москаль зробив криницю а щирий його втопив

Subject:

Comments:
: : АУМ ТАТ САТ! : : Тарас ШЕВЧЕНКО : : Москалева криниця : : Поема Я. Кухаренкові. : : На пам'ять 7 мая 1857 року : : Не на Вкраїні, а далеко, : : Аж за Уралом, за Елеком, : : Старий недобиток варнак : : Мені розказував отак : : Про сю криницю москалеву, : : А я, сумуючи, списав, : : Та рифму нищечком додав, : : Та невеличку і дешеву : : (Звичайне, крадене) зобгав : : Тобі поему на спомини, : : Мій друже щирий, мій єдиний! : : I : : Після великої зими : : За Катерини за цариці, : : Москаль ту викопав криницю; : : А як він викопав, то ми : : Оце й розкажемо в пригоді, : : А ви записуйте — не шкодить : : Такую річ і записать. : : Бо се не казка, а билиця, : : Або бувальщина, сказать. : : Отак пишіть. Була криниця, : : Ні, не криниця, а село, : : Пишіть, давно колись було : : Межи садами, при долині, : : Таки у нас на Україні : : Було те божеє село. : : В селі тому вдова жила, : : А у вдови дочка росла : : І син малоліток. : : Добре мати діток : : Багатому, хвалить бога : : В розкошах! А вбогій : : Вдові не до того, : : Бо залили за шкуру сала, : : Трохи не пропала. : : Думала іти в черниці : : Або вбитись, утопитись, : : Так жаль маленьких діток стало : : Звичайне, мати, що й казать. : : Та, може, ждався-таки й зять: : : Бо вже Катруся підростала : : (Катрусею вдовівна звалась),— : : Чи вік же їй продівувать? : : Зносити брівоньки нізащо. : : Хіба за те, що сирота? : : А красота-то, красота! : : Мій боже милий! А трудяще, : : А чепурне, та роботяще, : : Та тихе. Бач, і сирота, : : А всім була навдивовижу. : : Бувало, вигляне із хижі, : : Як тая квіточка з роси, : : Як теє сонечко з-за хмари. : : Ввесь похолону, неживий : : Стою, бувало. Ані кара, : : Ні муки, кайдани, : : Ніже літа, сину, : : Тії сили не втомили... : : Отак і загину! : : Так і згину. Бо дивися: : : Смерті сподіваюсь, : : А ридаю, мов дитина, : : Як я нагадаю : : Катерину. Слухай, сину, : : Мій друже єдиний! : : Слухай добре, та записуй, : : Та на Україні, : : Як бог тебе допровадить, : : То розкажи, сину, : : Що ти бачив диявола : : Своїми очима. : : II : : Так, бачиш, дівонька ота : : Росла собі. І роботящий : : (Бо всюди сироти ледащо) : : У наймах виріс сирота, : : Неначе батькова дитина. : : Отож той самий сиротина : : У наймах сяк собі, то так : : Придбав, сірома, грошенят, : : Одежу справив, жупанину : : Та ні відсіль і ні відтіль : : Купив садочок і хатину; : : Подякував за хліб і сіль : : І за науку добрим людям : : Та до вдовівни навпростець : : Шелесть за рушниками! : : Не торгувались з старостами, : : Як те бува з багатирями; : : Не торгувавсь і панотець : : (На диво людям та на чудо), : : За три копи звінчав у будень, : : Без пихи, так, як довелось. : : Отут-то, голубе мій сизий, : : Отут-то й лихо почалось! : : III : : Уже, либонь, після покрови : : Вертався з Дону я та знову : : (Бо я вже двічі посилав : : До дівчини за рушниками) : : Послать і втретє міркував. : : Та з чумаками та з волами : : Якраз в неділю на весілля : : До удовівни причвалав. : : Пропало! Все добро пропало! : : Ані щетинки не осталось. : : Пропав і я; та не в шинку, : : А на к о б и л і. На віку : : Всі люде бачать лихо, сину, : : Але такого, мій єдиний, : : Такого лютого ніхто, : : Ніхто і здалека не бачив, : : Як я, лукавий. А тим часом : : Просохли очі у вдови. : : Неначе в бога за дверима, : : У зятя та в сина : : Стара собі спочиває, : : А на Катерину, : : На дитя своє єдине, : : Тілько поглядає. : : А я в шинку з п'яницями : : Душу пропиваю!.. : : Та й пропив. Запродав душу, : : І душу, і тіло; : : Тіло