24 hours in "Orange Revolution Square"
24 години на "Площі помаранчевої революції"
— Василь Лопух

* * *

24 hours in "Orange Revolution Square". A recent immigrant from Ukraine decided 'on the fly' to take an overnight flight to Kyiv to witness first-hand the momentous events unfolding in his homeland. This is the story of one day spent on Ploshcha Nezalezhnist (Independence Square), where among the tens of thousands of demonstrators and denizens of the "Tent City," Vasyl Lopukh (author of this article) encountered old friends and colleagues from his days living in Ternopil and Kyiv.

* * *

Sleeping it off after a hard day of protests.

Вдосвіта 22 листопада я повертався додому з виборчої дільниці в Ню-Йорку. Ввімкнув комп'ютер і помістив в Інтернеті, нa порталі www.brama.сom результати голосування. 3 України починали надходити невтішні новини. Наростав протест. З кожною годиною події розвивалися все динамічніше і тривожніше. Неможливо було відійти вiд комп'ютера. В усіх країнах світу розпочалися акції протесту. Заяви, звернення, заклики... Вчинки одних викликали захоплення, дії інших - огиду.

А в Америці люди готувалися до Дня Подяки і традиційно довгого "вікенду". Всі хто живе в Америці, у цей день дякують Богові, кожен за своє щастя, а всі разом просять у Бога благословення для цієї справді благодатної землі.

Ми також спекли индика і сіли родиною за святковий стіл. Промовили слова молитви і приступили до вечері, а мій внутрішній голос все частіше запитував: чому ти тут, коли в Україні від малого до великого всі виходять нa площі, щоб відстояти право бути вільним? А ще я знав, що мої друзі вже тиждень тому полетіли в Україну. Ми обмінювалися інформацією телефонічно. Вони були на тих вантажівках, що заблокували дорогу біля будинку Адміністрації Президента. Вони стоятъ обличчям дo обличчя з омонівцями...

Вже була пізня година, але я ще раз повернувся до комп'ютера і зробив запит нa пошук квитка до Києва. Через кілька секунд комп'ютер повідомив, що є квиток дo Києва. Щe хвилина - і я вже обмірковував, що брати з собою.

Вранці 25 листопада, десь о шостій годині ранку, я поїхав дo Мангетену, бо там зібралися наші українці біля вікон телеканалу ,FoxNews", щоб американці знали про події в Україні. І справді, в той час, коли понад сто людей стояли з транспарантами поблизу вікон телестудії, диктори розповідали, що у Києві нa Майдані Незалежності сотні тисяч громадян України протестують проти грубої фальсифікації результатів виборів.

Після мітингу, я зайшов до аґенції, що продає квитки на авіялінії. Додому повертався вже з квитком нa літак дo Киева. Спакувавши основні речі, я повідомив Управу НТШ, де працюю, що лечу в Україну. Пляную повернутися вчасно, але може бути всіляко...

Мамі і дружині написав коротенькі листи. Через телефон попрощався з донькою, а син, який був нa той час вдома, дивувався з того, що я незвично одягаюся і, очевидно все зрозумів, але навсякий випадок запитав:

• Тату, куди ти їдеш?
• Туди, сину... Хочу бачити все Ha власні очі.
• Син помовчав, а потім запитав: ти попрощався з мамою?
• Так сину, залишив вістку на автовідповідачу і написав листа. На жаль, це все, що я встиг зробити.

Мої діти - студентського віку, й очевидно, якби ми жили в Україні, вони були б нa Майдані Незалежности. Але я забрав їх сюди, де життя безпечне, - і тепер це мене мучило. Мені була потрібна моральна рівновага, яку я міг здобути тільки за умови моєї особистої присутности там.

Дев'ять годин лету минули в розмовах з мої попутником. Як зясувалося, він з України, з Донецька але навчався в США. Закінчив Нюйорксъкий університет, Школу права. Вже кілька років працює юристом в компанії ,,Wilkie Farr & Gallagher". Їде в Україну, щоб у цей складний час бути корисним для В. Ющенка. А якщо нe вдастъся знайти корисну роботу, тo бодай хоча б кілька днів постояти поруч з людьми нa майдані. Володимир, так звали мого попутника, каже, що йому соромно за Донецьк. Колись це було гарне, культурне місто, а тепер "бандюки" запровадили свої криміналъні порядки. І тому він хоче буди корисним для нової України, яка стане такою за президента Ющенка.

