24 серпня народ України відзначає велике національне свято – 10-ту річницю незалежності. Виповнюється десять років, як Верховна Рада України проголосила державну незалежність. 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90,3% голосуючих підтвердили цей історичний вибір – тим самим розпочавши новий відлік державотворення в українській історії. Український референдум поставив останню крапку в 70-річній історії існування радянської імперії.

Перше десятиріччя незалежності стало для українського народу періодом серйозних випробувань. Але віра і впевненість у власних можливостях, які керували серцями українців, що віддали свої голоси на користь суверенної та правової держави, залишаються незмінними.

Рік 10-ї річниці незалежності є роком підтвердження Україною бажання жити в сучасній європейській державі з відкритим громадянським суспільством, ефективним функціонуванням ринкової економіки, верховенством права, послідовністю у внутрішній та зовнішній політиці.

Україна прагне рухатися курсом послідовних демократичних перетворень та економічних реформ на шляху до ринкової економіки, вирішуючи у цих складних умовах наболілі соціальні проблеми.

Через десять років з часу здобуття незалежності внутрішньополітична ситуація в Україні залишається збалансованою та динамічною. Ця збалансованість полягає в об’єктивних особливостях стану, чинників та тенденцій розвитку політичної системи держави. Її динамічність обумовлена докорінними як політичними, так і соціально-економічними трансформаціями, а також поступальним рухом, в якому знаходяться як українське суспільство, так і держава в цілому.

На авансцену політичного життя виходять нові дійові особи, динамічно формується система взаємовідносин між ними. Президент, уряд, парламент, політичні партії та групи тиску віднаходять ефективні формули стосунків між собою й своєю діяльністю цементують політичну систему країни, створюючи стабільну внутрішньополітичну ситуацію.

В суспільстві існує усвідомлення необхідності побудови системи стримувань та противаг між гілками влади, яка б враховувала як національну специфіку минулого та сьогодення України, так і найкращий досвід провідних країн Західної Європи та Північної Америки. Саме така система сьогодні розбудовується в Україні на основі вже закріплених у найважливішому документі держави – Конституції України від 28 червня 1996 року – демократичних принципів.

Як і в будь-якій іншій демократичній державі Європи та світу загалом, для внутрішньополітичного розвитку України є характерним динамічний політичний процес, в ході якого різні політичні сили шукають прихильників саме їхньої політики й бачення вирішення тих чи інших проблем, існування яких є нормальним явищем для молодої демократії, якою є Україна. Вагомим здобутком держави є те, що, незважаючи на внутрішнє розмаїття, цей політичний процес завжди відбувався і відбувається сьогодні в рамках закону, на основі демократичних правил гри.

Політична свідомість більшої частини українського політикуму сьогодні формується на прагматизмі, тверезості в оцінці перспектив, можливостей та шляхів розвитку українського суспільства, що справляє позитивний вплив на політичне життя держави. Ейфорія перших років незалежності поступається місцем усвідомленню ваги та складності завдань, вирішення яких є необхідним для забезпечення поступу суспільства в новому столітті.

Зрілість політичного процесу в Україні, що так необхідна для збереження політичного миру та злагоди в суспільстві, була продемонстрована мирним демократичним переходом влади від одного президента до іншого внаслідок виборів 1994 року, а також двома, з часу здобуття незалежності, виборами до найвищого законодавчого органу держави – Верховної Ради України.

У державі формується такий тип політичної системи, що дає змогу силам, які прагнуть долучитися до процесу визначення та реалізації шляхів подальшого розвитку суспільства, вільно та у демократичний спосіб змагатися за голоси виборців, завойовувати їхню прихильність шляхом пропагування власного бачення розвитку.

Таким чином, десять років тому, ставши на тернистий шлях розвитку за новими, демократичними стандартами в житті суспільства та ринковими правилами в економіці, Україна продовжує впевнено крокувати цим шляхом. Економічне зростання, що спостерігається останнім часом, говорить про правильність обраного курсу.

