Posted by bougie oreganovic on December 11, 2003 at 14:37:43:
Що таке джихад?
Розрізняють два різновиди джихаду: “фарз айн” і “фарз кіфає”
ТРИВАЛИЙ час європейці й американці сприймали іслам як щось далеке, екзотичне та безнадійно незрозуміле. Ситуація змінилася у другій половині XX ст., причому, зазначимо, зовсім не на користь мусульман. Постійно “гарячий” Близький Схід став своєрідною ареною зіткнення життєвих інтересів Сходу та Заходу. Затяті араби, котрі не гребували кривавими терористичними актами, сформували уявлення про вірних Аллаха як про кровожерливих зарізяк, які обожнюють насильство і вірять лише у силу зброї. Потім були ісламська революція в Ірані та захоплення тутешнього американського посольства, смертний вирок Салману Рушді, який посмів “не так” написати про пророка Мохаммеда, нафтове ембарго країн Перської затоки, війна в Алжирі, навіжений Саддам Хусейн і, нарешті, терорист №1 – Осама бен Ладен.
Після терористичних нападів 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку та Вашингтоні весь світ звернув пильну увагу на проблему мусульманського тероризму, яка є похідною від проблеми ісламського фундаменталізму. Саме після всіх цих подій у західний лексикон увійшла низка суто ісламських виразів, зокрема, й соковите слово “джихад”. Як правило, більшість розуміє це як “священну війну проти невірних”. Проте насправді це поняття досить об’ємне та неоднозначне. Розрізняють два різновиди джихаду: “фарз айн” і “фарз кіфає”. Перший – це, так би мовити, індивідуальна війна. Офіційний сайт чеченської республіки Ічкерія Kavkaz-center тлумачить його так: “Це діяння, виконання якого вимагають від кожного окремого дієздатного мусульманина”. Натомість у “фарз кіфає” бере участь уся мусульманська “умма” (сукупність усіх вірних Аллаха).
В ісламі є прадавнє розуміння колективної безпеки: всіх вірних Аллаха (“умма”) та територію, на якій вони мешкають (“дар уль-іслам”), вважають чимось єдиним і неподільним. Коли біда приходить до якогось з ісламських народів, її вважають спільною, й одним зі шляхів подолання проблем є власне джихад. Водночас мешканці Заходу вважають, що оголошення джихаду буцімто означає банальний заклик до всіх мусульман хапатися за автомати і йти вбивати усіх “невірних” без винятку.
Насправді система є значно стрункішою та логічнішою. Коран учить, що “фарз айн” настає тоді, коли “... ворог вступив на землю мусульман, або хоче заподіяти якесь зло мешканцям, які живуть на цій землі”. Коран зобов’язує долучитися до “фарз айн” (до збройної боротьби із зайдами) “... усіх, хто мешкає на території, де оголошено джихад”. “Якщо місцеві мешканці власними силами не в змозі вигнати ворогів, тоді джихад стає фарз айн для тих, хто мешкає поблизу. А якби й ці не дали собі ради, то фарз айн пересувається на ще одну сусідню територію. І так фарз айн розширюється, аж доки вороги не будуть вигнані, або доки джихад не охопить усі мусульманські землі”, – читаємо далі. За такого розвитку подій настає “фарз кіфає” (“загальний” джихад) – коли “мусульмани, які обороняються, не здатні впоратися з ворогом”. За цих обставин у джихаді повинні (Коран цього вимагає!) брати участь правовірні, що “...мешкають вдалині від того місця, де йде війна”. Насправді ж тут йдеться не про безпосередню участь у бойових діях, а про надання всебічної підтримки, найголовніша з яких – фінансова.
Класичним прикладом “фінансового джихаду” можна вважати арабо-ізраїльську війну 1973 р. Тоді коаліція Сирії та Єгипту на рівних протистояла модерновій ізраїльській армії власне завдяки підтримці більш віддалених від зони конфлікту арабських держав. Схожа ситуація і з Палестиною та Чечнею: зрозуміло, що економічно розвинуті Ізраїль чи Росія вже давно вгамували б бунтівників, якби не постійна фінансова допомога інших мусульманських держав, зокрема багатих “нафтових” шейхів із країн Перської затоки.
Значні фінансові можливості різноманітних мусульманських організацій значною мірою опираються на розгалужену мережу правдивих спеціалізованих ісламських банків, ринковий обсяг операцій яких у середині 1990-х років обчислювався приблизно у 70 млрд. американських доларів.
При цьому ісламські банкіри сповідують зовсім інші принципи, ніж їх західні колеги. Наголосимо, що значно привабливіші для клієнтури. Ісламська фінансова система тісно пов’язана з його етичними, моральними та соціальними вимірами. Через це вона виходить за межі отримання прибутку як надмети (що лежить в основі діяльності західних фінансових установ) й одночасно надає великого значення етичним, моральним, соціальним аспектам людської поведінки. Як стверджують сходознавці, вчення ісламу поєднано з етикою праці як його найбільшою цінністю. Одним із принципів ісламської фінансової системи є “ріба” (надлишок, надмірність). Ріба забороняє всі операції, які наперед фіксують розмір прибутку, незалежно від результату господарської діяльності. Наприклад, на Заході людина позичила гроші в банку, купила та невдало продала щось, але, незважаючи на банкрутство, відсоток і кредит треба було б повернути. Ріба ж трактує це як несправедливий і нечесний спосіб отримання прибутку. Ось такий бізнес по-ісламськи.
Людям, вихованим у європейських традиціях, таки складно зрозуміти “тонку східну душу”. Водночас, незважаючи на всі труднощі, варто прагнути діалогу. Адже ворожнеча ні до чого путнього не призведе. Перевірено досвідом...