати, що сьогодні Україна — в русі. Промислове виробництво щорічно зростає суттєво. Циніки, правда, скажуть: якщо відправною точкою є дно, то чого ж іще можна очікувати? Я не згоден, бо Україна ніколи не була на дні. Навіть тоді, коли офіційно економіка перебувала в жахливому спаді, багато українців робили те, що було необхідно робити. Офіційно це називалося “тіньовою економікою”. Та це було тільки здоровим людським інстинктом виживання. Бо коли в тебе є голодні роти, які треба годувати, то ти робиш те, що можеш. І відтак другим позитивом я можу назвати те, що, пройшовши “школу тіньової економіки”, багато хто вивчив основи торгівлі та сучасного підприємництва. Тіньову економіку можна вважати підвалинами нинішнього економічного зростання, вражаючі показники якого аж ніяк не є наслідком міжнародних інвестицій іноземних підприємств, а лише результатом успішної діяльності українських. Деякі методи і практика спочатку були дещо “божевільними”, але нам усім треба якось вчитися. Інтенсивність розвитку економіки в Україні одна з найвищих у Європі. І ось мій третій позитив: українська промисловість довела, що може бути успішною, незважаючи на всі бюрократичні перешкоди.

Варто завжди пам’ятати, що Україна не може одного чудового ранку прокинутися іншою, ніж була до того. Гадаю, що корінь успіху лежить у поєднанні 1) можливостей, 2) необхідності та 3) здатності цю необхідність реалізувати. Можливості з’явилися завдяки розпаду Союзу, необхідність — внаслідок потреби вижити, але здатність до реалізації була наявною завжди. Просто раніше вона використовувалася в іншому напрямку.

Більшість того, що я знаю з російської та української мови, я вивчив, насолоджуючись тривалими бесідами з ДАІ на дорогах. Її працівники, очевидно, вважають, що жовті номери на авто — це ліцензія на друкування грошей. Відтак мій п’ятий позитив — скасування практики стягування штрафів безпосередньо на дорогах. Гарна робота, хлопці, — водіння машини знову стало приємністю!

Сьомий позитив — заслуга українських пивоварів. Моя родина тримала англійський паб, де продавалося справжнє англійське пиво, і ми часто вигравали нагороди за найкраще пиво в регіоні. То було справжнє пиво, у дерев’яних барелях. Ви можете собі уявити мій жах, коли я вперше спробував російське пиво в готелі “Інтурист” у Москві 1986 року. Воно було гидке, старе, зіпсоване і нагадувало оцет. І минуло п’ять років, перш ніж я знову наважився спробувати українське пиво. Сьогодні я тільки його й п’ю — я спокійно можу піти в бар і насолодитися кухлем.

Для визначення наступного позитиву треба повернутися до серйозних речей. Якщо подивитися на новітню історію пострадянських країн, картина виявиться невеселою. Суспільні заворушення на Кавказі, повномасштабна війна в Чечні, на вулицях Москви танки стріляють по будинку парламенту, диктатура в Білорусі, релігійні конфлікти у середньоазіатських країнах. Через цей період Україна пройшла відносно мирно. Якось я запитав тодішнього віце-прем’єр-міністра, чи очікував він заворушень на Донбасі після протестів шахтарів. Його відповідь містила глибинний погляд на психологію українців. Він сказав, що українці давно збагнули, що встрявати у розбрат — це марна трата часу, і що в період загострення суперечок краще йти додому і варити борщ. Це значно корисніше, ніж підігрівати пристрасті.

За час мого перебування в статусі гостя в Україні я прийшов до розуміння того, що уроки минулого тут залишили страшні рубці. Але вони багато чого навчили людей. За 28 років (з 1917 го по 1945-й) загинули 22 мільйони українців, що залишає позаду масштаб Голокосту. Але де розуміння з боку світової спільноти? Якби Україна отримувала допомогу, порівняльну з тою, яку дістає Ізраїль, то життя на цій землі було б зовсім іншим. Тому восьмий позитив — люди цієї країни. Вони подолали найтяжчі з будь-коли ходжених шляхів і навчилися жити з бідою. Україна пережила страшні часи, але сьогодні це одна з найстабільніших держав колишнього Союзу, чим, безперечно, треба завдячувати її народу.

Можливо, за те, що я скажу зараз, мене депортують, але я вважаю, що одним із найважливіших надбань кількох останніх років є те, що до влади приходять, зрештою, професійні політики. Колись я чув, як український уряд висміювали за те, що його проекти завжди перевищують можливості. Мабуть, раніше це було слушне звинувачення, оскільки політиків, реально здатних щось зробити і водночас соціально орієнтованих, було дуже мало. Цей вакуум дав хід політиці грошей, коли кілька багатіїв купили владу, а потім використовували своє багатство, щоб міцно тримати її в своїх руках. На жаль, така ситуація, до певної міри, зберігається й зараз. Це серйозна підстава для звинувачення України в тому, що її демократія не зовсім “повноцінна”. Нині, однак, набирають сили політики, які готові використати свій досвід на благо нації. Тому дев’ятий позитив — це надія, що український електорат обере того, хто прагне добробуту народові, а не власній кишені.

Десятий позитив — сам Київ, найкраще місце для життя на теренах СНД. Кияни, ви навіть не усвідомлюєте, які ви щасливі! Хоча б такий невеличкий приклад — у Лондоні середня швидкість пересування по місту на авто становить 6 км/год., тоді як у Києві десять машин в одному ряді вже вважається проблемою!

Отож я виклав десять вагомих підстав для оптимізму, хоча з легкістю назвав би й двадцять. Так, я оптиміст, я вірю в Україну, й понад усе я вірю в здатність цього прекрасного народу подолати труднощі сьогодення, скористатися новими реальними можливостями досягти процвітання. Це у його силах. Усе залежить від того, як сприймати труднощі. З Новим Роком вас всіх!