Визначальною тенденцією сучасного економічного життя в Україні є продовження зростання реального внутрішнього валового продукту (ВВП). За січень-травень 2001 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року ВВП зріс на 9,0% (торік +5,4%) та за травень п.р. порівняно з квітнем 2000 р. на 10,9%.

Приріст промислового виробництва на 18,8% (торік +11,0%) за підсумками п’яти місяців підкріплений зростанням в усіх основних видах промислової діяльності. Обсяги продукції обробної промисловості становили 70,2 % всього промислового виробництва країни. За січень-травень 2001 р. обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств збільшився на 6,1% проти січня-травня 2000 р.

Продовжується позитивна динаміка показників зовнішньої торгівлі, яка намітилася ще у минулому році. За І квартал 2001 року зовнішньоторговельний оборот товарами та послугами збільшився порівняно з І кварталом 2000 року на 5,2% і склав 8,4 млрд. дол. Обсяги експорту товарів та послуг збільшилися на 15,8%, а імпорту зменшилися на 5,4%. Позитивне сальдо склало 0,8 млрд. дол. США (проти негативного 0,04 млрд. дол. у І кварталі 2000 року).

За січень-квітень 2001р. зовнішньоторговельний оборот товарами збільшився на 8,7% порівняно з відповідним періодом минулого року, при цьому експорт збільшився на 21,1%, імпорт зменшився на 2,1%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами склало 393,4 млн. дол., проти негативного 611,3 млн. дол. у січні-квітні 2000 р.

За І квартал поточного року в Україні зареєстровано прямих іноземних інвестицій обсягом 168,3 млн. дол., які надійшли з 112 країн світу. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 01.04.2001 р. становив 3923,7 млн. дол., що складає 80 доларів на душу населення.

Продовжується процес реформування власності. За оперативними даними Фонду державного майна, впродовж 5 місяців 2001р. приватизовано 2010 (торік – 1725) об’єктів, з них 588 або 29,3% (торік – 37,7%) об’єктів державної форми власності та 1422 або 70,7% (торік – 62,3%) - комунальної форми власності. Кількість приватизованих об‘єктів за 5 місяців 2001 у порівнянні з відповідним періодом минулого року зросла на 16,5%.

Однією з головних проблем в Україні на сучасному етапі є підвищення добробуту громадян. Слід відзначити, що він поступово зростає. Так, за січень-травень 2001 року реальні грошові доходи громадян збільшилися на 7,8% порівняно з відповідним періодом 2000 року і склали 38,648 млрд. грн. Середньомісячний грошовий доход у розрахунку на душу населення у травні 2001 р. зріс на 31,2% в порівнянні з його середньомісячним показником за травень 2000 р., та зменшився на 4,2% відносно квітня 2001 р., склавши 166,2 грн.

Реальна заробітна плата за 5 місяців поточного року зросла на 15,3% порівняно з відповідним періодом минулого року.

Ринок праці відреагував на пожвавлення промислового виробництва зниженням безробіття. Дев’ять місяців рівень офіційно зареєстрованого безробіття утримувався на рівні 4,2% від працездатного населення працездатного віку, а у квітні та травні відбувалось зниження на 0,1% щомісяця, і у травні він склав 4,0%.

Поліпшення економічного та соціального становища неможливе без зміцнення законності та правопорядку, утвердження в Україні принципів верховенства права, справедливості та гуманізму, пріоритету прав та свобод людини і громадянина, розбудови правової держави і становлення громадянського суспільства. На сучасному етапі відбувається реформування правової системи. Законодавство приводиться у відповідність із Конституцією, водночас йде процес зближення законодавства України із законодавством Європейського Союзу.

Ювілей України – визначна подія не тільки для її громадян. Демократична, процвітаюча та незалежна Українська Держава є стабілізуючим фактором як на Європейському континенті, так і у всьому світі. Як один з регіональних лідерів у Центрально-Східній Європі, наша країна є активним учасником міжнародного співробітництва на світовій арені.

