Ukrainian Community Press Releases
|
News
from and about Ukraine & Ukrainians
Ukrainian Community Press Releases |
Вашій увазі пропонується доповідь Голови Секретаріату з питань культури та духовності ОУН Руху м. Москви Анатолія Мануйленка, яка була виголошена 10 травня 1999 р. на Конференції присвяченій світлій пам'яті Симона Васильовича Петлюри, яку організувала й провела Організація Українського Національного Руху (ОУН Руху) м. Москви.
Симон Петлюра - Борець За Волю України
В історії національно-визвольної боротьби та української державності ім'я Симона Петлюри займає почесне місце. Його внесок в справу національного та соціального визволення українського народу досить показний, хоч з цього приводу збереглося багато діаметрально протилежних тверджень. Інакше, мабуть, і не могло бути, бо по-різному бачилося сучасникам С.Петлюри майбутнє України та шляхи її визволення, а тому вони, в залежності від своїх політичних уподобань, або гаряче схвалювали його діяльність, або ж гостро засуджували. Що ж стосується ворогів незалежної України, починаючи від комуністів і кінчаючи російськими монархістами, то вони ненавиділи С.Петлюру і як тільки могли паплюжили його ім'я. А зважаючи на той факт, що Пелюра був дитям свого часу, перебував під впливом деяких ідей та концепцій, пошириних в той час, і не міг внаслідок цього уникнути помилок і прорахунків, то це тільки допомагало його ворогам і критикам знаходити аргументи проти нього. Тому всім, хто любить нашу Вітчизну й хотівби бачити її незалежною, могутньою й щасливою, конче необхідно знати про труднощі й помилки, що призвели до катастрофи української державності 1917-1921 років, щоб це ніколи більше не повторилося. А життя та діяльність С.Петлюри багато чому може навчити. Тож спробуємо побачити, що в його житті лежало на поверхні, а що було приховане від людського ока й, нарешті, в чому його велич. І хоча короткий розгляд його життя та діяльності (до того ж не позбавлений суб'єктивізму) не може бути вичерпним, все-одно хай це буде свідченням пошани до цього славного патріота України. Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 р. в Полтаві у сім'ї міського візника, що походив з козацького роду. Відомо також, що його бабуся по матері була співзасновницею та ігуменею Теплівського монастиря під Феодосією в Криму, а дід був серед засновників Київського Іонівського скиту. Хоча Симон походив з незаможньої родини, але він дістав непогану освіту. Початкову освіту він здобув у церковно-парафіяльній школі, а з 1895 р. навчався у духовній семінарії в Полтаві. Духовна кар'єра його не дуже приваблювала - він захоплювався історією, музикою, культурою. В цей час його світогляд формувався під впливом творів Тараса Шевченка, Івана Котляревського, історичних творів українських істориків. А тому не дивно, що 1898 р. Симон Петлюра став членом громади, організованої молоддю із семінарії та інших навчальних закладів Полтави, а пізніше приєднався до Революційної Української Партії (РУП).
19 лютого 1900 р. на Шевченківських роковинах в Полтаві С. Петлюра вперше побачив харківського адвоката, одного з ідеологів українського націоналізму - Миколу Міхновського, який закликав українців боротися проти гнобителів - чужинців та за вихід України з Російської імперії. Саме його ідеї національної самостійності України сприяли організації Революційної Української Партії.
1901 р. коли до Полтави приїздив визначний український композитор Микола Лисенко, студенти, серед яких був і С.Петлюра, влаштували йому гарячий прийом - з хором, виконанням творів композитора і маніфестацією. Ця подія викликала обурення у місцевих властей, і Симона Петлюру разом з кількома його друзями виключено з семінарії. Стало, мабуть, відомо і те, що він належить до РУПу. А це вже загрожувало арештом. 1902 р. С.Петлюра виїхав закордон до Львова, де не довго працює в редакції «Літературно-наукового вісника», а потім поїхав на Кубань. У Катеринодарі він спочатку давав приватні уроки, а згодом брав участь в експедиції професора Ф.Щербини, займаючись упорядкуванням та вивченням архіву Кубанського війська. В цей час він опублікував в місцевих «Областных ведомостях» кілька документів з історії Кубанського козацтва. В грудні 1903 р. С.Петлюру за активну участь у діяльності Чорноморської Вільної Громади (філії РУПу) було заарештовано, але через 3 місяці (у березні 1904 р.) звільнено «на поруки».
Зразу після звільнення він поїхав до Києва, а звідти знову за кордон - до Львова, де став редатором газети «Селянин» - друкованого органу РУПу. У Львові Петлюра вчився на курсах українознавства, які вів Грушевський. У Львові ж познайомився з Іваном Франком. Восени 1905 р. у зв'язку з амністією Пелюра повернувся до Києва. В Україні він бере активну участь в діяльності Української Соціал-демократичної Робітничої Партії (УСДРП), що виділилася з РУПу. Він навіть обирався делегатом з'їздів цієї партії. В цей час одночасно працює в газеті «Слово» (друкований орган УСДРП), в журналах «Вільна Україна», «Україна» та серетарем в газеті «Рада». В своїх статях закликає українців боротися за своє національне та соціальне визволення.
1906 р. С.Петлюра видає свою брошуру «Добра порада в лиху годину», де, між іншим, зазначив: «Коли вже боротися, то боротися треба як слід. Царський уряд бореться проти нас силою, і ми мусимо протиставити йому силу… Хто виходить проти ворога із зброєю, яку має цей ворог, лише той може сподіватися, що не загине, а здобуде над ним перемогу». М. Порш, який знав С.Петлюру в той час згадував про нього дуже прихильно. Він писав: «Петлюра був прегарним товаришем, певним і вірним у всіх перепетіях мінливої долі. Надзвичайно лагідний до кожного і толерантний, він не легковажно судив людей за їхні погляди та вчинки, а ставився вдумливо і людяно до тих, хто завинив, намагаючись знайти причини та обставини, які б дали змогу якщо не виправдати, то, принаймні, пробачити. Радів, коли людина сама зізнавалася в своїх гріхах і щиро поверталася на шлях праведний».
1909 р. С. Пелюра переїздить до Москви й влаштовується бухгалтером, щоб мати з чого жити. В Москві він одружується з Ольгою Більською. Одночасно він разом з О.Саліковським протягом 1912-1917 рр. редагував російськомовний журнал «Украинская жизнь». В цей час він пише низку літературно-критичних нарисів про наших визначних діячів української культури: Т.Шевченко, І.Франко, І.Карпенко-Карий, М.Коцюбинський, тощо.
У роки першої світової війни С.Петлюра працював у «Союзі земств і міст», який допомагав Західному фронтові. Він був заступником уповноваженого в справах Західного фронту (Мінськ). Лютневу революцію 1917 р. в Росії зустрів на цій посаді. Саме після цього починається його бурхлива військова та політична діяльність.
Весною 1917 р. Петлюра був обраний головою Українського військового комітету Західного фронту. Був делегатом I Всеукраїнського військовго з'їзду в Києві (18-21 травня). Володимир Винниченко - лідер УСДРП і заступник голови Центральної Ради згодом писав про Петлюру: «Колись він був у соціал-демократичній партії, потім, у часи реакції, як багато колишніх «революціонерів», від неї одстав, не хотів брати участі в нелегальних революційних організаціях партії і навіть перед самою революцією заявив, що до партії не належить. Але під час революції на першому війському з'їзді знову показав себе як соціал-демократ».
