Краще вже сатану мати за брата

Subject:

Comments:
: Коли я читаю сучасні російські газети і за старою звичкою асоціативно ловлю себе на думці, що ми, нібито, - брати, то приходжу до висновку, що краще б мати за брата... сатану, бо від його сатанинських дій мій український народ, як і інші (і завойовані, і приєднані "добровільно") стільки не вистраждали б. Росіяни приписали собі якесь особливе право - усі народи підряд "звільнювати від рабства", несучи це найжорстокіше московське месіанство на кінчиках своїх багнетів усім, щоб загарбати ще кілька сот квадратних кілометрів чужої землі і поневолити ще трохи люду. : Цим диким варварським месіанством вони займаються більше трьохсот років, хоч у світі ніхто їх не запрошував на цю "благородну" роль. Вони самі себе оголосили, безцеремонно заявивши перед світом "Ми рускіє - і етім всьо сказано!" Коментарі тут зайві і обговоренню світовою громадськістю не підлягають, оскільки вони на усі : думки цивілізованих народів просто плювати хотіли. Зовсім недавно у своїй поїздці на Кавказ, новоспечений російський "Іван Грозний", який за паспортом називається Путіним, заявив, що він не дозволить розвалювати Російську Федерацію, яка, очевидно, уже тріщить по швах, але він у цьому боїться зізнатися. Навіть вічно хворий : Борис Єльцин це зрозумів і, щоб уникнути історичного факту, що це трапилося саме за царювання "царя Бориса", своєчасно зійшов з історичної сцени, залишивши палаючу Росію на свого маленького з вигляду, але маніакально закомплексованого величчю войовничості прем'єра. : Заявивши це, новоспечений у Кремлі в. о.президента дав своєму російському електорату зрозуміти, що коли Росія розповзається по швах, то ми її зшиємо російськими багнетами, не шкодуючи для цього гарматного м'яса. Неодноразові заяви прем'єра перед російським електоратом викликають небачений ентузіазм і войовничість, що : супроводжується нечуваними досі оплесками, канонадами недозволених світовою цивілізацією вибухів вакуумних бомб й ракет типу "град" над малим чеченським, але надзвичайно волелюбним кавказьким народом. Російська пропаганда дійшла у своїй цинічності до того, що не Росія напала на Чечню, а Чечня ще 300 років тому. Й досі тягнеться ця війна. Про такий свіжий факт вичитав у "Литературной газете" № 50 за 21 грудня 1999 року у статті якогось Олега Осетинського. Хоча у моїй уяві ще свіжі факти - це обвуглене російськими бомбами й снарядами дитяче чеченське м'ясо на території Грозного. Згадав я ще один факт і з 1939 року - Фінляндію. Хіба цинічно-брехлива російська пропаганда тоді не вбила моєму рідному дядькові в голову думку, що Фінляндія : також напала на Росію, і мій дядько, як тоді водилося у совєтськіє врємєна, пішов "добровільно" захищати "матушку Расєю". Щоправда, їм совєтскім солдатам тоді теж добряче надавали "по мордам", і полонених російських самі ж росіяни порозстрілювали. А дядька, слава Богу, врятувало поранення. : Неодноразові заяви прем'єра Путіна у Росії, як ми бачили по виборах, не викликають обурення у російського електорату, а навпаки - небачене досі схвалення. Бо навіть таких правдолюбців, як Сахаров, нині на російському горизонті не помітиш. Тепер усі російські демократи одностайно схвалюють дії російського солдата й генерала, які несуть на крилах "Чорних драконів" та "Акул", кров і смерть чеченським матерям і дітям. Преса часто йде навіть далі заяв прем'єра, який висунув нову російську програму - кожного "чеченця замочити у сортирі". Прості громадяни Росії у своїх інтерв'ю заявляють ще простіше: давити чеченців як тарганів. Таких малих народів (за кількістю) як чеченський у Росії ще чимало. Можете уявити світовий сморід на одній шостій планети, якщо за усі : ті народи й народності візьметься доблесна російська армія, й одна частина за рекомендацією прем'єра Путіна "мочитиме" їх по сортирах, а друга - чавитиме, просто як тарганів. : Вибльовуючи такі сентенції із прем'єрського шлунка, печінки чи селезінки, одурманений владою Путін сьогодні навіть не думає про те, що в природі нормальних людей ще існує таке поняття як совість та історичний факт, з яким ти входиш в ту історію, закривавлений і закаляний по шию в крові й смороді сортирів. Якщо перекласти ці : заяви на більш доступні для народу висловлювання, то це мало б звучати сьогодні приблизно так: у світі є такі поняття, як націоналізм, шовінізм, фашизм, сіонізм, расизм, але все це ніщо у порівнянні з русизмом. Звичайно, не в