BRAMA, Jun 16, 2003, 9:00 am ET
Press Release
В осередку Митрополії УПЦеркви в США відзначено десяту річницю
Упокоєння в Бозі Патріярха Мстислава
8-го червня 2003 р.Б. в осередку Митрополії УПЦеркви в США у С. Бавнд Бруці/Сомерсеті, шт. Н.Дж., відбулися
урочистості, пов’язані з десятою річницею упокоєння його Святости Патріярха Мстислава, довголітнього
Першоієрарха/Митрополита нашої святої Української Православної Церкви в США і діяспорі. В цьому молитовному
поминанні, що розпочалося Божественною Літургією взяло участь декілька сотень людей. Очолили це Богослуження
Блаженніший Митрополит Константин та Високопреосвященніші Архиєпископи Антоній і Всеволод. Співслужили їм
отці Юрій (Сівко), Михайло (Гутнян), Богдан (Осташ) - гість з України та Михайло Гонтарук і протодиякон Іриней
(Дзядик) та диякон Богдан Пешко з Чікаґо.
|
У своїй проповіді під час літургії Владика Антоній говорив про значення свята Вознесіння, про 318 Святих Отців
Першого Вселенського собору, яких пам’ять Церква вшановує в цей день, і як вони розуміли дійсне значення свята
Вознесіння Христового в Його житті- Його Різдво, Його Хрещення, Його Розп’яття, Його Воскресіння, Його Служіння,
Його Навчання, Його Моління – і врешті Вознесіння, коли Він вернувся на небо, щоб сидіти по правиці Бога Отця, як
Богочоловік, щоб ми могли бути, як каже Іоан Золотоуст, одне з Богом, як Він є Одне з Отцем. Святі Отці Церкви
розуміли, що Бог завжди з нами. Владика Антоній вважає Його Святість, Патріярха Мстислава, за одного з переємців
благодаті тих Святих Отців, що завжди поступав самовпевнено й сміливо, знаючи, що Бог справді з ним, і що Він
підкріпить його і дозволить йому довершити те, що він хотів довершити на славу Бога і для добра українського народу.
Покійний Патріярх часто висловлював думку, що , якщо український народ не залишиться вірним Богові і вірі своїх
пращурів, він ніколи не осягне свого потенціялу. Владика Архиєпископ докладно окреслив колосальний вклад
Патріярха Мстислава у церковне життя на протязі всього ХХ-го століття, і його надзвичайну важливість.
Ім’я св.п. Патріярха Мстислава згадувано на св.Літургії під час Заупокійної Єктенії.
Пізнім пополуднем того ж дня всі Владики, 35 священнослужителів і велика кількість вірних зійшлися в крипті,
де стоїть гробівець Покійного Патріярха Мстислава, щоб помолитися за спокій його душі. Присутніми були син
Патріярха Ярослав з дружиною Софією з Едмонтону, в Канаді, та дочка Патріярха Тамара з Торонта, в Канаді, зі
своїми дітьми і внуками. Як і на Архиєрейській Службі Божій, співав хор Церкви-Пам’ятника під дириґуванням Тараса
Павловського.
Панахиду попередило слово Високопреосвященнішого Архиєпископа Всеволода, який згадував Святішого
Патріярха Мстислава, як найстарішого із всіх Патріярхів світового Православ’я, що поєднав ХІХ і ХХ століття.
Владика пригадав, що Покійний був племінником Симона Петлюри, і що від своїх родичів по цій лінії він удідичив свою
громадську і національну свідомість, здібності, які він поєднав із успадкованими від своїх родичів-духівників, що і
створило ту унікальну особистість, якою був Патріярх Мстислав. Український народ і Українська Церква мали щастя,
що в час відродження їх незалежности Патріярхом став якраз Владика Мстислав, який був цілковито підготований до
ролі духовного провідника, адміністратора і дипломата, яку його було покликано відігравати, і яку він виконав з
невтомними відданістю і самопосвятою.
Відразу після Панахиди більше, ніж 200 людей взяли участь у поминальній трапезі в Домі української культури.
Першим промовляв Блаженніший Митрополит Константин. Згадуючи Покійного Владику Мстислава він
підкреслив, що той свого часу тісно співпрацював з Блаженнішим Митрополитом Іоаном, попереднім Першоієрархом
нашої Церкви. Вони обоє були глибоко віддані Христові, Українській Православній Церкві та ідеї вільної і незалежної
України. Один з них був свідком жахливих наслідків зруйнування, за наказом Леніна, відродженої в 1921 р. Церкви.
Другий дозрівав у полум’ї нацистської й совєтської окупацій. Перший підніс його, тоді диякона Теодора Буґана, в сан
священика, другий рукоположив отця Теодора в архимандрити, а пізніше хіротонізував його на Єпископа Константина.