Незалежна Україна з самого початку заявила про себе як передбачуваного та миролюбного актора міжнародного життя, добровільно відмовившись від одного з найпотужніших арсеналів ядерної зброї у світі заради підвищення безпеки на планеті. При цьому ми справедливо розраховуємо на історичну пам'ять та усвідомлення цього безпрецедентного кроку міжнародним товариством при забезпеченні безпеки України і наданні допомоги у перетвореннях на шляху до демократичної, заможної, ринкової держави, у якій живуть вільні громадяни.

Україна підтвердила свою миролюбність та передбачуваність, відданість інтересам людства також у питанні закриття Чорнобильскої атомної станції.

З відстані 10 років існування України як незалежної держави усе рельєфніше вимальовується її внесок у глобальні процеси ядерного роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення. Україна у своїй Декларації про державний суверенітет проголосила свій намір дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти, не набувати ядерної зброї.

Протягом десятиріччя Україна послідовно втілювала в життя ці принципи, оформивши на початку 90-х років своє правонаступництво за Договором про СНО-1 та приєднавшись до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у якості неядерної держави. У зв’язку з останнім ядерні держави підписали Меморандум про надання гарантій безпеки України. Неухильно виконуючи зобов’язання по ліквідації свого потужного арсеналу ядерної зброї, беручи активну участь в імплементації інших договорів сфери стратегічної стабільності, зокрема Договорів про РСМД та ПРО, Україна активно сприяла загальному процесу скорочення ядерних озброєнь.

Усвідомлюючи важливу роль, яку протягом останніх десятиліть відігравав Договір про ПРО у системі міжнародно-правових документів у галузі роззброєння та контролю над озброєннями, Україна виходить з необхідності забезпечення неконфліктної адаптації Договору про ПРО з урахуванням проблем, що виникають у зв’язку з розповсюдженням ракет і ракетних технологій та зброї масового знищення.

Україна як держава, що зробила безпрецедентний внесок у справу ядерного роззброєння, і як стратегічний партнер Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки готова сприяти пошуку компромісних рішень, що формуватимуть основні засади міжнародної безпеки і контролю над озброєннями в майбутньому.

Досвід, набутий Україною за десять років незалежності, підтверджує, що її зовнішньополітичний курс є надійним засобом захисту та просування національних інтересів держави на міжнародній арені. Зовнішня політика є сьогодні невід'ємною і важливою складовою курсу реформ, одним із інструментів вирішення головного завдання - забезпечення економічного зростання держави та добробуту наших громадян.

Стратегічною зовнішньополітичною метою України є набуття повноправного членства у Європейському Союзі.

Європейський вибір України обумовлюється усвідомленням необхідності загальноєвропейської інтеграції як важливого фактора державної незалежності, безпеки, політичної стабільності, економічного розвитку країни та соціальної злагоди у суспільстві.

11 червня 1998 р. Президент України затвердив Стратегію інтеграції України до ЄС, 6 квітня 2000 р. Верховна Рада схвалила Програму діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту", в якій однією з стратегічних цілей урядової політики визначена інтеграція України до Європейського Союзу. 14 вересня 2000 р. Президент України затвердив також Програму інтеграції України до Європейського Союзу, яка має стати головним інструментом реалізації євроінтеграційної підготовки країни. 14 квітня 2001 р. Кабінет Міністрів України затвердив перший План дій щодо реалізації Програми інтеграції України до ЄС.

11 грудня 1999 р. Європейська Рада схвалила Спільну стратегію ЄС щодо України, яка спрямована на зміцнення стратегічного партнерства з Україною. Наприкінці червня 2001 р. було завершено виконання третього, “шведського”, Робочого плану (1 січня - 30 червня 2001 р.) реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України, який відрізняється від попередніх наявністю в ньому чітко визначених пріоритетів реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України, зокрема, у контексті розширення ЄС.

