Ukrainian Community Press Releases
| |
News
from and about Ukraine & Ukrainians
Ukrainian Community Press Releases |
За матеріалами Петра Мірчука і Проф. д-р Володимира Косика пропонується вашій увазі доповідь Голови Проводу ОУН Руху м. Москви Віктора Гуменюка, виголошену 23 травня 1999 р. на траурному зібранні української громади м. Москви, на честь славної пам'яті провідника ОУН, полковника Євгена Коновальця.
«Євген Коновалець, як символ нації»
На межі століть коли Україна була поділена між різними державами-сусідами 14 червня 1891 р. в галицько-українському селі Зашкові поблизу Львова, народився Євген Коновалець. В сім'ї галицької інтелегенції де, дід о.Михайло коновалець був довгі роки греко-католицьким парохом, а батько Михайло був управителем місцевої народної школи, Євген Коновалець отримав з молоком матері любов до України, яка на той час перебувала під окупацією. Мати Євгена, Марія, походила з українського священичого роду Венгриновських. Брат Євгенового батька, о. Володимир Коновалець, який брав дуже активну участь в українському громадському і політичному житті і мав великий вплив на Євгена, був парохом села Малехів, а другий стрий Євгена, о. Орест Коновалець, був парохом села Страдче.
У своєму рідному селі Зашків закінчив Євген Коновалець в 1901 р. народню школу. По закінчені народньої школи Євген переїзжає до Львова, де він навчається українській Академічній гімназії, яку він закінчив 1909 р. В науці Євген був весь час одним із найкращих учнів. Як повторював нераз Євген Коновалець своїм товаришам гімназистам, - «Українці, мусять бути добрими учнями, мусять засвоїти собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя».
Але в вимогах супроти себе самого й супроти своїх товаришів Євген Коновалець не спиняється на конечності належного засвоєння собі шкільної науки. Він звертає увагу на те, що сучасне політичне положення українського народу зобов'язує морально теж кожного українського студента, а то вже й гімназиста, бути активним працівником на народній ниві; суспільно-політичні ж українські діячі не сміють бути дилетантами, неуками; вони мусять мати належні підстави політичної освіти.
А тому вже в сьомій гімназійній бере Євген Коновалець активну участь у праці таємних студентських гуртків, ціллю яких було ширити політичну свідомість й політичну освіту.
Модним були в той час як в Галичині так й великій Україні соціалістичні кличі. Але в Євгена Коновальця не викликали вони захоплення ніколи. Соціалістична доктрина «класової боротьби» була зовсім чужою українській духовності і могла тільки штучно насаджуватись серед українців при допомозі демагогії. Не писання Драгоманова, Маркса, Енгельса, але політичні поеми Тараса Шевченка, ідеологічно-програмову брошуру «Самостійна Україна» та політичні видання наддніпрянської Української Народньої Партії, що друкувались у Львові, вивчав Євген Коновалець сам і доручав вивчати, як підстави політичного знання українського інтелеґента.
Склавши матуру, Євген Коновалець стає секретарем львівської філії «Просвіти» і поширює просвітницьку роботу, яку він в своєму рідному селі Зашкові. В 1909 р. по закінчені гімназії Євген записується на студії права до Львівського університету, які він закінчив в 1914 р. Вибух війни в 1914 р. не дали йому можливості довчитися в університеті і отримати диплом доктора права. Під час навчання він завжди активно брав участь громадсько-політичному політичному житті. Дуже великий вплив на молодого Коновальця мали праці Дмитра Донцова, який в той час перебував в Галичині, на еміграції.
В 1912 р. покликано Євгена Коновальця до військової служби в австрійській армії. Як студент відслужив він однорічну військову службу в старшинській школі у Львові та із ступенем четаря («лейтенант») повернувся до «цивіля» кінчати перервані студії.
Військова служба звернула Євгенові Коновальцеві увагу на те, що українській молоді конечно мати теж військову підготовку: можливість вибуху війни між Австрією й Росією ставала все більш реальною, а в випадку війни українці мусять мати свої військові частини. Тому ініціює він зорганізування окремого студентського товариства для військового вишколу його членів, під назвою «Січові Стрільці» Його ініціативу підхоплюють швидко спортово-руханкові товариства «Січ» і «Сокіл», які творять такі ж відділи для військового вишколу під назвою «Січові Стрільці» як секції січових і сокільських гнізд і в скорому часі вся Галичина вкривається сіткою військово-вишкільних організацій «Січових Стрільців». Євген Коновалець не зайняв формально-провідного посту в ні одній із цих формацій; а однак всі «Січові Стрільці» визнавали його, Євгена Коновальця, душею цього руху і своїм ідейним провідником.
Та не на терені галицької України, а в золотоверхому Києві призначила доля Євгенові Коновальцеві відіграти важливу в історії всієї української нації ролю. Тому туди, на схід, повела його доля своїми дивними шляхами.
З вибухом війни між Австрією й Росією покликано Євгена Коновальця до військової служби в 35-тому полку «Крайової Оборони» («Ляндвери»). Перебуваючи перший місяць із своєю частиною у Львові, він був наочним свідком формування із вишколюваних у відділах «Січових Стрільців», але перейти з загально-австрійської «Крайової Оборони» до українського легіону УСС, як цього він бажав, військове командування йому не дозволело.
Вже в першому місяці війни прийшлось Є. Коновальцеві пережити перший важкий удар: австрійська, а точніше польська поліція заарештувала його батька Михайла та стрия о. Володимира Коновальця і, хоч оба вони були загально відомими ворогами москофільства й самої Росії, відставила обох їх до табору інтернованих у Талергофі як непевних щодо їхнього австрійського патріотизму.
В вересні 1914 р. австрійські війська відступили зі Львова в Карпати. Під час того відступу, та в час боїв у Карпатах, доводилось Євгенові Коновальцеві бачити трагедію галицьких українців, що падали жертвою польсько-мадярського шовінізму: на підставі злобних доносів місцевих польських шовіністів мадярська військова жандармерія арештувала свідоміших українських селян і зараз же їх, мужчин, жінок, а то й дітей - вішали як... російських шпигунів.
Наприкінці квітня 1915 р., під час боїв за гору Маківку у Карпатах, він попав у російський полон і опинився в таборі воєннополонених біля м. Царицин, над Волгою.
Після вибуху Російської революції, українські полонені почали одинцем втікати з табору в Царицині і їхати до Києва, в надії, що їх приймуть до Української армії. Великим прихильником служби в Українській армії був Євген Коновалець і він навіть писав у цій справі до Української Центральної Ради. Врешті отримавши відпустку, він поїхав до Києва на початку липня 1917 р., щоб отримати згоду на створення військової частини з полонених українців-галичан. Свій плян у цій справі він вручив С. Петлюрі і повернувся до табору в Царицині.
У вересні 1917 р. Є.Коновалець знову поїхав до Києва, щоб домагатися створення військової частини з галичан. Щойно 12 листопада 1917 р. С. Петлюра передав Галицько-Буковинському Комітетові згоду Генерального Секретаріату Центральної Ради на створення такої військової частини. Поволі почався набір добровольців. Євген Коновалець вступив у курінь Січових Стрільців звичайним вояком. Уже в грудні 1917 р. курінь мав біля 500 чоловік. Туди записалося багато колишніх вояків і старших Українських Січових Стрільців, що були також у полоні.
Існування куреня (батальйону) не було певним, появилися «солдатські ради» (совєти), на загальному зібранні (вічу) куреня 19-го січня 1918 р. було рішено усунути «солдатські ради», обрано «стрілецьку раду» і замінено команданта курення (Ол. Лисенка). Новим командантом обрано Євгена Коновальця. Зразу після того у курені заведено порядок, дисципліну. Курінь Січових Стрільців став одною з головних військових частин, які, з допомогою гайдамаків С. Петлюри, зуміли взяти «Арсенал» і розгромити січневе більшовицьке повстання в Києві.
Із того часу ім'я Коновальця тісно пов'язане з куренем, потім дивізією Січових Стрільців, яка розвинулася в корпус, що його деколи називали «Осадчим корпусом отамана Коновальця». Ранґу полковника отримав він від української влади.
Ми ж будемо зупинятися на подальшій долі Корпусу Січових Стрільців, який був роззброєний поляками у грудні 1919 р. Для нашої теми важливо ствердити, що увесь цей час Є. Коновалець був у контакті з численними офіцерами і підофіцерами Січових Стрільців, як галичан так і наддніпрянців, які були справжніми патріотами та самостійниками.
Роззброєння корпусу Січових Стрільців було більше формальною справою, бо український уряд рішив ліквідувати регулярну армію і перейти до партизанської форми боротьби. Тому на нараді старшин Корпусу Січових Стрільців - ще перед розброєнням була прийнята постанова про формальне розв'язанням Корпусом. Його члени - офіцери і солдати - опинилися в таборі інтернованих б. Луцька. За якийсь час не лише офіцери, але і вояки були звільнені з табору інтернованих і багато з них виїхало до Чехо-Словаччини. До Чехо-Словаччини виїхав також Євген Коновалець та члени Стрілецької Ради. Їх не покидала ідея дальше боротися за визволення і незалежність України.
