BRAMA, Jan 10, 2004, 10:00 am ET
Press Release
Харків і Харків'яни
Твоїх очей весни світло
Душі твоєї літо
Я відчуваю знов
Мій Харків-батько мій!
– В. Дудник.
Берусь писати цей допис залюбки, бо мова в ньому йтиме про подію, що сягає згадками міста, де народилась я і мої рідні, а подія ця торкається душевним теплом того куточка української землі, де запліднилось перше зернятко моєї дитинної пам'яті.
|
ХАРКІВ... Деякі українські історичні джерела доводять, що столиця Слобідської України ( а з 1919 по 1934 роки - столиця усієї України) місто Харків був заснований у час барокко, а саме у 1653 р. Однак трапляються і такі відомості, які свідчать, що ця подія сталася дещо пізніше - у 1654-1655рр. Беручи до уваги ті історичні підстави, при яких виникали перші СЛОБОДИ на терені сьогодняшньої Харківщини, можна важити якраз на користь 1653 р. Дійсно, політична, соціальна і економічна ситуація тогочасної України є певним свідченням тому, що першопочаток виникнення Слобідської України розпочався ще за часів правління Гетьмана Богдана Хмельницького і вірогідним припущенням можна вважати, що поштовхом для таких переселень стала поразка війська Богдана Хмельницького під Берестечком у 1651 році.
Ось як пише гетьман сучасного українського слова Ліна Костенко в своїй неперевершеній поемі "Берестечко" про події того часу:
"Вночі скриплять вози. Переселенці їдуть.
Світ за очі, покидавши своє.
Шукати Україну в Україні.
Десь має ж бути, десь вона та є!
Своя. Свобідна. Ще не занапащена.
Де вже не владен лях ані Аллах.
Дністро і буг, Поділля і Брацлавщина
Самі себе вивозять на волах.
… Десь при воді спинившися підводою,
Де вже воли до ясел заревуть,
Бездомні люди, спраглі за свободою,
Свої селитьби СЛОБОДАМИ звуть."
Отже, пезперервні війни, негаразди післяпоразкової руїни (Поразка під Берестечком) спричиняли людей рушити у світи на вільні землі, шукати кращого життя, пустопашу, іноді "біду міняючі на біду".
У 1655 році на місці сучасного Харкова вже мешкало 587 родин. То ж ймовірно, що першопоселення на терені сьогодняшньої Харківщини і виникли десь у 1653 році.
...14 грудня творча українска громада м. Мурманська відзначила 350-ліття заснування м. Харкова. Напередодні цього вечора місцеве радіо зробило вдалий анонс, де я в своєму інтерв'ю зробила коротенький екскурс в історію виникнення Харкова і запросила до зустрічі всіх тих, хто народився, жив, навчався, ато й кохався або одружувався в Харкові. Люди жваво відгукнулися на запрошення і на вечір прийшло стільки гостей, що нас усіх ледь вмістило приміщення.
Святкова зала була прикрашена портретами наших славетних Гетьманів і козацьких старшин та чудовими ілюстраціями-репродукціями в рамках, які яскраво свідчили про історію українського козацтва. Різнобарвні рушники і вишивані серветки додавали гармонійної аури родинного затишку і краси українського побуту. Майстерно вишитий портрет Т. Шевченка, мапа Харкова, ілюстрації українських строїв, переконливо довершували присутність Українського Духу.
Це все сприяло органічному поєднанню споконвічних українських житлових прикрас з самими організаторами та учасниками цього святкового заходу, які також були вишукано одягнені в національні українські строї і готувались до концерту для гостей. Духовне завершення і близькість Господньої Благодаті утворювали дві ікони, мистецько виконані на олії нашою художницею Катериною Ширко.
Концертну програму розпочали піснею "Про рідну землю" у виконанні нашого фольклорно-етнографічного ансамблю "ЛЕЛЕКИ". Далі я розповіла історію виникнення Слобідської України, раз од разу послуговуючись поемою Л. Костенко "Берестечко". Про більш сучасний Харків сказала мало, бо знала, що дуже багатьом нашеньким харків'янам схочеться поділитись згадкою про "свій Харків" і моя доповідь буде всебічно доповнена. Так воно згодом і сталось.
