BRAMA, April 10, 2001, 10:00pm EDT

Що робити?

Це класичне запитання й досі стоїть перед суспільством конаючої імперії та її колоній, колишніх і теперішніх.

Виховане на імперських традиціях російське суспільство, в своїй переважній більшості, опираючись на відому частину зросійщеного, перетвореного в добровільних холуїв населення колоній, та на запопадливо розселених по цих колоніях росіян, продовжує, всупереч природній закономірності розвитку людства, всіма засобами домагатися не тільки збереження імперії, а й її розширення до меж колишніх кордонів. Незважаючи на те, що людство, як свідчить історія, розвивається виключно в напрямку звільнення всіх народів і відродження ними на землях свого походження власних національних, незалежних держав, імперські апологети намагаються будь за що зберегти зверхність і панування росіян над поневоленими ними в різні часи народами та їх землями. Для досягнення цієї мети Керівництво Росії не зупиняється ні перед якими засобами, в хід ідуть і економічна блокада, і шантаж, і погрожування, і ідеологічна та навіть збройна війна проти народів, що намагаються відродити на своїх землях власні незалежні держави.

Все це виснажує матеріяльні ресурси самої Росії, розбещує, духовно деґрадує російський народ, відволікає його від творчої, мирної праці по створенню власного добробуту власними руками, призводить до вже традиційного злиденного життя, ворожнечі, грабіжництва та жорстокості в суспільстві.

Але спотворене, імперське розуміння росіян свого призвання в світі та ролі держави в суспільстві перешкоджає їм второпати та усвідомити ці істини. Адже в голови російського суспільства віковічними тоталітарними режимами мабуть уже на генетичному рівні вбита думка про те, що росіяни й тільки росіяни призвані панувати над іншими народами та їх землями, навчати та спрямовувати їх розвиток. На відміну від цивілізованих суспільств сучасності для росіян держава це не сукупність установ, призначених для обслуговування суспільства, створення умов для безпечного вільного життя та розвитку людей, а щось над суспільством, якийсь «монстр», котрого потрібно годувати, працювати на нього, задовольняти його примхи, терпіти його знущання над собою та виконувати його вказівки. А так як цей «монстр» складається з найбільш зажерливих, нахабних і ідеологічно заангажованих осіб, то він, притримуючись традиційної імперської ідеології, щоб відвернути від себе гнів суспільства із-за постійного свого злиденного життя та грабежу збоку влади, продовжує нацьковувати народи один на одного, на грабежі сусідніх народів та на протистояння всьому світові. Звідсілля постійні сутички, напруження в суспільстві, конфлікти з сусідами, в тому числі й збройні, спроби диктату світові своїх умов існування.

Все це, як показує практика, не стабілізує, не покращує відносини в самому російському суспільстві та його міждержавні відносини, а навпаки, дестабілізує, розвалює, ізолює, протиставляє його цивілізованому світові, обрікає на подальше відставання в своєму розвитку.

Всі спроби зберегти імперію, шляхом косметичних ремонтувань та обману суспільства, як показує та ж історія, тільки тимчасово відволікають повний і остаточний розпад імперії й супроводжуються колосальними жертвами, злиденним життям, поступовим виродженням і духовною деградацією суспільства.

А тому сьогодні, щоб уникнути гибельної для росіян перспективи, потрібно не імперію зберігати, вдаючись до штучних, часто підступних, неправедних заходів, а рішуче відмовитися від політики протиставлення світові й на рівних правах, без вимагання для себе якогось надзвичайного статусу, входити в цивілізоване світове співтовариство. Для чого, російському суспільству та його Керівництву потрібно:

- назавжди відмовитися від імперської ідеології та політики;
- без будь-яких передумов погодитися з правом усіх поневолених в різні часи народів на власну, незалежну від росіян самостійну державність, на землях свого походження, в межах сьогоднішніх адміністративних і вже державних кордонів;
- вивести свої військові формування з території сусідніх незалежних держав і припинити втручання в їх внутрішні справи з того чи іншого приводу;
- припинити економічну, ідеологічну та політичну війну проти народів, ставших на шлях відродження своїх національних незалежних держав і встановити з ними рівноправні міждержавні відносини;
- відмовитися від насильства та застосування зброї проти народів, що домагаються державної незалежності від Росії, зупинити геноцид чеченського народу й визнати державну незалежність республіки Ічкерія, в межах адміністративних границь 1990 року;
- зосередити зусилля російського народу виключно на вирішенні своїх внутрішніх економічних, соціальних, політичних і духовно-культурних проблем.

Це той, практично безальтернативний шлях, який може привести до миру та злагоди між народами на колишньому пострадянському просторі. Намагання ж зберегти та відродити панування росіян на всьому цьому просторі, тобто зберегти та відродити Російську імперію призведуть тільки до продовження та загострення агонії її розпаду й безперечно - до великого кровопролиття, подальшого занепаду та відставання в своєму розвитку всіх народів, як митрополії, так і колишніх колоній.