На останньому засіданні Стрілецької Ради, котре відбулося в Празі в липні 1920 р. під проводом Полк. Є. Коновальця обговорено конкретний плян дальшої боротьби. Полк. Коновалець об'єктивно з'ясував ситуацію і можливості боротьби в обставинах польської і радянської окупації. Він запропонував створити таємну підпільну військову організацію, метою якої було мобілізувати народ до боротьби за його права.
Так прийшло до створення Української Військової Організації (УВО). Основою структури цієї організації були члени командантського складу Корпусу Січових Стрільців. З них Коновалець оформлював групи активістів, які в Україні мали творити ядро підпільної діяльності відповідно на обставини.
Командири і вояки почали повертатися на Рідні Землі. У червні 1921 р. також і полк. Є. Коновалець повернувся до Галичини і віддав всі свої сили, щоб поширити і зміцнити структуру УВО.
УВО, як знаємо, ініціювала бойкот польської влади і польських виборів у Галичині на початку 1920-их років. Вона розгорнула також збройну боротьбу проти представників польської влади на українській території. УВО теж присвятила багато уваги організації «Просвіта», «Рідна Школа» та таких товариств як «Сокіл», «Січ», «Пласт». УВО допомагала покласти зародки господарського піднесення Галичини.
УВО під проводом Є. Коновальця діяла також у напрямі усунення різниць між галичанами і придніпрянцями та утвердження ідеї соборности усіх земель.
Але діяльність УВО не одобрювали еміграційні уряди - уряд УНР і уряд ЗУНР. Почались непорозуміння і конфлікти. Уряд УНР не міг одобрювати діяльність проти його союзника - Польської держави. Уряд ЗУНР вимагав, щоб УВО була підпорядкована йому.
Восени 1922 р. Є. Коновалець виїхав за кордон, щоб вияснити справу з головою уряду ЗУНР д-ром Є. Петрушкевичем. Коли ж не дійшло до згоди, Є. Коновалець відійшов від УВО у грудні 1923 р., а обов'язки Верховної Команди УВО перейшли до військового міністерства уряду ЗУНР, а крайовим командантом УВО став полк. А. Мельник.
У червні 1924 р., коли керівники УВО погодилися на принцип повної незалежности УВО від Є. Петрушкевича, Є. Коновалець знову перебрав пост головного команданта УВО.
Тим часом на західних землях України і на еміграції виникли націоналістичні організації молоді. Є. Коновалець рішився довести до об'єднання УВО із цими організаціями, щоб створити потужний рух визвольного-революційного націоналізму.
Унаслідок перших переговорів, для успішного завершення об'єднання усіх націоналістичних сил, на першій конференції українських націоналістів 3-7 листопада 1927 р. було постановлено: «Створити єдину організацію українських націоналістів. До часу створення такої організації, рахуватись із потребами хвилини, що вимагає опанування стихійного руху та координації різних організованих його виявів, покликати до життя й чину Провід Українських Націоналістів».
Головою Проводу обрано одноголосно полк. Є. Коновальця. Перший Конґрес Націоналістів, як знаємо, відбувся від 29 січня до 3 лютого 1929 р. у Відні. На ньому створено спільну об'єднану Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Головою Проводу цієї організації обрано полк. Є. Коновальця.
Немає потреби описувати обставини створення ОУН. Нагадаємо лише, що в 1929р. в ОУН об'єдналися декілька націоналістичних організацій, які існували в Україні і за кордоном. В ОУН влилася також Українська Військова Організація (УВО), яка ще в 1920 р. підняла підпільну боротьбу проти окупантів. На чолі цієї організації стояв якраз Євген Коновалець, який засвоїв військову службу в австрійській армії.
ОУН скоро стала найпотужнішою підпільною революційною силою. Її численні клітини розгортали діяльність не лише на західних землях України, під Польщею, але і на еміграції. Полк. Коновалець відвідав у 1929 р. (квітень, липень) українські поселення у США і Канаді, з метою з'ясувати важливість і конечність боротьби за визволення України, за те щоб ставити українське питання як міжнародне питання, яке має отримати позитивну розв'язку. Члени клітин ОУН, симпатики і українське громадянство стали від тоді відданими і постійними постачальниками фінансових засобів для діяльності ОУН в Європі.
Під керівництвом Є. Коновальця ОУН повела широку діяльність на багатьох ділянках. Звичайно думають, що ОУН вела тільки збройну діяльність проти поляків на західних українських землях (атентати, сутички, тобто, це, що називають терористичною діяльністю). Так воно не було. Члени ОУН відданно і безкорисно працюючи серед народу, намагалися підносити рівень його націоналістичної ідеологічної свідомості. Робили це працюючи в читальнях «Просвіти», в інших організаціях, а також у товаристві «Рідна Школа», заохочували селян давати дітей до українських приватних шкіл, народних і середніх - тобто здобувати в них знання.
Далі, допомагали підносити добробут населення, підтримували і працювали в різних господарських й товарних підприємствах і організаціях («Сільський Господар», Центросоюз, Маслосоюз і т.д.).
ОУН розбудовувала пресово-інформаційну ділянку, публікуючи журнали, бюлетені та брошури, в яких говорилося про українську визвольну боротьбу. Крім публікацій українською мовою, вона видавала подібні публікації чужими мовами з метою приєднувати прихильників для української справи. Для цього були створені осередки ОУН у Берліні, Лондоні, в Америці.
У 1929 р. - отже це перед приходом Гітлера до влади - Є. Коновалець покинув Берлін і виїхав на постійний побут до Женеви. Звідтам він спрямовував основну активність на Велику Британію з допомогою представника ОУН у Лондоні, інж. Є. Ляховича. Це нормально, бо ж Лондон у 1927 р. був зірвав усі дипломатичні й економічні зв'язки з Москвою і щойно почав їх відновлювати. Є. Коновалець намагався знайти друзів для української справи теж серед членів делегацій деяких держав у Лізі Націй, якої осідок був у Женеві.
Сім'ю він перевіз до Женеви на початку березня 1930 р. Та вже прикінці цього ж року польський уряд почав домагатися його видалення зі Швейцарії, представлення його як «небезпечного терориста». У наслідок цих польських заходів, Є. Коновалець отримав на початку квітня 1932 р. офіційне повідомлення що він має негайно покинути Швейцарію.
З допомогою генерального консула Литви, Є. Коновалець міг переконати федеральну прокуратуру Швейцарії, що він не загрожує безпеці держави, і федеральна прокуратура скасувала наказ видалення у вересні 1932 р.
Та це був лише початок труднощів Голови Проводу ОУН. Зрештою, ним, як і Організацією Українських Націоналістів, цікавилася не тільки Варшава.
Москва добре поінформована про діяльність
ОУН, розпочала безпосередньо боротьбу проти неї.
Та заки приступимо до цього питання, треба сказати, що полк. Є.
Коновалець робив зусилля, щоб створити пункти опору, осередки
націоналістичних однодумців у совєтській Україні. Цю діяльність він
повністю засекретив. Про неї не говорив практично з ніким, з огляду
на безпеку людей.
Для встановлення контактів з совєтською Україною і для передавання інструкцій і порад щодо осередків і мережі він уживав або спирався на колишніх членів Корпусу Січових Стрільців.
Це запевнило в якійсь мірі безпеку діяння, але це була також помилка. Бо можна було здогадатися, що Є. Коновалець діє через особисті знайомства чи через членів Корпусу Січових Стрільців.
Про такий спосіб проникання ОУН на територію совєтської України легко здогадалися аґенти безпеки Москви.
Цього рода діяльність можлива лише завдяки постійному зв'язку між центром на еміграції і людьми в краю. Аґенти безпеки Москви це знали. Вони також знали, що зможуть паралізувати діяльність національних клітин, чи осіб, чи ОУН у совєтській Україні лише тоді, коли перехоплять, опанують зв'язок між Україною і еміграцією. І в цьому напрямі Москва зосередила свою діяльність.
Мета була єдина: боротися проти українського націоналізму.
Щоб вірно зрозуміти дійсність треба розглянути міжнародну ситуацію Москви. У травні 1927 р. після серйозних інцендентів у Китаї та Лондоні, Лондон зірвав усі взаємини з Москвою. Цю міжнародню кризу Москва інтерпретувала як загрозу зовнішньої інтервенції проти союзу. Тоді Комісар військових справ Ворошилов виступив проти «англійських імперіялістичних провокацій», якими, мовляв, хочуть втягнути СССР у війну. Західний імперіялізм, за його словами, надіється послабити західні кордони СССР та інтригує, щоб сусіди СССР повели операції проти України та Білорусії, очевидно, з метою їх відірвати.
У серпні1927 р. ЦК Компартії твердив, що Лондон «підтримує контреволюційні групи, зокрема в Грузії та на Україні».
Москва рішається поробити заходи, щоб відхилити зовнішню небезпеку і усунути внутрішню небезпеку.
Перебільшуючи небезпеку зовнішньої агресії, Москва мобілізує західні комуністичні партії і рухи та скликає світовий конґрес приятелів СССР. В резолюції конґрес заявляє, що «війна проти СССР означає війну проти робітників цілого світу».
В середині основним ворогом проголошено націоналізм, тобто націоналізм неросійських народів, як також і опозицію в середині партії (Троцького викинули з Союзу в 1929 р.).
Москва боїться зокрема за Україну, яка тоді була головною і необхідною економічно-індустрійною базою Союзу: 80% виробництва вугілля, 85% залізної руди, 70% металів, 82% цукру, 28% виробництва зернових і т.д.
