23 серпня 2001 року

Дорогі співвітчизники, високоповажні гості України!

Ваші Преосвященства!

Вельмишановний Президенте Республіки Польща пане Кваснєвський!

Друзі!

Сьогодні, у переддень найбільшого державного свята і визначної дати у вітчизняній історії, нас зібрала тут непересічна подія.

Десятиріччя нової України ознаменовується відкриттям Монумента її незалежності - актом, в якому синтезуються мрія і реальність, поєднуються минуле, сьогодення і майбутнє.

Монумент зведено у самому серці нашої держави, на місці, де сім з половиною століть тому відбивали чужоземну навалу оборонці Лядських воріт древнього Києва.

Це буде не просто пам'ятна точка на карті української столиці і не просто ще один яскравий штрих у її прекрасному, неповторному обличчі.

Спорудженням та урочистим відкриттям Монумента ми ще раз говоримо рішуче «ні» тоталітарній епосі, яка зводила свої символи - кам’яні ідоли, що уособлювали торжество державної машини над покірним і безсловесним її гвинтиком - людиною.

І сам Монумент, і вся оновлена площа, яка носить дороге всім нам ім’я Незалежності, мають утверджувати зовсім інші символи - свободи, віри і краси, поваги до людського розуму та праці.

У цьому ансамблі повинна виразно прочитуватися та «філософія серця», в якій наш славетний земляк Григорій Сковорода вбачав шлях до щастя.

Спорудженням та відкриттям Монумента ми засвідчуємо спадкоємність державницьких традицій свого народу і вірність їм нинішнього покоління українців.

Саме тут, у Києві і навколо нього, народжувалася перша у Східній Європі державність. Сьогоднішніми ювілейними торжествами гортаємо багатий і славний її літопис від найдавніших сторінок, віддаємо данину вдячної пам’яті найвеличнішим постатям і духовним батькам нації - від рівноапостольного князя Володимира, Тараса Шевченка і Михайла Грушевського до відомих і безіменних борців за волю і незалежність України у пізніші та недавні часи.

У тій єдності та неподільності були продемонстровані сила зробленого нами вибору, історична перспектива щойно народженої Української держави.

Будьмо ж такими єдиними, мудрими та відповідальними у реалізації цього вибору.

Сьогодні ми кажемо всьому світові: незалежна Україна відбулася. Вона є і вона буде навіки.

Віднині про це нагадуватиме Монумент, що піднявся в історичному центрі нашої благословенної землі, на площі, яка відтепер, після оновлення, може претендувати на звання однієї з кращих в Європі.

Сподіваюся і вірю: сюди не заростатиме народна стежка, до пам’ятника будуть приходити люди різного віку, різних національностей і політичних поглядів, релігійних конфесій.

Вони приходитимуть, щоб уклонитися світлому образові Оранти - берегині нашого українського роду, очищатися душею в цьому священному місці, черпати новий заряд наснаги й енергії для відданого служіння Вітчизні.

Безумовно, кожен з нас по-своєму уявляв художнє уособлення незалежності та державності.

Це природно і зрозуміло. Адже Україна така мінлива і багатолика, такі розмаїті у неї історичний досвід, регіональні традиції та етнографічні особливості, що навряд чи можна було б знайти символ, який сповна відповідав би усім поглядам, смакам та уподобанням.

Але держава повинна мати узагальнений, універсальний і промовистий історико-культурний образ своєї незалежності і сутності, своєї національної ідеї. Такий, якою є, наприклад, для громадян Сполучених Штатів Америки Статуя свободи.

Безумовно, річ не тільки у зовнішній атрибутиці, але і в тому, якою аурою наділяють її самі люди, що хочуть у ній бачити.

Усі ми мріємо про одну Україну - демократичну, заможну і процвітаючу.

А отже, Монумент, втілюючи пам’ять про перший ювілей Української держави, має символізувати перш за все духовне єднання нашої спільноти в усьому і скрізь - у Донбасі і Галичині, Криму і на Поділлі, на Слобожанщині і Волині, у Причорномор’ї і на Закарпатті.

Засвідчувати наше спільне бажання мати цивілізовану країну з мудрою і передбачуваною політикою, де найвищою цінністю є людина, її права і свободи, країну, яка живе у мирі, порозумінні і злагоді з усіма державами і народами.

Тобто щоб і через десять, і через п’ятдесят років, і через століття Монумент сприймався не лише як знак до певної дати і тим більше не як анахронізм.

Він, і в цьому головне, є пам’ятником усім поколінням борців за незалежність України і водночас уособленням нашої многотрудної державотворчої роботи, прагнення до конструктивної, будівничої дії, активного і творчого, а не словесного патріотизму.

Вбачаймо у ньому символ, співмірний з динамікою життя, історичного поступу українського народу.

І будьмо єдиними у прагненні до здійснення великої й одвічної української мрії.

Пам’ятаймо завжди і скрізь, що згода дім будує, а незгода - руйнує.

Сумлінно і чесно будуймо та облаштовуймо цей дім своїм розумом і своїми руками, прискорюймо свою ходу шляхом демократії та суспільного прогресу.

Нехай міць, багатство і слава Вітчизни приростають нашою працею і синівською турботою.

Любімо Україну і слава їй на віки!