Україна позитивно розцінює наближення ЄС до України. Всебічне залучення нашої країни до найголовніших сфер сучасних євроінтеграційних процесів могло б стати найкращою відповіддю на виклики розширення ЄС. У цьому контексті заслуговує на позитивну оцінку положення резолюції Європейського Парламенту від 15 березня 2001 року стосовно Спільної стратегії ЄС щодо України, в якій, зокрема, констатується "відсутність дійсних причин для виключення можливості приєднання України до ЄС на певному етапі".

Участь України в діяльності Організації Об'єднаних Націй визначено одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики нашої держави. Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримувалася цілей та принципів Статуту Організації, робила суттєвий внесок в її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, деколонізації, зміцнення міжнародного права тощо.

Сьогодні можна з гордістю констатувати, що за 10 років незалежності Україна значно зміцнила свої позиції в ООН і завдяки своїй послідовній та виваженій політиці щодо вирішення нагальних проблем сучасності користується повагою і авторитетом серед країн світу.

Яскравим свідченням цього стало обрання у 1997 році колишнього Міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка Головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Предметом особливої гордості України є те, що саме 52-а сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як "сесія реформ", схвалила всеохоплюючу програму реформування Організації, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, і надала потужного імпульсу широкомасштабному оновленню Організації.

Одним з найбільш важливих підтверджень визнання авторитету і ролі нашої держави на міжнародній арені, послідовності та неупередженості її зовнішньої політики стало обрання України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр.

За 10 років незалежності наша держава стала надійним партнером ООН у проведенні миротворчих операцій. Близько 12 тисяч військовослужбовців Збройних Сил та співробітників органів внутрішніх справ України вже виконали почесну місію миротворців під прапором ООН в усіх куточках планети – на Балканах, Близькому Сході, в Азії та Африці. Сьогодні Україна є найбільшим контрибутором до операцій ООН з підтримання миру серед європейських країн та входить до 10 найбільших держав-контрибуторів світу. Україна стала ініціатором прийняття Генеральною Асамблеєю ООН в 1994 році Конвенції про безпеку миротворчого персоналу ООН та пов'язаного з ним персоналу.

Україна також бере активну участь та надає дієве сприяння зусиллям ООН у вирішенні глобальних проблем боротьби з організованою злочинністю та незаконним обігом наркотиків, захисту прав людини. Наша країна стала ініціатором проведення у червні 2001 року Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з питань ВІЛ/СНІД, яка визначила пріоритетні напрямки активізації боротьби світової спільноти з цією епідемією.

За роки незалежності Україна розширила співпрацю з Організацією Об”єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

Так, на 27-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993 р.) Україна виступила з ініціативою розробки “Програми культури миру”. На основі зазначеної пропозиції країнами-членами був прийнятий міждисциплінарний проект “На шляху до культури миру”, який став складовою частиною всіх тематичних дворічних програм та стратегічних напрямків діяльності Організації до 2001 року. Поточне ж десятиліття було оголошене ООН Десятиліттям культури миру.

В Україні створена мережа наукових та культурно-освітніх осередків, що забезпечують участь в програмній діяльності ЮНЕСКО, діють національні комітети та центри міжнародних програм “Людина і біосфера”, геологічної кореляції, науково-технічної інформації, інформатики, біоетики, гідрологічної програми, Міжурядової океанографічної комісії. За останні 5 років від ЮНЕСКО та інших міжнародних фінансових джерел, які були залучені нею до реалізації програм, Україною було отримано прямих субсидій у гуманітарні сфери загальною сумою понад 4-х млн. дол. США.

Україна розвиває співробітництво з Радою Європи, вважаючи це невід’ємною складовою реалізації загальної стратегії інтеграції нашої країни до європейських інституцій.

Протягом свого членства у РЄ Україна стала стороною 33 європейських конвенцій і угод РЄ, підписала і здебільшого ратифікувала міжнародно-правові документи, до яких вона мала приєднатись на виконання зобов’язань, взятих при вступі до Організації.