У грудні 1927 р. з'їзд Компартії прийняв рішення реалізувати 1-ий п'ятилітній план з допомогою «індустріалізації і колективізації». Індустріалізацію було переведено, для побудови другої індустрійної бази далеко від кордону, а колективізацію використано, як знаємо, для того щоб спаралізувати терором і голодом головну масу населення України - українське селянство.
Від 1927 р. головним ворогом в Україні проголошено український націоналізм - «націоналістичний ухил», який уважався перешкодою до повної інтеграції України в СССР і одночасно небезпекою у випадку зовнішньої інтервенції, внутрініх заворушень чи просто внутрішньої опозиції.
Ось тут головна причина завзятої боротьби спочатку проти УВО, потім зокрема проти ОУН, але також проти того чи іншого ухилу в партії.
Москва постановила паралізувати проникання ОУН на територію совєтської України. Для цього треба було мати інформацію про плани і діяльність проводу Українських Націоналістів, а також бодай частково самого Є. Коновальця, і одночасно створювати труднощі у праці як Коновальцеві так і Проводу. Ці намагання Москва посилила з початком тридцятих років, а головно з приходом Гітлера до влади.
У цей час польська і совєтська пропаганда щораз частіше писали про те, що німці підтримують ОУН, і Берлін фінансує Коновальця. Москва почала посилати на Захід своїх аґентів, щоб збирати інформацію і проникнути в провід.
На думку члена ПУН Дм. Андрієвського, більшовики почали посилати на Захід своїх аґентів до Бельгії вже на початку 30-тих років. У Бельгії мешкали два члени ПУН, Андрієвський і Сціборський, туди приїздив також Коновалець. У серпні 1933 р. знову з'явився у Бельгії новий «втікач» з України, Василь Хом'як, колишній старшина УСС і Корпусу Січових Стрільців, який, ніби, добре знав полк. Р. Сушка. Він увійшов у контакт з Дм. Андрієвським, у якого тоді жив М. Сціборський. Хом'як залишився більше як рік у Брюселі.
В. Хом'як зробив усе, щоб члени ПУН і Є. Коновалець мали до нього довір'я як до патріота і націоналіста. І це довір'я він собі здобув. Врешті в жовтні 1934 р. він повернувся нелегально до СССР через станицю ОУН у Гельсінках. Він їхав з Бельгії через Берлін і Данціґ. В Берліні йому дали трохи грошей і паспорт члена ОУН Ґабрусевича (Іртена). Так він приїхав до станиці ОУН у Гельсінках, звідки його переправили нелегально через болота на радянський бік.
Ніхто не здогадувався, що В. Хом'як був агентом Москви. Щойно після вбивства Є. Коновальця виникли в членів ПУН серйозні сумніви щодо цієї особи.
Сьогодні справа з Хом'яком вияснюється. Про нього пише член КҐБ, ген. Павло Судоплатов. Він називає його, тим прізвищем, під яким він, Хом'як, діяв у ҐПУ як «агент Лебедь».
Судоплатов твердить, що його - Судоплатова - вислали в першу закордонну «командіровку» в супроводі Лебедя, «головного представника» ОУН в Україні а в дійсності нашого тайного агента від багатьох років». Судоплатов каже, що Лебедь був з Коновальцем у таборі полонених під Царицином від 1915 до 1918 років.
Дальше Судоплатов уже вигадує, бо каже, що Лебедь командував дивізією піхоти і був заступником Коновальця. Василь Хом'як не був ні одним ні другим.
Він додає, що в 1920 р. Коновалець вислав Хом'яка в Україну «для організації підпільної сітки ОУН». Очевидно, в 1920 р. ОУН ще не існувала, але існувала УВО. Лебедя в Україні арештували і дали вибір: «або працювати для нас, або тобі смерть». Лебедь вибрав працю на користь радянської влади і органів безпеки.
Коли в Брюселі перебував В. Хом'як, до Миколи Сціборського, який переїхав жити до Парижу, зголосився більшовицький чиновник Іван Іванович, який робив на нього моральний тиск і пропонував повернутися в Україну. Це діялося в січні і лютому 1934 р. Є. Коновалець оцінив заходи Івана Івановича як «чергову спробу розложити організацію» і здискредитувати Провід (231) - Він порадив М. Сціборському покинути Париж і поселитися в іншому місті.
Після атентату на польського міністра внутрішніх справ Броніслава П'єрацького (15 червня 1934 р.) польські урядові чинники повели нову акцію в Швейцарії проти Є. Коновальця, мовляв, він був духовним спричинником цього атентату і готує атентат на міністра закордонних справ Бека. Президент женевського кантону видав у січні 1935 р. рішення його видалити зі Швейцарії. Коновалець покинув Швейцарію у червні 1936 р. переїхав із сім'єю до Риму однак він опротестовував перед судейською владою таке рішення і справа затягнулася аж до червня 1937 р. Хоч суд остаточно скасував рішення видалення, однак йому відмовлено право на постійне перебування у Швейцарії.
Швейцарська преса була розгорнула широку компанію проти Є. Коновальця. Вона змінила тон щойно у червні 1936 р. коли виникла справа арештування групи більшовицьких агентів, в тому числі шефа більшовицької розвідки Коваль-Петер Норман, який давав доручення слідкувати за Є. Коновальцем і готував на нього атентат, щоб його вбити. Норман заявив слідчому судді, що його завдання «були намічені в інтересах комуністичної справи» (189). (від 45 днів до 18 місяців ув'язнення) (199).
У березні 1935 р. Василь Хом'як, який переписувався з Дм. Андрієвським, зголосив свій приїзд до Фінляндії, до Гельсінкі, тим же шляхом, яким, завдяки ОУН, нелегально повернувся до Союзу і в Україну.
Станицею ОУН у Гельсінках керував Бараневський член ОУН, який у квітні 1935р. виїхав до Буенос-Айресу і там загинув під колесами локомотиву в обставинах, які викликають думку, що мабуть його кинули під поїзд, щоб не повертався до Гельсінок.
Станицю ОУН у Гельсінках перебрав член ОУН, «втікач» з Союзу, з Соловецьких островів, К. Полуведько, у час коли Хом'як мав приїхати, тобто в липні 1935 р. Станицю ОУН і перехід через кордон були у руках Полуведька, який, як це потвердили пізніші події і Судоплатов у своїх споминах, був агентом Москви.
На зустріч з Хом'яком поїхав Дм. Андрієвський, а потім О. Сеник-Грибівський.
Та Хом'як не приїхав сам. Він привіз на організаційний зв'язок молодого чоловіка, про якого Хом'як розказував «колишній комсомолець», сирота, вихований ним Хом'яком, який «розчарувавшись у комунізмі, шукав виходу в націоналізмі» (234). Молодий чоловік мав радянський паспорт на прізвище Павло Грищенко і Андрієвський назвав його «Павлусь». Його інші псевда Вельмуд- Норберт, Яценко, а після вбивства Є. Коновальця-Валюх.
А правдиве його прізвище Павло Судоплатов, визначний агент Москви. Тому кілька років перед смертю він опублікував свої спомини, і в них описав обставини його співпраці з ПУН і вбивства полк. Є. Коновальця.
Хом'як представив молодого Судоплатова як післанця від Організації в Україні, який приїхав навчитися, як працювати в підпіллі і т.п. Судоплатов прекрасно грав ролю патріота, націоналіста і не викликував жодного підозріння на Заході від липня 1935 р. до вересня 1936 р.
Судоплатов відвідав центри ОУН у Берліні, Відні, Парижі, познайомився практично з усіма членами ПУН, бачився часто з полк. Є. Коновальцем, з яким перед поворотом в СССР, переписувався в справах організації. Він переписувався також з полк. Р. Сушком. В одному листі до Р. Сушка, перед виїздом в Україну, він, між іншим, писав: «(Є. Коновалець) - символ прапор боротьби, її практичний організатор. Разом з ним - ви (Сушко), канцлер (Сеник-Грибівський) та інші старші товариші тепер є для мене втіленням того кращого, що залишило нам наше славне, недавнє минуле із збройної боротьби за державність... Слава Україні! Цей клич несемо в своєму серці... з цим кличем ми неминуче переможемо!» (270).
Судоплатов повернувся до Москви у вересні 1936 р. Там його нагородили орденом червоного прапору. Рік пізніше він прибув кораблем до Бельгії. Бачився із Яр. Барановським і Дм. Андрієвським, з кожним окремо, мав розмову телефоном з Є. Коновальцем.
Третій раз Судоплатов приїхав кораблем у лютому 1938 р. Про приїзд телефонічно повідомив Є. Коновальця. На зустріч поїхав Яр. Барановський потім приїхав Є. Коновалець.
Наступна зустріч Є. Коновальця з Судоплатовим відбулася 23 травня 1938 р. у Роттердамі, куди Є. Коновалець прибув сам. Яр. Барановський взяв літак у Відні але приїхав запізно. Цього дня Судоплатов передав Коновальцеві бомбу у формі коробки з цукерками, яка, після того, як він вийшов з кав'ярні, розірвала його на вулиці.