його філологічном розумінні. Жодного із ста з лишнім мільйонів російських громадян, я не почув такого, який би на весь світ сьогодні заявив, що йому соромно після такої кривавої бійні з жінками й дітьми у Чечні називатися "русскім". Що йому соромно за Росію, яка преться у цивілізовані світи, оголошуючи себе демократичною. Що йому соромно, коли усі великі народи, давши малим народам волю і незалежність, : залишилися великими й цивілізованими, а Росія, яка держить у колоніальному ярмі понад сто народів й народностей, є не що інше, як небачене зло людського роду. : І все це разом називається російським характером, російським духом? Хочеться тільки запитати, чим прем'єр Путін XX століття відрізняється від Івана Грозного XVI століття. Той поливав живих людей на непокору Москві то окропом, то крижаною водою, а нинішній осипає градом ракет. Що змінилося у жорстокій душі московита? : Тільки зброя, що стала у тисячу разів досконалішою. Усе це в сукупності, як показали вибори до Російської Думи, є поривами національної душі російського народу. Невже це правда: чим більше ця душа замішана на крові, на криках, ґвалті і сльозах іншого народу, тим більше відгуків вона знаходить у душах росіян? Може, саме тому представниця найгуманнішої професії - письменництва згадана "Литературная газета", яка мала б проповідувати концепцію, що тільки краса врятує світ, сьогодні стала гебельсівською трибуною в російській обгортці. У згаданому номері часопису, злим пером письменника Осетинського вона пише: "Розпрягайте, хлопці, коні і добровільно віддайте Кримський півострів, Керченську затоку разом з Азовським морем" бо завтра, мовляв, ми і вас, як чеченців, замочимо у цих морях і протоках. Який коментар "Литературной газеты"? Протест, обурення, чи м'яко кажучи, - несхвалення? Нічого подібного. За їхнім редакційним висновком істина лежить десь посередині. Кажучи доступнішою мовою: кров литися може в районі Донеччини чи Таврії. : Це пишуть ті, які приводять у рух російську "демократичну думку". Очевидно, саме так ці заяви, погрози й міжнародний шантаж називаються у росіян. А за цими псевдодемократизмом і російським самопридуманим месіанством стоять нині прем'єри, міністри, депутати, губернатори, журналісти, адвокати і, звичайно, адмірали : й генерали, які сплять та бачать увісні і наяву багряні від крові картини: покінчим з Чечнею, візьмемося за хахлів. Може, хоч після таких заяв російської преси у нашого президента вистачить маленької громадянської позиції й мужності - зайняти по відношенню до Чечні принаймні нейтральну політичну позицію, як це роблять ті народи й президенти, які бачать сім кіл пекла у горах Кавказу, що розпалює московський русизм на початку третього тисячоліття. Хай би підтвердив перед лицем нації той моральний кодекс, про який заявляв перед виборами: він "легко ранимий і що чуже горе він сприймає, як власне". : Що ж до патріотизму, то, як ми знаємо, у кожного народу свій патріотизм. У росіян - це любити Росію будь-якою ціною. Навіть ціною життя. Щоправда, переважно чужого. Що ж до нашого патріотизму - любити Україну й український народ, то це з погляду росіян не що інше, як український буржуазний націоналізм. Те ж : саме стосується й військової термінології: солдат у російській армії - це вояк. У противника - це бандит чи терорист. Звідси й висновок: ми "брати" і дуже різні за своєю ментальністю. Коли нам, українцям, дороге рало, то росіянам - меч. Коли ми любимо свою землю, то росіяни - чужу. Може, саме тому я й написав на початку цієї статті: у цьому випадку я хотів би мати за брата - сатану. Принаймні, крові на сторінках моєї української історії було б пролито значно менше, ніж її пролив до цього мій брат-росіянин, і тепер ще мріє пролити, помивши чоботи, хоч не в Індійському океані, то в Азовському морі чи Керченській затоці. : То ж чи варто нашим політичним мужам після цього ставити знак рівності між українським народом і російським, а заодно нести і на своїх плечах тягар відповідальності перед світовою громадськістю за себе, як за тих, хто вбиває і нищить усе живе і нерухоме? Може, таки поставимо все на свої місця, хоча б в епоху нашої Незалежності, і хай кожний сам за свої гріхи відповідає і перед Богом, і перед своєю національною і світовою : совістю. : Олег ЧОРНОГУЗ. : http://www.vechirniykyiv.com/ : : The Collection of Russian 'Chauvinisms' : http://www.viaduk.net/freepage.nsf/page/zbirka/

Optional Link URL:
Link Title: