BRAMA, Jul 1, 2003, 9:00 am ET
Press Release
Трагічна сторінка в історії України
Євген Федоренко
|
В Українській Вільній Академії Наук в Нью-Йорку відбулась конференція присвячена трагічній сторінці в історії України 70-річчю голодомору 1932-1933 років.
Відкрив конференцію науковий секретар УВАН Євген Федоренко. У своїй доповіді він розказав про факти з газети “Молодь Черкащини”, та “Білої книги про чорні діла Кремля”, де є розповідь живих свідків про голодомор.
Як відомо, за радянського режиму сам факт голодомору 30-х років не визнавався, а в Росії взагалі мало кому було відомо про цей жахливий злочин проти українського народу.
Пан Євген Федоренко розказав про те, що голодомор, як засіб репресій проти українського народу, був розроблений в Кремлі. В Україну вислали спеціальні бригади, так званих двадцятитисячників, які з місцевими комуністами та окремими частинами ГПУ забирали харчі та зерно від селян та недопускали їх до міста, бо робітники на фабриках та заводах отримували приділ хліба.
Сергій Погорєльцев
|
Зимою та ранньою весною 1933 року голодомор набрав нечувано страшних розмірів.
Україна втрачала мільйони людей - по 25 тисяч чоловік в день. Тисячі трупів лежали по хатах, на вулицях, на залізничних станціях.
Пан Є. Федоренко наводив цитати очевидців зі згаданих публікацій, а зокрема цитував із книги російського письменника В. Гроссмана – “Все течёт”, в якій відбувається діалог між автором і росіянкою, яку прислали в Україну в бригаді “двадцятитисячників”. Вона, як свідок описує жахливі картини смерті селян, а також вимирання цілого села.
Особливо зворушили серця присутніх зачитані свідчення про те що хоронили людей не тільки загиблих, але й живих. Газета “ Молодь Черкащини “.
Також з листа Сталіна до Л. Кагановича знаємо, що Сталінські накази були усними.
Згадав він і про кореспондента “The New York Times” Волтера Дюранте, який давав неправдиву інформацію. В.Дюранте був удостоєний нагороди – найвищою Поліцерівською Премією.
Закінчуючи свій виступ, Є. Федоренко зазначив, що теперішні і наступні покоління повинні знати, що голодомор був геноцидом проти українського народу.
Ірина Куровицька
|
Юрій Курилко
|
Оксана Радиш
|
Людмила Шпильова
|
|
|
Слідуючим виступив Головний Консул в Нью-Йорку п.Сергій Погорєльцев, який кваліфікував фізичне знищення українського народу як свідомий акт підриву соціальних основ нації, її традицій, духовної культури та самобутності.
Перший голодомор був після Громадянської війни. Найбільше потерпіли Одеська, Харківська, Київська, Запоріжська області.
Голодомор 1932-1933 охопив ті самі регіони. Це був свідомий політичний акт. С. Погорельцев відзначив, що голодомор 1932-1933 років забрав життя багатьох мільйонів українців. За своїми маштабами та наслідками ця трагедія стала однією з найбільших соціальних та гуманітарних катастроф в історії людства.
Хліб був, але його вивезли. Сталін посилає Кагановича, щоб забрати все з України.
Восени 1932 р. зелені ешелони вивезли до Жовтневих свят із України не тільки пшеницю, але й квашені огірки, помідори та інші продукти. За будь-яке тримання хліба вдома розстрілювали.
Історики й до цих пір не знають точної кількості загиблих. Після перепису населення в 1937 році після голоду та тифу було втрачено 7 мільйонів людей.
Рішенням Президента та Постановою Верховної Ради було затверджено, що в місті Києві буде збудовано Національний Меморіальний Комплекс – як офіційне належне вшанування загиблих людей.
Голова СУА п. Ірина Куровицька відзначила, що Союз Українок функціонував у ті страшні роки.
В журналі Жіноча “Доля” м. Коломия є написано про СУА, де вони просять щоб Червоний Хрест допоміг голодуючим. У Львові в 1933 р. надруковано листівки на різних мовах і розіслано у світ.
27 листопада 1933 року сформовано комітет, який просив допомоги від американських діячів. Але було відмовлено.
Про голодомор писала газета “Свобода”. Були відкриті рахунки, церковні фонди, вислані пакунки для голодуючих. Пакунки були повернуті з СРСР.
Бібліотекар УВАН Людмила Шпильова познайомила присутніх з літературою, яка знаходиться в Укр. Вільній Академії. Зокрема це книга-меморіал “Голод 1933” автори Лідія Коваленко та Володимир Маняк, журнал “Жіноча доля” за 1933р., газета “За Україну” за жовтень 1933р. Вона прочитала уривки про що писали тоді вінницькі газети.
Про свої дитячі враження розповіли свідки голодомору – п. Юрій Курилко та п. Оксана Радиш.
Ю. Курилко син, так званого куркуля, народився під Полтавою. Літом 1932р. його сім’ю розкуркулюють. Батька висилають до Архангелська. Юрій з братом ходили по селах і просили милостиню. “Це вперше я узнав, що таке голод, голод заставив простягти мене руку за черствим куском хліба, голод це страшна річ, голод це жах.”
Пані Оксана Радиш, дочка засланого до північних таборів з тавром “ворога народу”, переживала голод в Києві із матір’ю.
Згадує вулицю – простягнуті знеможені руки, опухлі постаті, частий стук до дверей: “Христа ради допоможіть.” А ще страшніше було бачити вози, що час до часу проїздили в напрямі Лук’янівських пустирів. Були вони накриті не дуже великими ряднами, з під яких висувалися закостенілі руки і ноги неживих.
Власники коней були мобілізовані для збирання трупів по вулицях. Ніхто не знав хто вони та звідки, ніхто їх не проводжав.
…А по селах у спорожнілих хатах вночі кричали сови.
В кінці спогадів п. Оксани Радиш наголосила на тому щоб зробити все для того, що люди в усьому світі мають знати правду про жахливу трагедію українського народу.
— П. Побігушка
| 
![[BRAMA Client Websites]](http://www.brama.com/banners/miniads1.gif){kind=small}
Foto I