Ми умисно дещо більше зупинились саме на Росії, відповідаючи на питання «Що робити?» для досягнення нормалізації відносин, мирного та прогресивного розвитку народів цього вже віджившого, реліктового державного утворення. Адже саме від Росії, як митрополії цієї імперії, в першу чергу залежить як скоро та з якими втратами станеться відродження народами імперії власних національних держав, установлення між ними рівноправних міждержавних відносин і економічних стосунків.

Що робити, народам колишніх колоній, зокрема українському народові головної, в силу історичних умов корінної, самої великої російської колонії? Саме тому відповіді на це запитання ми будемо будувати, на прикладі України.

Перш за все потрібно національно консолідуватись, усвідомити, що тепер корінні народи колишніх колоній стають єдиноправними господарями своїх прабатьківських земель, своїх самостійних держав. Від них залежить якими будуть ці держави, могутніми чи бідними, стабільними чи нестабільними. Тепер корінні народи, як природні господарі своїх держав, несуть відповідальність за добробут свого суспільства, за порядок в цьому суспільстві, за лице свого суспільства та своєї держави.

Від їхньої єдності, рішучості та твердості залежить як скоро громадяни молодих держав, нетитульної, некорінної нації усвідомлять, що їм потрібно або сприйняти закони, традиції, культуру та порядки держави свого проживання, сумлінно виконувати їх, своєю надхненною працею зміцнювати цю державу, захищати її від будь-яких загроз, або переселятись до держави свого національного походження й не перешкоджати місцевому народові будувати своє життя згідно зі своїми національними традиціями.

Це положення сьогодні особливо актуальне для українського народу, на державну незалежність якого практично розпочався генеральний штурм. Імперські апологети лівого та правого толку, опираючись на затуркані, зомбовані ними маси, в першу чергу зросійщеного населення, розпочали широкопланову кампанію по знищенню державної влади в Україні, по захопленню цієї влади в свої руки й поверненню України назад у склад Росії та перетворенню її, вже мабуть остаточно, в малоросійську губернію.

На жаль, навіть деякі ніби-то національно-патріотичного спрямування партії та рухи немовби втратили здоровий глузд і за підкинутими їм ззовні горшками з брудом на ще безумовно слабеньку, але вже хочаб-то формально українську владу ніяк не второпають цього, між іншим більш чим прозорою, злочинною для українського народу плану. Вони натхненно допомагають комуно-соціалістам і всім імперщикам розвалювати державну владу в Україні, затуркувати народ, ніби-то й не розуміють, що вже в недалекий термін будуть викинуті на смітник, а можливо й заслані в сибірські болота та мерзлоту. А український народ буде вже напевно остаточно зросійщеним і перетвореним в раба, в холуя своїх віковічних окупантів на своїй, але окупованій землі. Це велика й досить реальна загроза для майбутнього української нації.

І тому хочеться надіятися, що в нашому народі все ж знайдуться здорові сили, спроможні зрозуміти підступність та злочинність цього плану й здатні не дати йому здійснитися.

По-друге українцям, як і всім іншим народам, колишніх колоній, потрібно врешті-решт не чекати, коли їх хтось нагодує, одягне та створить умови для праці, а зосередити всі свої зусилля на створенні власної національної економіки та національного, внутрішнього ринку. Благо потенціал для цього в Україні існує більш чим достатній.

Економіка, виробництво повинні бути спрямовані виключно на забеспечення всім необхідним для існування та розвитку власного, українського суспільства, а не на одержання великих баришів і забезпечення своєю продукцією народів інших держав. Експортуванню повинно підлягати тільки те, що не потребується своїм суспільством, а ввозитися в державу те, що на даний час не виробляється в країні. А щоб менше ввозити потрібно активно розвивати своє виробництво й першочергово розвідувати та розробляти свої власні родовища енергоносіїв. Хватить жебрати та принижуватися із-за них перед Росією. В Україні більш чим достатньо власних родовищ, їх потрібно й використовувати, а не влізати в величезні борги.

По-третє. Для консолідації теперішнього населення України, перетворення в єдиний український народ, без якого не може бути стабільної та довговічної держави вирішальне значення безумовно має державна мова України.

Безперечна істина полягає в тому, що буде державною єдина українська мова - буде врешті-решт єдиний український народ і відповідно йому Українська держава. Буде державною мовою російська мова - народ буде російський і відповідно держава в Україні буде російська.