До речі, це не єдиний закид, який зробив В.Винниченко Петлюрі. Його дратувало в Петлюрі не тільки те, що той не був переконаним соціалістом, але й його переконання, що Україні необхідно мати регулярні збройні сили. Напревеликий жаль, не тільки вороги України, але й значна частина членів Центральної Ради (насамперед соціал-демократи та есери) не розуміли значення організації української армії. Так, В.Винниченко у «Робітничій газеті» виступав з різкими статтями проти формування української регулярної армії: «Не своєї армії нам, соціал-демократам і всім щирим демократам, треба, а знищення всяких постійних армій». В той час в середовищі свідомих українців визначалося два напрямки: національний з М. Міхновським на чолі, який стояв за творення власної армії, та соціалістичний з В.Винниченком, - табір української революційної демократії, який вважав за непотрібне, навіть за шкідливе творення власної армії. Для соціалістів це було логічним продовженням переконання, що Україна повинна одержати від Росії автономію й залишитися в її складі. Проти самостійності рішуче виступав навіть сам М.Грушевський. В своїй брошурі «Звідки пішло українство і до чого йде?» (Київ, 1917 р.) він писав: «Українці не мають заміру одривати Україну від Росії, вони хочуть задержатися в добровільній і свобідній зв'язі з нею». Не уник впливу цього переконання й С.Петлюра. На I Українському Військовому З'їзді в травні 1917 р. в присутності 700 делегатів від 1580700 українських солдатів, які до речі обрали його головою, він сказав, що «не треба… відокремлювати долі України від долі Росії». Щоправда, С.Петлюра швидко зрозумів хибність цього заклику й все більше почав схилятися до самостійництва, в той час як В.Виниченко дрейфував у бік більшовизму. На жаль, більшість членів Центральної Ради не покидала надія домовитись спочатку з російським Тимчасовим урядом, а згодом й з більшовицьким урядом.
Наприкінці травня 1917 р. делегація Центральної Ради виїхала до Петрограду на переговори. Проте «демократичний» Тимчасовий уряд відмовився надати Україні навіть автономію. Саме це послужило причиною проголошення 25 червня 1917 р. I-го Універсалу. Було створено Генеральний Секретаріат, який повинен був стати урядом автономної України. Головою Секретаріату було обрано В.Винниченка, генеральним писарем - П.Христюк; генеральними секретарями: С.Єфремов (після його відходу - О.Шульгин), Х.Барановський, С.Петлюра, Б.Мартос, В.Садовський, І.Стешенко, М.Стасюк. Характерно, що поміркований С.Петлюра почав конфліктувати на посаді генерального секретаря у військових справах більше влаштовував Винниченка та Грушевського ніж радикальний М.Міхновський. Але дуже швидко С.Петлюра почав конфліктувати з головою Генерального секретаріату В.Винниченком, який не підтримував ідею створення збройних сил України, а згодом покинув уряд. Виїхавши на Лівобережжя, він почав формувати українські військові частини. Саме він зформував Гайдамацький кіш Слобідської України, що придушував повстання більшовиків на заводі «Арсенал» у Києві.
Належить відзначити, що Лютнева революція 1917 р. застала українські землі, що входили до складу Російської імперії, не готовими до випробувань. Довге перебування у неволі призвели до втрати українцями прикмет, притаманним державним націям, натомість вони набули деякі негативні риси. Тільки селянська маса залишилася українською, а всі інші верстви населення російської України були денаціоналізовані й в кращому випадку байдуже спостерігали за тим, що діється навколо. Негативно позначився на національно визвольній боротьбі також і брак національно-свідомої інтелегенції, що могла б зайнятися розбудовою Української Держави. До влади ж прийшли не тільки випадкові люди, але й такі, що хоч й мали великі заслуги перед українською культурою (як, наприклад, М.Грушевський, В.Винниченко та інші), однак були отруєні соціалістичним доктринерством та романтизмом. Замість того, щоб вести національно-визвольну боротьбу, вони поставили на перший план соціальну програму, намагаючись змагатися у цьому з російськими соціалістами й копіювали всі їх дії. Тільки невелика партія соціалістів-федералістів виступала за незалежність України, але вони нічого не могли вдіяти з соціалістичною більшістю Центральної Ради. Між іншим, ті країни, які в той час боролися за соціалістичне визволення й, в яких на перше місце були поставлені національні програми, а не соціальні, змогли стати незалежними (Польща, Чехословаччина, Естонія, Латвія, Литва, Фіндляндія). Українські ж соціалісти, які мали нагоду зміцнити українську державність (бо в Росії панувала анархія), не займалися державотворенням, а вели безплідні дебати й дескусії на соціальні теми, які знеохочували українських патріотів і відганяли від державної праці.
Соціальна тема переважала не тільки у Другому (3-16 липня 1917 р.), але й Третьому (20 листопада 1917 р.) Універсалах. При чому питання про ліквідацію приватного землеволодіння у Третьому Універсалі викликало великі суперечки не тільки у Генеральному Секретаріаті, але й в суспільстві. І тільки в Четвертому Універсалі було проголошено незалежність Української Республіки хоч і було зазначено, що в недовзі Українські Установчі Збори повинні будуть вирішити питання про федеральний зв'язок України з колишньою російською державою. І це говорилося тоді, коли вже значна частина України була захоплена більшовицькими військами.
Один з вимушених українських емігрантів - др. Ісидор Нагаєвський в своїй книжці «Історія Української Держави 20 століття», висвітлюючи події в Україні часів Центральної Ради, Гетьманату та деректорії (1917-1921 рр.), між іншим писав: «І, здається, думка німецьких та австрійських державних експертів про Центральну Раду була влучною. Вони інформували свої уряди, що в Центральні Раді засідає жменька метушливих молодиків-доктринерів, що закривають себе «сивою бородою» старика Грушевського, але той «старик» скоро записався в соціалісти. Всі ці молоді романтики свято вірили в соціалістичне «братерство народів», і в їх головах не могла поміститися думка, що московські чи інші соціалісти можуть виступити війною проти українських побратимів. Вони навчилися, але вже було запізно» (стр.407). Бо дискутувати можна було доти, доки в Росії був Тимчасовий уряд. Коли більшовики захопили владу, Ленін дуже швидко зумів переконати своїх соратників, що Совєтській Росії необхідно мати регулярну армію, а не «озброєний народ». Українські соціалісти вважали, що їм не треба армії, а вистачить тільки міліції, тобто добровольчих нерегулярних підрозділів. А тому, коли більшовики почали захоплювати Україну, Центральна Рада, не маючи власних збройних сил, була змушена просити допомогу в Німеччини та Австро-Угорщини, що потягло за собою цілий ряд ускладнень. Західні держави Антанти відмовилися визнавати Україну самостійною державою спочатку тому, що вважали Україну складовою частиною своєї союзниці - Росії, а також тому, що вона звернулася по допомогу до їх ворогів - німців та австріяків. З останніми довелося розплачуватися продуктами харчування. Але союз з німцями та австрійцями, що почали грабувати українське населення, відвернуло від Петлюри тисячі селян. А Нестор Махно навіть заявив: «Я знаю, що військовий міністр колишньої Центральної Ради С.Петлюра під час наступу цих орд на Україну йшов у авангарді з гайдаматськими бандами, дико розправляючись з кожним селянином і робітником, які революційно мислили».
Коли з допомогою німців та австрійців був встановлений Гетьманат Скоропадського, українські соціалісти своїм бойкотом уряду гетьмана фактично паралізували його спроби створити боєздатну армію й зміцнити державний апарат.