Щодо причин вбивства голови ОУН П. Судоплатов пише, що Сталін мав сказати, що Коновалець представляє реальну небезпеку тому, що він активно готується взяти участь у війні німців проти Союзу (38). Петровський, який приїхав з Києва, сказав, що в Україні Коновалець значно-засуджений на смерть за злочин проти «українського пролетаріяту» бо він боровся «проти революційних робітників Київського «Арсеналу» в січні 1918 р.» (39).
Сталін на це відповів, що не йдеться про помсту: «Наша мета - обезголовити український фашистський рух напередодні війни і змусити цих бандитів, щоб себе взаїмно винищували у боротьбі за владу» (39).
Дм. Андрієвський у статті «Навколо Роттердаму» писав, що «цілі і наміри совєтів та їхніх агентів видаються дуже ясними нині, при світлі акту в Роттердамі. Але вони не були і не мали бути такими ні для кого, крім самих Совєтів, перед актом в Роттердамі. Перегляд способу підступність і провокації, що їх вони вживали, аби піймати в свої сіті полковника, вказує на складність гри. Та гра вимагала рафінованости і часу. Вона тривала коло восьми років, поки могла дати наслідки, потрібні Совєтам. Але навіть знищивши Голову ПУН, Совєти не зуміли знищити самої Організації, і це вони відчули під час Другої світової війни, коли націоналісти розгорнули свою діяльність як політичну, так і військову. Тож можна ставити під знак запиту, чи справді Совєти осягнули основну ціль, яку ставили собі щодо ОУН?» (307).
До думок, Дм. Андрієвського, які для нас будуть заключними, додамо: «Москва боялася українського націоналізму і її провідника Є. Коновальця. Її метою було не лише не допустити до виникнення і поширення мережі ОУН у совєтській Україні. Вона хотіла зламати, знищити ОУН і націоналістичний рух взагалі, не лише на випадок, але і тому , що в ньому бачили основну небезпеку для московсько-совєтського панування в Україні.
Треба додати, що ОУН під проводом Степана Бандери і Романа Шухевича діяла в Україні до п'ятьдесятих років, що УПА згідно з наказом влилася в мережу ОУН в другій половині 1946 р., а останній бій з органами КҐБ, видно з того, що сказали каґебісти Левкові Лук'яненкові, відбувся 1956 р.
Za materialamy Petra Mirchuka i Prof. d-r Volodymyra Kosyka proponuyet'sya vashij' uvazi dopovid' Holovy Provodu OUN Rukhu m. Moskvy Viktora Humenyuka, vyholoshenu 23 travnya 1999 r. na traurnomu zibranni ukrayins'koyi hromady m. Moskvy, na chest' slavnoyi pam'yati providnyka OUN, polkovnyka Yevhena Konoval'tsya.
«Yevhen Konovalets', yak symvol natsiyi»
Na mezhi stolit' koly Ukrayina bula podilena mizh riznymy derzhavamy-susidamy 14 chervnya 1891 r. v halyts'ko-ukrayins'komu seli Zashkovi poblyzu L'vova, narodyvsya Yevhen Konovalets'. V sim'yi halyts'koyi intelehentsiyi de, did o.Mykhaj'lo konovalets' buv dovhi roky hreko-katolyts'kym parokhom, a bat'ko Mykhaj'lo buv upravytelem mistsevoyi narodnoyi shkoly, Yevhen Konovalets' otrymav z molokom materi lyubov do Ukrayiny, yaka na toj' chas perebuvala pid okupatsiyeyu. Maty Yevhena, Mariya, pokhodyla z ukrayins'koho svyashenychoho rodu Venhrynovs'kykh. Brat Yevhenovoho bat'ka, o. Volodymyr Konovalets', yakyj' brav duzhe aktyvnu uchast' v ukrayins'komu hromads'komu i politychnomu zhytti i mav velykyj' vplyv na Yevhena, buv parokhom sela Malekhiv, a druhyj' stryj' Yevhena, o. Orest Konovalets', buv parokhom sela Stradche.
U svoyemu ridnomu seli Zashkiv zakinchyv Yevhen Konovalets' v 1901 r. narodnyu shkolu. Po zakincheni narodn'oyi shkoly Yevhen pereyizzhaye do L'vova, de vin navchayet'sya ukrayins'kij' Akademichnij' himnaziyi, yaku vin zakinchyv 1909 r. V nautsi Yevhen buv ves' chas odnym iz naj'krashykh uchniv. Yak povtoryuvav neraz Yevhen Konovalets' svoyim tovarysham himnazystam, - «Ukrayintsi, musyat' buty dobrymy uchnyamy, musyat' zasvoyity sobi znannya yaknaj'krashe, yaknaj'osnovnishe, yaknaj'bil'she, shob nadoluzhyty te, sho nam pohrabuvala nevolya».
Ale v vymohakh suproty sebe samoho j' suproty svoyikh tovaryshiv Yevhen Konovalets' ne spynyayet'sya na konechnosti nalezhnoho zasvoyennya sobi shkil'noyi nauky. Vin zvertaye uvahu na te, sho suchasne politychne polozhennya ukrayins'koho narodu zobov'yazuye moral'no tezh kozhnoho ukrayins'koho studenta, a to vzhe j' himnazysta, buty aktyvnym pratsivnykom na narodnij' nyvi; suspil'no-politychni zh ukrayins'ki diyachi ne smiyut' buty dyletantamy, neukamy; vony musyat' maty nalezhni pidstavy politychnoyi osvity.
A tomu vzhe v s'omij' himnazij'nij' bere Yevhen Konovalets' aktyvnu uchast' u pratsi tayemnykh students'kykh hurtkiv, tsillyu yakykh bulo shyryty politychnu svidomist' j' politychnu osvitu.
Modnym buly v toj' chas yak v Halychyni tak j' velykij' Ukrayini sotsialistychni klychi. Ale v Yevhena Konoval'tsya ne vyklykaly vony zakhoplennya nikoly. Sotsialistychna doktryna «klasovoyi borot'by» bula zovsim chuzhoyu ukrayins'kij' dukhovnosti i mohla til'ky shtuchno nasadzhuvatys' sered ukrayintsiv pry dopomozi demahohiyi. Ne pysannya Drahomanova, Marksa, Enhel'sa, ale politychni poemy Tarasa Shevchenka, ideolohichno-prohramovu broshuru «Samostij'na Ukrayina» ta politychni vydannya naddnipryans'koyi Ukrayins'koyi Narodn'oyi Partiyi, sho drukuvalys' u L'vovi, vyvchav Yevhen Konovalets' sam i doruchav vyvchaty, yak pidstavy politychnoho znannya ukrayins'koho intelegenta.
Sklavshy maturu, Yevhen Konovalets' staye sekretarem l'vivs'koyi filiyi «Prosvity» i poshyryuye prosvitnyts'ku robotu, yaku vin v svoyemu ridnomu seli Zashkovi. V 1909 r. po zakincheni himnaziyi Yevhen zapysuyet'sya na studiyi prava do L'vivs'koho universytetu, yaki vin zakinchyv v 1914 r. Vybukh vij'ny v 1914 r. ne daly j'omu mozhlyvosti dovchytysya v universyteti i otrymaty dyplom doktora prava. Pid chas navchannya vin zavzhdy aktyvno brav uchast' hromads'ko-politychnomu politychnomu zhytti. Duzhe velykyj' vplyv na molodoho Konoval'tsya maly pratsi Dmytra Dontsova, yakyj' v toj' chas perebuvav v Halychyni, na emihratsiyi.
V 1912 r. poklykano Yevhena Konoval'tsya do vij's'kovoyi sluzhby v avstrij's'kij' armiyi. Yak student vidsluzhyv vin odnorichnu vij's'kovu sluzhbu v starshyns'kij' shkoli u L'vovi ta iz stupenem chetarya («lej'tenant») povernuvsya do «tsyvilya» kinchaty perervani studiyi.
Vij's'kova sluzhba zvernula Yevhenovi Konoval'tsevi uvahu na te, sho ukrayins'kij' molodi konechno maty tezh vij's'kovu pidhotovku: mozhlyvist' vybukhu vij'ny mizh Avstriyeyu j' Rosiyeyu stavala vse bil'sh real'noyu, a v vypadku vij'ny ukrayintsi musyat' maty svoyi vij's'kovi chastyny. Tomu initsiyuye vin zorhanizuvannya okremoho students'koho tovarystva dlya vij's'kovoho vyshkolu j'oho chleniv, pid nazvoyu «Sichovi Stril'tsi» J'oho initsiatyvu pidkhoplyuyut' shvydko sportovo-rukhankovi tovarystva «Sich» i «Sokil», yaki tvoryat' taki zh viddily dlya vij's'kovoho vyshkolu pid nazvoyu «Sichovi Stril'tsi» yak sektsiyi sichovykh i sokil's'kykh hnizd i v skoromu chasi vsya Halychyna vkryvayet'sya sitkoyu vij's'kovo-vyshkil'nykh orhanizatsij' «Sichovykh Stril'tsiv». Yevhen Konovalets' ne zaj'nyav formal'no-providnoho postu v ni odnij' iz tsykh formatsij'; a odnak vsi «Sichovi Stril'tsi» vyznavaly j'oho, Yevhena Konoval'tsya, dusheyu ts'oho rukhu i svoyim idej'nym providnykom.
