BRAMA, July 6, 2000, 7:00am EST

30.06.2000
Львів

"Українська еліта" (ревю)

В 1999 році в Харкові вийшла друком книга Івана Белебехи "Українська еліта". В цій книзі автор розглядає проблеми історичного розвитку української еліти як найважливішого елемента суспільства. Книга, яка має 343 сторінки, поділена на три розділи:

1. Чи є у світі теє зло, щоб в Україні не жило.
2. Добра слава України.
3. Майбутнє української еліти - майбутнє України.

Перший розділ починається так:

"Того не досить, що про свої зради ми знали тоді, коли вони відбувалися - з давніх часів дотепер. Мало того, що ми про них говорили, засуджували їх тоді, колись. Усе це перебувало у сфері вільного трактування: одні засуджували, інші схвалювали, результатів - ніяких. Нам треба сьогодні говорити, повторювати, кричати, викривати, засуджувати всі минулі зради, щоб виокремити моральний гріх у його сатанинському реальному вигляді. Хай слова про зраду печуть вогнем душу, хай бунтується розум, хай кипить серце ненавистю до зрадника!"

Автор сміливо дає негативні оцінки певним явищам української історії, які більшість схильна героїзувати. Наприклад:

"Українське козацтво - багатовимірний феномен, який функціонував за законами стихії з елементами свідомого патріотизму, свідомого зрадництва та з масовою політичною недалекоглядністю. Всього було в ньому: позитивного, негативного, нейтрално-байдужого... До появи Богдана Хмельницького - це була стихійна маса, яка не мала стратегії, а лише сьогоденну тактику виживання".

Автор виходить із засади, що критичне ставлення до нашої історії піде нам тільки на користь:

"Чи правильно роблять деякі представники державної, політичної, наукової, літературної, гуманітарної еліти, приховуючи, згладжуючи недоліки, прорахунки та інші негативні вчинки з діяльності великих і малих українців у минулі часи і сучасний період? Думаю, що таке ставлення до власних недоліків не йде на користь правді, справедливості, чесності. Що в такому разі Україна ХХ століття залишить Україні ХХІ століття? Понівечену правду і безперспективність. Тільки тоді, коли українство скаже собі: отут ми продали себе, отут відстояли себе, отут блудили, отут зганьбились, отут наша перспектива і вихід з облуди... - Україна ХХІ століття стане кращою від України ХХ століття".

До зрадницької супереліти І. Белебеха відносить:

• з числа козацьких гетманів: П.Тетерю, І. Брюховецького, Д. Многогрішного, М. Ханенка, І Самойловича, І. Скоропадського,
• з церковних пастирів Ф. Прокоповича,
• з керівників підкомуністичної України Г. Петровського, В. Чубаря, Д. Мануїльського, Н. Кальченка, М. Гречуху, Д. Короточенка, с. Ковпака, О. Кириченка, М. Підгорного, В. Щербицького, В. Шевченко, В. Івашка, С. Гуренка, О. Мороза, О. Ткаченка.

До другого класу зрадників автор відносить князів Вишневецьких, Осторзьких, М. Пушкаря, Барабаша, Галагана, Пархоменка, Боженка, Достоєвського, Чехова, Короленка,М. Островського, В. Коротича та багатьох інших.

Крім зрадників свого народу Белебеха визначає також блудних синів України, серед яких:

Б. Хмельницький, М. Грушевський, В. Винниченко, П. Скоропадський, Л. Кравчук, Л. Кучма та ще багато інших нижчого рангу.

У висновках до першого розділу І. Белебеха пише:

"Як етнічно-національна сукупність українство протягом багатьох віків ніяк не може самоорганізуватися, об"єднатися, згуртуватися, зімкнути свої лави навколо власних, а не чужих інтересів." І далі:

"Значну руйнівну роль в аморфності українства відіграла зрадницька поведінка деяких лідерів, що породило систему невірності, служіння ворогам... Зрадники плодили зрадників, блудники плодили блудників, байдужі плодили байдужих, маленькі люди плодили маленьких людей. Всі вони були і є людьми з пораненими, покаліченими, а нерідко і з безнадійними душами. Тому ми не вміли і поки що не вміємо добре жити, не вміли і не вміємо перемагати. Вміли лише програвати."

До цієї характеристики автор долучає також висловлювання Івана Франка, яке закінчується такими словами:

"Чи, може, маю любити Русь як расу - цю расу обважнілу, незграбну, сетниментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізноманітнішого сорту?.."