С. Петлюра під час Гетьманату Скоропадського очолював Київське Губернське Земство, Всеукраїнський Союз Земств. Тобто, він як і інші соціалісти був в опозиції до гетьмана. В цей час він виступав за проведення земельної реформи й обмеження прав великих землевласників. У липні 1918 р. Петлюра був заарештований і майже 4 місяці перебував у в'язниці. Коли його звільнили, поїхав до Білої Церкви, де взяв активну участь в повстані проти Гетьманату. Дізнавшись про те, що Петлюра оголосив себе головним Отаманом, В.Винниченко, обраний головою Деректорії, що мала замінити уряд гетьмана П.Скоропадського, був дуже роздратованим. Але зважаючи на те, що авторитет Петлюри був надзвичайно високим, його довелося ввести до складу Деректорії. Проте влада Деректорії не була міцною і тривалою, бо в ній з самого початку був закладений конфлікт. Політичні пріорітети її членів були різними, що й призвело до утворення групи на чолі з Винниченком, який симпатизував соціалістичній революції і системі совєтів, а також не покидав надії домовитись з російськими більшовиками, та другої групи на чолі з Петлюрою, який остаточно відійшов від ідей соціал-демократії і перейшов на засади національного визволення, зміцнення української державності та творення сильної армії. Пріоритети, які обрав Петлюра, були реалістичні і найбільш відповідали потребам часу. Але, незважаючи на те, що він переміг у конфлікті, це вже не могло допомогти УНР. 17 листопада 1918 р. за рішенням ЦК РКП(б) і Ради Народних Комісарів Совєтської Росії було утворено революційну військову групу військ, завданням якої було «визволення» України. А 28 листопада в Курську був утворений маріонетковий «український» радянський уряд, на допомогу якому й мала прийти й вищезгадана російська група військ. Лев Троцький один з найбільш впливових і авторитетних лідерів більшовиків, відправляючи своїх агітаторів в Україну, напучував їх: «Ни для каво не секрет, что не Деникин принудил нас оставить приделы Украины, а грандиозное востание, которое подняло против нас украинское сытое крестьянство. Коммуну, черезвычайку, продовольственные отряды, комисаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины души своей. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах, и заставляет украинцев творить чудеса храбрости… Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только на время войны - каждый раз губили все завоевания украинцев…». І згодом він продовжував: «Эти бытовые особенности характера украинцев необходимо помнить каждому агитатору, и успех будет обеспечен. Помните также, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину Рассии. Без У&ec
Тоді багатьох українців спокусили красиві, але облудні соціалістичні гасла. Більшовики змогли привабити військові загони українських селян (в тому числі отаманів Григор'єва та Махна), і вже 5 лютого 1919 р. взяти Київ, а до літа майже всю Україну. І хоч Петлюра зосередив всю владу в своїх руках, а в недовзі очолив Деректорію й збройні сили УНР, він, не маючи ні чисельної та дисциплінованої партії однодумців, ні сильної регулярної армії, змушений був відступити на захід. Ситуацію не поліпшив навіть той факт, що після розпаду Австро-Угорської імперії в листопаді 1918 р. була створена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) на чолі з Євгеном Петрушевичем, яка ухвалила договір про злуку з УНР. Дерикторія під тиском більшовицьких військ переїхала спочатку до Вінниці, потім до Проскурова, і нарешті до Кам'янця Подільського. У Петлюри була нагода знову здобути довір'я українських селян в літку 1919 р. коли в Україні, де була встановлена радянська влада, внаслідок реквізицій та репресій, почалися селянські повстання. Тільки за червень липень 1919 р. було зафіксовано 328 повстань. Якби Петлюра кинув свої війська на допомогу повстанцям, справа, можливо, поточилася б по-іншому. Але він готував спільний похід на Київ своїх військ разом з Українською Галицькою Армією (УГА), яка була створена урядом ЗУНРу. Його намір йти на Київ, а не на Одесу, як йому радили, був не зовсім вдалий, бо саме на півдні України хазяйнували інтервенти, і з півдня насувалась Добровольча білогвардійська армія під командуванням генерала Денікіна, яка витискала більшовицькі війська з України. А зважаючи на той факт, що між урядами УНР і ЗУНРа посилювались чвари, бо Дерикторія хотіла підпорядковувати уряд ЗУНР і не завжди враховувала потреби й деякі специфічні риси цієї республіки, уряд і населення якої не спокусилися соціалістичними гаслами, то похід на Київ закінчився поразкою, яка фатально вплинула на настрої та бойовий дух українців, що боролись за незалежність України.
Звичайно, С.Петлюра був палким патріотом здібним організатором і навіть політиком, але він не багато розумівся у військовій справі. А тому як Головний отаман, втручаючись в розробку стратегічних операцій, робив помилку за помилкою, невраховував помилок Центральної Ради, а деякі навіть повторював. І це тоді, коли вже давно не було поряд ні Грушевського ні Винниченка, ні інших діячів національно-визвольного руху, що захоплювались соціалістичними ідеями.
Спроба відновити незалежну Україну з допомогою союзу з Польщею віддавши їй за це Галичину теж не могла закінчитися добре, бо цей акт тільки підірвав авторитет Петлюри серед селян. І новий спільний похід українських та польських військ на Київ не викликав ні ентузіазму, ні підтримки українського народу. Петлюра, здається, дуже швидко це зрозумів. Голова Української делегації на Мирній конференції в Ризі Шелухін згодом написав пророчі слова, про які слід пам'ятати всім українцям - патріотам: «Для України завжди були й зостануться найбільш шкідливими орієнтації на Москву і Варшаву. Вони на протязі своєї історії мали і далі мають одну ціль: нищити українську націю всіма засобами, бо це потрібне для їх егоїстичних інтересів, противних інтересам людяності, культури, цивілізації і моралі. Нищити асиміляцією державно, національно, економічно; нищити у всіх виявах матеріального і духовного життя нації, щоб навіть її імені не зосталось. Вже цього досить, щоб уважати орієнтацію на будь-кого з них не тільки не допустимою але спрямованою проти української нації. Навіть допомога з їх боку була й буде завжди так спрямованою, щоб сплутати, знесилити та уярмити свого союзника… Орієнтація на Москву та Варшаву - це орієнтація на їх примітивізм, їх грубу матеріальну силу, їх претензії та їх претенціозність. В цій політичній концепції єсть смерть української нації. Орієнтація на них - це орієнтація на свою смерть, на своє горе й знищення». А чи розумів Петлюра, яке значення мала Галичина для України в боротьбі за незалежність України? Так, розумів! Незадовго до своєї трагічної смерті - 5 травня 1926 року - в одному з своїх листів він написав: «При тому стані національної свідомості нашого народу, його організованності і дисциплінованості, в якому застали його роки 1917-1918, лише скоординованою акцією обох його частин - наддніпрянців і галичан - можна було досягти ідеалу державної самостійності». В тому ж листі він також визнав: «Стратегія національної боротьби, як і військової боротьби, вимагає: бити в першу чергу по головному ворогові, а другорядним потім можна раду дати. В своїй діяльності я керувався тією думкою, що таким ворогом була є і буде Московщина».
В жовтні 1920 р. Польща уклала з Радянською Росією договір про перемир'я, тож війська УНР, які в листопаді перейшли Збруч, було інтерновано. А 1923 р. уряд Радянської України зажадав від польських властей видачі Петлюри, як ворога трудящих. Тому він перебрався спочатку до Угорщини, потім до Відня і Женеви, і нарешті з дружиною Ольгою та донькою Лесею поселився в Парижі. Та навіть в еміграції С. Петлюра загрожував більшовицькому пануванню в Україні. 25 травня 1926 р. Шварцбарт застрелив Петлюру. Повідомляючи про трагічну новину, емігратська преса одностайно зазначала, що Петлюру вбив в Парижі московський агент. Вбивця запевняв, що він помстився за жидівські погроми, які нібито влаштовував Петлюра. Треба зразу підкреслити, що Петлюра був категорично проти погромів, карав погромщиків, але французький суд виправдав Шварцбарта.
Отаман Симон Петлюра був похований на Монпарнаському кладовищі.
Як же він сам оцінював національно-визвольну боротьбу українського народу 1917-1920 рр.? В промові на політичній нараді 26 листопада 1919 р. він, між іншим, сказав: «Чи ми своєю боротьбою здобули для України - що небуть? Так, наша боротьба в історії українського народу буде записана золотими буквами. Ми виступили на арену історії тоді, коли весь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів її визнати, як самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдиною боротьбою, впертою і безкомпромісовою, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свою свободу й державну незалежність. Ті, що легковажили наш рух, тепер побачили, що ми така сила, якої не можна не брати на увагу. Самі російські большевики словами Леніна заявляють, що тільки через боротьбу з Україною большевизм не дійшов до Західної Європи. Признаймося без гордощів і без зайвої скромности, що за час двохлітньої нашої боротьби ми створили українську націю, яка й надалі активно боротиметься за свої права, за право самостійно й ні від кого незалежно порядкувати на своїй землі». І це правда! Симон Петлюра й його прихильники боролися не даремно. Вони заслужили вічну вдячність української нації. Їхньою боротьбою ми й прийдешні покоління українців будемо пишатися, а їх поразки й помилки стануть нам пересторогою!