Адміністративна ділянка була сильною стороною Владики Мстислава, і під його проводом був заснований і
розбудований осередок Митрополії нашої Церкви. Це завдяки його старанням Українська Православна Церква в США і в
діяспорі зайняла належне їй місце при престолі світового Православ’я. Це – наслідок його безперестанних старань і
зв’язку з Вселенськими Патріярхами Атенаґорасом, Димитрієм і Варфоломеєм. Блаженніший Владика Константин
подякував Богові за те, що послав нам такого провідника, яким був Патріярх Мстислав, і закликав усіх, а особливо
владу України допомогти встановити в державі церковну єдність.
|
Після цього п. Микола Француженко, який багато років співпрацював з Святішим Патріярхом Мстиславом,
драматично прочитав біографічний нарис життя Патріярха. Хоч далеко не вичерпний, проте в ньому згадані деталі
деяких подій, що досі були невідомі більшості вірних і присутніх отців духовних. В поданих деталях промовець згадав
про близьких родичів , що мали колосальний вплив на життя молодого Степана Скрипника. Багато з них були ченцями
і черницями. Його прадід Олексій Марченко (чернече ім’я Аркадій) заснував під Києвом скит Іони, а його прабабуся,
черниця Антонія, наладнавши декілька жіночих монастирів на Полтавщині, була схиігуменею Покровського монастиря
недалеко міста Феодосії в Криму. Брат Владики Мстислава, священик УАПЦеркви Сильвестр, розстріляний Совєтами в
1937 р. Поміж родичами майбутнього Владики були й визначні політичні діячі тодішньої України, включно з дядьком,
Симоном Петлюрою, що очолив уряд-Директорію короткотривалої Української Народної Республіки 1918-1921 р.р. Все це
спричинило повну відданість молодого Степана Україні і її народові. Суджена йому доля збулася, і він став однією з
найважливіших українських історичних особистостей ХХ-го століття.
Далі до слова покликано Ґенерального Консула України в Чікаґо, почесного Бориса Базилевського, який оповів,
як він вперше зустрівся з іменами Степан Скрипник і Єпископ Мстислав. Ще в дитинстві він чув про єпископа,
висвяченого за німецької окупації в Києві. Очевидно, більшість із почутого не була позитивна. Але факт, що його мати
ходила до Свято-Андріївської церкви, коли Владика Мстислав там служив, і що його дідусь пам’ятав Владику, як
молодого і енергійного мужчину, який сповіщав про відродження УАПЦеркви в 1942 р., це створило у молодого хлопця
позитивне враження. Ґенеральний Консул вважає Покійного Патріярха за важливу постать в історії України, і він сам
забажав взяти участь у відзначенні десятиріччя від дня смерти Патріярха та самому побачити осередок, в якому
Патріярх жив і людей, з якими він працював.
На закінчення програми син Патріярха, Ярослав Скрипник висловив від імени родини вдячність за влаштування
цієї пропам’ятної іміпрези та за запрошення. Він дякував за все, що Владики, духовенство і вірні УПЦеркви в США
зробили, підтримуючи його батька за життя і вшановуючи його пам’ять після смерти. Він висловив надію родини, що
наші ієрархи продовжуватимуть брати участь у боротьбі за встановлення церковної єдности в Україні, наперекір
несприятливим відносинам і сучасній ситуації, коли розподіл, здається, збільшується замість зменшуватись.
Вечір закінчено висвітленням відеозапису з першої поїздки Патріярха в Україну, його прибуття в Київ, коли
тисячі а тисячі людей його зустрічали на аеродромі і кругом Свято-Софіївського собору, який Патріярх відвідав вперше
за 49 років! Також показано його перші відвідини Львова, де його зустрічало більше, як 100,000 людей, коли він
відвідував храм свв. Петра і Павла, церковну громаду, яка під проводом о. Володимира Яреми (пізніше Патріярха
Димитрія), першою вийшла з юрисдикції Московської Патріярхії і пішла під омофор Митрополита Мстислава в США.
Тоді на відео показали, як наступного дня Патріярх Мстислав, стоячи на балконі Львівського оперного театру,
промовляв до більше, ніж 300,000-ної маси людей, що прийшли його привітати, послухати, та отримати його
благословення.
Всі, хто брав участь у цьому відзначенні десятиріччя упокоєння Патріярха Мстислава, вертались додому з
почуттям задоволення і дякували Богові за нагоду знати Його Святість та користати з його духовного проводу святої
УПЦеркви. Інколи треба, щоб пройшов певний час після смерти даної людини, щоб ми могли відчути її вплив на наше
життя більше, ніж ми це відчували за її життя. Нехай же пам’ять про нього буде вічною!
УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В США
ВІДДІЛ ЗОВНІШНІХ СТОСУНКІВ
|
![[BRAMA Client Websites]](http://www.brama.com/banners/miniads20.gif){kind=small}
Foto I
