В.Л.: Що найчастіше згадується вам, тут в Америці, з періоду шкільних років?
В.П.: Я народився у Києві, там навчався в декількох школах: на Троєщині, на Подолі, де я навчався у спортивному класі, а
також на Сирці.
Найчастіше я пригадую своїх шкільних друзів, з якими часто подорожували, займалися спортом, ходили в кіно і таке
інше. Час від часу я телефоную до них, або обмінюємося листами через Інтернет. Окрім того, у мене є друзі, що також грають
у різних баскетбольних командах в країнах Европи і в Америці, зокрема, Слава Медведенко, а також тут є хлопці з якими
знайомий ще з Києва, якщо випадає можливість, то ми зустрічаємося.
Передпочатком гри; В.Потапенко зліва
|
М.П.: Ми знаємо, що на офіційному сайті команди історія вашої спортивної кар”єри розпочинається з періоду
навчання в коледжі Райт Стейт, але ось все, що було до переїзду в США залишається білою плямою. Ми б хотіли
заповнити цю прогалину. Розкажіть, в яких командах ви грали в Україні і як потрапили до Америки?
В.П.: Ще навчаючись в школі я захоплювався спортом і тренувався у спеціальній спортивні школі для дітей, якою опікувалася
провідна баскетбольна команда України “Будівельник”. З часом я потрапив до основного складу цієї команди. Мені пощастило
приймати участь у європейських турнірах високого рівня. Під час цих турнірів я мав добрі показники. Саме тоді кілька тренерів
запитали мене, чи я зацікавлений навчатися в американському коледжі та грати в баскетбол за університетську команду. Мене
зацікавила їхня пропозиція і таким чином я потрапив у Райт Стейт.
В.Л.: Ваші батьки проживають в Україні?
В.П.:Так, вони мешкають у Києві.
В.Л.: Чи вони мають можливість бачити як ви граєте, тепер вже не в університетській команді, а в Лізі професійних
баскетболістів?
В.П.: Так, звичайно. Я пересилаю їм відеокасети із записами наших змагань. Окрім того, мої батьки час від часу приїжджають до
США на 2-3 місяці, тоді вони приходять на кожну нашу гру, або дивляться по телевізору. Зокрема, під цю пору, вони
перебувають у Сієтлі.
В.Л.: Це дуже приємно, що ваші батьки мають змогу приїздити в гості. Очевидно, це велика моральна підтримка?
В.П.: Так, звичайно.
Сонікс атакує Нікс
|
В.Л.: Після Райт Стейт, ви перейшли грати у комаду Клівленду. З чим це було пов”язано: Ви закінчили коледж і змушені
були шукати іншу команду? Рівень гри університетських команд не відповідав рівню ваших можливостей? Чи тому,
що ви мали аґента, який шукав для вас кращу команду?
В.П.: Під час переходу до команди Клівленду, мені залишалося навчатись у коледжі 2 роки, але я відчував, що я не
прогресую, як гравець, тому намагався потрапити до команди вищого рівня. Один із моїх товаришів порадив шукати аґента і
спробувати потрапити до Національної Баскетбольної Асоціяції. Власне, так і трапилося.
М.П.: Чи це був Киртис Полк?
В.П.: Так; дуже хороша людина. Тепер мій аґент Девід Бауман.
В.Л.: Віталію, ми знаємо, що коли ви грали в університетській команді, вам дали прізвисько, так званий “нік нейм”
“юкрейніен трейн”. Чому саме таке прізвисько і чи подобається воно вам?
В.П.: (Сміється.) Я думаю, що мій фізичний, настирливий стиль гри міг стати основою для такого прізвиська, але справжньою
причиною, очевидно, стало те, що під час однієї гри, коли я перехоплював м’яч, дістав його вже за боковою лінією.
Перекинувши м’яч на поле, я не міг зупинитися і просто влетів на судійські столи, які стояли перед боковими трибунами - і під
натиском мого тіла ті столи просто розлетілися. Очевидно, це прізвисько бере свій початок саме з того часу.
В.Л.: Відомо, що кілька місяців тому ви отримали травму. Скажіть, на скільки професійний спортсмен психічно
готовий до таких неприємних ситуацій?
Віталій Кличко (перший ряд) спостерігає за грою команд
|
В.П.: Справді. Займаючись спортом, кожен спортсмен обізнаний із характером професійного травмування. Спортсмен
завжди підсвідомо думає про те, що може щось трапитися, але ніхто не думає, що саме з ним щось трапиться. Для того, щоб
уникнути неприємностей ми тренуємося і намагаємося виробити певні навички, щоб не спричинити небажаних ситуацій. І
коли я отрив травму, то це був шок. Однак наші лікарі висококваліфіковані. Мені успішно зробили операцію і після цього у
мене не було іншого виходу як наполегливо працювати над відновленням своїх сил. Моє лікування і реабілітація проходять
успішно, найближчим часом я повернуся на поле.
М.П.: Як ми зауважили, упродовж останнього місяця в публікаціях про професійний баскетбол з’явилася інформація,
що команда дуже потребує вашого повернення. У одній з публікацій привели приклад про випадок з Реджі Еванс, який
скаржився на таку жорстку гру, але ваш тренер захищав вас. Він підкреслив, що ви є сильним в обороні і команда дуже
потребує вашого швидкого повернення до гри.
В.Л.: Ми знаємо, що 2002 році відбувся обмін гравцями:Кенні Андерсон, Джо Форте, та Ви з Келтів (Бостон) за
Шамонд Вілямз і Він Бейкер. Чи такий обмін був очевидним, чи можливо були якісь несподіванки?
