BRAMA, Sep 29, 2004, 11:00 am ET
Press release
СФУЖО в Італії - спогади учасниці конференції
— Марічка Галабурда-Чигрин
ЧЕТВЕР: 2.9.2004
Ранком моя сестра Оля повезла нас: Марійку Карпу, мою сестру Надю й мене на летовище до Бруселю. Було холодно.
З якимсь невияснено дивним почуттям увійшла я в літак. Стуардеса летунської лінії Вірджін Експрес вітала всіх ласкавою усмішкою.
Гострим лезом ножа розтяли тишу в салоні літака мотори, які заграли гучну мельодію. Регіт моторів сильнішав, літак поволі сунувся по землі. Літак звільнив біг, та тільки на те, щоби набрати в сталеві свої груди ще більше розгону. Ще сильніше гаркнули його мотори й літак мчав до переду. Відривався від землі і немов би пер все вище й вище в гору. Ми вже в хмарнім тумані, замішались у гущу молочного моря. Врешті туман порідшав, закучерявилась прозолотність променів і понад усю суміш золота й молока прокрались шматочки свіжої блакиті, аж поки синє соняшнє небо засміялося всією своєю красою.
Під нами, куди не глянь безмежна біль, снігова пустиня, що снується і підскакує під обрій. Мотори вже не грають, не гримлять і не гаркочуть, а лиш дзижчать, неначе бджоли, неначе могутня пісня, ота пісня, яка завела мене в Італію!
І там на висоті, в безмежних небесних просторах я полинула в спогади...
Ця моя поїздка до Риму, 5 з черги, як все, хочеш того чи ні - овіяна романтикою спогадів, вони самі навіваються. 30 років тому я відвідала це місто вперше. Цей римський період став так би мовити переломовим в моєму житті й тому він такий важний для мене і всього того, що потім сталося у мойому житті .
Глянула я у вікно. Сонце золотило небесну синь та сріблом обливало літака, тінь якого видною стежкою просувався по хмарному широченному шляху.
Єх, які безмежні й далекі ці білі простори! Такі далекі як й країна, в якій я врешті й опинилася. Доля занесла мене аж в Австралію!
На обрії неба чи землі справжні сніжні гори, білі й стрімкі. Одна божественна краса! Ми перелітали французькі й швайцарські Альпи.
СПОГАДИ...
Підчас мого першого побуту в Італії я не мала нагоди запізнатися з
Блаженнішим Кардиналом Йосипом Сліпим. Натомість нашу групу "бельгійців" прийняв тоді діючий Архиєпископ країн Бенелюксу - Кир Іван Бучко. Але, добрі люди заступилися й зарекомендували мене Блаженнішому на працю...
При кінці жовтня 1973 року я розпочала працю в гостинниці Патріяршого Двору в Римі на "Мадонні". Спочатку працювала в Музеї, потім . впорядковувала біблійотеку. Тисячі книжок, подарованих вірними Української Католицької Церкви з цілого світу лежали не розпакованими в невеличкій кімнаті, яка стала моєю канцелярією. Як каталоґувати книжки показала мені пані Ольга Коновалець, вдова полковника Євгена Коновальця - першого Голови ОУН, а який згинув в наслідок вибуху бомби на вулицях голяндського міста Ротердам.
Пані Оля жила в Італії, грала на скрипці в Філярмонії в Римі, а заробляла колись на хліб бібліотекарством. Це була надзвичайно скромна, мила жінка, яка часто заходила до гостинниці. Здається, що шукала товариства. Приїжджала до неї її рідна сестра пані Софія Мельник, дружина полковника Андрія Мельника.
Минулого року за браком часу ми не мали часу зайти на "Мадонну". Ой, спогади, спогади - краєте ви душу мою!
ПРИЇЗД ДО РИМУ
Хід моїх думок обірвав сильний гуркіт моторів. Все прекрасне, небесне зникло. І блакить, і сонце, і свіжа біль. Літак приземнився. В Римі 11 година ранку.
