"СВІТУ ПОТРІБНА CТАБІЛЬНА І ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА"

Насамперед хотів би сердечно подякувати за запрошення виступити в стінах авторитетного, відомого не лише в Україні, а й далеко за її межами, Таврійського національного університету.

За своє життя я відвідав не один десяток учбових закладів в багатьох куточках земної кулі.

Але повірте - жоден з них не може похвалитися такою романтичною і глибоко символічною назвою, як ваш.

В ній сконцентровано відлуння древніх скіфських часів, багата історія багатонаціонального Криму і всієї України, неповторна краса вашого сонячного краю.

Однак, справа, звичайно, не в назві.

Лише перелік особистостей, які викладали або навчалися тут, примушує шанобливо схилити голову перед багатими історичними традиціями вашого вузу.

Тому одразу ж хотів би відповісти тим, хто вже приготувався розцінити мою нинішню поїздку до Автономної Республіки Крим як агітаційну подорож, як намагання поставити кримчан на "шлях істинний" в питаннях української зовнішньої політики.

Моя мета - абсолютно протилежна.

Я приїхав не вчити, а вчитися.

Оскільки свято переконаний, що зовнішня політика держави повинна народжуватися саме в регіонах.

Київ - це далеко не вся Україна.

А тому керуватися тільки столичними реаліями при формуванні тактики реалізації зовнішньополітичного курсу було б, м'яко кажучи, некоректно.

Ми в столиці повинні лише вміло складати велику мозаїку державних інтересів з багатьох фрагментів, народжених "на місцях".

Ви запитаєте, чи можна поєднати в одній мозаїці таке регіональне різнобарв'я підходів до зовнішньополітичних пріоритетів, яке існує в Україні?

Адже нерідко одні й ті ж реалії можуть по-різному виглядати з Києва, Львова, Сімферополя або Донецька.

Моя відповідь - не тільки можна, а й конче необхідно.

Переконаний: саме в такому збалансованому підході - запорука нашої як внутрішньої, так і зовнішньої стабільності.

Крим - один з ключових регіонів України, точка зору якого для нас багато важить.

Тому для мене було б надзвичайно важливо почути ваші думки, оцінки, побажання і пропозиції з усього комплексу питань, пов'язаних з діяльністю МЗС.

Однак, перед цим дозвольте мені висловити кілька власних міркувань, які, сподіваюся, підштовхнуть нас до відвертої і корисної дискусії.

Шановні друзі!

Свого часу мій давній знайомий Генрі Кіссінджер казав, що широта вибору в зовнішній політиці - це ілюзія.

Вона зникає, як тільки починаєш відчувати на своїх плечах тягар політичної відповідальності.

Як тільки перед тобою постає необхідність робити конкретні кроки на міжнародній арені, кількість альтернатив суттєво звужується.

При всьому різноманітті тактичних варіантів реалізації зовнішньополітичного курсу України, на моє переконання, її реальним стратегічним пріоритетом на майбутнє залишається лише один - європейський.

1. Україна-ЄС

Саме європейська ідея, як на мене, здатна об'єднати навколо себе більшість громадян нашої держави, незалежно від того, проживають вони на лівому чи на правому березі Дніпра.

На чому базується це моє переконання?

Чому саме ЄС обрано пріоритетом номер один української зовнішньої політики?

Щоб отримати відповідь на ці запитання, я б поставив ще одне: які цілі ми ставимо перед собою у внутрішньодержавному будівництві?

Безумовно - стабільність, звичайно - економічне процвітання, поза всяким сумнівом - мир і злагоду - реалії, за якими вже сьогодні живе Європа.

Тому, орієнтуючись на Європейський Союз, ми повинні в першу чергу мати на увазі, що це не стільки наша зовнішньополітична, скільки внутрішньополітична мета.

Чи треба когось переконувати в тому, що Європейський Союз - це найбільші у світі інвестори?

Що ЄС - це глобальний політичний гравець, який матиме в перспективі не менший вплив на світовий розвиток, ніж Сполучені Штати.

Врешті, що Європейський Союз - це система цінностей, які близькі українцям - як історично, так і ментально.

Згадайте Всеукраїнський референдум 1991 р., коли вся Україна - східна і західна, південна і північна, українсько- і російськомовна - проголосувала за незалежність.

Хіба не бажання жити в демократичній, вільний європейській країні рухало тоді всіма нами?

Звісно, багато змінилося з того часу.

Були і успіхи, і розчарування.

Проте, як тоді, так і сьогодні можна поставити знак рівності між європейським вибором України та її незалежністю, а отже - між європейським вибором і стабільністю та міжнаціональною злагодою в нашій державі.

Водночас, стратегічний курс України на європейську інтеграцію не можна розглядати у відриві від стратегічного партнерства з нашим найбільшим сусідом - Росією.