Василь Лопух веде розмову з Віталієм Потапенком. У руках Віталія журнал "Наш Голос".
|
В.П.: Як я вже згадував, що певний вид травм у баскетболі це цілком нормальне явище, також обмін гравцями між
командами є також нормальним закономірним процесом. Необхідність обміну гравцями обумовлена бюджетним
забезпеченням команди, покращення професійного рівня команди, за рахунок добору гравців. Кожен тренер намагається
укомплектувати команду з числа тих гравців, які, на його думку, найкраще зможуть реалізувати його стратегічні плани, які
будуть грати таку гру, яку моделює тренер.
Що до мене, то я не хотів би говорити чому і як сталося, що я перейшов до команди Сієтла. Звичайно, мені подобався
Бостон і команда “...”, але тут у мене є більше можливостей для гри і варто зауважити, що моя нова команда дуже дружня.
Тренери і менеджери команди багато працюють над тим, щоби мікроклімат у команді був дружнім і сприятливим для доброї
гри.
В.Л.: Віталію, назвіть найбільш пам’ятні моменти за час перебування у складі кожної команди і проживання у місті
цієї команди?
В.П.: Звичайно, у кожному місті я мав, якісь цікаві події. Зокрема, коли я проживав у Клівленді я був захоплений тим,
що там велика українська громада, коли до мене приїхали батьки, то ми ходили до української церкви. Це було саме на Різдво.
Це було дуже хвилююче і для мене, і для моїх батьків. У Клівленді ми також ходили на виставу українського театру.
У Бостоні я познайомився з українцями та росіянами, які недавно приїхали до США. У нас було дуже гарне товариство
і я з приємністю згадую наші зустрічі. Коли я від’їжджав з Бостона, то на прощальний вечір до мене прийшли майже 50 осіб. Я
був щасливий, що маю так багато друзів у цьому місті. Більшість з них це ті, хто недавно приїхали до Америки.
Джоув Форте - зірка Суперсонікс, перед початком гри
|
M.П.: А як тепер у Сієтлі? Як відомо, власник вашої команди також є власником мережі кав’ярень “Старбакс”.
В.П.: (Усміхається) Ви вірно зауважили, справді у Сієтлі кав’ярень дуже багато і кава там завжди смачна.
В.Л.: Віталію, статистичні показники, які є на офіційному сайті про кожного гравця в т.ч. і ваші відображають
якусь динаміку професійного росту і активність гравця, але чи є ця інформація достатньою, щоб оцінити значимість
гравця у тій чи іншій команді?
В.П.: Звичайно показники, які виставляються на офіційних сайтах про гравця, це до певної міри віддзеркалення рівня
результативності та активності, але цього недостатньо, щоби отримати повну уяву про спортсмена. Тому тренери,
менеджери, аґенти намагаються відслідковувати інформацію, яка є в спортивних оглядах, де можна дізнатися про спортсмена
те, чого не видно в цифрах статистики. Часом є дуже важливо не те, скільки очок приніс команді гравець, а від скількох таких
очок він врятував свою команду. Яку роль виконує спортсмен на полі і таке інше.
Дезмонд Мейсон (Суперсонікс), перед початком гри
|
В.Л.: Очевидно, в інших країнах світу, зокрема в Европі є також українські гравці, чи багато їх там у вищій лізі, і якщо
є такі то чи підтримуєте ви з ними зв’язки?
В.П.: Так, я знаю кількох хлопців які грають у европеських командах, час від часу розмовляємо по телефону, або обмінюємося
“е-мейлами”. Але ви самі розумієте, що ми знаходимося в дуже різних спортивних колах і нам практично не доводиться
зустрічатися.
М.П.: Віталію, як відомо в командах Національної Баскетбольної Асоціації є гравці з різних країн, зокрема, з Европи.
Які у вас з ними стосунки?
В.П.: В НБА є гравці з різних країн, а саме з Югославії. Ви знаєте нам легко спілкуватися. Ми є дуже подібні за характером, ми маємо
дещо іншу ментальність від американців, тому нам легше розуміти один одного. Хоча слід зауважити, що з часом ми все більше
призвичаюємося до американського способу життя і все що з цим пов’язане.
В.Л.: Ми знаємо, що ви захоплюєтеся фільмом де в головній ролі грає Роберт Де Ніро. Чи хотіли б ви мати у своєму
житті щось подібне, після закінчення спортивної кар’єри. Іншими словами, чи хотіли б ви з часом стати
кіноактором?
В.П.: Сьогодні важко про це щось сказати. А зрештою, чому ні? Як ви знаєте, мій приятель (Слава Медведенко, "LA Lakers") грає в Лос Анжелесі. Я буду і надалі
підтримувати з ним контакт, можливо, він, знаючи трохи тамтешніх кіноакторів та режисерів, допоможе мені влаштуватися у
Голівуд, тоді мені пощастить потрапити на якусь роль. (Сміється.)
В.Л.: І на завершення кілька слів про ваші плани на майбутнє?
В.П.: Першочергове завдання, це повернутися на поле. Маю велике бажання багато грати. Підняти свій професійний рівень і
бути готовим до нового сезону.
Про більш віддалену перспективу, я ще не дуже над цим задумувався. У розмові зі своїм товаришем ми обговорювали,
можливі перспективи та зміни, але це тільки можливі проекти. На сьогодні, найважливіше - це добра гра.
М.П.: Віталію, як ви вже знаєте ми представляємо українську інформаційну службу в Інтернеті – “Брама”. Для нас,
одним із важливих завдань є поширення інформації про українців, які сягають вищого рівня професіоналізму, зокрема,
у спорті. Цим вони в т. ч. і ви створюєте добру опінію про Україну та українців. Наше бажання, щоби про вас і
таких, як ви, знав увесь світ.
Дякуємо вам за приємну та цікаву розмову.
|