З транспортом до центру Риму не так все просто як ми думали. Кожен з таксарів пробує як найбільше здерти з, здається йому, необізнаним з ситуацією в Римі, - туриста. В Італії мене все сприймали за італійку, не знаю чому... Домовляюся з "макароном", який ні слова не розуміє по англійськи про ціну й вияснюю йому де та "Мадонна" знаходиться. Лише додала, що непевна чи можна з Вія Націонале чи з Вія Кавур в'їжджати на площу Деі Монті. Він зразу зор'єнтувався, що знаю де ми їдемо...
І врешті таксівка мчить по римській автостраді. Оглядалася я на всі боки. Рим розбудувався так, що його околиці змінилися. Майже й забула італійську мову. Мені важко говорити. Все плутаються українські слова. А таксар запевняв мене, що я ще все "добре парлякаю". В Римі спека і задуха! Десь біля 35 ступенів.
І ми вже на Вія Кавур, де виходимо з таксівки на розі Вія Серпенті. Це кілька кроків від місця нашого перебування.
Вражало те, що пів будинку під решетуванням - тобто вхід до Церкви св. Сергія й Вакха. Йде ремонт. На фасаді будинку ґрафіті, та ще чорного кольору...
Входимо й я здивовано реаґую на прекрасний вид теперішнього фоає і приймальну! Гарна мармурова підлога, контрольоване повітря, все приличне...Сестра, яка нам виділяє кімнати вияснює, що 3 роки тому завершився ремонт будови...Кімнати гарні, з лазничкою - на жаль не
охолоджуються. Ми на третьому поверсі...
Дехто з делегаток з Канади, Америки, Франції, України приїхав також...
Ми лишаємо баґаж у кімнатах й йдемо на оглядини міста, оскільки наша подруга Марійка Карпа вперше в Римі... Гостинниця на Мадонні знаходиться не дуже далеко від Вія Імперіяле, де старинні залишки Старовинного Риму...
Та осінньо-літня римська спека скоро нам дошкулює й ми вже біля Колосею, якого видно з місця нашого перебування, рішаємо поїхати автобусом на оглядини Риму, бо ходити в такій спеці не має сили...
Зупиняємося біля Собору св. Петра. Нас з Надею не пускають до нього.( занадто відкриті в нас блюзки) До речі йде дуже сувора перевірка всіх речей біля входу до Базиліки..Ми чекаємо на подругу, яка входить до Базиліки з масою людей...Ми з Надею сідаємо на сходи - чекаємо. Прислухаємося до того, якими мовами люди говорять...Часто чути російську. Пізнаємо в масі людей українок з Англії, які виходять з Базиліки. Це Леся Дейчаківська - заступниця голови Світової Федерації Жіночих Організацій (СФУЖО) на Европу, - Ганя Мандзій, Анна Карпинець. Ірена Терлецька, яких ми потім ще зустрінемо біля Піяцца Венеція...
Продовжуємо нашу подорож автобусом - а коли входимо в будинок нашого перебування, нас зустрічають: Марійка Шкамбара - голова СФУЖО, наша давня знайома. Вона представляє нам паню Олю Кобець з Києва, Ганню Шепетик й Анастазію Олексюк, членок Управи СФУЖО з Торонта, з ними Христина Бейлі з Сіднею...В коритарі зустрічаємо Катерину Андерсон з Швеції...
Домовляємося всі разом йти на вечерю до ресторану напроти гостинниці... Нас з 25 - кожна замовляє собі, що її по душі...Кошик, який подали Наді й Катерині Андерсон- з різного роду саламі спричинює в нас багато сміху. В ресторані повно людей...Ходять між столи такзвані музики і "пробують уприємнити настрій" тих, хто вечеряє, а й наставляють дослівно руку, щоби їм дати якісь гроші за їх "музичні подвиги"...Але буває, що той музика паршивий й йде на нерви...й я такого нагнала від нас...Ага, навіщо "паршивить музику"!
Сміємося, жартуємо, регочимося...Підходить знов музика-гітарист...Кажу йому, що будемо співати "уна кансоне україна" - а він хай супроводжає на ґітарі...І співаємо "Чом ти не прийшов" - а "макарон" дійсно підхоплює мельодію...і не зле вийшла пісня, а там вже слідувало "О, соле мійо"...