катові, а душу!.. : : О боже мій милий! : : Хотілося б жить на світі, : : Та ба! Треба вчитись, : : Ще змалечку треба вчитись, : : Як на світі жити, : : А то битимуть, та й дуже!.. : : Не знаю, мій друже, : : Чи сатана лихо коїв? : : Чи я занедужав? : : Чи то мене злая доля : : Привела до того,— : : Таки й досі ще не знаю, : : Не знаю нічого. : : Знаю тілько, що тверезий, : : Бо вже ані вина, : : Ні меди, ні оковита : : Не пилися, сину. : : Отаке-то сподіялось. : : Вмер батько і мати, : : Чужі люде поховали... : : А я, мов проклятий : : Той Іуда, одринутий : : І людьми, і богом, : : Тиняюся, ховаюся, : : І дійшло до того, : : Що я вночі, підкравшися, : : Максимову хату : : (Бо його Максимом звали, : : Вдовиного зятя) : : Запалив. Згоріла хата. : : А душа проклята : : Не згоріла. Моя душа! : : Мій друже, мій брате! : : Не згоріла, а осталась, : : Тліє, й досі тліє! : : І коли вона зотліє, : : Коли одпочине? : : Святий знає. : : IV : : З переляку : : Вмерла Катерина. : : А Максим на пожарище : : Та на попелище : : Подивився. Нема ради! : : Тілько вітер свище : : У димарі та в комині. : : Що на світі діять? : : І що тепер йому почати? : : Подумавши, перехрестивсь : : Та й знов пішов у наймити : : Голодні злидні годувати. : : Вдова осталась не сама, : : А з сином парубком; женити : : Його збирались восени. : : Аж гульк! Од матушки-цариці, : : Таки із самої столиці, : : Прийшов указ лоби голить. : : Се в перший раз такий указ : : Прийшов з Московщини до нас. : : Бо на Вкраїні в нас, бувало, : : У козаки охочі йшли, : : А в пікінери вербовали, : : Та теж охочих. На селі : : Зобралася громада радить, : : Кого голить у москалі. : : Порадили громадою : : Та скурвого сина, : : Вдовиченка ледащицю, : : Забили в скрипицю : : Та й повезли до прийому. : : Он яке твориться : : На сім світі! Яка правда : : У людей, мій сину. : : Така й досі, я думаю, : : В нас на Україні. : : Та другої і не буде : : В невольниках людях. : : V : : Через год ото й велика : : Зима наступила. : : До зеленої неділі : : В байраках біліли : : Сніги білі; тойді ж ото : : І Очаков брали : : Москалі. А Запорожжя : : Перше руйновали. : : Розбрелося товариство, : : А що то за люде : : Були тії запорожці — : : Не було й не буде : : Таких людей. : : Під Очаков : : Погнали й Максима. : : Там-то його й скалічено, : : Та й на Україну : : Повернено з одставкою: : : Бачиш, праву ногу : : Чи то ліву підстрелено... : : Мені не до того : : Було тойді. Знову люта : : Гадина впилася : : В саме серце; кругом його : : Тричі повилася. : : Як той Ірод. Що тут робить? : : Не дам собі ради. : : А Максимові кривому : : Нічого не вадить; : : Шкандибав на милиці : : І гадки не має. : : А в неділеньку святую : : Мундир надіває, : : І медаль, і хрест причепить, : : І заплете косу, : : Та ще й борошном посипле. : : Я не знаю й досі, : : Нащо воно москалі ті : : Коси заплітали, : : Мов дівчата, та святеє : : Борошно псували? : : На іграшку, я думаю, : : Так собі, абито! : : Отож, було, мов генерал, : : Максим сановито : : Прибереться у неділю : : Та й пошкандибає : : У храм божий. На криласі : : Стане, та й співає : : За дяком-таки, та возьме : : Та ще й прочитає : : Апостола серед церкви. : : Вивчився читати : : У москалях. Непевний був : : Максим отой, брате. : : А трудящий, роботящий, : : Та тихий до того, : : Та ласкавий... Було, тобі : : Ніже анікого : : Не зачепить, ніже ділом, : : Ніже яким словом. : : «І талан, і безталання, : : Все,— каже,— од бога, : : Вседержителя святого, : : А більш ні од кого». : : Преблагий був муж на світі : : Максим отой, сину. : : А я! а я!.. не