Будуть в Україні державними російська та українська мови, чого підступно домагаються комуно-соціалісти та всі імперські прихильники - суспільство буде розколотим, держава - нестабільною, обреченою на зникнення. Окрім того, в цьому випадку враховуючи панівний стан російської мови та росіян в теперішньому українському суспільстві є реальна загроза повного витіснення української мови російською й відповідно формуванню в Україні на базі російськомовного населення знову ж таки Російської держави. Саме на це й розраховують всі ті діячі, що настирливо домагаються введення в Україні двомовності, тобто надання російській мові статусу державної, поряд з українською.

А тому, якщо ми хочемо, щоб в Україні українці мали нарешті свою, а не чужу державу, державна мова повинна бути єдиною і тільки українською, незважаючи на шалений галас так званих російськомовних громадян та погрози з боку Росії.

В Українській державі, як і в тій же Росії, та інших державах, державною мовою повинна бути тільки мова титульної нації, корінного народу України. Офіційне спілкування, виховання та просвіта, діяльність ЗМІ та видавництв повинні вестись виключно на державній українській мові. Будь-які послаблення в проведенні саме такої мовної політики є велика загроза для відродження української нації, консолідації українського народу й відповідно утвердженню в Україні Української держави.

Саме тому всі імперщики в Україні при безпосередній підтримці Росії, ведуть шалений наступ на інформаційний простір України, захоплюють українські ЗМІ, видавництва, вводять в супереч законові в офіційне спілкування, виховання та навчання російську мову, всіляко перешкоджають поширенню української мови в українському суспільстві.

Одним словом, мова - це один із головних фундаментів народу та його держави. Звідсілля й спрямованність і характер дій в цьому питанні.

Четверте. Великою консолідуючою силою, враховуючи історію формування українського народу, має Православна церква. Адже до цієї конфесії причетна подавляюча більшість українського суспільства, що дозволяє церкві досить вагомо впливати на духовну та політичну спрямованність населення країни. Саме тому Російська Православна Церква Московського Патріархату (РПЦ МП) так шалено намагається сьогодні будь за що втримати в Україні свої приходи під відверто облудною назвою ніби-то Української Православної Церкви. Духовне керівництво московської церкви, як і політичне керівництво Росії добре розуміють, що якраз церковні приходи Московського Патріархату в Україні сьогодні є одним з найбільш дійових факторів, спроможних вагомо перешкодити визволенню українського народу з цупких обіймів Москви й повернути Україну назад у склад Росії. І дійсно, від села до міста, служителі УПЦ МП систематично налаштовують своїх прихожан проти державної незалежності українського народу, вперто втокмачують їм про необхідність збереження єдності з Москвою, збереження зверхності Москви над собою, про необхідність залишення України й далі у складі Росії, як Малоросійської губернії. Всі намагання національно-патріотичних сил України створити єдину, власну Помісну Українську Церкву з Патріархатом у Києві, незалежну від Московського Патріархату, викликають у нього та взагалі в російського ідейно-політичного Керівництва шалений спротив. І сьогодні в організації того шабашу, що ведеться в Україні проти Президента та Уряду й взагалі проти державної влади безумовно не останнє місце займає Московський Патріархат Російської Православної Церкви. Адже розпочався цей антиукраїнський заколот, як відомо, саме після того, коли Президентом і Урядом були зроблені рішучі, кардинальні кроки по об'єднанню в Україні всіх конфесій Православної Церкви в єдину Помісну Українську Православну Церкву з власним Патріархатом у Київі та визнанню й затвердженню його Вселенським Патріархом Константинопольським Варфоломієм. Це означало б для РПЦ і Росії взагалі втрату якраз того вагомого важеля, з допомогою якого вони сподіваються зберегти свою зверхність над Україною та її народом.

Отже, щоб позбавити імперію цього антиукраїнського важеля, щоб звільнитися нарешті самим і звільнити свою землю від віковічного московського гноблення українцям сьогодні потрібно виступати не проти державної влади, Президента та Уряду, а, навпаки, одностайно підтримати їх зусилля й в свою чергу зробити все, залежне від кожного, щоб в Україні, як і в усіх вільних державах, була своя єдина Помісна Православна Церква з власним Патріархатом у Київі.

І нарешті, по-п'яте. Кожний народ, якщо він хоче бути вільним на своїй землі та мати свою незалежну державу, враховуючи невіджиту ще сьогодні аґресивність деяких сусідів, повинен уміти й бути спроможним себе захищати. Військовий хист, мужність, відвага та лицарство притаманні українському народові. Його історія знає славетні, героїчні подвиги наших пращурів. Особливою відвагою та військовим хистом славилися наші козаки, завдяки яким і вдалося нашому народові відродити, хоча й не надовго, свою власну, відому, як Козацьку, державу. Але так уже склалася наша доля, що довгий, занадто довгий час приходилося українцям служити не своєму народові, не своїй державі, а своїм гнобителям, польським «крулям», московським царям, імператорам, більшовицьким генсекам і навіть турецькому султанові. Сьогодні прийшов час згадати свій військовий хист, свою козацьку натуру та направити їх на захист свого народу, своєї власної держави. Але для цього перш за все Козацтво України повинно бути єдиним і монолітним з єдиним Всеукраїнським Гетьманом на чолі. Одним з найголовніших завдань Українського козацтва сьогодні повинно стати відродження козацького духу нашого народу, створення монолітного фундаменту, непереможної людської сили для Збройних Сил України.

