Posted by Максим’як on November 23, 2002 at 15:33:00:
Формула українського добра.
О. Максим’як
Для доведення необхідності створення в Україні двопартійної політичної системи, як першочергової і найголовнішої умови українського щастя, побудуємо таку логічну послідовність:
1. Всі, ми, українські патріоти, хочемо добра для України, зрозуміло, що цього бажаємо також і собі особисто?
так або ні Логічно обрати - «так». Алогічно обрати – «ні».
2. Як має виглядати українське національне добро? Для порівняння маємо приклади національного добра інших країн. З них нам обов’язково щось буде до вподоби. Наприклад:
США, Західна Європа, Китай, Канада, Росія, Польща, Ірак іт.д.
Логічно обрати Канаду, або одну із розвинутих європейських держав.
Алогічно обрати – Китай, Росію, Ірак.
3. Чи можемо ми зрозуміти, чому саме вибраний нами приклад національного добра припав до душі (наприклад, Німеччина)?
так або ні
4. Що первинне при створенні німецького національного добра? Ментальність, економіка, політична система, лідери іт.д. Не тратиму часу на докази, але вибираю політичну систему Якщо політична система неправильна, то знаючи історію Німеччини, можемо сказати, що ні лідери, ні працездатність німців чи дружність, ні господарка не є первинними.
5. Що є первинне для німецької політичної системи, яка створює гідне прикладу німецьке національне добро? Канцлер, конституція, народ, федералізм, партії іт.д. Не тратиму часу на докази, але вибираю партії Відсутність нормальної партійної системи до війни у Німеччині постійно приводила до значних втрат національного добра.
Ми побудували пряму лінію між двома точками: одна точка «Добро України», а друга «партії». Саме так! Не одна партія, не сотні, а дві партії, які володіють стабільним мінімумом приблизно 25 відсотків, а решту добирають при виборах. Усі досягнення нинішніх розвинутих зразкових держав отримані через партійне будівництво (сумнівно, що можна довести протилежне). Але про це всі знають!
Якщо хтось знає інший шлях, яким можна досягнути для України добра, то можна впевнено сказати, що це є відкриття 21 століття у галузі державного будівництва світового рівня, а не тільки України.
Звідси, запишемо основну формулу для сучасного українського суспільства:
Держава Україна тільки тоді і тоді досягне національного добра, коли створить двопартійну політичну систему
Це є пряма лінія до українського щастя, а отже і найкоротша. Все інше - це блукання по колу чи шлях зигзагами – і якщо не ставити в основу того шляху цієї формули, то можна взагалі ніколи того українського щастя й не побачити! Це можна довести також.
Доведення:
Лема: «Будь-який суспільний процес є динамічний»
За означенням: сила або сукупність сили визначають поняття динаміки і тільки тоді процес динамічний, якщо у ньому присутні сили.
1. Тоді,
незалежно від наших бажань, суспільний процес є у постійному русі і, навіть якщо хтось не бажає прикладати своїх сил для його спрямування, то є безліч інших сил, які цим процесом керуватимуть.
2. Але,
якщо відсутні сили, які його рухають до двохпартійної політичної системи, то процес рухатиметься куди завгодно, тільки не у тому напрямку – до монархії, до поліцейської держави, до диктатури, до однопартійної системи і т.д.
3. Отже,
будь-яка політична сила, суспільна діяльність якої спрямована на завдання, які не належать до шляху побудови досконалої партійної системи, сприятиме розвитку різних форм тиранії, деспотії, автократії, тощо.
Приклад, за вісім місяців режим в Україні посилився (приймаємо це бездоказово, як очевидну істину), оскільки суспільно-політична діяльність «Нашої України» була спрямована тільки на вирішення завдань непов’язаних із побудовою політичної системи, а утвердження існуючої. Як так, можна заперечити, перемогли на виборах! Так, згода, перемогли, але не в умовах двопартійної політичної системи, а в умовах режиму і все залежить від «доброї» волі режиму: вважатиме, що можна віддати комітети – віддасть, вважатиме, що треба їх забрати – забере.
Віктор Ющенко правильно наголошує, що за 11 років Незалежності в Україні не створена політична система, а держава перебуває у ручному керуванні. Вірно! Але це тільки констатація факту. А хто її має робити, цю політичну систему - «директор режимного закладу» Україна пан Кучма чи лідер політичної сили, яку підтримало 30 відсотків суспільства?