Автор не ставить питання про причину такої кількості недоліків нашого народу, він вважає їх наслідком отруйних впливів нашої псевдоеліти, наших псевдопровідників. Але ця псевдоеліта і ці псевдопровідники хіба не були і не є плоттю від плоті нашого народу, якщо їх було і є аж так багато? Відповідь на питання, чи була бездержавность нашої нації причиною чи наслідком наших недоліків не є однозначною. Здається, автор не іде до кінця у своїх думках про користь критичного погляду на наші недоліки і не наважиться сказати те, що нам говорять наші вороги, яким більшіть з нас не хоче вірити. Ми не хочемо вірити правді, бо вона кидає нас у розпач замість того, щоб наважитися на докладання сил для власного вдосконалення, переробки ментальності і стереотипів поведінки.

У другому розділі книги "Українська еліта" ми можемо познайомитись з лицарями українського духу, серед яких І. Виговський, П. Дорошенко, І. Мазепа, П.Орлик, Т. Шевченко, П. Чубинський, С. Петлюра, С. Бандера. З шести іменованих політиків усі шість можна вважати політичними невдахами, бо жоден з них не досяг своєї мети. Цей факт мав би змусити і автора, і нас замислитися над причинами невдач наших славних провідників. Однак автор цього не робить. Натомість, щоб розширити коло національної еліти, вводить до неї і тих, кого раніше визначив як "блудників". Від цього другий розділ в книзі виглядає якимось штучним.

З найбільшим оптимізмом читається третій розділ книги. Незважаючи на те що автор оцінює сучасне українство як "етнічну людність із суттєвою енергетичною ослабеностю", а українських виборців як "політичних карликів", він все-таки вважає,що "ми - реально велика нація, оскільки вижили в таких складних умовах, у яких не кожна нація спроможна вижити". Він пише:

"Як неминуче народжуєтьсядитина після 9 місяців вагітності, як неминуче життя перемагає смерть, так неминуче здобувається державність тим народом, який усупереч перешкодам наполегливо і невідступно домагається свого. Український народ є тим народом, який, уперто долаючи зовнішні перешкоди, поборюючи власні недоліки та внутрішні суперечності, йшов зигзагами, нерівними шляхами до власної державності, власної незалежності в ім"я волі, в ім"я самовдосконалення, в ім"я правди в своїй хаті. Вибравшись на вершину, ми ще невпевнено почуваємося в ролі державників. Це бачать наші вороги і роблять усе, щоб повернути нас до стану слухняної рабської сили, до безмовного існування". Розуміючи, що само собою нічого не робиться, автор пропонує знайти "нові методи духовного, політичного, національного єднання всіх регіонів, всього українського народу". Важливу роль у порятунку України Белебеха відводить ідеологічній системі, яка повинна містити в собі дві неподільні компоненти: теоретичну ідею і організаційну форму втілення. Від себе додамо, що причинами занепаду Руху були як раз нерозробленість теоретичної ідеї і, головне, нехтування організаціними питаннями при надмірному захопленні мітинговістю і демонстрацією ще несформованої сили, що тільки об"єднувало проти нього воргів.

Автор закінчує свою книгу прозицією промови кандидата у Президенти України. У цій промові є такі слова: "Перша і головна мета, якої я хочу досягти, - навчити український народ управляти країною, державою".

Це дуже наївно. Ніколи і ніде успішні політики не вчили свій нарід. Політики повинні зважати і завжди вважали на реалії і з цих реалій виходили. Вчити нарід має церква, школа, література, мистецтво. Ось у цих інституціях і має сформуватися наша національна еліта. Український народом завжди легко було управляти, і це легко вдавалося варягам, литві, полякам, москалям, які вміли нас дурити. Тепер народом керують українці, які самі навчилися дурити нас. І ніхто ніколи не вчив український нарід бути мудрішими, а тільки користався з його легковірністі і миролюбства. Не буде нас вчити цьому і "рідна" українська влада.

Еліта нації характеризується тим, що інтереси нації ставить вище своїх особистих. Такі люди є в будь-якому суспільстві. Є їх досить і в Україні, але більшість з них не мають в державі впливу, бо не мають ще необхідної компетенції і досвіду дежавного будівництва, а головне - їх ще не розпізнали маси. Мусить пройти певний час, поки вони наберуть впливу в державі.

