Posted by postynh Maksymyaka on October 07, 2002 at 00:15:06:
Автор: Максим’як
Дата: 06-10-2002 00:38
Головний свідок або приречений президент.
Цієї осені політичні події в Україні розвиваються неймовірно швидко. Очевидно, що весь український політикум перебуває десь дуже близько до відомого фазового переходу кількості у якість. Кількість негативу, що нагромадилася навколо діянь президента Кучми та його досить характерного оточення, неминуче веде до зміни якості. Нова якість, судячи із змісту кількісних параметрів, могла би прийняти тільки дві форми – або президента Кучми взагалі не буде, або буде диктатор-Кучма. Як президент України, Леонід Кучма може ще утриматися від трьох до шести місяців на своїй посаді, як диктатор – максимально ще рік, до оснені 2003 року. Логіка підказує, що оточення пана Кучми, тобто його ж режим, вболіваючи за свої рахунки у західних банках, усунуть його раніше, ніж він стане диктатором і всі неминуче підуть разом з ним на дно.
Жодного демократичного утворення не може існувати у поєднанні з тими негативами, які нагромадив режим Кучми, зокрема приписувані йому кримінальні злочини, як на внутрідержавному так і на міжнародному рівні. Дотеперішні вчинки пана Кучми не відзначені печаттю життєвої мудрості і взятися тій мудрості вже нізвідки, бо людина формує свій шлях на досвіді минулих своїх діянь. Багато того, що було скрито від людського ока, стало тепер явним у власній державі та для світової громадськості.
Вже зараз стає очевидним, що президет Кучма не зможе протриматися на своїй посаді довше 2003 року. Можна навіть впевнено припускати, що це відбудеться раніше, ще у цьому році. Після загадкової смерті голови ВО “Укрспецекспорт” Валерія Малєва, одного із співзмовників продажу Іраку радарних систем “Кольчуга”, Леонід Кучма став головним свідком у цій скандальній афері. Більше того, заступник держсекретаря США пані Елізабет Джоунс, приїхавши до Києва, сказала пану Кучмі без особливого респекту, що Вашінтонг має безсумнівні докази продажу цих систем Іраку а вона особисто має намір “дійти до найглибших закутків у цій справі шляхом проведення відкритого і прозорого розслідування”. Натомість, посол США Карлос Паскуаль переконаний, що однозначних доказів не вдасться знайти ніколи. Можна зробити припущення, що основна мета приїзду делегації очолюваної Елізабет Джоунс до Києва, є не так встановити правду, як спонукати українську владу до співпраці. Зокрема, Вашінтонг хоче отримати грунтовні відповіді на питання, які очевидно стосуються технічних характеристик “Кольчуг”, щоб мати можливість розробляти технічні контрзаходи, а також відповіді на питання про наявні шляхи і механізми українського експорту до Іраку.
1. Польща, як предвісник політичних похоронів Кучми.
Те, що Вашінтонг має ще інші докази наявності “Кольчуг” в Іраку, про які одним із перших серед інших європейських політиків дізнався польський президент Александр Квасьнєвський, можна було судити з дуже поспішного публічного проголошенння ним зміни позиції у ставленні до українського Президента. Визнання адміністрацією президента США факту намірів продажу Іраку пасивної радарної установки заскочила Варшаву зненацька. Можна було зауважити кілька днів тому у діях польського колеги нашого Президента не тільки тривогу за україно-польські стосунки але й переляк разом із образою. Пан Квасьнєвський, який витратив стільки часу на відмивання замурзаного тайпгейтом нашого пана Кучми і якось намагався перед партнерами з Веймарського трикутника оправдати його цинічну і вульгарну поведінку, якраво представлену на записах Мельниченка, тепер повинен хапатися за голову. На певну розгубленість поляків вказує також термінове запрошення на пораду лідера правоцентристських політичних сил пана Ющенка. Розуміючи, що Кучма неминуче перетворюється в посібника тероризму і як політик є приреченим, Квасьнєвський спробував не тільки відріктися від Кучми, але і налагодити який-небудь контакт з потенційним новим президентом України Віктором Ющенком. Пан Ющенко розповів після поїздки, що у Варшаві йому була запропонована допомога, але він від неї відмовився, щоб не погіршувати й так напружені стосунки між “Нашою Україною” та режимом. Взагалі, у цих умовах важко навіть уявити собі, в якій формі збоку Польщі така допомога могла б проявитися.