ГОЛОВА СЕКРЕТАРІАТУ
З ПИТАНЬ КУЛЬТУРИ ТА ДУХОВНОСТІ
ОУН РУХУ М. МОСКВИ
АНАТОЛІЙ МАНУЙЛЕНКО
Vashij' uvazi proponuyet'sya dopovid' Holovy Sekretariatu z pytan' kul'tury ta dukhovnosti OUN Rukhu m. Moskvy Anatoliya Manuj'lenka, yaka bula vyholoshena 10 travnya 1999 r. na Konferentsiyi prysvyachenij' svitlij' pam'yati Symona Vasyl'ovycha Petlyury, yaku orhanizuvala j' provela Orhanizatsiya Ukrayins'koho Natsional'noho Rukhu (OUN Rukhu) m. Moskvy.
SYMON PETLYuRA - BORETs' ZA VOLYu UKRAYiNY
V istoriyi natsional'no-vyzvol'noyi borot'by ta ukrayins'koyi derzhavnosti im'ya Symona Petlyury zaj'maye pochesne mistse. J'oho vnesok v spravu natsional'noho ta sotsial'noho vyzvolennya ukrayins'koho narodu dosyt' pokaznyj', khoch z ts'oho pryvodu zberehlosya bahato diametral'no protylezhnykh tverdzhen'. Inakshe, mabut', i ne mohlo buty, bo po-riznomu bachylosya suchasnykam S.Petlyury maj'butnye Ukrayiny ta shlyakhy yiyi vyzvolennya, a tomu vony, v zalezhnosti vid svoyikh politychnykh upodoban', abo haryache skhvalyuvaly j'oho diyal'nist', abo zh hostro zasudzhuvaly. Sho zh stosuyet'sya vorohiv nezalezhnoyi Ukrayiny, pochynayuchy vid komunistiv i kinchayuchy rosij's'kymy monarkhistamy, to vony nenavydily S.Petlyuru i yak til'ky mohly paplyuzhyly j'oho im'ya. A zvazhayuchy na toj' fakt, sho Pelyura buv dytyam svoho chasu, perebuvav pid vplyvom deyakykh idej' ta kontseptsij', poshyrynykh v toj' chas, i ne mih vnaslidok ts'oho unyknuty pomylok i prorakhunkiv, to tse til'ky dopomahalo j'oho voroham i krytykam znakhodyty arhumenty proty n'oho. Tomu vsim, khto lyubyt' nashu Vitchyznu j' khotivby bachyty yiyi nezalezhnoyu, mohutn'oyu j' shaslyvoyu, konche neobkhidno znaty pro trudnoshi j' pomylky, sho pryzvely do katastrofy ukrayins'koyi derzhavnosti 1917-1921 rokiv, shob tse nikoly bil'she ne povtorylosya. A zhyttya ta diyal'nist' S.Petlyury bahato chomu mozhe navchyty. Tozh sprobuyemo pobachyty, sho v j'oho zhytti lezhalo na poverkhni, a sho bulo prykhovane vid lyuds'koho oka j', nareshti, v chomu j'oho velych. I khocha korotkyj' rozhlyad j'oho zhyttya ta diyal'nosti (do toho zh ne pozbavlenyj' sub'yektyvizmu) ne mozhe buty vycherpnym, vse-odno khaj' tse bude svidchennyam poshany do ts'oho slavnoho patriota Ukrayiny. Symon Vasyl'ovych Petlyura narodyvsya 10 travnya 1879 r. v Poltavi u sim'yi mis'koho viznyka, sho pokhodyv z kozats'koho rodu. Vidomo takozh, sho j'oho babusya po materi bula spivzasnovnytseyu ta ihumeneyu Teplivs'koho monastyrya pid Feodosiyeyu v Krymu, a did buv sered zasnovnykiv Kyyivs'koho Ionivs'koho skytu. Khocha Symon pokhodyv z nezamozhn'oyi rodyny, ale vin distav nepohanu osvitu. Pochatkovu osvitu vin zdobuv u tserkovno-parafiyal'nij' shkoli, a z 1895 r. navchavsya u dukhovnij' seminariyi v Poltavi. Dukhovna kar'yera j'oho ne duzhe pryvablyuvala - vin zakhoplyuvavsya istoriyeyu, muzykoyu, kul'turoyu. V tsej' chas j'oho svitohlyad formuvavsya pid vplyvom tvoriv Tarasa Shevchenka, Ivana Kotlyarevs'koho, istorychnykh tvoriv ukrayins'kykh istorykiv. A tomu ne dyvno, sho 1898 r. Symon Petlyura stav chlenom hromady, orhanizovanoyi moloddyu iz seminariyi ta inshykh navchal'nykh zakladiv Poltavy, a piznishe pryyednavsya do Revolyutsij'noyi Ukrayins'koyi Partiyi (RUP).
19 lyutoho 1900 r. na Shevchenkivs'kykh rokovynakh v Poltavi S. Petlyura vpershe pobachyv kharkivs'koho advokata, odnoho z ideolohiv ukrayins'koho natsionalizmu - Mykolu Mikhnovs'koho, yakyj' zaklykav ukrayintsiv borotysya proty hnobyteliv - chuzhyntsiv ta za vykhid Ukrayiny z Rosij's'koyi imperiyi. Same j'oho ideyi natsional'noyi samostij'nosti Ukrayiny spryyaly orhanizatsiyi Revolyutsij'noyi Ukrayins'koyi Partiyi.
1901 r. koly do Poltavy pryyizdyv vyznachnyj' ukrayins'kyj' kompozytor Mykola Lysenko, studenty, sered yakykh buv i S.Petlyura, vlashtuvaly j'omu haryachyj' pryj'om - z khorom, vykonannyam tvoriv kompozytora i manifestatsiyeyu. Tsya podiya vyklykala oburennya u mistsevykh vlastej', i Symona Petlyuru razom z kil'koma j'oho druzyamy vyklyucheno z seminariyi. Stalo, mabut', vidomo i te, sho vin nalezhyt' do RUPu. A tse vzhe zahrozhuvalo areshtom. 1902 r. S.Petlyura vyyikhav zakordon do L'vova, de ne dovho pratsyuye v redaktsiyi «Literaturno-naukovoho visnyka», a potim poyikhav na Kuban'. U Katerynodari vin spochatku davav pryvatni uroky, a zhodom brav uchast' v ekspedytsiyi profesora F.Sherbyny, zaj'mayuchys' uporyadkuvannyam ta vyvchennyam arkhivu Kubans'koho vij's'ka. V tsej' chas vin opublikuvav v mistsevykh «Oblastnыkh vedomostyakh» kil'ka dokumentiv z istoriyi Kubans'koho kozatstva. V hrudni 1903 r. S.Petlyuru za aktyvnu uchast' u diyal'nosti Chornomors'koyi Vil'noyi Hromady (filiyi RUPu) bulo zaareshtovano, ale cherez 3 misyatsi (u berezni 1904 r.) zvil'neno «na poruky».