Валентин Стецюк
email: valentyn@icmp.lviv.ua

30.06.2000
L'viv

"Ukrayins'ka elita" (review)

V 1999 rotsi v Kharkovi vyj'shla drukom knyha Ivana Belebekhy "Ukrayins'ka elita". V tsij' knyzi avtor rozhlyadaye problemy istorychnoho rozvytku ukrayins'koyi elity yak naj'vazhlyvishoho elementa suspil'stva. Knyha, yaka maye 343 storinky, podilena na try rozdily:

1. Chy ye u sviti teye zlo, shob v Ukrayini ne zhylo.
2. Dobra slava Ukrayiny.
3. Maj'butnye ukrayins'koyi elity - maj'butnye Ukrayiny.

Pershyj' rozdil pochynayet'sya tak:

"Toho ne dosyt', sho pro svoyi zrady my znaly todi, koly vony vidbuvalysya - z davnikh chasiv doteper. Malo toho, sho my pro nykh hovoryly, zasudzhuvaly yikh todi, kolys'. Use tse perebuvalo u sferi vil'noho traktuvannya: odni zasudzhuvaly, inshi skhvalyuvaly, rezul'tativ - niyakykh. Nam treba s'ohodni hovoryty, povtoryuvaty, krychaty, vykryvaty, zasudzhuvaty vsi mynuli zrady, shob vyokremyty moral'nyj' hrikh u j'oho satanyns'komu real'nomu vyhlyadi. Khaj' slova pro zradu pechut' vohnem dushu, khaj' buntuyet'sya rozum, khaj' kypyt' sertse nenavystyu do zradnyka!"

Avtor smilyvo daye nehatyvni otsinky pevnym yavysham ukrayins'koyi istoriyi, yaki bil'shist' skhyl'na heroyizuvaty. Napryklad:

"Ukrayins'ke kozatstvo - bahatovymirnyj' fenomen, yakyj' funktsionuvav za zakonamy stykhiyi z elementamy svidomoho patriotyzmu, svidomoho zradnytstva ta z masovoyu politychnoyu nedalekohlyadnistyu. Vs'oho bulo v n'omu: pozytyvnoho, nehatyvnoho, nej'tralno-baj'duzhoho... Do poyavy Bohdana Khmel'nyts'koho - tse bula stykhij'na masa, yaka ne mala stratehiyi, a lyshe s'ohodennu taktyku vyzhyvannya".

Avtor vykhodyt' iz zasady, sho krytychne stavlennya do nashoyi istoriyi pide nam til'ky na koryst':

"Chy pravyl'no roblyat' deyaki predstavnyky derzhavnoyi, politychnoyi, naukovoyi, literaturnoyi, humanitarnoyi elity, prykhovuyuchy, zhladzhuyuchy nedoliky, prorakhunky ta inshi nehatyvni vchynky z diyal'nosti velykykh i malykh ukrayintsiv u mynuli chasy i suchasnyj' period? Dumayu, sho take stavlennya do vlasnykh nedolikiv ne j'de na koryst' pravdi, spravedlyvosti, chesnosti. Sho v takomu razi Ukrayina KhKh stolittya zalyshyt' Ukrayini KhKhI stolittya? Ponivechenu pravdu i bezperspektyvnist'. Til'ky todi, koly ukrayinstvo skazhe sobi: otut my prodaly sebe, otut vidstoyaly sebe, otut bludyly, otut zhan'bylys', otut nasha perspektyva i vykhid z obludy... - Ukrayina KhKhI stolittya stane krashoyu vid Ukrayiny KhKh stolittya".

Do zradnyts'koyi superelity I. Belebekha vidnosyt':

• z chysla kozats'kykh hetmaniv: P.Teteryu, I. Bryukhovets'koho, D. Mnohohrishnoho, M. Khanenka, I Samoj'lovycha, I. Skoropads'koho,
• z tserkovnykh pastyriv F. Prokopovycha,
• z kerivnykiv pidkomunistychnoyi Ukrayiny H. Petrovs'koho, V. Chubarya, D. Manuyil's'koho, N. Kal'chenka, M. Hrechukhu, D. Korotochenka, s. Kovpaka, O. Kyrychenka, M. Pidhornoho, V. Sherbyts'koho, V. Shevchenko, V. Ivashka, S. Hurenka, O. Moroza, O. Tkachenka.