Наступною ознакою зміни ставлення до пана Кучми стала відкрита полеміка у польському суспільстві стосовно необхідності поїздки польського прем’єра у Львів на економічний форум. Ця сценка свідомо була розіграна, щоб вже не було жодних сумнівів на вулиці Банківській, ким є тепер пан Кучма для польської влади. З іншого боку Польща продемонструвала Заходу, що винятки потрібно робити, оскільки це в її економічних інтересах не припиняти стосунків із Україною. Коли б за цією справою торгівлі радарними системами не стояло нічого важливого, то полякам не потрібна була б така показуха, адже існували і раніше публікації змісту записів зроблених Мельниченком, зокрема і про радарні системи.
З поведінки польської влади можна судити, про серйозне занепокоєння непрогнозованою ситуацією в Україні. Дуже швидко появився підтримати поляків та поділитися з ним досвідом і порадою відомий американський аналітик польського походження Збіґнєв Бжезинський. Польським політикам є однозначно зрозуміло, що все залежить від поведінки пана Кучми: якщо він буде активно захищатися, поступово скочуючись на позиції Мілошевича, то так само може радикалізуватися і позиція США стосовно України та її президента Кучми. У цій ситуації Польща зазнає не тільки моральних, але і економічних збитків. Позиція польської влади, як стратегічного партнера України, безумовно вплине на позицію всіх європейських країн, особливо дев’ятнадцяти учасниць саміту НАТО у Празі. Не менший вплив на ставлення до України та її Президента матимуть рішення Комітету з питань санкцій щодо Іраку у Раді Безпеки ООН, який теж провадитиме, цілком ймовірно, власне розслідування. Можна точно сказати, що Леонід Кучма, як політик на цих рівнях вже є відсутній остаточно і безповоротньо.
(Далі буде)
Відповісти на це повідомлення
2. Версія кримінальної змови.
Автор: Максим’як
Дата: 06-10-2002 00:41
2. Версія кримінальної змови.
влада змушена була визнати правдивість записаної розмови президента Кучми із покійним Валерієм Малєвим. Одна за одною пролунали на державному та міжнародному рівнях заяви представників української влади, зокрема, шефа СБУ пана Радченка та міністра закордонних справ пана Зленка. З офіційних представників тільки пан Марчук відмовився дати коментар журналістам стосовно подій навколо “Кольчуг”. Узагальнюючи їх висловлювання, можна отримати досить розмиту картину: по-перше, “Кольчуги” продавали, а покупці були з Ефіопії або Йємену; по-друге, бажання придбати Іраком “Кольчуги” українська влада не задовільнила і представники Іраку звернулися до Росії! по-третє, президент Кучма, хоч і обговорював питання нелегального продажу, але не зовсім розумів про що йдеться. Коментарі офіційних українських посадовців може і є правдивими, але бездоказовими і не переконливими. Звертає увагу відмова представників РНБОУ коментувати події, оскільки такі справи мають пряме відношення до безпеки держави.
Чи можна якось відтворити всю картину розвитку подій, якщо “Кольчуги” справді були продані до Іраку, як про це стверджує прес-секретар державного департаменту США Річард Баучер? Спочатку варто поглянути на потенційні можливості України до такої операції таємної доставки радарної системи до Іраку, ігноруючи санкції ООН. Така торгова операція не могла у жодному разі відбутися без спеціально-кваліфікованих співробітників колишньої КҐБ. Чи має СБУ таких спеціалістів? Однозначно ні, Росія не могла залишити якісь відділи чи передати їх у розпорядження України, адже система міжнародних агентів здатна функціонувати тільки у тому вигляді, у якому вона була створена ще у колишньому Радянському Союзі. Те, що така розгалужена агентурна мережа і далі добре функціонує, є всім відомо з недавніх дипломатичних скандалів.
