Posted by Верник Олег on March 21, 2002 at 15:07:32:
Політична позиція Всеукраїнського Марксистського Об'єднання "Робітничий Спротив" (www.workres.kiev.ua).
31 березня 2002 року відбудуться чергові, треті за числом, вибори в історії незалежної України. ВМО "Робітничий Спротив" вважає зовсім недостатнім для серйозного марксистського аналізу визначення даної політичної події в якості чергового "банального фарсу" чи вистави з репертуару театру абсурду. Ми не фетишизуємо роль буржуазних виборів у справі становлення і розвитку революційного робітничого руху, але разом з тим, рішуче відкидаємо принцип естетсько-дрібнобуржуазного "бойкотизму" як незаперечного абсолюту. Тактика революційної марксистської організації повинна визначатися конкретикою моменту і вибором оптимальних форм і методів нашого політичного активізму.
Робітнича кляса України в черговий раз поставлена буржуазним режимом в умови обмеженого вибору при відсутності своєї власної масової бойової робітничої організації - Робітничої Партії. Формування такої партії при самій безпосередній участі домінуючої більшості секторів і загонів робітничої кляси і буде справжньою революційною альтернативою системі буржуазного парляментаризму. Дана партія буде сполучати найактивніше використання ресурсів парляментарної буржуазної демократії з іншими формами клясової боротьби за справжнє звільнення робітничої кляси від оковів капіталу.
Однак відповіді на пекучі питання необхідно дати вже сьогодні. Істина завжди конкретна, і абстрактні міркування на прийдешню перспективу, будучи вірними, не повинні підмінювати вирішення безпосередніх проблем оперативної дійсності. Робітникам і молоді необхідно визначитися у своєму виборі. Пресс буржуазних ЗМІ запекло нав'язує їм помилкові альтернативи, фактично прирікаючи їх на вибір без вибору. Зрозуміло, величезне число відверто буржуазних блоків і партій не повинно ввести робітників України в оману щодо їхніх справжніх антиробочих цілей і завдань, так само як і ряд партій і партійок, щодо яких відсутні будь яки ілюзії з боку широких шарів робітничої кляси (СелПу, ВОЛ "Справедливість", КПУ(О), і т.п.). Однак чи є робітничою альтернативою ті партії та блоки, що претендують на "лівизну"?
· Соціялістична Партія України (СПУ), що об’єдналася у зворушливому альянсі УБК із правобуржуазною опозицією, радикальними ультраправими з УНСО тощо, що відкрито заявила про своє бажання вступити у Соцінтерн Блера та Шредера, забравши зі своєї політичної програми будь яки залишки соціялістичної риторики, не може розглядатися нами, як скільки-небудь ліва і скільки-небудь робітнича партія. Зовсім не випадково СПУ виявилася "лівою" частиною електорального тандему (СПУ-"Наша Україна"), на який робить ставку на цих виборах провідна у світі імперіялістична держава – США. Буржуазне переродження СПУ є об'єктивним результатом трансформації значних шарів КПССовскої бюрократії, переважно середньої ланки (а саме вони складали організаційний кістяк СПУ зразка 1991 року) в репрезентантів буржуазної кляси України, зорієнтованих на вираження інтересів домінуючих у світі транснаціональних корпорацій.
· Прогресивна Соціялістична Партія України (ПСПУ), виникнувши в 1996 році в якості лівої альтернативи СПУ і принципово заявивши про свій розрив з контрреволюційною спадщиною сталінізму, із наснагою була сприйнята значним числом робітничих активістів. Нещодавній альянс ПСПУ з Конфедерацією Праці України здавався безсумнівним кроком уперед, назустріч насущним вимогам поточного моменту. Однак авторитарно-вождистська трансформація ПСПУ укупі з великодержавно-шовіністичним ухилом не дозволили цієї партії зайняти належне місце в авангарді робітничого руху України. Економічна програма ПСПУ страждає еклектичністю, у багатьох місцях присутні відкрито ревізіоністські підходи щодо реформування капіталізму зсередини. Панславістський позаклясовий заклик до об'єднання України із Росією і Білорусією на буржуазній основі в суперечливому з'єднанні з державно-патріотичною риторикою українського націоналізму в спільних передвиборних документах з Партією Освітян України із всією очевидністю вказують на негативну динаміку послідовного руху ПСПУ вправо. На сьогоднішній день ПСПУ намагається стати виразником економічних і політичних інтересів міжнародних буржуазних фінансових інституцій, альтернативних МВФ і Світовому Банку, в Україні. Очевидно, що робітнича кляса України не може зв'язувати своє майбутнє з даною політичною структурою.
· Комуністична Партія Робітників і Селян (КПРС) являє собою надзвичайно складне і неоднозначне об'єднання представників ряду фінансово-промислових угруповань сходу України з радикально-сталіністською частиною традиційного лівого активу. Аналіза даного симбіозу ні в якому разі не повинна бути спрощеною та поверхневою. З одного боку, абсолютно очевидним є прагнення східно-українського капіталу використати електоральний потенціал КПРС для ослаблення позицій КПУ, а з іншого боку, не менш очевидним є той факт, що утворення КПРС з'явилося об'єктивним відображенням розчарування значної частини низового лівого активу подальшою бюрократичною дегенерацією КПУ і її інтеграцією в систему буржуазного істеблішменту України. Власна логіка існування КПРС штовхає її лідерів на свідоме формування гучного псевдорадикального пропагандистського поля, посиленого застосуванням сучасних PR-технологій укупі з традиціоналістськими радянсько-патріотичними штампами. Усе це приводить до створення іміджу КПРС як ліворадикальної авангардної альтернативи традиційним "лівим", що потенційно є дуже небезпечною ілюзією, особливо на сході й у центрі України.