Й ось ми в Києві, їдемо в таксі. Щоправда, вдалося доїхати тільки до станції метро "Арсенальна" - далі авта нe їздять. Taм починається поле мирної революції.

Ha площі перед станцією метро зібралася велика кількість літніх і молодих людей. Вони стоять навколо автомобіля з гучномовцями і слухають перебіг подій у Верховній Раді. Я пізніше зрозумію, чому ці люди слухають радіо тут. Бо тут білъше місця і можна вільно рухатися. Коли я фотографував людей, до мене заговорила одна жінка, розповіла про страх, який вони мали при одній думці, що буде з ними, якщо В. Янукович стане президентом. Я запитав, чи може вона це повторити перед відеокамерою. Але вона відмовилась, мотивуючи тим, що у наших людей ще є великий страх і вони остерігаються вголос говорити те, що думають. Коли я вже зібрався відійти, ця ж жінка підійшла дo мене і сказала: "Знаєте, колись треба перебороти свій страх. Я хочу повторити те, що сказала вам". Я ввімкнув відеокамеру і записав розповідь про її переживання, про відчуття страху і бажання жити у вілъній країні. Подякувавши за розмову, я пішов у бік будинку Верховної Ради. У парку, де стоїть пам'ятник Генералові Ватутінові, було багато людей, немов мурашок у мурашнику. В одному місці біля снігової кулі у формі яйця фотографувалися люди. А Ha сніговому яйці був напис "А смерть - в яйці". Можливо, нe всі читачі знають про що йдеться. У багатьох казках, де добро перемагає зло, зло заховане в яйці, яке треба дістати зі скриньки, розбити, знайти в ньому голку, зламати її -і тоді злий дух втрачає свою силу й гине.

Як відомо, Віктор Янукович в Івано-Франківську впав від удару кинутого яйця. І тоді вся Україна зрозуміла, що він і є саме цей - злий дух. Шкода тільки, що на той момент, коли яйце розбилося об броньовані груди Януковича, ніхто нe знайшов голку, яку треба було б зламати...

Пройшовши ще ближче до великого скупчення людей, я побачив транспарант "Тернопіль, товариство "Вертеп". Це студентське товариство набуло доброї слави 15 років тому, виступаючи проти спроб партії зміцнити советську імперію...

У сесійній залі проходило засідання Верховної Ради, обговорювалися питання про фальсифікацію виборів і антизаконних дій ЦВК. Люди реагували нa кожне слово то схвальними "Ура", то тупотінням ніг, то криком "Ганъба!".

І тільки міліціонери, немов воскові фігури, стояли непорушно.

Людей навколо будинку Верховної Ради було так багато, що я витратив майже годину, щоб дійти до урядового будинку. Тут люди стояли блокуючи всі виходи. Вулицею немов лавина постійно рухалися люди скандуючи різні лозунги: "Нас багато і нас не подолати !", "Ю-щен-ко! Haш Президент!", а для другого кандидата -

"Вітю, ховайся ми привезли яйця!

Навпроти будинку Кабінету міністрів, де нa пагорбі є парк, кілька днів тому стояло наметове містечко прихильників В.Януковича. Вони там довго нe затрималися. Частина перейшла нa бік В. Ющенка, інші повернулися дo своїх міст. Після них залишилися тільки порожні намети і великі металеві бочки, в яких вони палили вогонь, щоб зігрітися. Кмітливі студенти поперекидали ці бочки і тепер вiд ранку дo ночі барабанять по них у ритм скандування різних гасел нa підтримку В. Ющенка. Барабани бубнять, як у фільмах про "дикий Захід", коли індіянці танцюють "танець війни". Студенти, гримаючи в бочки-барабани і, немов індіанці, попереджають злочинний уряд...

Пo дорозі я зайшов в будинок НАН України, де розміщується Інститут літератури ім. Шевченка. До чести директора інституту академіка Миколи Жулинського, caмe завдяки його старанням у приміщенні Інституту діє один з найактивніших штабів, який координував акції нa Майдані Незалежности та в наметовому містечку студентів.