Сьогодні українцям, як ніколи раніше, потрібно плекати свої Збройні Сили, не жаліти ніяких коштів на їх озброєння та дбати про те, щоб ця зброя завжди була в надійних руках тих і тільки тих синів і дочок, котрі з великим умінням і військовим хистом спроможні будуть використати її виключно проти ворогів українського народу та його державної незалежності.

Оце мабуть і є, в більш-менш стислому та загальному вигляді, відповідь на те, що сьогодні потрібно робити, щоб побороти ті злидні, в яких нам приходиться жити, побороти нарешті протистояння між народами, зазіхання деяких на чужі території та чужий добробут, звільнити себе та свою землю від окупантів, створити умови для вільної праці на своїй землі, мати на ній свою власну незалежну державу, яка буде дбати про добробут кожного свого громадянина, встановити нарешті рівноправні мирні відносини з усіма своїми сусідами.

Можливо дехто скаже, на жаль нас привчили весь вік жити по вказівкам, от Ви знову пишете в загальному вигляді й нічого конкретного: кого зняти, кого поставити, за кого голосувати, кого стріляти, кого судити, кого випустити, що сіяти, чи взагалі не сіяти, де заробити гроші й тисячі подібних запитань.

Відповім зразу й стисло. По-перше. Вся людська наука та досвід, в тому числі мій особисто, свідчать, що без знання загального напрямку діяльності, кінечної стратегічної мети людської діяльності, без врахування цієї стратегічної спрямованності, цього загального, корінного, при вирішенні конкретних питань щоденного життя, всі конкретні дії, можливо й з добрими намірами, призводять, як правило, до хаосу та безладдя, а іноді навіть до зворотнього результату.

По-друге. Те, що сьогодні твориться в Україні яскраво свідчить про незнання, нерозуміння значною частиною суспільства та й провідної версти цього головного, загального, невміння чи неспроможність розглядіти за тими конкретними діями, на які їх штовхають безперечно злочинні, антиукраїнські вожді та вождики, того дійсного, кінечного результату, до якого вони ведуть.

А твориться сьогодні в Україні фактично самознищення української нації та української незалежної державності. Твориться те, що мало місце в кінці Богданового правління, при Виговському, Дорошенкові, Мазепі та Грушевському вже в 1918 році, коли українська провідна верства, обдурюючи свій народ, оближно позбавила його власної незалежної державності й віддала разом з українськими землями в віковічне московське рабство.

Все це й спонукає мене писати знову та знову про те загальне, стратегічне спрямування своїх зусиль, в надії, що врешті-решт воно буде усвідомлене як в Україні, так і в Росії. Адже тоді й тільки тоді безумовно буде покінчено з тими злиднями, з тим безладдям, з тим хаосом і шабашем, які мають місце практично на всьому пострадянському просторі й особливо сьогодні в Україні. Тоді й тільки тоді, можна бути цілковито впевненими, що український народ нарешті звільниться від віковічної окупації, стане вільним господарем своєї землі, буде мати свою власну незалежну Українську державу, настане мир і злагода в суспільстві та здійсняться врешті-решт рівноправні, доброзичливі, добросусідські відносини між Україною та Росією, між двома природними сусідами - українським і російським народами.

Тож, дай Бог, всім нам здорового глузду та наснаги!

Голова Секретаріату
ОУН Руху м. Москви
Віктор Поліщук

Шановні друзі відкрився Сайт ОУН Руху «Голгота»: www.OUNRuhu.tsx.org в якому Ви можете взяти участь в опитуванні, почитати Вісник «Українське життя», а також залишити свої відгуки. Якщо Ви поділяєте наші погляди, Ви можете допомогти матеріяльно українській видавничій справі в Росії. Ваші статті і аналітичні матеріяли на тему українсько-російських стосунків, становище з правами українців в Росії, або в інших країнах світу можуть бути розміщенні на сторінках нашого сайту. А також, якщо Ви громадянин Росії і поділяєте наші погляди, Ви можете створити відділення ОУН Руху в своєму реґіоні, або вступити в ряди нашої Організації, якщо вона є створена. На даний момент наші відділення створюються в Москві і С.Петербурзі.

Центральний Провід ОУН Руху

More BRAMA Press Releases -- Click Here
Comments and observations about this article and other news
may be posted to the BRAMA News & Politics Comment Board