Ta ne na tereni halyts'koyi Ukrayiny, a v zolotoverkhomu Kyyevi pryznachyla dolya Yevhenovi Konoval'tsevi vidihraty vazhlyvu v istoriyi vsiyeyi ukrayins'koyi natsiyi rolyu. Tomu tudy, na skhid, povela j'oho dolya svoyimy dyvnymy shlyakhamy.
Z vybukhom vij'ny mizh Avstriyeyu j' Rosiyeyu poklykano Yevhena Konoval'tsya do vij's'kovoyi sluzhby v 35-tomu polku «Kraj'ovoyi Oborony» («Lyandvery»). Perebuvayuchy pershyj' misyats' iz svoyeyu chastynoyu u L'vovi, vin buv naochnym svidkom formuvannya iz vyshkolyuvanykh u viddilakh «Sichovykh Stril'tsiv», ale perej'ty z zahal'no-avstrij's'koyi «Kraj'ovoyi Oborony» do ukrayins'koho lehionu USS, yak ts'oho vin bazhav, vij's'kove komanduvannya j'omu ne dozvolelo.
Vzhe v pershomu misyatsi vij'ny pryj'shlos' Ye. Konoval'tsevi perezhyty pershyj' vazhkyj' udar: avstrij's'ka, a tochnishe pol's'ka politsiya zaareshtuvala j'oho bat'ka Mykhaj'la ta stryya o. Volodymyra Konoval'tsya i, khoch oba vony buly zahal'no vidomymy vorohamy moskofil'stva j' samoyi Rosiyi, vidstavyla obokh yikh do taboru internovanykh u Talerhofi yak nepevnykh shodo yikhn'oho avstrij's'koho patriotyzmu.
V veresni 1914 r. avstrij's'ki vij's'ka vidstupyly zi L'vova v Karpaty. Pid chas toho vidstupu, ta v chas boyiv u Karpatakh, dovodylos' Yevhenovi Konoval'tsevi bachyty trahediyu halyts'kykh ukrayintsiv, sho padaly zhertvoyu pol's'ko-madyars'koho shovinizmu: na pidstavi zlobnykh donosiv mistsevykh pol's'kykh shovinistiv madyars'ka vij's'kova zhandarmeriya areshtuvala svidomishykh ukrayins'kykh selyan i zaraz zhe yikh, muzhchyn, zhinok, a to j' ditej' - vishaly yak... rosij's'kykh shpyhuniv.
Naprykintsi kvitnya 1915 r., pid chas boyiv za horu Makivku u Karpatakh, vin popav u rosij's'kyj' polon i opynyvsya v tabori voyennopolonenykh bilya m. Tsarytsyn, nad Volhoyu.
Pislya vybukhu Rosij's'koyi revolyutsiyi, ukrayins'ki poloneni pochaly odyntsem vtikaty z taboru v Tsarytsyni i yikhaty do Kyyeva, v nadiyi, sho yikh pryj'mut' do Ukrayins'koyi armiyi. Velykym prykhyl'nykom sluzhby v Ukrayins'kij' armiyi buv Yevhen Konovalets' i vin navit' pysav u tsij' spravi do Ukrayins'koyi Tsentral'noyi Rady. Vreshti otrymavshy vidpustku, vin poyikhav do Kyyeva na pochatku lypnya 1917 r., shob otrymaty zhodu na stvorennya vij's'kovoyi chastyny z polonenykh ukrayintsiv-halychan. Svij' plyan u tsij' spravi vin vruchyv S. Petlyuri i povernuvsya do taboru v Tsarytsyni.
U veresni 1917 r. Ye.Konovalets' znovu poyikhav do Kyyeva, shob domahatysya stvorennya vij's'kovoyi chastyny z halychan. Shoj'no 12 lystopada 1917 r. S. Petlyura peredav Halyts'ko-Bukovyns'komu Komitetovi zhodu Heneral'noho Sekretariatu Tsentral'noyi Rady na stvorennya takoyi vij's'kovoyi chastyny. Povoli pochavsya nabir dobrovol'tsiv. Yevhen Konovalets' vstupyv u kurin' Sichovykh Stril'tsiv zvychaj'nym voyakom. Uzhe v hrudni 1917 r. kurin' mav bilya 500 cholovik. Tudy zapysalosya bahato kolyshnikh voyakiv i starshykh Ukrayins'kykh Sichovykh Stril'tsiv, sho buly takozh u poloni.
Isnuvannya kurenya (batal'j'onu) ne bulo pevnym, poyavylysya «soldats'ki rady» (sovyety), na zahal'nomu zibranni (vichu) kurenya 19-ho sichnya 1918 r. bulo risheno usunuty «soldats'ki rady», obrano «strilets'ku radu» i zamineno komandanta kurennya (Ol. Lysenka). Novym komandantom obrano Yevhena Konoval'tsya. Zrazu pislya toho u kureni zavedeno poryadok, dystsyplinu. Kurin' Sichovykh Stril'tsiv stav odnoyu z holovnykh vij's'kovykh chastyn, yaki, z dopomohoyu haj'damakiv S. Petlyury, zumily vzyaty «Arsenal» i rozhromyty sichneve bil'shovyts'ke povstannya v Kyyevi.
Iz toho chasu im'ya Konoval'tsya tisno pov'yazane z kurenem, potim dyviziyeyu Sichovykh Stril'tsiv, yaka rozvynulasya v korpus, sho j'oho dekoly nazyvaly «Osadchym korpusom otamana Konoval'tsya». Rangu polkovnyka otrymav vin vid ukrayins'koyi vlady.
My zh budemo zupynyatysya na podal'shij' doli Korpusu Sichovykh Stril'tsiv, yakyj' buv rozzbroyenyj' polyakamy u hrudni 1919 r. Dlya nashoyi temy vazhlyvo stverdyty, sho uves' tsej' chas Ye. Konovalets' buv u kontakti z chyslennymy ofitseramy i pidofitseramy Sichovykh Stril'tsiv, yak halychan tak i naddnipryantsiv, yaki buly spravzhnimy patriotamy ta samostij'nykamy.
Rozzbroyennya korpusu Sichovykh Stril'tsiv bulo bil'she formal'noyu spravoyu, bo ukrayins'kyj' uryad rishyv likviduvaty rehulyarnu armiyu i perej'ty do partyzans'koyi formy borot'by. Tomu na naradi starshyn Korpusu Sichovykh Stril'tsiv - she pered rozbroyennyam bula pryj'nyata postanova pro formal'ne rozv'yazannyam Korpusom. J'oho chleny - ofitsery i soldaty - opynylysya v tabori internovanykh b. Luts'ka. Za yakyj's' chas ne lyshe ofitsery, ale i voyaky buly zvil'neni z taboru internovanykh i bahato z nykh vyyikhalo do Chekho-Slovachchyny. Do Chekho-Slovachchyny vyyikhav takozh Yevhen Konovalets' ta chleny Strilets'koyi Rady. Yikh ne pokydala ideya dal'she borotysya za vyzvolennya i nezalezhnist' Ukrayiny.
Na ostann'omu zasidanni Strilets'koyi Rady, kotre vidbulosya v Prazi v lypni 1920 r. pid provodom Polk. Ye. Konoval'tsya obhovoreno konkretnyj' plyan dal'shoyi borot'by. Polk. Konovalets' ob'yektyvno z'yasuvav sytuatsiyu i mozhlyvosti borot'by v obstavynakh pol's'koyi i radyans'koyi okupatsiyi. Vin zaproponuvav stvoryty tayemnu pidpil'nu vij's'kovu orhanizatsiyu, metoyu yakoyi bulo mobilizuvaty narod do borot'by za j'oho prava.
Tak pryj'shlo do stvorennya Ukrayins'koyi Vij's'kovoyi Orhanizatsiyi (UVO). Osnovoyu struktury tsiyeyi orhanizatsiyi buly chleny komandants'koho skladu Korpusu Sichovykh Stril'tsiv. Z nykh Konovalets' oformlyuvav hrupy aktyvistiv, yaki v Ukrayini maly tvoryty yadro pidpil'noyi diyal'nosti vidpovidno na obstavyny.
Komandyry i voyaky pochaly povertatysya na Ridni Zemli. U chervni 1921 r. takozh i polk. Ye. Konovalets' povernuvsya do Halychyny i viddav vsi svoyi syly, shob poshyryty i zmitsnyty strukturu UVO.
UVO, yak znayemo, initsiyuvala boj'kot pol's'koyi vlady i pol's'kykh vyboriv u Halychyni na pochatku 1920-ykh rokiv. Vona rozhornula takozh zbroj'nu borot'bu proty predstavnykiv pol's'koyi vlady na ukrayins'kij' terytoriyi. UVO tezh prysvyatyla bahato uvahy orhanizatsiyi «Prosvita», «Ridna Shkola» ta takykh tovarystv yak «Sokil», «Sich», «Plast». UVO dopomahala poklasty zarodky hospodars'koho pidnesennya Halychyny.
UVO pid provodom Ye. Konoval'tsya diyala takozh u napryami usunennya riznyts' mizh halychanamy i prydnipryantsyamy ta utverdzhennya ideyi sobornosty usikh zemel'.
Ale diyal'nist' UVO ne odobryuvaly emihratsij'ni uryady - uryad UNR i uryad ZUNR. Pochalys' neporozuminnya i konflikty. Uryad UNR ne mih odobryuvaty diyal'nist' proty j'oho soyuznyka - Pol's'koyi derzhavy. Uryad ZUNR vymahav, shob UVO bula pidporyadkovana j'omu.