Do druhoho klasu zradnykiv avtor vidnosyt' knyaziv Vyshnevets'kykh, Ostorz'kykh, M. Pushkarya, Barabasha, Halahana, Parkhomenka, Bozhenka, Dostoyevs'koho, Chekhova, Korolenka,M. Ostrovs'koho, V. Korotycha ta bahat'okh inshykh.

Krim zradnykiv svoho narodu Belebekha vyznachaye takozh bludnykh syniv Ukrayiny, sered yakykh:

B. Khmel'nyts'kyj', M. Hrushevs'kyj', V. Vynnychenko, P. Skoropads'kyj', L. Kravchuk, L. Kuchma ta she bahato inshykh nyzhchoho ranhu.

U vysnovkakh do pershoho rozdilu I. Belebekha pyshe:

"Yak etnichno-natsional'na sukupnist' ukrayinstvo protyahom bahat'okh vikiv niyak ne mozhe samoorhanizuvatysya, ob"yednatysya, zhurtuvatysya, zimknuty svoyi lavy navkolo vlasnykh, a ne chuzhykh interesiv." I dali:

"Znachnu ruj'nivnu rol' v amorfnosti ukrayinstva vidihrala zradnyts'ka povedinka deyakykh lideriv, sho porodylo systemu nevirnosti, sluzhinnya voroham... Zradnyky plodyly zradnykiv, bludnyky plodyly bludnykiv, baj'duzhi plodyly baj'duzhykh, malen'ki lyudy plodyly malen'kykh lyudej'. Vsi vony buly i ye lyud'my z poranenymy, pokalichenymy, a neridko i z beznadij'nymy dushamy. Tomu my ne vmily i poky sho ne vmiyemo dobre zhyty, ne vmily i ne vmiyemo peremahaty. Vmily lyshe prohravaty."

Do tsiyeyi kharakterystyky avtor doluchaye takozh vyslovlyuvannya Ivana Franka, yake zakinchuyet'sya takymy slovamy:

"Chy, mozhe, mayu lyubyty Rus' yak rasu - tsyu rasu obvazhnilu, nezhrabnu, setnymental'nu, pozbavlenu hartu j' syly voli, tak malo zdatnu do politychnoho zhyttya na vlasnomu smitnyku, a taku plidnu na perevertniv naj'riznomanitnishoho sortu?.."

Avtor ne stavyt' pytannya pro prychynu takoyi kil'kosti nedolikiv nashoho narodu, vin vvazhaye yikh naslidkom otruj'nykh vplyviv nashoyi psevdoelity, nashykh psevdoprovidnykiv. Ale tsya psevdoelita i tsi psevdoprovidnyky khiba ne buly i ne ye plottyu vid ploti nashoho narodu, yaksho yikh bulo i ye azh tak bahato? Vidpovid' na pytannya, chy bula bezderzhavnost' nashoyi natsiyi prychynoyu chy naslidkom nashykh nedolikiv ne ye odnoznachnoyu. Zdayet'sya, avtor ne ide do kintsya u svoyikh dumkakh pro koryst' krytychnoho pohlyadu na nashi nedoliky i ne navazhyt'sya skazaty te, sho nam hovoryat' nashi vorohy, yakym bil'shit' z nas ne khoche viryty. My ne khochemo viryty pravdi, bo vona kydaye nas u rozpach zamist' toho, shob navazhytysya na dokladannya syl dlya vlasnoho vdoskonalennya, pererobky mental'nosti i stereotypiv povedinky.

U druhomu rozdili knyhy "Ukrayins'ka elita" my mozhemo poznaj'omytys' z lytsaryamy ukrayins'koho dukhu, sered yakykh I. Vyhovs'kyj', P. Doroshenko, I. Mazepa, P.Orlyk, T. Shevchenko, P. Chubyns'kyj', S. Petlyura, S. Bandera. Z shesty imenovanykh politykiv usi shist' mozhna vvazhaty politychnymy nevdakhamy, bo zhoden z nykh ne dosyah svoyeyi mety. Tsej' fakt mav by zmusyty i avtora, i nas zamyslytysya nad prychynamy nevdach nashykh slavnykh providnykiv. Odnak avtor ts'oho ne robyt'. Natomist', shob rozshyryty kolo natsional'noyi elity, vvodyt' do neyi i tykh, koho ranishe vyznachyv yak "bludnykiv". Vid ts'oho druhyj' rozdil v knyzi vyhlyadaye yakymos' shtuchnym.