Попри існування проблемних питань у відносинах з Радою Європи, зокрема, тих, що витікають із застосування до України процедури моніторингу, ми виходимо з того, що одна з переваг членства в Раді Європи в тому і полягає, що воно стимулює розвиток “європейського мислення”, підтягує спочатку державну владу, а згодом і громадську думку до високих демократичних і гуманітарних стандартів, на яких грунтується сучасна європейська цивілізація.

Україна є учасницею ОБСЄ з 30 січня 1992 року і з того часу бере активну участь у роботі всіх колективних керівних органів Організації, співпрацює з її інститутами, у першу чергу, з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин (ВКНМ), Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Крім того, важливим напрямком спільної діяльності стало співробітництво з Місією ОБСЄ в Україні, а нині з Координатором проектів ОБСЄ в нашій державі.

Українська сторона постійно виступає за активізацію ролі ОБСЄ у справі врегулювання т. зв. “заморожених конфліктів”. Зокрема, вона активно наполягала на проведенні спеціальних розширених засідань ПР ОБСЄ, присвячених обговоренню ситуації із врегулюванням конфліктів у Придністров’ї, Грузії, Нагірному Карабасі, а також бере активну участь у процесі постійного обговорення цих питань в рамках ОБСЄ.

Належна увага у співробітництві України з ОБСЄ приділяється також сприянню у просуванні кандидатур від України для роботи у польових підрозділах ОБСЄ. Станом на 2001 р. 14 представників України працюють у місіях ОБСЄ в Грузії, Боснії і Герцеговині, Хорватії, Косово, групі помічників Особистого представника Діючого Голови ОБСЄ в Нагірному Карабасі, Місії ОБСЄ в Таджикистані та центрі ОБСЄ в Бішкеку.

Співробітництво України з НАТО набуває важливого значення як один з вагомих чинників регіональної стабільності і безпеки в Центральній і Східній Європі. Співпраця між Україною та Альянсом значною мірою сприяє зміцненню атмосфери взаємної довіри в регіоні. У площині двосторонніх контактів про це свідчить і активний розвиток добросусідських відносин України з сусідніми державами - членами і кандидатами в члени НАТО і укладені базові двосторонні документи, що дозволило успішно вирішити окремі успадковані спірні проблеми, а відтак - стали важливою опорою регіональної стабільності.

На цьому тлі дієвою постає спільна участь України і НАТО в стабілізаційних процесах в Південно-Східній Європі, у минулому -в Хорватії, Боснії і Герцеговині, нині - в Косово. Саме в цій провінції Югославії розпочав свою діяльність Українсько-польський батальйон, що має всі підстави стати важливим елементом регіональної безпеки, а також створити унікальний для нашого регіону досвід, який розвинеться у рамках Українсько-угорсько-румунсько-словацького інженерного батальйону, BLACKSEAFOR, тощо. Співробітництво Україна-НАТО сприяє активній участі нашої держави у процесах побудови нової європейської системи безпеки.

Це співробітництво, зокрема участь українських миротворців у складі багатонаціональних миротворчих контингентів ІФОР/СФОР/КФОР та участь у спільних військових навчаннях в рамках програми "Партнерство заради миру", сприяє підвищенню боєготовності підрозділів ЗС України. Важливо і прикметно, що саме держави НАТО надають суттєву фінансову допомогу та тилове забезпечення українським миротворчим підрозділам, які виконують свою місію у Косово.

Одним із ключових елементів входження нашої країни до світового економічного і політичного простору є вступ України до СОТ, що є також необхідною передумовою у подальшій інтеграції країни до Європейського Союзу. За оцінками, в разі вступу до СОТ, Україна матиме можливість, як мінімум, на 1 млрд. доларів збільшити обсяги свого експорту.

Процес вступу України до СОТ розпочався 17 грудня 1993 року, коли до Секретарiату ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі) було подано офiцiйну заявку Уряду України про приєднання до ГАТТ.

У 1997 році розпочалися двосторонні переговори про доступ до ринку товарів і послуг з країнами-членами СОТ. В цілому Україна знаходиться в стані двосторонніх переговорів з 39 країнами, серед яких держави-члени ЄС, США, Японія, Канада, Австралія, країни СЕFТА та інші.