Voseny 1922 r. Ye. Konovalets' vyyikhav za kordon, shob vyyasnyty spravu z holovoyu uryadu ZUNR d-rom Ye. Petrushkevychem. Koly zh ne dij'shlo do zhody, Ye. Konovalets' vidij'shov vid UVO u hrudni 1923 r., a obov'yazky Verkhovnoyi Komandy UVO perej'shly do vij's'kovoho ministerstva uryadu ZUNR, a kraj'ovym komandantom UVO stav polk. A. Mel'nyk.
U chervni 1924 r., koly kerivnyky UVO pohodylysya na pryntsyp povnoyi nezalezhnosty UVO vid Ye. Petrushkevycha, Ye. Konovalets' znovu perebrav post holovnoho komandanta UVO.
Tym chasom na zakhidnykh zemlyakh Ukrayiny i na emihratsiyi vynykly natsionalistychni orhanizatsiyi molodi. Ye. Konovalets' rishyvsya dovesty do ob'yednannya UVO iz tsymy orhanizatsiyamy, shob stvoryty potuzhnyj' rukh vyzvol'noho-revolyutsij'noho natsionalizmu.
Unaslidok pershykh perehovoriv, dlya uspishnoho zavershennya ob'yednannya usikh natsionalistychnykh syl, na pershij' konferentsiyi ukrayins'kykh natsionalistiv 3-7 lystopada 1927 r. bulo postanovleno: «Stvoryty yedynu orhanizatsiyu ukrayins'kykh natsionalistiv. Do chasu stvorennya takoyi orhanizatsiyi, rakhuvatys' iz potrebamy khvylyny, sho vymahaye opanuvannya stykhij'noho rukhu ta koordynatsiyi riznykh orhanizovanykh j'oho vyyaviv, poklykaty do zhyttya j' chynu Provid Ukrayins'kykh Natsionalistiv».
Holovoyu Provodu obrano odnoholosno polk. Ye. Konoval'tsya. Pershyj' Kongres Natsionalistiv, yak znayemo, vidbuvsya vid 29 sichnya do 3 lyutoho 1929 r. u Vidni. Na n'omu stvoreno spil'nu ob'yednanu Orhanizatsiyu Ukrayins'kykh Natsionalistiv (OUN). Holovoyu Provodu tsiyeyi orhanizatsiyi obrano polk. Ye. Konoval'tsya.
Nemaye potreby opysuvaty obstavyny stvorennya OUN. Nahadayemo lyshe, sho v 1929r. v OUN ob'yednalysya dekil'ka natsionalistychnykh orhanizatsij', yaki isnuvaly v Ukrayini i za kordonom. V OUN vlylasya takozh Ukrayins'ka Vij's'kova Orhanizatsiya (UVO), yaka she v 1920 r. pidnyala pidpil'nu borot'bu proty okupantiv. Na choli tsiyeyi orhanizatsiyi stoyav yakraz Yevhen Konovalets', yakyj' zasvoyiv vij's'kovu sluzhbu v avstrij's'kij' armiyi.
OUN skoro stala naj'potuzhnishoyu pidpil'noyu revolyutsij'noyu syloyu. Yiyi chyslenni klityny rozhortaly diyal'nist' ne lyshe na zakhidnykh zemlyakh Ukrayiny, pid Pol'sheyu, ale i na emihratsiyi. Polk. Konovalets' vidvidav u 1929 r. (kviten', lypen') ukrayins'ki poselennya u SShA i Kanadi, z metoyu z'yasuvaty vazhlyvist' i konechnist' borot'by za vyzvolennya Ukrayiny, za te shob stavyty ukrayins'ke pytannya yak mizhnarodne pytannya, yake maye otrymaty pozytyvnu rozv'yazku. Chleny klityn OUN, sympatyky i ukrayins'ke hromadyanstvo staly vid todi viddanymy i postij'nymy postachal'nykamy finansovykh zasobiv dlya diyal'nosti OUN v Yevropi.
Pid kerivnytstvom Ye. Konoval'tsya OUN povela shyroku diyal'nist' na bahat'okh dilyankakh. Zvychaj'no dumayut', sho OUN vela til'ky zbroj'nu diyal'nist' proty polyakiv na zakhidnykh ukrayins'kykh zemlyakh (atentaty, sutychky, tobto, tse, sho nazyvayut' terorystychnoyu diyal'nistyu). Tak vono ne bulo. Chleny OUN viddanno i bezkorysno pratsyuyuchy sered narodu, namahalysya pidnosyty riven' j'oho natsionalistychnoyi ideolohichnoyi svidomosti. Robyly tse pratsyuyuchy v chytal'nyakh «Prosvity», v inshykh orhanizatsiyakh, a takozh u tovarystvi «Ridna Shkola», zaokhochuvaly selyan davaty ditej' do ukrayins'kykh pryvatnykh shkil, narodnykh i serednikh - tobto zdobuvaty v nykh znannya.
Dali, dopomahaly pidnosyty dobrobut naselennya, pidtrymuvaly i pratsyuvaly v riznykh hospodars'kykh j' tovarnykh pidpryyemstvakh i orhanizatsiyakh («Sil's'kyj' Hospodar», Tsentrosoyuz, Maslosoyuz i t.d.).
OUN rozbudovuvala presovo-informatsij'nu dilyanku, publikuyuchy zhurnaly, byuleteni ta broshury, v yakykh hovorylosya pro ukrayins'ku vyzvol'nu borot'bu. Krim publikatsij' ukrayins'koyu movoyu, vona vydavala podibni publikatsiyi chuzhymy movamy z metoyu pryyednuvaty prykhyl'nykiv dlya ukrayins'koyi spravy. Dlya ts'oho buly stvoreni oseredky OUN u Berlini, Londoni, v Amerytsi.
U 1929 r. - otzhe tse pered prykhodom Hitlera do vlady - Ye. Konovalets' pokynuv Berlin i vyyikhav na postij'nyj' pobut do Zhenevy. Zvidtam vin spryamovuvav osnovnu aktyvnist' na Velyku Brytaniyu z dopomohoyu predstavnyka OUN u Londoni, inzh. Ye. Lyakhovycha. Tse normal'no, bo zh London u 1927 r. buv zirvav usi dyplomatychni j' ekonomichni zv'yazky z Moskvoyu i shoj'no pochav yikh vidnovlyuvaty. Ye. Konovalets' namahavsya znaj'ty druziv dlya ukrayins'koyi spravy tezh sered chleniv delehatsij' deyakykh derzhav u Lizi Natsij', yakoyi osidok buv u Zhenevi.
Sim'yu vin pereviz do Zhenevy na pochatku bereznya 1930 r. Ta vzhe prykintsi ts'oho zh roku pol's'kyj' uryad pochav domahatysya j'oho vydalennya zi Shvej'tsariyi, predstavlennya j'oho yak «nebezpechnoho terorysta». U naslidok tsykh pol's'kykh zakhodiv, Ye. Konovalets' otrymav na pochatku kvitnya 1932 r. ofitsij'ne povidomlennya sho vin maye nehaj'no pokynuty Shvej'tsariyu.
Z dopomohoyu heneral'noho konsula Lytvy, Ye. Konovalets' mih perekonaty federal'nu prokuraturu Shvej'tsariyi, sho vin ne zahrozhuye bezpetsi derzhavy, i federal'na prokuratura skasuvala nakaz vydalennya u veresni 1932 r.
Ta tse buv lyshe pochatok trudnoshiv Holovy Provodu OUN. Zreshtoyu, nym, yak i Orhanizatsiyeyu Ukrayins'kykh Natsionalistiv, tsikavylasya ne til'ky Varshava.
Moskva dobre poinformovana pro diyal'nist'
OUN, rozpochala bezposeredn'o borot'bu proty neyi.
Ta zaky prystupymo do ts'oho pytannya, treba skazaty, sho polk. Ye.
Konovalets' robyv zusyllya, shob stvoryty punkty oporu, oseredky
natsionalistychnykh odnodumtsiv u sovyets'kij' Ukrayini. Tsyu diyal'nist' vin
povnistyu zasekretyv. Pro neyi ne hovoryv praktychno z nikym, z ohlyadu
na bezpeku lyudej'.
Dlya vstanovlennya kontaktiv z sovyets'koyu Ukrayinoyu i dlya peredavannya instruktsij' i porad shodo oseredkiv i merezhi vin uzhyvav abo spyravsya na kolyshnikh chleniv Korpusu Sichovykh Stril'tsiv.
Tse zapevnylo v yakij's' miri bezpeku diyannya, ale tse bula takozh pomylka. Bo mozhna bulo zdohadatysya, sho Ye. Konovalets' diye cherez osobysti znaj'omstva chy cherez chleniv Korpusu Sichovykh Stril'tsiv.
Pro takyj' sposib pronykannya OUN na terytoriyu sovyets'koyi Ukrayiny lehko zdohadalysya agenty bezpeky Moskvy.
Ts'oho roda diyal'nist' mozhlyva lyshe zavdyaky postij'nomu zv'yazku mizh tsentrom na emihratsiyi i lyud'my v krayu. Agenty bezpeky Moskvy tse znaly. Vony takozh znaly, sho zmozhut' paralizuvaty diyal'nist' natsional'nykh klityn, chy osib, chy OUN u sovyets'kij' Ukrayini lyshe todi, koly perekhoplyat', opanuyut' zv'yazok mizh Ukrayinoyu i emihratsiyeyu. I v ts'omu napryami Moskva zoseredyla svoyu diyal'nist'.