Zrazu pislya zvil'nennya vin poyikhav do Kyyeva, a zvidty znovu za kordon - do L'vova, de stav redatorom hazety «Selyanyn» - drukovanoho orhanu RUPu. U L'vovi Petlyura vchyvsya na kursakh ukrayinoznavstva, yaki viv Hrushevs'kyj'. U L'vovi zh poznaj'omyvsya z Ivanom Frankom. Voseny 1905 r. u zv'yazku z amnistiyeyu Pelyura povernuvsya do Kyyeva. V Ukrayini vin bere aktyvnu uchast' v diyal'nosti Ukrayins'koyi Sotsial-demokratychnoyi Robitnychoyi Partiyi (USDRP), sho vydilylasya z RUPu. Vin navit' obyravsya delehatom z'yizdiv tsiyeyi partiyi. V tsej' chas odnochasno pratsyuye v hazeti «Slovo» (drukovanyj' orhan USDRP), v zhurnalakh «Vil'na Ukrayina», «Ukrayina» ta seretarem v hazeti «Rada». V svoyikh statyakh zaklykaye ukrayintsiv borotysya za svoye natsional'ne ta sotsial'ne vyzvolennya.
1906 r. S.Petlyura vydaye svoyu broshuru «Dobra porada v lykhu hodynu», de, mizh inshym, zaznachyv: «Koly vzhe borotysya, to borotysya treba yak slid. Tsars'kyj' uryad boret'sya proty nas syloyu, i my musymo protystavyty j'omu sylu… Khto vykhodyt' proty voroha iz zbroyeyu, yaku maye tsej' voroh, lyshe toj' mozhe spodivatysya, sho ne zahyne, a zdobude nad nym peremohu». M. Porsh, yakyj' znav S.Petlyuru v toj' chas zhaduvav pro n'oho duzhe prykhyl'no. Vin pysav: «Petlyura buv preharnym tovaryshem, pevnym i virnym u vsikh perepetiyakh minlyvoyi doli. Nadzvychaj'no lahidnyj' do kozhnoho i tolerantnyj', vin ne lehkovazhno sudyv lyudej' za yikhni pohlyady ta vchynky, a stavyvsya vdumlyvo i lyudyano do tykh, khto zavynyv, namahayuchys' znaj'ty prychyny ta obstavyny, yaki b daly zmohu yaksho ne vypravdaty, to, prynaj'mni, probachyty. Radiv, koly lyudyna sama ziznavalasya v svoyikh hrikhakh i shyro povertalasya na shlyakh pravednyj'».
1909 r. S. Pelyura pereyizdyt' do Moskvy j' vlashtovuyet'sya bukhhalterom, shob maty z choho zhyty. V Moskvi vin odruzhuyet'sya z Ol'hoyu Bil's'koyu. Odnochasno vin razom z O.Salikovs'kym protyahom 1912-1917 rr. redahuvav rosij's'komovnyj' zhurnal «Ukraynskaya zhyzn'». V tsej' chas vin pyshe nyzku literaturno-krytychnykh narysiv pro nashykh vyznachnykh diyachiv ukrayins'koyi kul'tury: T.Shevchenko, I.Franko, I.Karpenko-Karyj', M.Kotsyubyns'kyj', tosho.
U roky pershoyi svitovoyi vij'ny S.Petlyura pratsyuvav u «Soyuzi zemstv i mist», yakyj' dopomahav Zakhidnomu frontovi. Vin buv zastupnykom upovnovazhenoho v spravakh Zakhidnoho frontu (Mins'k). Lyutnevu revolyutsiyu 1917 r. v Rosiyi zustriv na tsij' posadi. Same pislya ts'oho pochynayet'sya j'oho burkhlyva vij's'kova ta politychna diyal'nist'.
Vesnoyu 1917 r. Petlyura buv obranyj' holovoyu Ukrayins'koho vij's'kovoho komitetu Zakhidnoho frontu. Buv delehatom I Vseukrayins'koho vij's'kovho z'yizdu v Kyyevi (18-21 travnya). Volodymyr Vynnychenko - lider USDRP i zastupnyk holovy Tsentral'noyi Rady zhodom pysav pro Petlyuru: «Kolys' vin buv u sotsial-demokratychnij' partiyi, potim, u chasy reaktsiyi, yak bahato kolyshnikh «revolyutsioneriv», vid neyi odstav, ne khotiv braty uchasti v nelehal'nykh revolyutsij'nykh orhanizatsiyakh partiyi i navit' pered samoyu revolyutsiyeyu zayavyv, sho do partiyi ne nalezhyt'. Ale pid chas revolyutsiyi na pershomu vij's'komu z'yizdi znovu pokazav sebe yak sotsial-demokrat».
Do rechi, tse ne yedynyj' zakyd, yakyj' zrobyv V.Vynnychenko Petlyuri. J'oho dratuvalo v Petlyuri ne til'ky te, sho toj' ne buv perekonanym sotsialistom, ale j' j'oho perekonannya, sho Ukrayini neobkhidno maty rehulyarni zbroj'ni syly. Naprevelykyj' zhal', ne til'ky vorohy Ukrayiny, ale j' znachna chastyna chleniv Tsentral'noyi Rady (nasampered sotsial-demokraty ta esery) ne rozumily znachennya orhanizatsiyi ukrayins'koyi armiyi. Tak, V.Vynnychenko u «Robitnychij' hazeti» vystupav z rizkymy stattyamy proty formuvannya ukrayins'koyi rehulyarnoyi armiyi: «Ne svoyeyi armiyi nam, sotsial-demokratam i vsim shyrym demokratam, treba, a znyshennya vsyakykh postij'nykh armij'». V toj' chas v seredovyshi svidomykh ukrayintsiv vyznachalosya dva napryamky: natsional'nyj' z M. Mikhnovs'kym na choli, yakyj' stoyav za tvorennya vlasnoyi armiyi, ta sotsialistychnyj' z V.Vynnychenkom, - tabir ukrayins'koyi revolyutsij'noyi demokratiyi, yakyj' vvazhav za nepotribne, navit' za shkidlyve tvorennya vlasnoyi armiyi. Dlya sotsialistiv tse bulo lohichnym prodovzhennyam perekonannya, sho Ukrayina povynna oderzhaty vid Rosiyi avtonomiyu j' zalyshytysya v yiyi skladi. Proty samostij'nosti rishuche vystupav navit' sam M.Hrushevs'kyj'. V svoyij' broshuri «Zvidky pishlo ukrayinstvo i do choho j'de?» (Kyyiv, 1917 r.) vin pysav: «Ukrayintsi ne mayut' zamiru odryvaty Ukrayinu vid Rosiyi, vony khochut' zaderzhatysya v dobrovil'nij' i svobidnij' zv'yazi z neyu». Ne unyk vplyvu ts'oho perekonannya j' S.Petlyura. Na I Ukrayins'komu Vij's'kovomu Z'yizdi v travni 1917 r. v prysutnosti 700 delehativ vid 1580700 ukrayins'kykh soldativ, yaki do rechi obraly j'oho holovoyu, vin skazav, sho «ne treba… vidokremlyuvaty doli Ukrayiny vid doli Rosiyi». Shopravda, S.Petlyura shvydko zrozumiv khybnist' ts'oho zaklyku j' vse bil'she pochav skhylyatysya do samostij'nytstva, v toj' chas yak V.Vynychenko drej'fuvav u bik bil'shovyzmu. Na zhal', bil'shist' chleniv Tsentral'noyi Rady ne pokydala nadiya domovytys' spochatku z rosij's'kym Tymchasovym uryadom, a zhodom j' z bil'shovyts'kym uryadom.