· Комуністична Партія України (КПУ), що відтворена в 1993 році, є найбільшою політичною структурою в Україні, що претендує на ролю лівої партії. КПУ має найбільшу фракцію у ВР України, розгалужену мережу первинних і регіональних партійних організацій, масову підтримку серед значної кількості ветеранських і офіцерських організацій, а також істотну фінансову базу завдяки своїй інтеграції зі значними секторами промислово-сировинного капіталу, особливо на сході і півдні України. Крім вище окреслених факторів, немаловажним уявляється і факт інтегрального взаємозв'язку, який зберігається, між бюрократичною верхівкою КПУ і новоствореним сектором буржуазії аграрно-промислового комплексу, у ще недалекому минулому рудимента колгоспно-кооперативної системи ("червоні Директори" і "червоні Голови"), а нині авангарду стрімко реставруючоїся кляси лендлордів. Основою соціяльної бази КПУ є та частина бюрократії КПСС нижчої і середньої ланки, яким у результаті реставрації капіталізму не вдалося стати власниками денаціоналізованих засобів виробництва. Віковий критерій даної страти характеризується переважно пенсійним віком і має прогресуючу динаміку, що є практично нездоланною перешкодою КПУ в завоюванні довіри й одержання електоральної й організаційної підтримки з боку широких мас молоді. Культурно-мовний критерій визначається безумовним домінуванням російськомовного контингенту даного прошарку з об'єктивно москвоцентричними культурними орієнтирами. Це, у свою чергу, викликає серйозних труднощів для КПУ у спробах установлення міцних зв'язків із загонами робітничої кляси Західної і Центральної України. Об'єктивний аналіз діяльності парляментських фракцій КПУ двох останніх скликань змушує зробити висновок про антиробочий і антисоціялістичний характер парляментського представництва даної партії. Лише деякими прикладами є:
а) проштовхування силами парляментської фракції КПУ буржуазної конституції України 1996 року.
б) ганебна капітуляція парляментської фракції КПУ під час прийняття ВР України антиробочих законів про приватизацію землі і підприємств, а також інших законів, що сприяють прискореному завершенню процесів капіталістичної реставрації в Україні.
в) капітуляція парляментської фракції КПУ під час правого антиконституційного перевороту 1999 року.
г) цинічне одноголосне голосування парляментської фракції КПУ за відкрито антиробочий Закон України "Про діяльність професійних спілок" 2000 року. Включення у виборчий список КПУ настільки одіозних адептів режиму як діючий генеральний прокурор України Потебенько і генерал Герасимов тільки підкреслює системообразуючу природу КПУ в якості головної "лівої" підпірки правлячого буржуазного режиму.
Усе більша кількість робітників приходить до розуміння справжньої природи і ролі КПУ, усе менше робітників продовжують випромінювати ілюзії у її відношенні. Фактичне зведення нанівець з 2001 року сателитної кишенькової структури КПУ - Всеукраїнського Союзу Робітників (ВСР) з'явилося лише відображенням динаміки буржуазного переродження КПУ, коли об'єктивна затребуваність даної політичної сили різними угрупованнями правлячої кляси вже не вимагає імітації псевдоробочого активізму ВСР зразка 1994-1998 р. У той же час, традиційна орієнтація КПУ на підтримку офіціозних "жовтих" профспілок ФПУ Олександра Стояна жорстко дистанцює актив КПУ від реального робочого і профспілкового руху.
Виходячи з даного аналізу, ВМО "Робітничий Спротив" приймає наступну електоральну політичну позицію:
1. Рекомендувати всім регіональним структурам ВМО РС основою агітаційно-пропагандистської передвиборної роботи вважати висування й обґрунтування тези про нагальну потребу побудови Робітничої Партії.
2. ВМО "Робітничий Спротив" вважає, що жодна з вищевказаних (т.зв. "лівих") партій не в змозі реалізувати у своїй парляментській діяльності навіть незначну частину вимог робітничої програми. Тому ми закликаємо робітників і молодь не давати ніякої підтримки буржуазним чи реформістським політичним силам, відзначивши в голосуванні по партійних списках пункт "не підтримую жодну з зареєстрованих партій (блоків)".
3. У той же час ВМО "Робітничий Спротив" надає допомогу і підтримку робітничим кандидатам з елементами вимог робітничої програми у мажоритарних округах, незалежно від їхнього політичного представництва, не відмовляючись при цьому від критики тих положень їх програмного і передвиборного документів, що представляються нам помилковими.
Безумовно, чергові парляментські вибори в Україні вирішують багато чого, але далеко не усе. Попереду має бути тривала безпрецедентна боротьба робітників і молоді за свою соціяльну, національну і гендерную емансипацію, за побудову позаклясового комуністичного суспільства - суспільства позитивного гуманізму.