Meta bula yedyna: borotysya proty ukrayins'koho natsionalizmu.
Shob virno zrozumity dij'snist' treba rozhlyanuty mizhnarodnu sytuatsiyu Moskvy. U travni 1927 r. pislya serj'oznykh intsendentiv u Kytayi ta Londoni, London zirvav usi vzayemyny z Moskvoyu. Tsyu mizhnarodnyu kryzu Moskva interpretuvala yak zahrozu zovnishn'oyi interventsiyi proty soyuzu. Todi Komisar vij's'kovykh sprav Voroshylov vystupyv proty «anhlij's'kykh imperiyalistychnykh provokatsij'», yakymy, movlyav, khochut' vtyahnuty SSSR u vij'nu. Zakhidnyj' imperiyalizm, za j'oho slovamy, nadiyet'sya poslabyty zakhidni kordony SSSR ta intryhuye, shob susidy SSSR povely operatsiyi proty Ukrayiny ta Bilorusiyi, ochevydno, z metoyu yikh vidirvaty.
U serpni1927 r. TsK Kompartiyi tverdyv, sho London «pidtrymuye kontrevolyutsij'ni hrupy, zokrema v Hruziyi ta na Ukrayini».
Moskva rishayet'sya porobyty zakhody, shob vidkhylyty zovnishnyu nebezpeku i usunuty vnutrishnyu nebezpeku.
Perebil'shuyuchy nebezpeku zovnishn'oyi ahresiyi, Moskva mobilizuye zakhidni komunistychni partiyi i rukhy ta sklykaye svitovyj' kongres pryyateliv SSSR. V rezolyutsiyi kongres zayavlyaye, sho «vij'na proty SSSR oznachaye vij'nu proty robitnykiv tsiloho svitu».
V seredyni osnovnym vorohom proholosheno natsionalizm, tobto natsionalizm nerosij's'kykh narodiv, yak takozh i opozytsiyu v seredyni partiyi (Trots'koho vykynuly z Soyuzu v 1929 r.).
Moskva boyit'sya zokrema za Ukrayinu, yaka todi bula holovnoyu i neobkhidnoyu ekonomichno-industrij'noyu bazoyu Soyuzu: 80% vyrobnytstva vuhillya, 85% zaliznoyi rudy, 70% metaliv, 82% tsukru, 28% vyrobnytstva zernovykh i t.d.
U hrudni 1927 r. z'yizd Kompartiyi pryj'nyav rishennya realizuvaty 1-yj' p'yatylitnij' plan z dopomohoyu «industrializatsiyi i kolektyvizatsiyi». Industrializatsiyu bulo perevedeno, dlya pobudovy druhoyi industrij'noyi bazy daleko vid kordonu, a kolektyvizatsiyu vykorystano, yak znayemo, dlya toho shob sparalizuvaty terorom i holodom holovnu masu naselennya Ukrayiny - ukrayins'ke selyanstvo.
Vid 1927 r. holovnym vorohom v Ukrayini proholosheno ukrayins'kyj' natsionalizm - «natsionalistychnyj' ukhyl», yakyj' uvazhavsya pereshkodoyu do povnoyi intehratsiyi Ukrayiny v SSSR i odnochasno nebezpekoyu u vypadku zovnishn'oyi interventsiyi, vnutrinikh zavorushen' chy prosto vnutrishn'oyi opozytsiyi.
Os' tut holovna prychyna zavzyatoyi borot'by spochatku proty UVO, potim zokrema proty OUN, ale takozh proty toho chy inshoho ukhylu v partiyi.
Moskva postanovyla paralizuvaty pronykannya OUN na terytoriyu sovyets'koyi Ukrayiny. Dlya ts'oho treba bulo maty informatsiyu pro plany i diyal'nist' provodu Ukrayins'kykh Natsionalistiv, a takozh bodaj' chastkovo samoho Ye. Konoval'tsya, i odnochasno stvoryuvaty trudnoshi u pratsi yak Konoval'tsevi tak i Provodu. Tsi namahannya Moskva posylyla z pochatkom trydtsyatykh rokiv, a holovno z prykhodom Hitlera do vlady.
U tsej' chas pol's'ka i sovyets'ka propahanda shoraz chastishe pysaly pro te, sho nimtsi pidtrymuyut' OUN, i Berlin finansuye Konoval'tsya. Moskva pochala posylaty na Zakhid svoyikh agentiv, shob zbyraty informatsiyu i pronyknuty v provid.
Na dumku chlena PUN Dm. Andriyevs'koho, bil'shovyky pochaly posylaty na Zakhid svoyikh agentiv do Bel'hiyi vzhe na pochatku 30-tykh rokiv. U Bel'hiyi meshkaly dva chleny PUN, Andriyevs'kyj' i Stsibors'kyj', tudy pryyizdyv takozh Konovalets'. U serpni 1933 r. znovu z'yavyvsya u Bel'hiyi novyj' «vtikach» z Ukrayiny, Vasyl' Khom'yak, kolyshnij' starshyna USS i Korpusu Sichovykh Stril'tsiv, yakyj', niby, dobre znav polk. R. Sushka. Vin uvij'shov u kontakt z Dm. Andriyevs'kym, u yakoho todi zhyv M. Stsibors'kyj'. Khom'yak zalyshyvsya bil'she yak rik u Bryuseli.
V. Khom'yak zrobyv use, shob chleny PUN i Ye. Konovalets' maly do n'oho dovir'ya yak do patriota i natsionalista. I tse dovir'ya vin sobi zdobuv. Vreshti v zhovtni 1934 r. vin povernuvsya nelehal'no do SSSR cherez stanytsyu OUN u Hel'sinkakh. Vin yikhav z Bel'hiyi cherez Berlin i Dantsig. V Berlini j'omu daly trokhy hroshej' i pasport chlena OUN Gabrusevycha (Irtena). Tak vin pryyikhav do stanytsi OUN u Hel'sinkakh, zvidky j'oho perepravyly nelehal'no cherez bolota na radyans'kyj' bik.
Nikhto ne zdohaduvavsya, sho V. Khom'yak buv ahentom Moskvy. Shoj'no pislya vbyvstva Ye. Konoval'tsya vynykly v chleniv PUN serj'ozni sumnivy shodo tsiyeyi osoby.
S'ohodni sprava z Khom'yakom vyyasnyuyet'sya. Pro n'oho pyshe chlen KGB, hen. Pavlo Sudoplatov. Vin nazyvaye j'oho, tym prizvyshem, pid yakym vin, Khom'yak, diyav u GPU yak «ahent Lebed'».
Sudoplatov tverdyt', sho j'oho - Sudoplatova - vyslaly v pershu zakordonnu «komandirovku» v suprovodi Lebedya, «holovnoho predstavnyka» OUN v Ukrayini a v dij'snosti nashoho taj'noho ahenta vid bahat'okh rokiv». Sudoplatov kazhe, sho Lebed' buv z Konoval'tsem u tabori polonenykh pid Tsarytsynom vid 1915 do 1918 rokiv.
Dal'she Sudoplatov uzhe vyhaduye, bo kazhe, sho Lebed' komanduvav dyviziyeyu pikhoty i buv zastupnykom Konoval'tsya. Vasyl' Khom'yak ne buv ni odnym ni druhym.
Vin dodaye, sho v 1920 r. Konovalets' vyslav Khom'yaka v Ukrayinu «dlya orhanizatsiyi pidpil'noyi sitky OUN». Ochevydno, v 1920 r. OUN she ne isnuvala, ale isnuvala UVO. Lebedya v Ukrayini areshtuvaly i daly vybir: «abo pratsyuvaty dlya nas, abo tobi smert'». Lebed' vybrav pratsyu na koryst' radyans'koyi vlady i orhaniv bezpeky.
Koly v Bryuseli perebuvav V. Khom'yak, do Mykoly Stsibors'koho, yakyj' pereyikhav zhyty do Paryzhu, zholosyvsya bil'shovyts'kyj' chynovnyk Ivan Ivanovych, yakyj' robyv na n'oho moral'nyj' tysk i proponuvav povernutysya v Ukrayinu. Tse diyalosya v sichni i lyutomu 1934 r. Ye. Konovalets' otsinyv zakhody Ivana Ivanovycha yak «cherhovu sprobu rozlozhyty orhanizatsiyu» i zdyskredytuvaty Provid (231) - Vin poradyv M. Stsibors'komu pokynuty Paryzh i poselytysya v inshomu misti.
Pislya atentatu na pol's'koho ministra vnutrishnikh sprav Bronislava P'yerats'koho (15 chervnya 1934 r.) pol's'ki uryadovi chynnyky povely novu aktsiyu v Shvej'tsariyi proty Ye. Konoval'tsya, movlyav, vin buv dukhovnym sprychynnykom ts'oho atentatu i hotuye atentat na ministra zakordonnykh sprav Beka. Prezydent zhenevs'koho kantonu vydav u sichni 1935 r. rishennya j'oho vydalyty zi Shvej'tsariyi. Konovalets' pokynuv Shvej'tsariyu u chervni 1936 r. pereyikhav iz sim'yeyu do Rymu odnak vin oprotestovuvav pered sudej's'koyu vladoyu take rishennya i sprava zatyahnulasya azh do chervnya 1937 r. Khoch sud ostatochno skasuvav rishennya vydalennya, odnak j'omu vidmovleno pravo na postij'ne perebuvannya u Shvej'tsariyi.