Naprykintsi travnya 1917 r. delehatsiya Tsentral'noyi Rady vyyikhala do Petrohradu na perehovory. Prote «demokratychnyj'» Tymchasovyj' uryad vidmovyvsya nadaty Ukrayini navit' avtonomiyu. Same tse posluzhylo prychynoyu proholoshennya 25 chervnya 1917 r. I-ho Universalu. Bulo stvoreno Heneral'nyj' Sekretariat, yakyj' povynen buv staty uryadom avtonomnoyi Ukrayiny. Holovoyu Sekretariatu bulo obrano V.Vynnychenka, heneral'nym pysarem - P.Khrystyuk; heneral'nymy sekretaryamy: S.Yefremov (pislya j'oho vidkhodu - O.Shul'hyn), Kh.Baranovs'kyj', S.Petlyura, B.Martos, V.Sadovs'kyj', I.Steshenko, M.Stasyuk. Kharakterno, sho pomirkovanyj' S.Petlyura pochav konfliktuvaty na posadi heneral'noho sekretarya u vij's'kovykh spravakh bil'she vlashtovuvav Vynnychenka ta Hrushevs'koho nizh radykal'nyj' M.Mikhnovs'kyj'. Ale duzhe shvydko S.Petlyura pochav konfliktuvaty z holovoyu Heneral'noho sekretariatu V.Vynnychenkom, yakyj' ne pidtrymuvav ideyu stvorennya zbroj'nykh syl Ukrayiny, a zhodom pokynuv uryad. Vyyikhavshy na Livoberezhzhya, vin pochav formuvaty ukrayins'ki vij's'kovi chastyny. Same vin zformuvav Haj'damats'kyj' kish Slobids'koyi Ukrayiny, sho prydushuvav povstannya bil'shovykiv na zavodi «Arsenal» u Kyyevi.
Nalezhyt' vidznachyty, sho Lyutneva revolyutsiya 1917 r. zastala ukrayins'ki zemli, sho vkhodyly do skladu Rosij's'koyi imperiyi, ne hotovymy do vyprobuvan'. Dovhe perebuvannya u nevoli pryzvely do vtraty ukrayintsyamy prykmet, prytamannym derzhavnym natsiyam, natomist' vony nabuly deyaki nehatyvni rysy. Til'ky selyans'ka masa zalyshylasya ukrayins'koyu, a vsi inshi verstvy naselennya rosij's'koyi Ukrayiny buly denatsionalizovani j' v krashomu vypadku baj'duzhe sposterihaly za tym, sho diyet'sya navkolo. Nehatyvno poznachyvsya na natsional'no vyzvol'nij' borot'bi takozh i brak natsional'no-svidomoyi intelehentsiyi, sho mohla b zaj'nyatysya rozbudovoyu Ukrayins'koyi Derzhavy. Do vlady zh pryj'shly ne til'ky vypadkovi lyudy, ale j' taki, sho khoch j' maly velyki zasluhy pered ukrayins'koyu kul'turoyu (yak, napryklad, M.Hrushevs'kyj', V.Vynnychenko ta inshi), odnak buly otruyeni sotsialistychnym doktrynerstvom ta romantyzmom. Zamist' toho, shob vesty natsional'no-vyzvol'nu borot'bu, vony postavyly na pershyj' plan sotsial'nu prohramu, namahayuchys' zmahatysya u ts'omu z rosij's'kymy sotsialistamy j' kopiyuvaly vsi yikh diyi. Til'ky nevelyka partiya sotsialistiv-federalistiv vystupala za nezalezhnist' Ukrayiny, ale vony nichoho ne mohly vdiyaty z sotsialistychnoyu bil'shistyu Tsentral'noyi Rady. Mizh inshym, ti krayiny, yaki v toj' chas borolysya za sotsialistychne vyzvolennya j', v yakykh na pershe mistse buly postavleni natsional'ni prohramy, a ne sotsial'ni, zmohly staty nezalezhnymy (Pol'sha, Chekhoslovachchyna, Estoniya, Latviya, Lytva, Findlyandiya). Ukrayins'ki zh sotsialisty, yaki maly nahodu zmitsnyty ukrayins'ku derzhavnist' (bo v Rosiyi panuvala anarkhiya), ne zaj'malysya derzhavotvorennyam, a vely bezplidni debaty j' deskusiyi na sotsial'ni temy, yaki zneokhochuvaly ukrayins'kykh patriotiv i vidhanyaly vid derzhavnoyi pratsi.
Sotsial'na tema perevazhala ne til'ky u Druhomu (3-16 lypnya 1917 r.), ale j' Tret'omu (20 lystopada 1917 r.) Universalakh. Pry chomu pytannya pro likvidatsiyu pryvatnoho zemlevolodinnya u Tret'omu Universali vyklykalo velyki superechky ne til'ky u Heneral'nomu Sekretariati, ale j' v suspil'stvi. I til'ky v Chetvertomu Universali bulo proholosheno nezalezhnist' Ukrayins'koyi Respubliky khoch i bulo zaznacheno, sho v nedovzi Ukrayins'ki Ustanovchi Zbory povynni budut' vyrishyty pytannya pro federal'nyj' zv'yazok Ukrayiny z kolyshn'oyu rosij's'koyu derzhavoyu. I tse hovorylosya todi, koly vzhe znachna chastyna Ukrayiny bula zakhoplena bil'shovyts'kymy vij's'kamy.
Odyn z vymushenykh ukrayins'kykh emihrantiv - dr. Isydor Nahayevs'kyj' v svoyij' knyzhtsi «Istoriya Ukrayins'koyi Derzhavy 20 stolittya», vysvitlyuyuchy podiyi v Ukrayini chasiv Tsentral'noyi Rady, Het'manatu ta derektoriyi (1917-1921 rr.), mizh inshym pysav: «I, zdayet'sya, dumka nimets'kykh ta avstrij's'kykh derzhavnykh ekspertiv pro Tsentral'nu Radu bula vluchnoyu. Vony informuvaly svoyi uryady, sho v Tsentral'ni Radi zasidaye zhmen'ka metushlyvykh molodykiv-doktryneriv, sho zakryvayut' sebe «syvoyu borodoyu» staryka Hrushevs'koho, ale toj' «staryk» skoro zapysavsya v sotsialisty. Vsi tsi molodi romantyky svyato viryly v sotsialistychne «braterstvo narodiv», i v yikh holovakh ne mohla pomistytysya dumka, sho moskovs'ki chy inshi sotsialisty mozhut' vystupyty vij'noyu proty ukrayins'kykh pobratymiv. Vony navchylysya, ale vzhe bulo zapizno» (str.407). Bo dyskutuvaty mozhna bulo doty, doky v Rosiyi buv Tymchasovyj' uryad. Koly bil'shovyky zakhopyly vladu, Lenin duzhe shvydko zumiv perekonaty svoyikh soratnykiv, sho Sovyets'kij' Rosiyi neobkhidno maty rehulyarnu armiyu, a ne «ozbroyenyj' narod». Ukrayins'ki sotsialisty vvazhaly, sho yim ne treba armiyi, a vystachyt' til'ky militsiyi, tobto dobrovol'chykh nerehulyarnykh pidrozdiliv. A tomu, koly bil'shovyky pochaly zakhoplyuvaty Ukrayinu, Tsentral'na Rada, ne mayuchy vlasnykh zbroj'nykh syl, bula zmushena prosyty dopomohu v Nimechchyny ta Avstro-Uhorshyny, sho potyahlo za soboyu tsilyj' ryad uskladnen'. Zakhidni derzhavy Antanty vidmovylysya vyznavaty Ukrayinu samostij'noyu derzhavoyu spochatku tomu, sho vvazhaly Ukrayinu skladovoyu chastynoyu svoyeyi soyuznytsi - Rosiyi, a takozh tomu, sho vona zvernulasya po dopomohu do yikh vorohiv - nimtsiv ta avstriyakiv. Z ostannimy dovelosya rozplachuvatysya produktamy kharchuvannya. Ale soyuz z nimtsyamy ta avstrij'tsyamy, sho pochaly hrabuvaty ukrayins'ke naselennya, vidvernulo vid Petlyury tysyachi selyan. A Nestor Makhno navit' zayavyv: «Ya znayu, sho vij's'kovyj' ministr kolyshn'oyi Tsentral'noyi Rady S.Petlyura pid chas nastupu tsykh ord na Ukrayinu j'shov u avanhardi z haj'damats'kymy bandamy, dyko rozpravlyayuchys' z kozhnym selyanynom i robitnykom, yaki revolyutsij'no myslyly».