І пісні, регіт, сміх, і жарти дали нам можливість запізнатися блище з панями з Франції, Канади, Швеції, Мадярщини, тих, яких ми ще не знали... Приємна атмосфера зустрічі відразу зблизила нас…
Так, так - дівчата україночки! Де б вони не жили по світах, а Україна й турботи про її долю - єднають нас в одну велику родину! Отак на приємній, веселій музикальній ноті закінчився цей наш перший вечір побуту в Римі.
КОНФЕРЕНЦІЯ СФУЖО
П'ЯТНИЦЯ 3 вересня 2004
Як було запляновано Річні Наради СФУЖО в рамках Европейської Конференції відбулися в днях 3-5 вересня 2004 р.
Дещо перед 14-ій годиною відбулася реєстрація присутніх, а відкриття Конференції в невеличкій залі, де в 1973-1974 році прекрасний художник з Ню Йорку, славнозвісний Михайло Мороз малював портрети Їх Блаженства Патріярха Йосипа Сліпого. Один з тих портретів і картина Собору Св. Софії прикрашали одну з стін кімнати... І знов навівалися спогади..але не піддаюся їм, а скеровую свою увагу на другий кінець кімнати.
Леся Дейчаківська, яка приготовляла Конференцію, вітає всіх присутніх, Владику Гліба (Борис Лончина), амбасадора України пана Орла, і отця пароха Парафії Церкви св. Сергія й Вакха...
Владика провів молитву, а вже вітаючи жінок з цілого світу, - у свойому привітальному слові наголосив на тому, що цю будову й Церкву придбав Патріярх Йосип Сліпий, 20 - ти ліття смерти якого припадає у вівторок 7.9. і Владика просить всіх на Панахиду і концерт в пам'ять Патріярха, що відбудеться в неділю у Соборі Св. Софії.
Амбасадор України пан Орел вітав Конференцію й наголосив на тому, що для України настав важливий час, маючи на увазі вибори України.
Голова СФУЖО, Марійка Шкамбара привітала присутніх голів і делегаток складових частин СФУЖО.
Вже потім Верифікаційна Комісія сповістила, що присутніх є 32 делеґаток і 16 гостей з 12 організацій з: Австралії, Бельгії, Естонії, Німеччини, Великобританії, Франції, Канади, ЗСА, Польщі, Чехії, Угорщини, Італії - була присутньою редакторка газети "Форум" Тетяна Кузик, Наталя Трибушук - голова Союзу Українок Італії та Анна Умліва - Голова Товариства Українців Італії.
З України була присутньою Голова Союзу Українок - народний депутат Верховної Ради, - др. Лілія Григорович і пані Оля Кобець, голова Жіночого Товариства ім. Олени Теліги з Києва.
Марійка Шкамбара попросила кожну з голів представити свою делегацію.
До речі, кожна з учасниць Конференції отримала при вході до залі папку з друкованими звітами всіх голів жіночих організацій, як і фінансовий звіт, статут СФУЖО, правильник засідань. Та частина звітів, зокрема фінансового, надто затягувалася. Не тільки я так думала, а багатьох з нас, що надрукованих звітів не треба було зачитувати...Це робило кілька пань, а давали вони усні інформації, що до ситуації в їх країнах.
Відбувся у трьох групах круглий стіл на тему: обговорення співпраці европейських організацій та успіхів і проблем Жіночих
Організацій у світі. Виявилося, що всі мають ті же проблеми: зменшення членства, не приєднання молодих жінок до Союзу Українок, зменшення передплат преси й журналів, (деякі видання можна було придбати при вході до залі). Мушу згадати, що жінки з Естонії, Німеччини (була це найчисленіша делегація - 8 жінок), Угорщини, Швеції всі молоді пані.
Найцікавішим того дня був виступ сестри місіонерки Євгенії й її подруги Клінічі, які працювали в Африці у Туріні і Судані, а тепер в Італії. Сестра Євгенія є зв'язковою 250 сестер, які працюють з тими жінками, які втікають з рядів силової проституції й провадять регабіліційну з ними роботу.