Чи є сьогодні до цього українське суспільство готове? Звичайно, готове! У запереченні цього сидить сильний алогізм: «Якщо ми стверджуємо, що українське суспільство не готове ще мати досконалу політичну систему, то ми не маємо права самі вимагати від режиму вдавати, що вона у нас в Україні існує!» Тобто, повинні сприймати режим, як належну суспільну побудову – що і робить більшість.
Сьогодні склалася така ситуація: «народ сказав своє слово на виборах – народ вільний» - далі ми, різнопартійна номенклатура, все вирішимо. Так, це дійсно ідеальна формула, але вона ідеальна для умов вже усталеної сучасної європейської демократії, до якої, самі стверджуємо, нам ще дуже далеко. Тому, без участі народу, на цьому етапі державного будівництва не можна нічого змінити у політичній системі. Єдина форма організації народу у мирний час є партія. У час війни – народна армія. Але кожного разу це є дисциплінована і організована сила.
Маленький історичний відступ. Пригадаємо початки державного будівництва в Україні за часів Богдана. Криза наступила тоді, коли козацька номенклатура збагатіла і перестала спиратися на власний народ, переживаючи чи буде кому працювати, а далі почала шукати за межами України допомоги у Польщі, Росії, Туреччині, Швеції і т.д. На тому все скінчилося на багато столітть. Тут аналогії лежать на видноті – режим вже впав у ноги Москві, а його противники не вилазять з Польщі. І це не жарт.
Та повернемося до нинішніх днів, коли в Україні є червоних і рожевих біля 40 відсотків і біля 30 відсотків центроправих, але відсутні дві партії. «Наша Україна» спирається мінімум на 25 відсотків суспільства і є політична сила, яка зобов’язана будувати досконалу політичну систему, вона, отже, має найкоротший від усіх інших сил шлях, щоб допомогти Україні сформувати своє національне добро не гірше, ніж у Німеччині. Приклад «Нашої України» змусить всіх інших об’єднатися теж у мегапартії. А далі, природній відбір. Наприклад, комуністи можуть трансформуватися у соціалістів, а есдеки зрости до рівня головного конкурента правоцентристів. Фактично, крок на цих виборах зроблений і створені блоки. Але блоки не можуть бути стійким утворенням, бо вони не є юридично стійкими, оскільки тримаються на моральних засадах, а як каже Віктор Ющенко – у нас і з мораллю є зовсім зле.
Важливе зауваження:
Режим прекрасно розуміє роль партій, але він хоче, щоб питання державного будівництва вирішувала партія СПДУ(о) і партія Регіонів, а «Нашу Україну», БЮТ та КПУ розформувати на первинні мікропартійки і потім поглинути їх, бо їм буде просто нікуди дітися – змушені будуть пристати, або до одних, або до інших.
Остаточний висновок:
Хто зволікає, або проти створення партії на основі «Нашої України» не бажають добра державі Україна.
Такі агрументи: готові, неготові, ліниві, мало, думаємо, не спішимо іт.д. іт.п. не приймаються і розцінюються, як злочинні до долі українського народу і держави Україна. Кого цікавить, що думає той чи інший лідер з приводу недоцільності будівництва такої партії – це не лідер - чим скорше українське суспільство позбудеться таких лідерів, тим швидше українець буде знати, що таке національне добро.
Більше того, я переконаний, якщо всі десять лідерів партій відмовляться приймати участь у такому будівництві (чисто теоретичне припущення, бо не відмовляться всі), то Ющенко повинен сам це почати робити, з нуля. Його рейтинг – це рейтинг всієї «Нашої України». Навіть, якщо фракція розпадеться у парламенті повністю, він повинен все одно це робити, бо це найкоротший шлях до українського щастя. (До слова, Степан Плющ це знає добре). Недавні приклади з виборів свідчать, що режиму вигідно фінансово утримувати дрібні партійки у правому секторі, тільки б вони чубилися і не думали про державне будівництво. Гроші на це ніхто не жалітиме, оскільки у цей час режим формує свою політичну систему і опановує усіма народними багатствами. Цей процес будівництва партій може такі нечистоти викинути, таку каламуть підняти, але партію потрібно у будь-якому випадку робити і очищуватися!
Важко сказати, які аргументи можна привести проти, крім морально-етичних, мовляв ми когось образимо такими діями. Хіба це не смішно звучить, коли перед нами доля всього українського народу вирішується? Крім того є шляхи об’єднання партій у одну дуже прості і зовсім неконфліктні, коли можна минути всі психологічні проблеми.
Тобто, не робити цієї роботи є поза здоровим глуздом, а стояти на перешкоді цим процесам можна тільки із нещирими намірами!