Koly z dopomohoyu nimtsiv ta avstrij'tsiv buv vstanovlenyj' Het'manat Skoropads'koho, ukrayins'ki sotsialisty svoyim boj'kotom uryadu het'mana faktychno paralizuvaly j'oho sproby stvoryty boyezdatnu armiyu j' zmitsnyty derzhavnyj' aparat.
S. Petlyura pid chas Het'manatu Skoropads'koho ocholyuvav Kyyivs'ke Huberns'ke Zemstvo, Vseukrayins'kyj' Soyuz Zemstv. Tobto, vin yak i inshi sotsialisty buv v opozytsiyi do het'mana. V tsej' chas vin vystupav za provedennya zemel'noyi reformy j' obmezhennya prav velykykh zemlevlasnykiv. U lypni 1918 r. Petlyura buv zaareshtovanyj' i maj'zhe 4 misyatsi perebuvav u v'yaznytsi. Koly j'oho zvil'nyly, poyikhav do Biloyi Tserkvy, de vzyav aktyvnu uchast' v povstani proty Het'manatu. Diznavshys' pro te, sho Petlyura oholosyv sebe holovnym Otamanom, V.Vynnychenko, obranyj' holovoyu Derektoriyi, sho mala zaminyty uryad het'mana P.Skoropads'koho, buv duzhe rozdratovanym. Ale zvazhayuchy na te, sho avtorytet Petlyury buv nadzvychaj'no vysokym, j'oho dovelosya vvesty do skladu Derektoriyi. Prote vlada Derektoriyi ne bula mitsnoyu i tryvaloyu, bo v nij' z samoho pochatku buv zakladenyj' konflikt. Politychni prioritety yiyi chleniv buly riznymy, sho j' pryzvelo do utvorennya hrupy na choli z Vynnychenkom, yakyj' sympatyzuvav sotsialistychnij' revolyutsiyi i systemi sovyetiv, a takozh ne pokydav nadiyi domovytys' z rosij's'kymy bil'shovykamy, ta druhoyi hrupy na choli z Petlyuroyu, yakyj' ostatochno vidij'shov vid idej' sotsial-demokratiyi i perej'shov na zasady natsional'noho vyzvolennya, zmitsnennya ukrayins'koyi derzhavnosti ta tvorennya syl'noyi armiyi. Priorytety, yaki obrav Petlyura, buly realistychni i naj'bil'sh vidpovidaly potrebam chasu. Ale, nezvazhayuchy na te, sho vin peremih u konflikti, tse vzhe ne mohlo dopomohty UNR. 17 lystopada 1918 r. za rishennyam TsK RKP(b) i Rady Narodnykh Komisariv Sovyets'koyi Rosiyi bulo utvoreno revolyutsij'nu vij's'kovu hrupu vij's'k, zavdannyam yakoyi bulo «vyzvolennya» Ukrayiny. A 28 lystopada v Kurs'ku buv utvorenyj' marionetkovyj' «ukrayins'kyj'» radyans'kyj' uryad, na dopomohu yakomu j' mala pryj'ty j' vyshezhadana rosij's'ka hrupa vij's'k. Lev Trots'kyj' odyn z naj'bil'sh vplyvovykh i avtorytetnykh lideriv bil'shovykiv, vidpravlyayuchy svoyikh ahitatoriv v Ukrayinu, napuchuvav yikh: «Ny dlya kavo ne sekret, chto ne Denykyn prynudyl nas ostavyt' prydelы Ukraynы, a hrandyoznoe vostanye, kotoroe podnyalo protyv nas ukraynskoe sыtoe krest'yanstvo. Kommunu, cherezvыchaj'ku, prodovol'stvennыe otryadы, komysarov-evreev voznenavydel ukraynskyj' krest'yanyn do hlubynы dushy svoej'. V nem prosnulsya spavshyj' sotny let vol'nыj' dukh zaporozhskoho kazachestva y haj'damakov. Эto strashnыj' dukh, kotorыj' kypyt, burlyt, kak sam hroznыj' Dnepr na svoykh porohakh, y zastavlyaet ukrayntsev tvoryt' chudesa khrabrosty… Tol'ko bezhranychnaya doverchyvost' y ustupchyvost', a takzhe otsutstvye soznanyya neobkhodymosty postoyannoj' krepkoj' spaj'ky vsekh chlenov hosudarstva ne tol'ko na vremya voj'nы - kazhdыj' raz hubyly vse zavoevanyya ukrayntsev…». I zhodom vin prodovzhuvav: «Эty bыtovыe osobennosty kharaktera ukrayntsev neobkhodymo pomnyt' kazhdomu ahytatoru, y uspekh budet obespechen. Pomnyte takzhe, chto tak yly ynache, a nam neobkhodymo vozvratyt' Ukraynu Rassyy. Bez U&ec
Todi bahat'okh ukrayintsiv spokusyly krasyvi, ale obludni sotsialistychni hasla. Bil'shovyky zmohly pryvabyty vij's'kovi zahony ukrayins'kykh selyan (v tomu chysli otamaniv Hryhor'yeva ta Makhna), i vzhe 5 lyutoho 1919 r. vzyaty Kyyiv, a do lita maj'zhe vsyu Ukrayinu. I khoch Petlyura zoseredyv vsyu vladu v svoyikh rukakh, a v nedovzi ocholyv Derektoriyu j' zbroj'ni syly UNR, vin, ne mayuchy ni chysel'noyi ta dystsyplinovanoyi partiyi odnodumtsiv, ni syl'noyi rehulyarnoyi armiyi, zmushenyj' buv vidstupyty na zakhid. Sytuatsiyu ne polipshyv navit' toj' fakt, sho pislya rozpadu Avstro-Uhors'koyi imperiyi v lystopadi 1918 r. bula stvorena Zakhidno-Ukrayins'ka Narodna Respublika (ZUNR) na choli z Yevhenom Petrushevychem, yaka ukhvalyla dohovir pro zluku z UNR. Deryktoriya pid tyskom bil'shovyts'kykh vij's'k pereyikhala spochatku do Vinnytsi, potim do Proskurova, i nareshti do Kam'yantsya Podil's'koho. U Petlyury bula nahoda znovu zdobuty dovir'ya ukrayins'kykh selyan v litku 1919 r. koly v Ukrayini, de bula vstanovlena radyans'ka vlada, vnaslidok rekvizytsij' ta represij', pochalysya selyans'ki povstannya. Til'ky za cherven' lypen' 1919 r. bulo zafiksovano 328 povstan'. Yakby Petlyura kynuv svoyi vij's'ka na dopomohu povstantsyam, sprava, mozhlyvo, potochylasya b po-inshomu. Ale vin hotuvav spil'nyj' pokhid na Kyyiv svoyikh vij's'k razom z Ukrayins'koyu Halyts'koyu Armiyeyu (UHA), yaka bula stvorena uryadom ZUNRu. J'oho namir j'ty na Kyyiv, a ne na Odesu, yak j'omu radyly, buv ne zovsim vdalyj', bo same na pivdni Ukrayiny khazyaj'nuvaly interventy, i z pivdnya nasuvalas' Dobrovol'cha bilohvardij's'ka armiya pid komanduvannyam henerala Denikina, yaka vytyskala bil'shovyts'ki vij's'ka z Ukrayiny. A zvazhayuchy na toj' fakt, sho mizh uryadamy UNR i ZUNRa posylyuvalys' chvary, bo Deryktoriya khotila pidporyadkovuvaty uryad ZUNR i ne zavzhdy vrakhovuvala potreby j' deyaki spetsyfichni rysy tsiyeyi respubliky, uryad i naselennya yakoyi ne spokusylysya sotsialistychnymy haslamy, to pokhid na Kyyiv zakinchyvsya porazkoyu, yaka fatal'no vplynula na nastroyi ta boj'ovyj' dukh ukrayintsiv, sho borolys' za nezalezhnist' Ukrayiny.
