Posted by Петро on September 13, 2002 at 12:23:34:
Леонід Залізняк
ЧИ БУЛИ ТРИПІЛЬЦІ УКРАЇНЦЯМИ
Серед численних спроб осягнути історичні витоки українського народу відома трипільська версія україногенези. Її прибічники вважають, що українці є прямими нащадками людності трипільської археологічної культури, яка 6 тис. років тому мешкала між Карпатами та Київським Подніпров'ям.
Сучасний рівень розвитку науки дозволяє ставити питання про визначення етно-мовних характеристик людності, що лишила в лісостепах Правобережної України пам'ятки трипільської культури. Археологічні дані неспростовно свідчать, що Трипілля є крайнім північно-східним проявом своєрідного світу найдавніших землеробів Європи, відомих археологам під назвою балкано-дунайського неоліту. Але й на Балканах ця людність не була автохтонною і прийшла сюди з Близького Сходу, точніше, з півдня Малої Азії.
Річ у тім, що близько 10 тис. р. тому криза мисливського господарства у Сирії, Палестині, на півдні Анатолії зумовила винайдення і поширення відтворюючого господарства - мотичного землеробства та примітивного тваринництва. Вирощування пшениці, ячменю, розведення овець, кіз забезпечило суспільство їжею і призвело до демографічного вибуху на Близькому Сході. Надлишки населення почали розселятися на сусідні, мало заселені території.
Один з головних шляхів розселення найдавніших землеробів і тваринників починався у Південній Анатолії і вів на захід островами Егейського моря в Східну Грецію. У VII тис. до н.е. вихідці з Анатолії принесли на південь Балканського півострова навички відтворюючого господарства, культурні рослини (пшеницю, ячмінь, сочевицю), домашніх тварин (вівці, кози), близькосхідні культуру і мову. Ці люди належали до середземноморського антропологічного типу, який характеризується грацильністю (тонкокісністю), невисоким зростом, темною пігментацією, скошеним чолом і великим носом своєрідної форми. Трипільці були типовими представниками, цього середземноморського антропологічного типу, що суттєво відрізнявся від фізичного типу багатьох українців.
Поступово просуваючись на північ, нащадки найдавніших близькосхідних землеробів досягли Дунаю і рушили його долиною на захід в Центральну Європу і на схід на Правобережну Україну. Так, разом з навичками землеробства і тваринництва близькосхідний за походженням етно-культурний комплекс поширився в VII-IV тис. до н.е. в Південній та Центральній Європі. Трипільська культура - яскравий прояв цього культурно-істориччного явища між Східними Карпатами і Дніпром.
Північними сусідами цих найдавніших землеробів Європи були аборигени: мисливці та рибалки Німецької, Польської, Поліської низовини та Лівобережжя Дніпра. Ці далекі пращури народів індоєвропейської мовної сім'ї розвивалися під прогресивним впливом більш розвинених прибульців з півдня. Від людності балкано-дунайського неоліту аборигени- мисливці лісової зони Європи отримали навички виготовлення глиняного посуду, землеробства, тваринництва, примітивної металургії міді тощо разом з відповідною термінологією. Новітні дослідження лінгвістів показали, що сільськогосподарська лексика індоєвропейських народів значною мірою має близькосхідне походження.
Особливо багато землеробських і тваринницьких термінів, назв продуктів харчування, предметів побуту індоєвропейці запозичили у прахаттів і прахуритів. прабатьківщина яких розміщувалася в Малій Азії. Це й зрозуміло, адже саме звідси у VII тис. до н.е. прийшли в Східну Грецію пращури балканського неоліту. О. Старостін (1988) наводить велику кількість мовних запозичень з хаттської та хуритської мов в індоєвропейських, в т.ч.: akuo - кінь, kago - коза, porco - порося, hvelena - хвиля,вовна, auig - овес, hag - ягода, rughio - жито (рожь), lino - льон, kulo - колоти,спис, gueran - жорно, sel - село, dholo - долина, arho - ареал, простір, tuer - творог, sur - сир, bhar - ячмінь, penkue - п'ять, klau - ключ,medu - мед,солодкий, akro - поле, bar - зерно та багато інших.
Український лінгвіст з Москви В. Ілліч-Світич (1964) відзначав, що певну частку своєї аграрної, тваринницької та побутової лексики індоєвропейці запозичили з таких близькосхідних мов, як шумерська, прасемітська, еламська. Як приклад запозичень з прасемітської дослідник наводить слова: tauro - бик, gait - коза, agno - ягня, bar - зерно, dehno - хліб, kern - жорно, secur - сокира, nahu - корабель, haster - зірка, septm - сім та ін. З мови шумерів індоєвропейці запозичили корені: kou - корова, reud - руда, auesk - золото, duer - двері, hkor - гори та іінш.
Отже, простежений археологами та антропологами генетичний, культурний, антропологічний зв'язок балканського неоліту, а через нього і трипільської культури, з південноанатолійським центром становлення землеробства і тваринництва підтверджується новітніми лінгвістичними дослідженнями. Численні хатто-хуритські лінгвістичні запозичення в мовах індоєвропейців, які отримали навички землеробства та скотарства разом з відповідною термінологією від балкано-дунайських неолітиків, в т.ч. трипільців, дають підстави припускати, що останні в етно-мовному відношенні були споріднені з хатто-хуритами Малої Азії VII-IV тис. до н.е. та іншими гародами Близького Сходу.
Українська мова та культура принципово різняться від культури та мови стародавніх народів Близького Сходу, а значить, і їхніх родичів трипільців. Очевидно, певні елементи культури трипільців стали складовою частиною традиційної української культури. Однак прямими пращурами українців трипільська людність ніяк не могла бути.