Posted by Stefan on July 31, 2003 at 19:43:53:
КРИВАВИЙ СЛIД ПОЛЯКIВ НА ВОЛИНI
Про такi книжки кажуть, що на їхнiх сторiнках iще не встигла висохнути фарба. Саме в цi лiтнi мiсяцi 2003 року Українська Видавнича Спiлка завершила видрук накладу фундаментального дослiдження доктора iсторичних наук, професора Київського нацiонального унiверситету iм.Тараса Шевченка Володимира Сергiйчука про iсторiю так званого польсько-українського протистояння на Волинi, а насправдi - кривавої польської окупацiї споконвiчно українських земель, що їх владна шляхта, а нинi польськi шовiнiсти йменують “всхудними кресами”.
Про те, що вiдбувалося у той перiод на Волинi, свiдчить син одного з вiйськових осадникiв, переселених польським урядом на українськi землi: “...нам було вільно робити все: бити, калічити, вбивати, руйнувати, розуміється, не поляків, не польське, а українців чи українське. Наприклад, в селі було весілля, то ми чекали цілою молодою колонією біля весільної хати, коли молодята та всі запрошені гості прийдуть з церкви. Тоді ми першими входили до хати, сідали за столи і кричали: “Давайте горілку, закуску!”. І нам були змушені дати горілку та закуску. Отже, ми випивали горілку та з’їдали все, що було приготовлене для гостей, а рештки нищили, розкидаючи попід стіл, топчучи ногами.
І за це ніхто з господарів чи гостей не мав права нам ані слова сказати. Коли ми так пили і їли, то молодята і гості чекали в сінях або на подвір’ї до часу, аж ми зробили для них місце за пустими столами. Опісля музики були змушені нам грати, а ми танцювали, бавилися із своїми (польськими) чи весільними дівчатами. До нас, в наше коло, ніхто з весільних чи місцевих хлопців, чи навіть дружбів, не мав права прилучитися, бо танці були тільки наші. А коли знайшовся якийсь відважний, то його в колі так побили, скопали, поламали кості чи й ножами покололи, що й на плахті треба було виносити. Не один по такому весіллі більше й світу не побачив. А дівчата? Скільки їх тоді ми втягали, куди тільки можна було, та забавлялися ними, одне слово, валтували. Не на одному весіллі, коли молода була гарна, молоденька та порядна, то і їй не попустили, її силою витягали десь до сіней чи стодоли, або десь у садок і справляли їй першу пошлюбну ніч. Ніхто не мав права її боронити, а нам перешкоджати. За це дістав би смертельну кулю в серце, а були й такі випадки, що молодого, який боронив свою дружину, вбивали”.
Таких свiдчень зiбрано чимало. А опублiкованi у книзi документи з українських архiвiв дають можливiсть зрозумiти всю ту складну i трагiчну ситуацiю, у якiй опинилися поляки Волинi в роки Другої свiтової вiйни з вини свого уряду, який, не рахуючись з прагненнями корiнного тут українського народу для створення власної державностi, вiддав наказ боротися за вiдновлення на цих теренах Речi Посполитої в довоєнних кордонах.
Книжка особливо актуальна нинi, коли тему волинської трагедiї пiдхопили й роздмухали сучаснi польськi шовiнiсти, вимагаючи офiцiйного вибачення за “рiзанину”, буцiмто вчинену українцями проти “мирного польського населення”. Таке вибачення необхiдно їм для того, щоб виставити Українi претензiї: територiальнi, полiтичнi, майновi, грошовi тощо. Однак матерiали, вмiщенi у дослiдженнi, яке за обсягом сягає майже 600 сторiнок, однозначно свiдчать, хто був на цих землях окупантом, хто чинив злочини й дочекався за це вiдплати.
Видання пiдготовлено та здiйснено за пiдтримки народного депутата України Василя Червонiя, Об’єднання українцiв “Закерзоння”, що у Торонто, Лiги українцiв Канади, торонтської Кредитової спiлки Святої Покрови, Мiжнародного громадського об’єднання “Волинське братство” та Українсько-Американської фундацiї “Воля”. Розрахована книжка на всiх, хто хоче глибше пiзнати проблеми українсько-польських стосункiв у роки Другої свiтової вiйни.
IНФОРМВIДДIЛ.