Розбудова відносин стратегічного партнерства з Росією поряд з реалізацією західного вектора посідає одне з ключових місць в структурі зовнішньополітичних пріоритетів України.

В історії українсько-російських відносин були різні за складністю періоди. Важко вирішувались питання розподілу власності колишнього СРСР, в особливості, власності Чорноморського флоту. Україна пам'ятає і територіальні претензії Росії, що стосувались, насамперед, приналежності Криму та статусу Севастополя тощо.

Проте, наявність спільної історії та усвідомлення реальності нового періоду у стосунках між країнами дало можливість укласти важливий широкомасштабний політичний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство, який, зокрема, зафіксував юридичне визнання сторонами територіальної цілісності одна одної і непорушності існуючих між державами кордонів. Доклали стабілізації у стосунках угода про статус Чорноморського флоту та довгострокова програма економічного співробітництва на 1998-2007 роки.

Останнім часом відносини між Україною і Росією набули жорстко прагматичного забарвлення в економічній сфері, із запровадженням санкцій проти поставок товарів однієї країни в іншу. Разом з тим, значно активізувався політичний діалог між лідерами наших країн, який, сподіваємось, приведе до зняття бар'єрів на шляху українських і російських товарів.

Реалії сьогодення свідчать, що ми готові до відкритого діалогу з нашим північним сусідом і маємо надію, що таке ж прагнення до плідного співробітництва в дусі стратегічного партнерства і надалі виявлятиме й російська сторона.

Розвиваючи двосторонні відносини з США, Україна враховує ту виняткову роль, яку відіграє ця держава у сучасному світі, передусім економічний та політичний виміри її впливовості. Розбудова відносин з США для України є тим більше важливою, що США на сьогодні є безперечним лідером в процесах економічної та фінансової глобалізації, а також розвитку новітніх технологій – тобто тих чинників, які, на нашу думку, матимуть вирішальне значення для поступу людства у новому столітті.

Слід зазначити, що за 10 років незалежності нашої держави досягнуто значного прогресу у розвитку двосторонніх українсько-американських відносин. Труднощі етапу становлення двосторонніх відносин були пов’язані з переосмисленням Сполученими Штатами певних геополітичних реалій, які виникли внаслідок розпаду СРСР, та з огляду на необхідність вирішення важливих проблем серед яких можна виокремити питання ядерного роззброєння.

Дещо згодом, з квітня 1993 року, зміна в позиції США щодо підходів до України дозволила вивести двосторонні відносини на рівень “демократичного партнерства”, яке з жовтня 1993 р. доповнилася поглибленням двосторонніх відносин на галузевому рівні, налагодженням економічного співробітництва. Важливим кроком у цьому напрямку зовнішньої політики стало підписання 14 січня 1994 року Тристоронньої заяви Президентів України, США та РФ, покликаної підтримувати необхідний баланс відносин між трьома країнами.

Українсько-американські відносини вийшли на рівень стратегічного партнерства після утворення Українсько-американської міждержавної комісії на чолі з Президентом України Л.Д.Кучмою та віце-президентом США А.Ґором. Під час офіційного візиту в Україну Президента США У.Клінтона, який відбувся 5 червня 2000 року, вперше на рівні президентів України та США було формалізовано зобов’язання сторін поглиблювати стратегічне партнерство.

З приходом нової Адміністрації Дж.Буша у двосторонніх відносинах України з США закономірно розпочався новий етап, який, водночас, має вагомий потенціал, набутий динамікою двосторонніх політичних контактів попереднього періоду. Важливе місце України в системі зовнішньополітичних пріоритетів США було підтверджено Держсекретарем США К.Пауелом під час зустрічі з Міністром А.Зленком 27 березня 2001 року.

Окрім особливого наголосу з боку України на розвиток двосторонніх відносин зі США в політичній сфері, важливим напрямком співпраці України зі США є економічна та торговельна сфери. Загальний обсяг прямих американських інвестицій в економіку України є найбільшим у порівнянні з іншими країнами, нараховує біля 664 млн.дол. США, складаючи біля 16 % від загального обсягу інвестицій. Активно розвивається й торговельно-економічне співробітництво.