Сьогодні вже цілком очевидно, що досягти успіху лише на одному, окремо взятому, з цих напрямків неможливо: наші стабільні відносини з Росією є нічим іншим як складовою євроінтеграційної політики України, якщо хочете - іспитом на європейську зрілість.

Такий підхід є тим більш актуальним, якщо подивитися на сучасну європейську політику Росії.

2. Україна-Росія.

Сьогодні Москва робить чітку ставку на послідовне зміцнення стратегічного по своїй суті партнерства з Європейським Союзом та відновлення позитивних відносин з НАТО.

Російська Федерація будує нові газопроводи в напрямку Європи.

Вона робить все можливе, аби вступити в Світову Організацію Торгівлі й отримати ширші можливості для торгівлі саме з європейськими державами.

Одночасно суттєво міняються підходи російської зовнішньої політики до механізмів співпраці в рамках СНД.

Наголос робиться на використанні потенціалу двостороннього співробітництва, а не на відродженні багатосторонніх структур у дусі часів, які вже ніколи не повернуться.

Якщо ви спостерігаєте за розвитком політичної думки в Росії, то напевне звернули увагу, що "союз слов'янських народів" все рідше згадується на офіційному рівні.

Натомість, все частіше фігурує ідея українсько-російського стратегічного партнерства за моделлю, яка існує між Сполученими Штатами та Канадою.

Думаю, що йдеться не просто про тактичну зміну політичної риторики.

В українсько-російському діалозі зміцнюється дух взаємної поваги.

Навіть ті політичні кола в Росії, які протягом останніх років стали відомими своїм особливо упередженим ставленням до України, починають міняти тональність.

Сподіваюся, вони усвідомили, що зверхність і зневага по відношенню до держави означає зверхність і зневагу до її громадян, тобто до нас з вами.

Таке ставлення лише руйнує грунт довіри, на який повинно спиратися українсько-російське стратегічне партнерство.

Так зване зближення у відносинах Києва і Москви, яке має місце останнім часом, насправді являє собою нормалізацію, вирівнювання цих відносин у відповідності з національними інтересами обох країн.

З точки зору державних інтересів ні в Україні, ні в Росії немає і не може бути вагомої аргументації проти українсько-російського партнерства.

А от аргументів на його користь чимало.

Серед них я виділив би три.

Перший - це взаємне прагнення наших народів жити в мирі і дружбі.

Другий - це важливість українсько-російського співробітництва для миру і стабільності в Європі.

Третій - це важливість українсько-російського партнерства для успішної реалізації реформ в обох країнах.

В новітній історії українсько-російських відносин були два "моменти істини": 1998 та 2000 роки.

Фінансова криза 1998 року дала нам, так би мовити, негативний відбиток тісного взаємозв'язку української та російської економіки.

А от рік минулий, навпаки, продемонстрував, наскільки позитивними можуть бути наслідки спільного економічного зростання в наших країнах.

Ігнорувати цей досвід було б безвідповідально.

3. Україна-США.

Якщо Європейський Союз та Росія ще тільки мають стати глобальними гравцями, то Сполучені Штати Америки вже нині мають безпосередній вплив на більшість світових процесів.

Стратегічне партнерство з ними - важливий здобуток української зовнішньої політики, від якого ми не маємо наміру відмовлятися за будь-яких умов.

Більше того, ми налаштовані всебічно посилювати цей здобуток.

Менше, ніж через тиждень починається мій візит до США.

В його ході, сподіваюся, буде наданий імпульс активному діалогу з новою американською адміністрацією.

Американська зовнішня політика віднині буде робити основний наголос на поняттях "прагматизм" та "відповідність національним інтересам".

Це має влаштовувати Україну.

Адже і ми нині говоримо про новий прагматизм та максимальну прив'язку нашої зовнішньої політики до внутрішньополітичних потреб.

Інтереси України та США в Центрально-Східній Європі та інших регіонах значною мірою пересікаються.

Тому ці нові наголоси, безумовно, сприятимуть подальшому розвитку українсько-американського стратегічного партнерства.

4. Україна - транзитна держава.

Кажуть, кожна людина несе в собі свою долю.

Мабуть, те ж саме можна сказати про державу.

Якщо подивитися на геополітичне розташування України, то стає очевидно, що її доля - бути європейською державою на перехресті культур і цивілізацій.

Нинішнє економічне піднесення Європи, мир і стабільність в центрально-азіатському регіоні та на Середньому Сході - це наш шанс стати однією з ключових транзитних держав.

Для цього потрібно кілька умов, найголовніші з яких - відкритість та стабільність.

Бажання використати цей шанс лежить в основі дій України як рушійної сили об'єднання ГУУАМ.

Я особисто переконаний в його колосальному потенціалі, насамперед в економічній сфері.