вимовлю. : : Моя ти дитино! : : Я вбив його. Постривай лиш, : : Трохи одпочину. : : Та тойді вже. : : VI : : Так ти кажеш, : : Що бачив криницю : : Москалеву, що ще й досі : : Беруть з неї воду, : : І хрест, кажеш, коло шляху : : І досі господній : : Стоїть собі на роздоллі. : : А не розказали : : Тобі люде там нічого?.. : : Вже повимирали : : Тії люде, мої свідки, : : Праведнії люде! : : А я й досі караюся : : І каратись буду : : Й на тім світі. : : Ось послухай, : : Доводить до чого : : Сатана той душу нашу: : : Як не схаменеться : : Та до бога не вернеться, : : То так і воп'ється : : Пазурями в саме серце. : : Ось слухай же, сину, : : Про Максима праведного... : : Було, не спочине : : Ніколи він. А в неділю : : Або в яке свято : : Бере святий псалтир в руки : : Та й іде читати : : У садочок. У садочку : : Та у холодочку : : Катерину поховали, : : Отож у садочку : : За упокой душі її : : Псалтир прочитає, : : Потім собі тихесенько, : : Тихо заспіває : : С о с в я т и м и; та й заплаче. : : А потім пом'яне : : О здравії тещу з сином : : І веселий стане. : : «Все од бога,— скаже собі,— : : Треба вік дожити». : : Отакий-то муж праведний : : Був він на сім світі. : : А у будень, то він тобі : : Не посидить в хаті, : : Все нишпорить по надвір'ю. : : «Треба работати,— : : Було, скаже по-московськи,— : : А то, лежа в хаті, : : Ще опухнеш». Та взяв якось : : Заступ і лопату, : : Та й пішов собі у поле : : Криницю копати. : : «Нехай,— каже.— Колись люде : : Будуть воду пити : : Та за мою грішну душу : : Господа молити». : : Вийшов в поле геть од шляху, : : У балку спустився : : Та й викопав при долині : : Глибоку криницю. : : (Не сам-один; толокою : : Йому помагати : : Й добрі люде приходили : : Криницю копати). : : І виложив цямриною, : : І над шляхом в полі : : Височенний хрест поставив... : : Зо всього роздолля : : Широкого було видно. : : Се, бачиш, для того, : : Щоб знать було, що криниця : : Єсть коло дороги, : : Щоб заходили з криниці : : Люде воду пити : : Та за того, що викопав, : : Богу помолитись. : : VII : : А тепер уже, он бачиш, : : Доходить до чого. : : Що я стратить наміряюсь : : Максима святого. : : Отаке-то! А за віщо? : : За те, за що Каїн : : Убив брата праведного : : У світлому раю. : : Чи то було у неділю, : : Чи в якеє свято? : : Слухай, сину, як навчає : : Сатана проклятий. : : «Ходім,— кажу,— Уласович, : : На твою криницю : : Подивитись».— «Добре,— каже, : : Ходімо напитись : : Води з неї погожої». : : Та й пішли обоє, : : І відерце, і віжечки : : Понесли з собою. : : От приходим до криниці, : : Я перш подивився, : : Чи глибока. «Власовичу,— : : Кажу,— потрудися : : Води достать, я не вмію». : : Він і нахилився, : : Опускаючи відерце; : : А я... я за ноги : : Вхопив його та й укинув : : Максима святого : : У криницю... Такеє-то : : Сотворив я, сину! : : Такого ще не творилось : : В нас на Україні. : : Та й ніколи не створиться : : На всім світі, брате! : : Всюди люде, а я один : : Диявол проклятий! : : VIII : : Через тиждень вже витягли : : Максима з криниці : : Та у балці й поховали. : : Чималу каплицю : : Поставили громадою, : : А його криницю : : Москалевою назвали. : : От тобі й билиця : : Про ту криницю москалеву. : : Нелюдська билиця. : : А я пішов у гайдамаки, : : Та на Сибірі опинивсь. : : (Бо тут Сибір була колись). : : І пропадаю, мов собака, : : Мов той Іуда! Помолись : : За мене богу, мій ти сину, : : На тій преславній Україні, : : На тій веселій стороні,— : : Чи не полегшає мені? : : [Друга половина 1847, : : Орська кріпость] — : : 1857, мая 16, : : Новопетровское : : укрепление : : ОМ ТАТ САТ!