Posted by dad on April 24, 2004 at 21:48:02:
In Reply to: Архів короля Данила зберігають у Москві posted by bougie oreganovic on January 20, 2004 at 09:40:30:
: Архів короля Данила зберігають у Москві, але повернути його не можливо” : Розмова з Віктором Ідзьом, істориком, ректором Українського університету в Москві : : ПРОФЕСОР Віктор Ідзьо – доволі колоритна та цікава постать в українській науці. Народився він на Івано-Франківщині, живе та працює в Росії, очолює Український університет у Москві й Український історичний клуб. Як історик Віктор Ідзьо сповідує радикальні націоналістичні погляди. “У Москві мене поважають, хоч і встромляють палиці в колеса”, – каже він. Нещодавно побачили світ дві його праці: книги “Історія України. Точка зору українського історика з Росії” та “До історії однієї могили на Закерзонні”. : – Чим ваша ”Історія України” відрізняється від інших видань на цю тему? : – Книги з історії України видають часто. Однак вони переписують історію за однією схемою. Моя праця побудована виключно на російських архівах, про які не знають в Україні. Я дійшов висновку, що українці є слов’янами, а росіяни – фінно-уграми. Це зовсім різні народи. Тому так звана “древнерусская народность” – це міф, створений радянською історіографією. Звісно, не було жодної “колиски трьох братніх народів”. Це також міф. У моїй книзі йдеться про те, що в Х-ХІІІ ст. уплив української культури, літератури, мистецтва слов’янізував фінно-угрів. Наприкінці ХІІІ ст. вони кристалізують на нашій культурі власну політичну державу. Далі я концентрую увагу на ХІІІ-ХІV століттях, особливо коронації Данила Галицького. До речі, міф про Галицько-Волинську державу створили москвофіли в ХІХ ст. Насправді існувала не Галицько-Волинська, а Руська держава, яка не обмежувалася лише Галичиною та Волинню. Також подаю всі типи монет князів Володимира Великого, Ярополка та Ярослава Мудрого. Я зазначив, де ці монети знайшли, місце їх поширення в Європі, де їх карбували, а також взаємостосунки з тогочасними візантійськими й арабськими грішми. Я довів, що наша гривня – одна з найбільш стародавніх грошових еквівалентів у Європі, якщо не у світі. : – Ви пишете, що безліч українських культурних реліквій зберігають у російських спецфондах. Які саме? : – У московських музеях і бібліотеках зберігають усі клейноди українських гетьманів, їхні шаблі, портрети. У Російській державній бібліотеці є чимало українських стародруків, починаючи з ХІ-ХІІ ст. Багато цінностей зберігають у столичній історичній бібліотеці, зокрема першу львівську книгу, видану 1377 року, Галицьке Євангеліє, яке побачило світ 1144-го. Думаю, в Москві є архів короля Данила. : – Чи можна повернути ці цінності? : – Згідно з російським законодавством, здійснити це не можливо. Тому найкраще зробити факсимільне видання (ідентичну копію) Галицького Євангелія. Це був би перший крок до дослідження цього документа, адже його практично не вивчали. До речі, Галицьке Євангеліє написане сербо-хорватською мовою. : – Хто видав першу українську книгу в 1377 році? : – Хто саме – достеменно не відомо. За одними джерелами – німець Гуттенберг, але цю тезу треба довести. Тоді тривав “золотий вік” для Львова. Сорок років перед тим перша книга побачила світ у Німеччині. Львів саме мав із Німеччиною прямі стосунки, місто користувалося Магдебурзьким правом. Польський король надав Львову всі привілеї, аби залишити його в рамках корони. Львів процвітав. За таких обставин видали першу книгу німецькою мовою. На титульній сторінці є герб, лев і червона печатка. Тому можна стверджувати, що не Федоров був першодрукарем. Він з’явився в місті аж через два століття. : – А про що йдеться у вашій другій книзі “До історії однієї могили на Закерзонні”? : – Ця праця розповідає про національно-визвольну боротьбу українців на Закерзонні в 1940-50 рр., а також відновлення історичної спадщини тих часів. У рамках польського законодавства чимало українців повернулися на Перемишльщину і прагнуть відродити культуру, літературу та мистецтво. Члени ОУН-УПА, які ще живі, бажають зберегти пам’ять про загиблих побратимів. Головний сюжет моєї книги – бої військ НКВС з українськими повстанцями. Вояки УПА боролися передовсім не проти поляків, а проти радянського режиму. Така мотивація дозволила вийти на серйозні кола Речі Посполитої та спонукала польського президента виділити гроші на встановлення пам’ятника воякам УПА, які боролися на Закерзонні. : – У вашій праці йдеться про те, що енкаведисти часто вирізували місцеве населення, переодягнувшись в однострої УПА... : – Так. Незважаючи на широку діяльність повстанців, до 1946 року ніхто не вирізував мешканців українських сіл і не топив їх у колодязях. Пізніше, аби дискредитувати УПА перед українським народом, НКВС створив бойові загони, члени яких діяли в одностроях УПА. Ці провокатори проводили жахливі операції, кидали селян у колодязі. Мовляв, дивіться, які бандерівці жорстокі. : Москва робила це руками людей зі Східної України. За декілька місяців їх адаптували до реалій Західної України на спеціальних навчальних курсах. Цікаво, що в Росії мільйонним накладом вийшла книжка “Армия без государства” про УПА. Її автори – колишні кадебісти. Про українських повстанців вони пишуть цілком об’єктивно, доводять, що українська армія боролася за визволення рідного народу. І кадебісти визнають свою поразку, незважаючи на терор і репресії! За їхніми словами, якщо існує Українська держава, “значить, вони нас перемогли”. І ще: тактика УПА була значно європейською, ніж азійські методи Москви. Адже топити у криницях – це не проводити роз’яснювальну роботу. : – Що чекає на Україну в майбутньому? : – Справді, ситуація є дуже складною. Але вважаю, що український народ, який перемолов скіфів, аварів, гуннів, половців і печенігів, перемеле й росіян. Ми – спокійний, добрий народ, але потроху акумулюємо силу. Поступальний розвиток Української держави, незважаючи на те, що сусідні країни витрачають шалені гроші, аби прибрати її до рук, помітний. Маю на увазі зменшення статусу політичного, культурного та громадського життя. Однак рано чи пізно це припиниться. Ми бачимо рецидиви у структурі наших сусідів, особливо в Росії. Вони дуже непрості. Це, зокрема, постійні війни. На мою думку, з часом сфера впливу Росії на українське життя зменшуватиметься. Думаю, що через 10 років ми ввійдемо в ЄС. Проте не бачу потреби у швидкій інтеграції. Спочатку треба зміцнити економіку, культуру й етноструктуру, аби за безцінь не продатися Євросоюзу.