Всі присутні були приємно здивовані тим, що в м. Харкові у 1874 році бувший кріпак-харків'янин Лаврент'єв на повітряній кулі піднявся у повітря і пролетів над містом. Цікаво було дізнатись нашим гостям і про те, що єдиний у світі памятник футбольному м'ячу постав також саме у Харкові. Не минула я згадкою і таких відомих людей, що уславили моє рідне місто, як філософ Г.С. Сковорода, політик і юрист Микола Міхновський, педагог А.С. Макаренко, художник І. Рєпін, а також Квітка-Основ'яненко, співачка Оксана Петрусенко, великий філософ-романтик, людина європейської культури, режисер театру "БЕРЕЗІЛЬ" Лесь Курбас, звірськи розстріляний на сумнозвісних Соловках.
На вечорі вклонились пам'яті і відомому оперному співакові Б. Гмирі, 100-літній ювілей від дня народження якого символічно співпав з Харківським ювілеєм.
Стосовно деяких найвідоміших харківських заводів, я вдалася таких припущень, що якби всі трактори з маркою "ХТЗ" вишикувати в єдиний ланцюг, то певно цей металевий опояс огорнув би земну кулю за виміром екватора, а всі велосипеди, що випущені на харківському велозаводі, подолали не один кругосвіт. Танки харківського заводу переможно пройшли всі воєнні терени аж до Берліну (на цьому заводі напередодні війни працювала моя мама).
На цьому вечорі я дозволила собі висловити свою стурбованість стосовно ассиміляційної шкоди на харківських теренах і навела в своїй доповіді жахливе історичне свідчення, коли в 1951 році 800 студентів харківського університету відмовились складати іспити російською мовою. За це вони були покарані, а 33 з них за рішенням "трійки" були страчені. Така примусова русифікація далася взнаки - сьогодні мій Харків, на жаль, занадто російськомовний.
Наша мурманська бандуристка п. Лариса Сичова дуже цікаво розповіла присутнім про талановитого харьків'янина-бандуриста Гната Хоткевича, розстріляного большевиками у 1938 р. В пам'ять і на честь великого українця-патріота у супроводі бандури були виконані твори "Аве Марія" і "Посвята".
Присутня на святковій зустрічі Народна артистка Росії п. Ала Журавльова (родом з Луганщини) закінчила Харківський державний інститут мистецтв. Вона з теплим почуттям суму за далекими студентськими роками пригадала ті незабутні враження, які залишили в її житті зустрічі з викладачами кафедри акторської майстерності - 1956р., зокрема з Валентиною Чистяковою - дружиною Леся Курбаса та родичем Гната Хоткевича (його імя на жаль п. Ала не запамятала).
На крилах пам'яті ми всі разом побували біля величного пам'ятника Тарасові.
Радзинкою вечора було привітання юних українців, учасників дитячого ансамблю "Тарабанчик" з військового гарнізону Оленья Губа і їх творчих вихователів Юрія і Ольги Листопад.
Тривалими та щиросердними оплесками всі присутні віддячили за виконання українських народних пісень доцента Мурманського педагогічного університету Катерину Огніщенко.
Дві авторські пісні під гитару виконала Наталя Мороз. Відомий мурманський поет Віктор Тимофєєв (також родом з Харківщини) прочитав свій чудовий вірш українською мовою. А другий вірш був присвячений, як і більшість його поезій, темі імперського відродження. Шкода. Талановитий поет, він міг би стати співцем історичної правди, але яничарська порча не минає і світлі уми. Відхиляючись від теми цього допису, хочу зазначити, що відому статтю В. Леніна "О партийности литературы" ми вивчали всі без винятку, але ж були ще в нашому дитинстві гіркі спогади наших бабусь, матерів, сусідів. Хоч і незримо, але ми-таки всотували довірені нам сльозні сповіді голодоморів, Соловків, Біломорканалу, Сибіру і Колими.