І хоча з ряду причин самміт ГУУАМ, запланований на березень цього року в Україні, був перенесений, хочу підкреслити: він обов'язково відбудеться. І це буде вже ближчим часом.

Шановні пані та панове!

Мало хто сумнівається в тому, що Крим є потенційно одним з найбільш перспективних регіонів нашої держави з точки зору транзитних можливостей.

Саме це, а також природні багатства Криму, в минулому нерідко ставало причиною особливої уваги завойовників.

Нині ці переваги слід спрямувати на те, щоб зацікавити іноземних інвесторів.

Прошу не плутати перших з другими.

Економічне зростання в державі, розвиток торговельних відносин з Європою та Азією, ренесанс українсько-російського партнерства - всі ці фактори повинні відкрити нову сторінку в історії Криму.

Проте, не хочу малювати майбутнє лише в рожевих тонах.

Є чинники, які працюють проти України в цілому і Криму зокрема.

Насамперед це нинішня політична нестабільність в державі.

Нещодавно почув оцінку, що внаслідок дестабілізації політичної ситуації в Україні наша економіка збідніла на мільярди доларів, оскільки знизилася готовність інвесторів вкладати гроші в наші промислові об'єкти.

Політична нестабільність - це удар по економічному відродженню України та по її іміджу як транзитної держави.

Розгойдати наш спільний човен і пустити його на дно набагато простіше, ніж підняти його назад і знову зробити плавучим.

Достатньо поглянути на грузинсько-абхазський конфлікт, аби зрозуміти, наскільки небезпечними для багатьох поколінь можуть бути наслідки кількох місяців національної смути.

Хотів би, щоб ми всі це усвідомлювали.

Проте вірю, що незабаром нинішня "смута" залишиться позаду, а результати економічного розвитку за цей рік не лише зітруть з пам'яті картини вуличних дебошів у Києві, але й зміцнять наші позиції між Європою та Азією.

Прагматизм та економізація.

На початку нового тисячоліття у світовій політиці відбувається поступовий відхід від уявлень епохи "холодної війни".

Замість неї приходить епоха "холодного прагматизму".

Нова американська адміністрація заявила нещодавно про відхід від політики захисту "ілюзорних" глобальних цінностей.

Трохи раніше аналогічну лінію, орієнтовану на насамперед на забезпечення власних національних інтересів, взяла Росія. Схожі процеси відбуваються в Західній Європі.

Безумовно, ми маємо справу з глобальною тенденцією, причини якої ще будуть предметом багатьох політологічних досліджень.

Однією з її основних причин стало загострення конкурентної боротьби на світових ринках під впливом процесів глобалізації.

Нині важко провести чітку лінію, яка відділяє національні інтереси держави від інтересів національного виробника.

"Те, що корисно для "Дженерал Моторз", корисно і для Сполучених Штатів" - на початку нового століття ця класична фраза звучить актуально, як ніколи.

Перефразовуючи, можна сказати: "те, що вигідно для кримських курортів, вигідно і для України".

На нинішньому етапі Міністерство закордонних справ вносить суттєві корективи в свою діяльність, в тому числі й з урахуванням цих реалій.

Готується концепція економізації зовнішніх зносин, згідно з якою однозначний пріоритет буде надаватися розгляду питань економічного характеру.

Вже нині вони становлять не менше половини поточної роботи в нашому Міністерстві.

Шановні пані та панове!

Мабуть, найскладніше у великій політиці - це не відірватися від реальності під впливом численних геополітичних теорій.

Надто великою є спокуса побачити в міжнародних відносинах "велику шахівницю", про яку так захоплююче і переконливо писав свого часу Збігнев Бжезинський.

Проте, при всій повазі до цього великого аналітика, я порадив би ніколи не забувати, що політики - не боги, а політика - не шахова дошка.

В центрі зовнішньої політики сучасної України стоять не шахові фігури, а українські громадяни із своїми проблемами і сподіваннями.

Я буду радий, якщо за час мого перебування на посаді міністра частина цих проблем якщо не зникне, то стане принаймні менш гострими.

Незважаючи на складний час, який переживає нині Україна, я оптиміст.

І оптимізмом мене сповнює не чудова кримська весна, красу якої я не зміг би змалювати при всьому бажанні.

Я оптиміст, оскільки переконаний в колосальному потенціалі України, який знайшов нарешті підтвердження минулого року.

Україна рухається вгору, закони ринкової економіки починають давати свої позитивні плоди на її грунті.

Цей підйом являє собою історичний шанс для всієї України, її Півдня і Півночі, Заходу і Сходу, Києва і Сімферополя, Харкова і Львова.

Він може відкрити новий простір для української політики - як внутрішньої, так і зовнішньої.

Я хотів би побажати всім нам, щоб цей шанс не був втрачений.

Дякую за увагу.