Преподобна сестра розповідала жахливі речі, правда нічого нового, чого ми не знаємо, як попадають жінки в тенети сутенерів, мафії, ітд. Цікавим було те, що видала вона й друкований матеріял і Компакт Диску з програмою, як допомогти таким жінкам.(веземо все в Австралію) Подала статистичні дані, що 40% проституток в Італії це неповнолітні жінки з країн східньої Европи. І в Римі є на вподобу до Сіднейського детенсіон (табір примусового побуту до депортації) центру Вілавуд - Центер біля летовища Фумічіно - Понтеґалерія. Саме сестра Кліонічі опікується жінками з України, які чекають на депортацію в Україну.
Багато можна писати і переповідати, що говорили обі сестри (сестру Кліонічі ми бачили на летовищі при нашому відїзді) але воно настільки траґічне і обширне, що для того потрібно кілька десяток сторінок. Сестра Євгенія закінчуючи свій виступ сказала:..."справа не треба оцінювати як проституцію, а це нове невільництво- рабство жінок!"
Після вечері продовжувалася виступи звітування голів делегацій й було рішено всі наради продовжувати у суботу, оскільки в неділю відбудеться вшанування пам'яті Патріярха Йосипа.
Виступала з цікавими інформаціями пані Оля Кобець - про неї й її товариство в наступних моїх звідомленнях.
Цей день закінчився поновним концертом - співали ми у поблизному барі, де працює українка Оля, яка 5 років з України...
Субота 4-го вересня
У програмі нарад був цікавий виступ народного депутата Лілі Григорович. Говорила вона про ситуацію в Україні, зокрема передвиборчу кампанію Віктора Ющенка - довіреною особою якого вона є і про конечність участи у виборах тих, хто поза межами Україні. Говорила пані Ліля і про Союз Українок в Україні й таку важку політичну й економічну ситуацію в Україні.
А вже потім до півночі розглядалося питання заснування нових жіночих організацій в Европі; розвиток і праця жіночих організацій; співпраця з організаціями в Україні та наша майбутність.
Говорила про вибори в Україні Ірина Мицак, - Голова Комітету Українців Канади - "Вибори в Україні". Вона вияснила як можна
стати міжнародним спостерігачем на виборах.
Підчас круглого стола на тему: "Торгівля людьми" говорила Ліля Іванченко, яка працює в державній естонській службі, як жіночі організації протидіють даній ситуації.
Неділя, 5 вересня 2004 р.
20 - ти ліття смерти Патріярха Йосипа Сліпого
7 -го вересня ц.р. припадає 20 річниця смерти Патріярха Йосипа.
Ранком ми під проводом моєї сестри Наді, (вона минулого року же спала в приміщеннях Українського Католицького Університету й їздила по Римі метром) - їхали і метром і автобусом до Собору Св. Софії. Я була у шоку, коли ми увійшли до Церкву і побачила, що там не було більше 30 людей, кілька сестер Служебниць і кілька студентів, які співали підчас Архиєрейської Служби, яку правили Владика Гліб, Владика Іван Хома й кількох священиків. Коли відправлялася панахида за упокій душі Патріярха Йосипа Сліпого я розплакалася й вийшла з Собору...Не могла зрозуміти чому так мало людей в соборі - чому не прийшли з інших згромаджень на Службу. Одним словом - не хочу повторювати минулорічних думок, але мушу -
нічого не змінилося в Римі...
Підчас академії виступали діти з Української суботньої Школи під проводом Мирослави Ільків-Горбенко. Невеличка група дітей деклямувала на честь Патріярха, співали пісні. Владика Глів вивів у доповіді свої думки про Патріярха, як катихита... Так це все було цікаво, так слухало нас лише 60 осіб...
Христина Бейлі подарувала дітям коалі, канґурки і бумеранги з Австралії і дала пожертву на підтримку української школи, а пані інших делегацій пішли її слідом.
І знову навіялися спогади, болючі, приємні й давні...
Вперше я зустріла Блаженнішого Кардинала Йосипа Сліпого у фоає Українського Католицького Університету в листопаді 1973 року. Блаженніший подивився на мене, в притаманний йому лише спосіб всміхнувся й сказав, що хоче зі мною говорити віч на віч.
-- Чую, ви революціонерка!
В наслідок "приватної' розмови я попала до Ватикану, де Блаженніший мав свою офіційну резиденцію.
Мене часто просили описати свій побут в Римі, описати особу їх Блаженства, якого бачила, що дня, спілкувалася з ним. Зробили це інші люди й напевно ще зроблять, може тепер у 20 - ти ліття Його смерти появляться якісь нові відомості про Його життя чи уб'язнення.
Можу сказати, що він був дуже цікавою людиною. Любив звірят. Уважав, що вони вірніші, як люди. Це істинна. В спілкуванні з людьми, тими, яких він знав й які працювали для нього, він був прямий,
вимогливий, а навіть, я би сказала безпощадний, коли вони не виконували своїх обов'язків. Дуже переживав розподіл старо й ново - календарників в Канаді й ЗСА й тзв не приятелів Патріярхату УГКЦ.
Підчас мого побуту в Римі, я з подивом приглядалася на невичерпну енергію та ініціятиву Блаженнішого, який вже був в похилому віку. А пам'ять яка в нього була! Він з великим зусиллям намагався надробити те, що він міг би був зробити за 25 років ув'язнення. Хоч тоді було йому 81 років -- він мав надзвичайну пам'ять. Зокрема наголошую на тому.
Про своє ув'язнення не хотів говорити, хоч я часто питалася його про те. Він скупими реченнями згадував поодинокі випадки лише.
На сторінках римського журналу "До світла" ч.2 з лютого 2003 року є короткий спогад австрійця др. Гробауера, який також був ув'язнений сов'єтами. Хочу навести цей уривок:…." Він сидів, на свойому наплечнику і чекав, як і всі інші, ЩО з нами зроблять. Аж тут несподівано відчинилися двері. До кімнати впали два зухвалі парубки. Очима водили по присутніх, немов би когось шукали. Їх погляд зупинився на Митрополитові. В одну мить прискочили до нього і знов зщезли. Разом з ними щез і наплечник Владики. Князь Церкви лежав на підлозі, з його уст і носа сочилася кров. Владика загубився серед тайги, серед дрімучих лісів і снігів. Основні відомості про нього передавали люди, що відбували каторгу разом з ним. Ці вісті були підтвердженням, що Митрополит ще живе. "
Його резиденція в Ватикані знаходилася в гарному будинку. Заїжджалося там віндою. З ним постійно жили його секретар, його вірний друг, о. др. Іван Хома, ректор Українського Католицького Університету ім. св. Климентія, сьогодні Владика. Він надалі живе в Римі.
Жили там приподобні сестри Василіянки Текля та Михайлина з Арґентини. З сестрами ми тісно дружили, ділили і сміх, і радість, і горе.
Постійно в канцелярії Блаженнішого, в ті часи, перебував і Петро Головінський, голова Спілки Української Молоді в Австрії, член Проводу ОУН-р, який роками був водієм їх Блаженства.
Блаженніший, як науковець і дослідник написав дуже багато наукових монографій, статтей. Збудував і заснував Український Католицький Університет ім. Св, Климентія, Собор імені св. Софії. Блаженніший відкупив від жидів і відновив будинок - гостинницю, в якому я перебувала. Видав масу книжок, Благовісників, які розсилалося по всіх біблійотеках світу з університетськими включно.Саме це був один з моїх обов'язків.
Повернув у власність українцям храм імені Сергія й Вакха, в якій знаходиться чудотворна ікона Жировицької Матері Божої.
На жаль не зміг Блаженніший вибитися у Ватикані офіційного
визнання Патріярха для УГКЦ. Він прийняв титул Патріярха, яким його називали тисячі мирян у світі - на жаль офіційного признання Ватиканом не має по сьогодні. Пригадую, як Блаженніший часто повторяв: -- "Нам ніколи не дадуть Патріярхату!"
Не дочекався Патріярх проголошення Самостійности України, але тлінні останки Його таки спочивають в Соборі св. Юра в Львові. Можна сказати, що частинно
сповнилася довгожданна мрія - повернення додому !
Ми всі вернулися до будинку на Мадонну. А сонце, оте, пекуче італійське сонце викочувалося до зеніту. Дошкульна горяч давалася в знаки всім!