Завод “Топаз” міг виконати замовлення, але доставку в Ірак здійснювали зовсім інші спеціалісти. Цілком логічно припустити, що рішення про виготовлення і поставку “Кольчуг” приймалося на рівні президентів України та Росії і гроші ділилися відповідно. Знаючи нашого Президента, важко собі уявити, що він міг би відважитися на таку комерційну операцію, без погодженням її з президентом Росії. Але при цьому повинна була бути гарантована неможливість виявлення ніколи і ні за жодних обставин ні такої радарної системи в Іраку, ні самого процесу доставки. Потрібно було скурпульозно врахувати при її доставці весь комплекс постійного стеження за Іраком - з космосу, з повітря, спостерігачів з ООН, фінасових потоків та активних агентів різних країн навколо Іраку. Звідси, виходить, що системи могли потрапити в Ірак не як мобільні установки, а як стаціонарні і відповідно десь стаціонарно там встановлені. Таким місцем в Іраку можуть бути тільки президентські зони, так звані палаци Саддама Хусейна, які згідно попередньої угоди із Радою Безпеки ООН, не підлягають контролю її спостерігачів. Для захисту таких президентських зон від повітряних атак іракський диктатор міг не пожаліти сотні мільйонів доларів і шляхом підкупу схилити на продаж не дуже морально зобов’язаних перед Заходом колишніх каґебістів та партноменклатуру. Власне, що там схиляти! В середовищі колишніх заледве можна знайти таких, що не вважатимуть за свій обов’язок за добру плату підсунути свиню американцям. Само собою зрозуміло, що між двома партноменклатурниками Малєвим та Кучмою розмова взагалі не торкається моральних аспектів таємної торгової операції, а тільки технічних питань. Це свідчить про злочинні наміри найвищої посадової особи України.
За іншою версією, операція з “Кольчугами” від початку до кінця здійснювалася під керівництвом Росії, але з метою запобігання можливим майбутнім неприємностям, Валерій Малєв виконав розмову з Леонідом Кучмою спеціально під запис. Правда, на записах, як стало відомо від американців, є голоси російських офіційних представників, які обговорюють можливість продажу зброї Іракові, тому варіант “під запис” не є таким переконливим. Чи можна цю версію розширити, допускаючи, що продаж пасивних радарних систем був тільки доповненням до масштабного незаконного продажу протиповітряних ракет Росією режиму Саддама Хусейна? Це покажуть тільки бойові дії на території Іраку. У цьому випадку виглядає, що бажання покарати режим Іраку, при існуючій у нього надійній протиповітряній обороні може перетворитися у затяжну третю світову війну, у якій Україна та Росія можуть бути визнаними, як вороги Заходу. Зрозуміло і без цієї версії, що лещата навколо президента Кучми міцно стиснулися, він став повністю маніпульований, а з ним і доля України. Як співзмовник, пан Кучма є єдиним свідком, до якого звернена вся увага. Якщо б його не було, то всі питання торгівлі з Іраком і можливість спливання на поверхню причетності до неї також Росії, були б автоматично закриті. Якою б версією не розвивалися події, виглядає, що Леонід Кучма є головним свідком і головним відповідальним у справі нелегального продажу радарних систем до Іраку. Отже, політична чи фізична недовговічність Президента України з цього боку є теж очевидною.
(Далі буде)
Відповісти на це повідомлення
3. Режим шукає рятунку, а Росія - вигоду.
Автор: Максим’як
Дата: 06-10-2002 22:06
Режим шукає рятунку, а Росія - вигоду
Розвиток подій навколо особи Леоніда Кучми пояснює, чому Росія і її президент Володимир Путін так наполегливо прискорюють процес підписання договору про газотранспортний консорціум. Договір фактично є таємним, зміст його невідомий ні громадськості, ні більшості політиків та економістів. Важко зрозуміти той панічний страх кучмівського режиму чи непомірну його вину перед російською владою, якщо його вартість, як показують сторонні оцінки, обійдеться щорічно Україні у шість мільярдів гривень прямих збитків та втратою у будь-якому вигляді визначати цінову політику за транспортування газу. Голова Верховної Ради Володимир Литвин, який побував у Москві на зустрічі із Володимиром Путіним, очевидно привіз звідти конкретне розпорядження для президента Кучми – негайно, до жовтня, створити прорежимну більшість у Парламенті. Очевидно, щоб ця більшість могла підтримати українсько-російський договір про створення газотранспортного консорціуму у Верховній Раді. Леонід Кучма особисто змушує депутатів підписуватися під заявами про більшість, одночасно цинічно проголошуючи про своє невмішування до формування більшості. Ця більшість потрібна президенту Кучмі, хоч більше нагадує здачу об’єкту у радянські часи із суттєвими недоробками. Але це не так важливо, бо наступна функція цієї більшості є створення “коаліційного” уряду і встановлення на його чолі нового прем’єра, кандидатура якого вже є узгоджена із Росією. Цей новий прем’єр мабуть буде “сильна рука” із середовища військово-кагебешних генералів або просто кагебіст.
Якщо версія про спільну змову української та російської влади стосовно несанкціонованого продажу радарних систем Іраку є правдива, то після створення консорціуму та призначення прем’єром “сильної руки”, Кучма перетворюється в повністю небажану особу також і для Росії - для демократичних сил в Україні та Заходу він таким є вже давно. Умови для усунення Леоніда Кучми тепер є найбільш сприятливі, оскільки підозри можуть падати на кого завгодно, на Захід, Польщу, Ірак, США, опозицію, але не на Росію, або клани та мафію в Україні. Сумнівно думати, знаючи інтелектуальний рівень Леоніда Кучми, що він здогадується про це. Хвороба чи дорожня пригода, яка забере Леоніда Кучму із політики, нікого особливо вже не цікавитиме, бо всі погляди будуть скеровані у сторону нового прем’єра та у сторону стрімко наближаючихся президентських виборів. Відхід Кучми не тільки може вирішити проблему “Кольчуг”, а також вирішить і проблему опозиції для влади. Пан Кучма має інші плани – затримання “м’ягкого” прем’ра Кінаха та поступове проведення під себе реформи політичного устрою держави, але схоже, що його вже ніхто не питатиме. Як казав Йосип Сталін: “Не має людини – не має й проблеми”. Експромт із парламентською республікою виглядає дуже ненадійним проектом, черговий ґейт докорінно міняє ситуацію. Отже, Росія та кланово-мафіозна основа режиму спробує якось врахувати цю зміну. Режим в Україні не складається з однієї особи – президента Кучми. Для кланів та мафії в Україні не має різниці кому віддавати перевагу - президенту-автократу, чи парламентаризму? У цьому питанні і криється відповідь, оскільки клани і мафія можуть мати тільки один мотив – бажання будь-якою ціною зберегти свій статус і недоторканість у часі. Вони оберуть таку схему, яка їм гаратуватиме владу: наступник пана Кучми автократ або партія влади - прототип зогнилої «честі, совісті та розуму» або одне та інше вкупі. Не сприраючись на фізичну силу, утримати владу режиму не має жодних шансів.
Парламентаристський варіант, у якому Леонід Кучма або інший авторитарний спадкоємець очолює СПДУ(о), а за ним у цю партію переходить автоматично вся режимна бюрократія, починаючи від губернаторів і закінчуючи останнім міліціонером чи податківцем а далі, щоб привести її до влади, під час виборів, включається той самий режимний механізм фальсифікації і безчинства влади, з яким ми тільки недавно мали справу на парламентських виборах. Але зауважимо слідуюче – при цьому як і раніше система режиму неперервно зберігає орієнтацію на самого Кучму чи іншого авторитарного лідера, як об’єднуючу особу, аналогічно, як у Радянському Союзі. Якщо навіть пан Кучма не вічний, то така створена система може дуже довго залишатися потім незмінною, оскільки для усунення такої партії від влади потрібні будуть енергетичні затрати адекватні затраченій енергії при розвалі Радянського Союзу. СПДУ(о) є найбільше підготовлена для цієї ролі партія, але вибір може впасти також на іншу, оскільки у таборі прорежимних сил лунають протести проти свавілля есдеків. Може це тому, що не всі є посвячені у плани призначення та критерії вибору кандидатури прем’єра нового уряду.
Задання, яке поставив президент Кучма перед собою та перед своєю АП, привести до влади в Україні прототип радянської тоталітарної партії, коли б виключення з неї було рівнозначним політичному розстрілу, а членство у ній автоматично забезпечувало номенклатурний статус особи, зовсім не перешкоджає планам якнайшвидшого усунення його від влади. Те, що створилося сьогодні навколо Президента України і нами названо режимом і є такою задуманою системою, тільки вона ще потребує відповідної політичної оболонки, вона потребує об’єднання у тоталітарній партії (вихід з якої тільки ногами вперед), а їхня партія потребує, зрозуміло, парламентської республіки.