Але не всіх врятував переказ крові, не всім прищепились з молоком матері генетична пам'ять і Духовний вимір, пошлюблений з Українським Духом. Не всім! А жаль…
П. Ніна Білан, як і я, народилася в Харкові. Хоч і була вона на час війни маленькою дівчинкою, але добре пам'ятає спочатку евакуацію, а згодом і салют Перемоги в небі Харкова. Аккомпаніатор Мурманської обласної філармонії Людмила Пастер (народилася також в Харкові) виконала такий-собі влучний пісенний шлягер "Харківський трамвай".
Як я і сподівалась, мої спогади про рідне місто доповнили мої друзі по українській громаді: Володимир П'ятих, випускник Харківського державного інституту культури та Олександр Драгун, який дуже весело із притаманним йому гумором розповів, як парубкував, навчався і одружувався в Харкові. Там же він став батьком і лікарем (закінчив Харківський медичний інститут)
Нашу таку своєрідну екскурсію по Харкову доповнила своїм виступом Людмила Фелюгіна, яка закінчила Харківський державний університет. Вона нагадала, що площа ім.Ф. Дзержинського - найбільша у Європі (чи вистачить харків'янам духу змінити цю назву?), а в Благовіщенському Соборі їй доводилось слухати диво-орган.
Виступи хору змащувалися дотепним гумором у виконанні Володимира П'ятих та Петра Сиротюка і невеличкими сценками-інтермедіями з нашого творчого репертуару. Ала Шумлянська (з дому Виговська) разом з Людмилою Фелюгіною виконали жартівливу сценку як "до нас у Богодухів приїхав із Харкова Василь Чубенків. При погонах, аж у сутінках блищать…Дівки наче показилися та й молодиці сорому позбулись…"
Дуже органічно вплелася в пісенний вінок вечора напередодні написана пісня про Харків у авторському виконанні харків'янина Володмира Дудника.
Він прийшов до нас уперше. Жвавою українською мовою розповів, що народився на Харківщині і виконає пісню, з якої ще "пар іде, бо вчора почав писати, а сьогодні закінчив". Але, як то кажуть, для розгону, поділився з нами згадками, як минулого року був у батьків на гостині та саме на Новий Рік. Спочатку, каже, батьки уважно слухали по телебаченню В.Путіна, аж ось з'явивсь Леонід Данилович і залунав гімн України. Підхопилися батьки на "струнко" і мене, каже , за шкуринку батько як підхопить: "А ну встань,- каже, - чи не чуєш? Гімн України!". Ну, думаю, - ще не вмерла…!!!
Наші майстрині - вишивальниці подарували присутнім на вечорі харків'янам вишиті пам'ятні сувеніри, а художниця Катерина Ширко виготовила стільки ювілейних медалей, що ними були обдаровані навіть представники ЗМІ. Зрозуміло, що кожний з нас оповідав про свій Харків, і мені пригадалось моє незабутнє дитинство на ХТЗ: одна кімната, в якій ми мешкали всім родинним гуртом. Іноді приїздили вморені люди з маминого села, що на Сумщині: хто побазарювати, хто до лікарні, а хто підшукати якоїсь праці на заводі, аби втекти з колгоспного ярма, де мірою трудодня була звичайна дуля. Бракувало місця для спання і тоді слалися кожухами прямо біля батареї під вікном. Та так і лягали. І які ж тут снувались розмови…А пісні?! А згадки?.. Сміялись і плакали... З Журбою обіймалась Радість - цілі жнива родинної пам'яті! Калинова Проща- Мироточиво Душ!
Спасибі вам, земляки мої, за тепер уже мою невичерпну пам'ять, за мій Харків!
Наталя Литвиненко - Орлова
М. Мурманськ-52, А/с-3429, тел. (8-8152) 49-40-01
183052, Росія. Е-mail: talochka3-htz@yandex.ru
|
![[BRAMA Client Websites]](http://www.brama.com/banners/miniads11.gif){kind=small}
Foto I
