<<>>=<<>><<>>=<<>><<>>=<<>><<>>=<<>><<>>=<<>>


З глибоким сумом повідомляємо що 23 вересня 2002 р. несподівано відійшов у вічність наш добрий товариш ще зі шкільних років, Володимир Кабачій

Володимир Кабачій
27 травня 1956 – 24 вересня 2002
Вічна йому пам'ять.

Фото: Травень 1976 р.

В пам’ять про шкільного Товариша

“Возьмемся за руки друзья,
чтоб не пропасть поодиночке”

— (Слова з пісні Булата Окуджави”)

Ми виростали разом у місті Заліщики, що розташоване на лівому березі річки Дністер.

День за днем, рік за роком минав час нашого щасливого дитинства та юнацтва. Шкільний клас за назвою літери “А” був для нас немов би кораблем на якому ми пливли разом впродовж 10 років і мріяли заглянути за небосхил свого майбуття.

Яким воно буде?

Шкільні уроки, галасливі перерви. Цікаві подорожі та екскурсії, туристичні походи і традиційний відпочинок на хуторі Вовчки. Ми ганяли м’яча, сиділи разом за однією лавкою, обнімались і штовхались, ми просто росли і мріяли кожен про своє. Ми всі були дуже близькими товаришами і наш “клас-корабель”, як на диво, був і міцним, і розумним.

Володимир, впродовж усіх шкільних років, був визнаним лідером класу, він добре навчався і був надійним товаришем. Він закінчив школу з Золотою медаллю і поступив до Чернівецького медичного інституту. Вже будучи студентом Володя одружився з Орисею Штокалюк, якій писав вірші ще за шкільною партою. Вони були першими, хто одружився з числа учнів нашого класу. У них народилися два сина: Сашко і Тарас. А у вересні ц.р. Володимир і Орися готувалися святкувати своє срібне весілля – 25 років подружнього життя. Всього один день він не дожив до цього ювілею.

На фото: Сергій Карпов, Володя Кабачій, Орися Кабачій (Штокалюк), Василь Лопух.

Після закінчення інституту Володимир працював лікарем на Житомирщині, пізніше - Чорнобильська зона, а потім — повернення до рідного міста, де працював завідувачем поліклініки.

Рік за роком віддаляли нас у просторі і часі, але куди б не розходились наші дороги, ми завжди повертались у тиху гавань нашого шкільництва. Ми приходили на подвір’я у літню пору, коли вже не було учнів школи, щоб почути ехо своїх безтурботних голосів, щоб зустрітись з друзями і вчителями.

Проте радикальні зміни в суспільному житті останнього десятиліття торкнулись багатьох людей, і доля розкидала нас по світу. Одні подались до Америки, інші в туманний Альбіон, а Володимир з Орисею перебрались до Греції, щоб там, біля підніжжя древнього Олімпу знайти краще життя. Там, на землі Елади, Володимир був таким же активним, як і в шкільні роки. Він зумів зорганізувати українську громаду, за його участю створили українську школу, активізувалось громадське життя української діяспори “нової хвилі”. Так, він умів гуртувати людей навколо себе, бо був відкритим і щирим до них.

Здавалось, що труднощі життя в чужині є тимчасові і вони минуться, бо поруч є друзі, земляки, а саме головне дружина і діти. Але долею судилося інше. Важка недуга скосила його велике і сильне тіло. Він перейшов свій небосхил передчасно у розквіті сил тоді, коли його “сонце” ще мало би бути тільки в зеніті.

Він повернувся в Україну, але, на жаль, не на життя, а щоб грудки рідної землі, зрошені, сльозами мами і батька; дружини, синів і внука; брата, рідних і друзів вкрили його домовину для вічного спочину.

Спи спокійно, наш дорогий Товаришу.

Ми схиляємо голови в молитві до Господа за упокій душі, дорогого всім нам, бл. п. Володимира Кабачія.

В.Лопух

Шкільні товариші і земляки:

США:
Андрусяк Андрій
Бачинський Ярослав і Леся
Близнюк Василь і Тетяна,
Візар Віктор і Оксана,
Карпов Сергій
Лопух Василь і Люда
Михайлюк (Ткачук) Галина і Михайло
Романко Ігор і Наталя
Теремчук Ігор і Галина
Федорціва Оксана
Цепенюк Степан
Шарай Ігор
родина Грабовичів
родина Красіїв

Великобританія:
Фомченко Володимир

Ізраїль:
Ґолдфарб (Цитринелі) Ліля

Російська Федерація:
Зелінко Галина
Монич Степан


* * *

<<>>=<<>><<>>=<<>><<>>=<<>><<>>=<<>><<>>=<<>>

Return to UkraiNewstand Community Press page