Повернення до тоталітарної партії є повернення у природній стан Кучми, Радченка, Кравчука, Марчука, Горбуліна, Семиноженка, Кременя, Кінаха, Литвина і багатьох-багатьох інших. Тому, нічого дивного, якщо вони будуть не тільки підтримувати цю ідею, але і активно її розвивати. Очевидно, що Віктор Ющенко розуміє суть закладених механізмів у «політичній реформі» - тому і відмовився підтримувати цю ідею. Відмовилася і Юлія Тимошенко.
Інформація, яку ми щоденно отримуємо, легко вкладається у цей проект захоплення на невизначено довгий час режимом влади, як хімічні елементи в таблицю Менделєєва. Це дуже довгий перелік дій режиму та висловлювань осіб, причетних до режиму: заява Семиноженка про необхідність продовження хоч би на два роки повноважень президента Кучми; тотальна сліжка за кожним депутутом із «Нашої України», яка є збором інформації і передує шантажу, провокаціям чи замахам на життя противників режиму; неспокійна поведінка деяких нашоукраїнських депутатів, їхня активність та поспішні заяви, спрямовані як на конфронтаційність всередині блоку, так і поза його межами; намагання режиму усунути народнообраного мера міста Києва Олександра Омельченка, або шляхом постійного тиску зробити його повністю керованим; наскок Кучми на МВФ, а власне на присутність його спостерігачів у фінансових внутрішніх справах України, про що вже писали міжнародні оглядачі; Неменш важливим підтвердженням задумів режиму, є втілення абсолютно відмінної концепції у фінансовій системі відповідно до попередніх намірів режиму, зокрема, розворот на 180 градусів публічної політики Гальчинського, голови ради НБУ, який наполегливо протягом року доказував необхідність інфляції, а недавно проголосив ніякої інфляції, тільки тверда гривня, а насправді активно готуються мільярдні емісії та випуски цінних паперів на мільярди гривень. Важливим елементом втілення «політичної реформи» режиму у життя є вуличні антикучмістські акції. Хаос – ось традиційний елемент прикриття справжніх намірів! Прагнення втягнути антирежимні сили у неперервний антикучмізм має тільки одну мету – відволікти увагу цих сил і суспільства від тих процесів, які паралельно намагатиметься проводити режим у життя. А ЗМІ в антикучмістів відсутні і інформацію для суспільства подаватимуть тільки режимні джерела. Тому, опозиційні сили повинні мати дуже добру, цілеспрямовану систему проектування антирежимних акцій.
На всіх рівнях політичного життя відчувається, що режим серйозно замасковує свої справжні наміри, як перед власним народом так і перед світовою громадськістю. Зовсім не можна виключати, що кінцевою метою приведення такої партії до влади чи більшості може бути проголошення міждержавного утворення. Немає переконливих доказів, що за цією «політичною реформою» стоїть Росія, але деякі ознаки свідчать про це. Це тісна співпраця між їхніми АП, часті зустрічі Медведчука і Волошина, Кучми, Литвина, Семиноженка і Путіна, поїздки Семиноженка до Москви і його наступні антиукраїнські заяви, постійно діючий міцний інформаційний зв’язок по лінії Путін-Павловський-Гельман-Медведчук-Кучма. Зрештою, Леонід Кучма ніколи б не наважився просто так довіритися Табачнику, Медведчуку іт.д., коли б тут не мав погодження і підтримки Володимира Путіна. Прикро, але приходиться у черговий раз визнавати, що наш Президент є тільки сірий номенклатурник, колишньої тоталітарної системи, який просто за своїми природніми даними не може вивчитися на президента і є постійно маніпульованим. Віктор Ющенко намагається зустрічатися з ним, щось йому вкласти у голову, але скорше всього це є безнадійно. Безнадійно, бо паном Кучмою часто керує страх, зацькованість, депресія і все, що йому сьогодні навіяло та вбило у свідомість найближче оточення, то це бажання отримати власну безпеку, але в яку ціну обійдеться ця безпека українському народові, Президента не цікавить зовсім.