Zvychaj'no, S.Petlyura buv palkym patriotom zdibnym orhanizatorom i navit' politykom, ale vin ne bahato rozumivsya u vij's'kovij' spravi. A tomu yak Holovnyj' otaman, vtruchayuchys' v rozrobku stratehichnykh operatsij', robyv pomylku za pomylkoyu, nevrakhovuvav pomylok Tsentral'noyi Rady, a deyaki navit' povtoryuvav. I tse todi, koly vzhe davno ne bulo poryad ni Hrushevs'koho ni Vynnychenka, ni inshykh diyachiv natsional'no-vyzvol'noho rukhu, sho zakhoplyuvalys' sotsialistychnymy ideyamy.
Sproba vidnovyty nezalezhnu Ukrayinu z dopomohoyu soyuzu z Pol'sheyu viddavshy yij' za tse Halychynu tezh ne mohla zakinchytysya dobre, bo tsej' akt til'ky pidirvav avtorytet Petlyury sered selyan. I novyj' spil'nyj' pokhid ukrayins'kykh ta pol's'kykh vij's'k na Kyyiv ne vyklykav ni entuziazmu, ni pidtrymky ukrayins'koho narodu. Petlyura, zdayet'sya, duzhe shvydko tse zrozumiv. Holova Ukrayins'koyi delehatsiyi na Myrnij' konferentsiyi v Ryzi Shelukhin zhodom napysav prorochi slova, pro yaki slid pam'yataty vsim ukrayintsyam - patriotam: «Dlya Ukrayiny zavzhdy buly j' zostanut'sya naj'bil'sh shkidlyvymy oriyentatsiyi na Moskvu i Varshavu. Vony na protyazi svoyeyi istoriyi maly i dali mayut' odnu tsil': nyshyty ukrayins'ku natsiyu vsima zasobamy, bo tse potribne dlya yikh ehoyistychnykh interesiv, protyvnykh interesam lyudyanosti, kul'tury, tsyvilizatsiyi i morali. Nyshyty asymilyatsiyeyu derzhavno, natsional'no, ekonomichno; nyshyty u vsikh vyyavakh material'noho i dukhovnoho zhyttya natsiyi, shob navit' yiyi imeni ne zostalos'. Vzhe ts'oho dosyt', shob uvazhaty oriyentatsiyu na bud'-koho z nykh ne til'ky ne dopustymoyu ale spryamovanoyu proty ukrayins'koyi natsiyi. Navit' dopomoha z yikh boku bula j' bude zavzhdy tak spryamovanoyu, shob splutaty, znesylyty ta uyarmyty svoho soyuznyka… Oriyentatsiya na Moskvu ta Varshavu - tse oriyentatsiya na yikh prymityvizm, yikh hrubu material'nu sylu, yikh pretenziyi ta yikh pretentsioznist'. V tsij' politychnij' kontseptsiyi yest' smert' ukrayins'koyi natsiyi. Oriyentatsiya na nykh - tse oriyentatsiya na svoyu smert', na svoye hore j' znyshennya». A chy rozumiv Petlyura, yake znachennya mala Halychyna dlya Ukrayiny v borot'bi za nezalezhnist' Ukrayiny? Tak, rozumiv! Nezadovho do svoyeyi trahichnoyi smerti - 5 travnya 1926 roku - v odnomu z svoyikh lystiv vin napysav: «Pry tomu stani natsional'noyi svidomosti nashoho narodu, j'oho orhanizovannosti i dystsyplinovanosti, v yakomu zastaly j'oho roky 1917-1918, lyshe skoordynovanoyu aktsiyeyu obokh j'oho chastyn - naddnipryantsiv i halychan - mozhna bulo dosyahty idealu derzhavnoyi samostij'nosti». V tomu zh lysti vin takozh vyznav: «Stratehiya natsional'noyi borot'by, yak i vij's'kovoyi borot'by, vymahaye: byty v pershu cherhu po holovnomu vorohovi, a druhoryadnym potim mozhna radu daty. V svoyij' diyal'nosti ya keruvavsya tiyeyu dumkoyu, sho takym vorohom bula ye i bude Moskovshyna».
V zhovtni 1920 r. Pol'sha uklala z Radyans'koyu Rosiyeyu dohovir pro peremyr'ya, tozh vij's'ka UNR, yaki v lystopadi perej'shly Zbruch, bulo internovano. A 1923 r. uryad Radyans'koyi Ukrayiny zazhadav vid pol's'kykh vlastej' vydachi Petlyury, yak voroha trudyashykh. Tomu vin perebravsya spochatku do Uhorshyny, potim do Vidnya i Zhenevy, i nareshti z druzhynoyu Ol'hoyu ta don'koyu Leseyu poselyvsya v Paryzhi. Ta navit' v emihratsiyi S. Petlyura zahrozhuvav bil'shovyts'komu panuvannyu v Ukrayini. 25 travnya 1926 r. Shvartsbart zastrelyv Petlyuru. Povidomlyayuchy pro trahichnu novynu, emihrats'ka presa odnostaj'no zaznachala, sho Petlyuru vbyv v Paryzhi moskovs'kyj' ahent. Vbyvtsya zapevnyav, sho vin pomstyvsya za zhydivs'ki pohromy, yaki nibyto vlashtovuvav Petlyura. Treba zrazu pidkreslyty, sho Petlyura buv katehorychno proty pohromiv, karav pohromshykiv, ale frantsuz'kyj' sud vypravdav Shvartsbarta.
Otaman Symon Petlyura buv pokhovanyj' na Monparnas'komu kladovyshi.
Yak zhe vin sam otsinyuvav natsional'no-vyzvol'nu borot'bu ukrayins'koho narodu 1917-1920 rr.? V promovi na politychnij' naradi 26 lystopada 1919 r. vin, mizh inshym, skazav: «Chy my svoyeyu borot'boyu zdobuly dlya Ukrayiny - sho nebut'? Tak, nasha borot'ba v istoriyi ukrayins'koho narodu bude zapysana zolotymy bukvamy. My vystupyly na arenu istoriyi todi, koly ves' svit ne znav, sho take Ukrayina. Nikhto ne khotiv yiyi vyznaty, yak samostij'nu derzhavu, nikhto ne vvazhav nashoho narodu za okremu natsiyu. Yedynoyu borot'boyu, vpertoyu i bezkompromisovoyu, my pokazaly svitovi, sho Ukrayina ye, sho yiyi narod zhyve i boret'sya za svoye pravo, za svoyu svobodu j' derzhavnu nezalezhnist'. Ti, sho lehkovazhyly nash rukh, teper pobachyly, sho my taka syla, yakoyi ne mozhna ne braty na uvahu. Sami rosij's'ki bol'shevyky slovamy Lenina zayavlyayut', sho til'ky cherez borot'bu z Ukrayinoyu bol'shevyzm ne dij'shov do Zakhidnoyi Yevropy. Pryznaj'mosya bez hordoshiv i bez zaj'voyi skromnosty, sho za chas dvokhlitn'oyi nashoyi borot'by my stvoryly ukrayins'ku natsiyu, yaka j' nadali aktyvno borotymet'sya za svoyi prava, za pravo samostij'no j' ni vid koho nezalezhno poryadkuvaty na svoyij' zemli». I tse pravda! Symon Petlyura j' j'oho prykhyl'nyky borolysya ne daremno. Vony zasluzhyly vichnu vdyachnist' ukrayins'koyi natsiyi. Yikhn'oyu borot'boyu my j' pryj'deshni pokolinnya ukrayintsiv budemo pyshatysya, a yikh porazky j' pomylky stanut' nam perestorohoyu!
HOLOVA SEKRETARIATU
Z PYTAN' KUL'TURY TA DUKhOVNOSTI
OUN RUKhU M. MOSKVY
ANATOLIJ' MANUJ'LENKO
More Community Press Releases -- Click Here
Comments and observations about this article
and other news
may be posted to the Press Comment Board
|