Плянувалася оглядини нічного Риму автобусом. Велика група жінок взяла участь у тій прогульці. Але я, довідавшись від одної пані з України, яка сиділа у барі й говорила зі своєю родичкою, учасницею Конференції, - що у парку біля Пірамід ще можна зустріти людей з України, нас кількох разом з Лілею Григорович поїхали до того парку, де справді ще застали кілька десяток людей, які туди приходять провести свій вільний від праці день у гурті.
Анна Умліва, Надя й я, ходили по групках людей, закликаючи їх піти послухати, що скаже їм на тему виборів в Україні пані Ліля і про конечність їх участи у виборах і голосувнням за Віктора Ющенка. Ми дивувалися, що не дуже охоче йшли слухати пані Лілю. Але зібрався гурт людей і пані Ліля ( вона справді молодець, бо могла поїхати на оглядини Риму - а уважала за головне зустріч з заробітчанами) - вияснювала, говорила, агітувала. І почули ми про те, як бояться заробітчани брати участь у виборах і причини - вивозу з країни, клопоти родині в дома, подвійний податок в Італії й Україні.
Пані Ліля так переконувала людей, що вони її мабуть і послухають. Всі, як один говорили, що:.. « якби були в Україні, всі готові за Ющенка голосувати!" Були такі, які розплакалися. Пані Ліля обняли одну жінку, яка почала ридати...Й до мене підходили жінки й чоловіки..Між ними дуже свідомі...й розчаровані..
І знов сльози, емоції й біль за траґедію України і тих, які по світах...і свідомість того, що Україна може втратить тих 7 мілійонів, які виїхали на заробітки. І хоч частина хоче повернутися в Україну, навряд чи поїдуть ті діти України додому, коли стане Президентом Янукович...А й казали нам як це важко у посольстві до чогось домовитися й довідатися...й що у Римі ведеться сильна анти-ющенківська пропаганда...
Вже було темно, як ми метром верталися на "Мадонну". Обговорюємо з пані Лілею оту траґічну ситуацію, яку ми бачили. Пані Ліля сказала, що тільки вернеться в Київ обговорить послання делегації до Риму для підготовки передвиборчої там кампанії - радше голосування в Італії.
І цей для мене повний болючих переживань день, закінчується нашим концертом української пісні, яка розвіє найбільшу меланхолію і тугу і
смуток...
Співали ми знову при каві, хто при винні і "Гуцулку Ксеню", "Червону Руту", "О, Україно" і ще багато пісень, хто яку собі пригадав! В півночі розходимося. Прощаємося з тими хто ранком виїжджає...і продовжуємо розмови в кімнатах...
ПОНЕДІЛОК 6.9.
Наш побут в Римі добігав кінця. Йдемо ще на закупи. Обідаємо в ресторані біля старовинних римських руїн...Пакуємося. В мене маса літератури. Книжок, журналів, газет... І знову прощання й обіцянки скоро зустрітися. Всі европейки розуміють, що треба більшої співпраці. Поїздки одні до других...Дай Боже скоро зустрітися в Будапесті, Стокголмі чи Мюнхені!
І знову ми в літаку. Зойкнув проразливо мотор літака, і Рим лишився десь там, у низу. В промінні призахіднього сонця осени, зосталося за вікном літака лише кілька гір ... За дві години літак стукнув колесами об землю і віддірвав мене від роздумів. Ми приземлилися в Бруселі, де нас чекає Оля...
"Я не хочу в Італію, мамо,
Я не хочу туди, в чужий край,
Моє серденько з туги там в'яне,
Україна для мене - це рай!"
Вже досить нам стояти на колінах
Рабами бути на землі батьків.
"За Ющенка!" гуде Співоче поле.
"За Ющенка!" аж котиться луна!"
Такими словами вірша з збірнику поезій жінок з України, написаних в Італії - хочу закінчити свій репортаж про побут в Італії. Не зарікаюся туди вертатися..бо Рим мені все дорогий...
Рим-Бельгія 7.9.2004
|
![[BRAMA Client Websites]](http://www.brama.com/banners/miniads13.gif){kind=small}
Foto I