За десять років, що минули після проголошення незалежності, Україна зробилате, на що іншим державам необхідні були довгі десятиліття. Вона перетворилась на повноправного суб"єкта міжнародних відносин, впливового чинника регіональної стабільності, активного учасника міжнародного спілкування.

Сьогодні Україну як незалежну суверенну державу вже визнали 168 країн світу, 165 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. Станом на 1 липня 2001 року в Україні функціонувало 62 посольства іноземних держав, 3 відділення посольств, 14 представництв міжнародних організацій, 16 генеральних консульств. 24 країни представлені почесними консулами. Посли 59 країн світу виконують свої функції в Україні за сумісництвом.

На сьогодні Україна має свої дипломатичні представництва і консульські установи в 67 країнах світу, функціонують 89 закордонних установ: 65 посольств, та 2 відділення посольств, 2 дипломатичних представництва, 13 генеральних консульств, 7 постійних представництв і місій при міжнародних організаціях .

За роки незалежності Української держави досягнуто значного прогресу у взаємопізнанні і взаєморозумінні України і української діаспори, яка нараховує за приблизними оцінками близько 20 млн осіб. Процес духовного і морально-психологічного зближення світового українства з Україною, активного включення зарубіжних українців до державотворчої діяльності в нашій Батьківщині поглиблюється і міцніє.

Розташована в центрі Європи, Україна здавна відзначалася поліетнічністю свого населення, традиціями мирного, толерантного співжиття й конструктивної взаємодії різноманітних в етнічному, культурному і релігійному відношенні етнонаціональних груп. Нині в Україні поряд з українцями проживають представники понад 130 етносів, про задоволення національно-культурних і мовних потреб яких дбає незалежна Українська держава. Великого значення в Україні приділяється розв”язанню проблем повернення та облаштування раніше депортованих народів, зокрема, кримських татар.

Демократичні перетворення в нашій країні сприяли зростанню етнічної самосвідомості, зумовили самоорганізацію та етнічну ідентифікацію національних меншин, визначення ними свого місця в суспільстві, культурного відродження, вивчення рідної мови, створення національно-культурних товариств та об”єднань. За 10 років незалежності в Україні створені і діють 431 офіційно зареєстроване громадське об”єднання національних меншин, з яких 28 мають всеукраїнський статус.

Із здобуттям Україною незалежності були започатковані необхідні умови для прискореного релігійного відродження в нашій країні. Держава стала на захист свобод совісті та віросповідання, свободи церкви, проголосила рівність усіх релігійних організацій перед законом, сприяє виконанню ними своєї духовної місії. Нині в Україні діють 25405 релігійних організацій.

Особливі стосунки склалися з Державою Ватикан, яка є духовним та адміністративним центром католицької церкви і відстоює на ідеологічному рівні загальнолюдські моральні принципи, переносячи їх на відносини між державами. Державний візит глави Держави Ватикан, Папи Римського Іоанна Павла ІІ в Україну 23-27 червня 2001 р. став логічним кроком у розвитку українсько-ватиканських відносин, засвідчив виразне європейське покликання України, визнання та підтримку Ватиканом і особисто Понтифіком здійснюваного в Україні внутрішньополітичного курсу на забезпечення громадянського миру, міжетнічного і міжконфесійного спокою, економічних реформ та демократизації суспільства.

Багато ще проблем стоїть перед Україною в усіх сферах її життя. Однак демократичний вибір країни залишається незмінним. Україна, ставши на шлях реформування та побудови демократичної європейської держави, буде прямувати ним і надалі, цивілізовано вирішуючи всі питання, дотримуючись усіх своїх зобов’язань перед партнерами, перед міжнародною співдружністю.

Відзначаючи десяту річницю незалежності, Україна впевнено дивиться у майбутнє, яке невіддільно пов'язане з майбутнім європейської сім'ї народів.