Shvej'tsars'ka presa bula rozhornula shyroku kompaniyu proty Ye. Konoval'tsya. Vona zminyla ton shoj'no u chervni 1936 r. koly vynykla sprava areshtuvannya hrupy bil'shovyts'kykh ahentiv, v tomu chysli shefa bil'shovyts'koyi rozvidky Koval'-Peter Norman, yakyj' davav doruchennya slidkuvaty za Ye. Konoval'tsem i hotuvav na n'oho atentat, shob j'oho vbyty. Norman zayavyv slidchomu suddi, sho j'oho zavdannya «buly namicheni v interesakh komunistychnoyi spravy» (189). (vid 45 dniv do 18 misyatsiv uv'yaznennya) (199).
U berezni 1935 r. Vasyl' Khom'yak, yakyj' perepysuvavsya z Dm. Andriyevs'kym, zholosyv svij' pryyizd do Finlyandiyi, do Hel'sinki, tym zhe shlyakhom, yakym, zavdyaky OUN, nelehal'no povernuvsya do Soyuzu i v Ukrayinu.
Stanytseyu OUN u Hel'sinkakh keruvav Baranevs'kyj' chlen OUN, yakyj' u kvitni 1935r. vyyikhav do Buenos-Aj'resu i tam zahynuv pid kolesamy lokomotyvu v obstavynakh, yaki vyklykayut' dumku, sho mabut' j'oho kynuly pid poyizd, shob ne povertavsya do Hel'sinok.
Stanytsyu OUN u Hel'sinkakh perebrav chlen OUN, «vtikach» z Soyuzu, z Solovets'kykh ostroviv, K. Poluved'ko, u chas koly Khom'yak mav pryyikhaty, tobto v lypni 1935 r. Stanytsyu OUN i perekhid cherez kordon buly u rukakh Poluved'ka, yakyj', yak tse potverdyly piznishi podiyi i Sudoplatov u svoyikh spomynakh, buv ahentom Moskvy.
Na zustrich z Khom'yakom poyikhav Dm. Andriyevs'kyj', a potim O. Senyk-Hrybivs'kyj'.
Ta Khom'yak ne pryyikhav sam. Vin pryviz na orhanizatsij'nyj' zv'yazok molodoho cholovika, pro yakoho Khom'yak rozkazuvav «kolyshnij' komsomolets'», syrota, vykhovanyj' nym Khom'yakom, yakyj' «rozcharuvavshys' u komunizmi, shukav vykhodu v natsionalizmi» (234). Molodyj' cholovik mav radyans'kyj' pasport na prizvyshe Pavlo Hryshenko i Andriyevs'kyj' nazvav j'oho «Pavlus'». J'oho inshi psevda Vel'mud- Norbert, Yatsenko, a pislya vbyvstva Ye. Konoval'tsya-Valyukh.
A pravdyve j'oho prizvyshe Pavlo Sudoplatov, vyznachnyj' ahent Moskvy. Tomu kil'ka rokiv pered smertyu vin opublikuvav svoyi spomyny, i v nykh opysav obstavyny j'oho spivpratsi z PUN i vbyvstva polk. Ye. Konoval'tsya.
Khom'yak predstavyv molodoho Sudoplatova yak pislantsya vid Orhanizatsiyi v Ukrayini, yakyj' pryyikhav navchytysya, yak pratsyuvaty v pidpilli i t.p. Sudoplatov prekrasno hrav rolyu patriota, natsionalista i ne vyklykuvav zhodnoho pidozrinnya na Zakhodi vid lypnya 1935 r. do veresnya 1936 r.
Sudoplatov vidvidav tsentry OUN u Berlini, Vidni, Paryzhi, poznaj'omyvsya praktychno z usima chlenamy PUN, bachyvsya chasto z polk. Ye. Konoval'tsem, z yakym pered povorotom v SSSR, perepysuvavsya v spravakh orhanizatsiyi. Vin perepysuvavsya takozh z polk. R. Sushkom. V odnomu lysti do R. Sushka, pered vyyizdom v Ukrayinu, vin, mizh inshym, pysav: «(Ye. Konovalets') - symvol prapor borot'by, yiyi praktychnyj' orhanizator. Razom z nym - vy (Sushko), kantsler (Senyk-Hrybivs'kyj') ta inshi starshi tovaryshi teper ye dlya mene vtilennyam toho krashoho, sho zalyshylo nam nashe slavne, nedavnye mynule iz zbroj'noyi borot'by za derzhavnist'... Slava Ukrayini! Tsej' klych nesemo v svoyemu sertsi... z tsym klychem my nemynuche peremozhemo!» (270).
Sudoplatov povernuvsya do Moskvy u veresni 1936 r. Tam j'oho nahorodyly ordenom chervonoho praporu. Rik piznishe vin prybuv korablem do Bel'hiyi. Bachyvsya iz Yar. Baranovs'kym i Dm. Andriyevs'kym, z kozhnym okremo, mav rozmovu telefonom z Ye. Konoval'tsem.
Tretij' raz Sudoplatov pryyikhav korablem u lyutomu 1938 r. Pro pryyizd telefonichno povidomyv Ye. Konoval'tsya. Na zustrich poyikhav Yar. Baranovs'kyj' potim pryyikhav Ye. Konovalets'.
Nastupna zustrich Ye. Konoval'tsya z Sudoplatovym vidbulasya 23 travnya 1938 r. u Rotterdami, kudy Ye. Konovalets' prybuv sam. Yar. Baranovs'kyj' vzyav litak u Vidni ale pryyikhav zapizno. Ts'oho dnya Sudoplatov peredav Konoval'tsevi bombu u formi korobky z tsukerkamy, yaka, pislya toho, yak vin vyj'shov z kav'yarni, rozirvala j'oho na vulytsi.
Shodo prychyn vbyvstva holovy OUN P. Sudoplatov pyshe, sho Stalin mav skazaty, sho Konovalets' predstavlyaye real'nu nebezpeku tomu, sho vin aktyvno hotuyet'sya vzyaty uchast' u vij'ni nimtsiv proty Soyuzu (38). Petrovs'kyj', yakyj' pryyikhav z Kyyeva, skazav, sho v Ukrayini Konovalets' znachno-zasudzhenyj' na smert' za zlochyn proty «ukrayins'koho proletariyatu» bo vin borovsya «proty revolyutsij'nykh robitnykiv Kyyivs'koho «Arsenalu» v sichni 1918 r.» (39).
Stalin na tse vidpoviv, sho ne j'det'sya pro pomstu: «Nasha meta - obezholovyty ukrayins'kyj' fashysts'kyj' rukh naperedodni vij'ny i zmusyty tsykh bandytiv, shob sebe vzayimno vynyshuvaly u borot'bi za vladu» (39).
Dm. Andriyevs'kyj' u statti «Navkolo Rotterdamu» pysav, sho «tsili i namiry sovyetiv ta yikhnikh ahentiv vydayut'sya duzhe yasnymy nyni, pry svitli aktu v Rotterdami. Ale vony ne buly i ne maly buty takymy ni dlya koho, krim samykh Sovyetiv, pered aktom v Rotterdami. Perehlyad sposobu pidstupnist' i provokatsiyi, sho yikh vony vzhyvaly, aby pij'maty v svoyi siti polkovnyka, vkazuye na skladnist' hry. Ta hra vymahala rafinovanosty i chasu. Vona tryvala kolo vos'my rokiv, poky mohla daty naslidky, potribni Sovyetam. Ale navit' znyshyvshy Holovu PUN, Sovyety ne zumily znyshyty samoyi Orhanizatsiyi, i tse vony vidchuly pid chas Druhoyi svitovoyi vij'ny, koly natsionalisty rozhornuly svoyu diyal'nist' yak politychnu, tak i vij's'kovu. Tozh mozhna stavyty pid znak zapytu, chy spravdi Sovyety osyahnuly osnovnu tsil', yaku stavyly sobi shodo OUN?» (307).
Do dumok, Dm. Andriyevs'koho, yaki dlya nas budut' zaklyuchnymy, dodamo: «Moskva boyalasya ukrayins'koho natsionalizmu i yiyi providnyka Ye. Konoval'tsya. Yiyi metoyu bulo ne lyshe ne dopustyty do vynyknennya i poshyrennya merezhi OUN u sovyets'kij' Ukrayini. Vona khotila zlamaty, znyshyty OUN i natsionalistychnyj' rukh vzahali, ne lyshe na vypadok, ale i tomu , sho v n'omu bachyly osnovnu nebezpeku dlya moskovs'ko-sovyets'koho panuvannya v Ukrayini.
Treba dodaty, sho OUN pid provodom Stepana Bandery i Romana Shukhevycha diyala v Ukrayini do p'yat'desyatykh rokiv, sho UPA zhidno z nakazom vlylasya v merezhu OUN v druhij' polovyni 1946 r., a ostannij' bij' z orhanamy KGB, vydno z toho, sho skazaly kagebisty Levkovi Luk'yanenkovi, vidbuvsya 1956 r.
|