Були собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі: - Ходімо, бабо, в ліс по грибки! От пішли, бере баба грибки, коли дивиться -- у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить. От вона дідові: - Дивись, діду, яка гарна качечка! А дід каже: - Візьмімо її додому, нехай вона у нас живе. Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір'ячком і посадили туди качечку, а самі знову пішли по грибки. Вертаються, аж дивляться, що в них прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів: - Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знає. Другого дня знову пішли дід і баба по грибки. Приодять додому - аж у них і варенички зварені, і пощиночок стоїть на віконці. Вони знову до сусідів: - Чи не бащили кого? Кажуть: - Бащили якусь дівчину, від криниці воду несла. Така, -- кажуть, -- гарна, тільки трішки кривенька! От дід і баба думали-думали: "Хто б це був?" - ніяк не вадають. А далі баба дідові й каже: - Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємось та й будемо виглядти, хто до нас понесе воду. Так і зробили. Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із хати виходить дівчина з коромислом: така гарна! Тільки щo кривенька трошки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться - аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули у піч, воно там і згоріло. Коли йде дівчина з водою. Увійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка -- аж гніздечка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть: - Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми будемо тебе любити і жалувати, як рідну дитину! А дівчина й каже: - Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною; а тепер, - каже, - не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас. Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла. От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають: -- Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пірїяхку, Нехай летитиь з нами! А дівчина їм і відказує: Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинулу!.. От вони їй скинули по пір'ячку, а самі полетіли далі. Коли летить другий табуночок, і ці теж: - Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить. Скиньмо по пір'чку, Нехай летить з нами! А дівчина їм і відказує: Не полечу з вами: Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули!.. Коли летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз: - Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір'чку, Нехай летить з нами! Скинули їй по пір'ячку, дівчина увернулася в пір'ячко, зробилася качечкою і полетіла з табуночком. А дід і баб знову зосталися самі собі.