Z naj'bil'shym optymizmom chytayet'sya tretij' rozdil knyhy. Nezvazhayuchy na te sho avtor otsinyuye suchasne ukrayinstvo yak "etnichnu lyudnist' iz suttyevoyu enerhetychnoyu oslabenostyu", a ukrayins'kykh vybortsiv yak "politychnykh karlykiv", vin vse-taky vvazhaye,sho "my - real'no velyka natsiya, oskil'ky vyzhyly v takykh skladnykh umovakh, u yakykh ne kozhna natsiya spromozhna vyzhyty". Vin pyshe:

"Yak nemynuche narodzhuyet'syadytyna pislya 9 misyatsiv vahitnosti, yak nemynuche zhyttya peremahaye smert', tak nemynuche zdobuvayet'sya derzhavnist' tym narodom, yakyj' usuperech pereshkodam napolehlyvo i nevidstupno domahayet'sya svoho. Ukrayins'kyj' narod ye tym narodom, yakyj', uperto dolayuchy zovnishni pereshkody, poboryuyuchy vlasni nedoliky ta vnutrishni superechnosti, j'shov zyhzahamy, nerivnymy shlyakhamy do vlasnoyi derzhavnosti, vlasnoyi nezalezhnosti v im"ya voli, v im"ya samovdoskonalennya, v im"ya pravdy v svoyij' khati. Vybravshys' na vershynu, my she nevpevneno pochuvayemosya v roli derzhavnykiv. Tse bachat' nashi vorohy i roblyat' use, shob povernuty nas do stanu slukhnyanoyi rabs'koyi syly, do bezmovnoho isnuvannya". Rozumiyuchy, sho samo soboyu nichoho ne robyt'sya, avtor proponuye znaj'ty "novi metody dukhovnoho, politychnoho, natsional'noho yednannya vsikh rehioniv, vs'oho ukrayins'koho narodu". Vazhlyvu rol' u poryatunku Ukrayiny Belebekha vidvodyt' ideolohichnij' systemi, yaka povynna mistyty v sobi dvi nepodil'ni komponenty: teoretychnu ideyu i orhanizatsij'nu formu vtilennya. Vid sebe dodamo, sho prychynamy zanepadu Rukhu buly yak raz nerozroblenist' teoretychnoyi ideyi i, holovne, nekhtuvannya orhanizatsinymy pytannyamy pry nadmirnomu zakhoplenni mitynhovistyu i demonstratsiyeyu she nesformovanoyi syly, sho til'ky ob"yednuvalo proty n'oho vorhiv.

Avtor zakinchuye svoyu knyhu prozytsiyeyu promovy kandydata u Prezydenty Ukrayiny. U tsij' promovi ye taki slova: "Persha i holovna meta, yakoyi ya khochu dosyahty, - navchyty ukrayins'kyj' narod upravlyaty krayinoyu, derzhavoyu".

Tse duzhe nayivno. Nikoly i nide uspishni polityky ne vchyly svij' narid. Polityky povynni zvazhaty i zavzhdy vvazhaly na realiyi i z tsykh realij' vykhodyly. Vchyty narid maye tserkva, shkola, literatura, mystetstvo. Os' u tsykh instytutsiyakh i maye sformuvatysya nasha natsional'na elita. Ukrayins'kyj' narodom zavzhdy lehko bulo upravlyaty, i tse lehko vdavalosya varyaham, lytvi, polyakam, moskalyam, yaki vmily nas duryty. Teper narodom keruyut' ukrayintsi, yaki sami navchylysya duryty nas. I nikhto nikoly ne vchyv ukrayins'kyj' narid buty mudrishymy, a til'ky korystavsya z j'oho lehkovirnisti i myrolyubstva. Ne bude nas vchyty ts'omu i "ridna" ukrayins'ka vlada.

Elita natsiyi kharakteryzuyet'sya tym, sho interesy natsiyi stavyt' vyshe svoyikh osobystykh. Taki lyudy ye v bud'-yakomu suspil'stvi. Ye yikh dosyt' i v Ukrayini, ale bil'shist' z nykh ne mayut' v derzhavi vplyvu, bo ne mayut' she neobkhidnoyi kompetentsiyi i dosvidu dezhavnoho budivnytstva, a holovne - yikh she ne rozpiznaly masy. Musyt' proj'ty pevnyj' chas, poky vony naberut' vplyvu v derzhavi.

Valentyn Stetsiuk
email: valentyn@icmp.lviv.ua

More Community Press Releases -- Click Here
Comments and observations about this article and other news
may be posted to the Press Comment Board