А потім був майдан, тисячі людей. Студентська молодь з усіх без винятку міст України зібралася тут, щоб виборити свободу. До них долучилися кияни. Вони приносили їжу, чай, каву, теплий одяг, бо в перші дні було доволі холодно. Ha одному з наметі я прочитав напис: "Нас зігріває тепло киян!". Так багато щасливих облич я щe ніколи нe бачив. Молоді люди танцюють, знайомляться, сміються - вони живуть! Вони вже нe мають страху, який щe присутній у людей старшого покоління.

Ploshcha Nezalezhnist (Independence Square), Kyiv - Vasyl Lopukh poses in front of supporters of Viktor Yushchenko.

Далеко за північ, вже майже вранці, я дійшов дo будинку Київської міської ради. Побачене мене просто здивувало. Люди були кругом. Одні виходили, інші заходили. Більшість спала. Хто де: Ha сходах, в гардеробі, в коридорах, але найвидовищнішою була заля сесійних засідань. Вздовж стіни, нa столах спали кілька десятків студентів. Спали нa східцях перед столом, де засідає президія, спали й нa цьому столі, який багато років, немов неприступний мур, ділив суспільство нa можновладців та народ. В лівому куті навколо великого білого рояля зібралися студенти, яким нe хотілося спали. Молодий симпатичний студент і поважний чоловік (можливо, професор) paзом грали нa роялі, а маленький хлопчик, поклавши голову нa край клавіятури, спав. Я підійшов до невеличкої групи молодих людей, які нe спали. Я нe питав про що вони говорять, але бачив добрі очі і щирі посмішки. Я витягнув з кишені останню картку з віршем Василя Махна "Київському Майданові" і прочитав їм. Так, це про них, це їм ,...земний уклін".

Вздовж бульвару Тараса Шевченка стояли запарковані автомобілі та автобуси, в яких спали люди, а тротуарами ходили поодинокі учасники демонстрацій. Поперед мене йшов хлопець з транспарантом такого дивного змісту: "Кучма за Ющенка". І співав: "Нас багато і нас нe подолати!" Тоді я ще нe знав, що це слова нової пісні, яку співає вся молодь України.

Нарешті я дійшов дo Київської залізничної станції. Caмe тут мали бути прихильники В. Януковича. День перед тим тут відбувся 5-тисячний мітинг нa підтримку В. Януковича. В центральній залі все ще ходили з одним транспарантом четверо дужих молодиків. А в сусідній залі мирно спали кілька сотень студентів. Наближався час коли треба було їхати Ha летовище. й ось минаю пашпортну та митну контролю. Літак компанії "Аеросвіт - Українські авіялінії". Втомлений, але щасливий повертаюсь з дому дому. При вході в літак беру газети - всі, нa жаль, російською мовою, але це щe півбіди.

Газета "Столічниє новості" ціле число присвятила виборам в Україні і матеріяли подано у вигляді фото-репортажу. Віктор Ющенко подається в невиразних позах з закритими очима, його виборці - це темні селяни, і навіть дитина нa фотографії має нa обличчі злість. Зате В. Янукович - радісний і впевнений. Беру до рук газету "Форум-2000". Ha першій сторінці заголовки: "Тяжолая победа Януковіча", а поруч другий заголовок, літерами оранжевого кольору: "Оранжевий траур". Ha фото - два пси в накидках оранжевого кольору. Таких писань з відповідним до змісту ілюстраціями багато. Гіркий осад зліг нa мою очищену "оранжевим Майданом" душу. І тоді я подумав - як би було добре організувати всю діяспору світу і підприємців в Україні та створити справжню українську народну летунську компанію! А "Аеросвіт" перейменувати нa "Неукраїнські авіолінії"...

Цю думку мені перебила миловидна стюардеса своїм запитанням:

• Что будете піть?
• Дякую, Нічого!, - відповів я, заплющив очі і спав aж дo самого Нью-Йорку.

Надруковано в газеті СВОБОДА (website - www.svoboda-news.com), число 49, за 3 грудня 2004 р.

See more photos by Vasyl Lopukh taken during his 'orange' 24-hours:

SLIDESHOW